Юридичні поняття і терміни на літеру З

Завіт - за традиційними уявленнями, 3. - це договір, союзна угода між Богом і людьми. Складається з двох частин - Старого і Нового Завітів. Старий Завіт укладений Богом з єдиним єврейсь­ким народом, а Новий - через Icyca Христа - з усім людством.

Загальна декларація прав людини 1948 - перший міжна­родно-правовий документ, що містить перелік основних прав і свобод людини. Прийнята Генеральною Асамблеєю OOH 10.12.1948 з метою здійснення одного з оси. принципів OOH - створення необхідних умов для мирних і дружніх відносин між націями. Складається з преамбули і ЗО статей. За пропозицією ряду держав до Статуту OOH було включено положення, яке під­креслює, що однією з цілей OOH є заохочення й розвиток поваги до прав людини і осн. свобод для всіх. До прав людини Д. відно­сить права особи - рівність усіх людей без будь-якої дискриміна­ції, право на життя, на свободу і особисту недоторканність, право на недоторканність честі, репутації і житла, право кожної людини на захист її прав неупередженим судом; громадянські й політ, права і свободи - право громадянства і притулку, право на воло­діння майном, на шлюб, свободу думки, совісті й релігії, свободу переконань, мирних зборів та асоціацій, загальне виборче право при таємному голосуванні; соціально-екон. права - на працю й на рівну оплату за однакову працю, на створення профспілок, на відпочинок і соціальне забезпечення, на освіту і на участь у куль­тур. житті суспільства. На підставі Д. Генеральна Асамблея OOH 1966 ухвалила юридично обов’язкові Пакти про права людини. День прийняття Д. (10 грудня) проголошений OOH Днем прав людини і щорічно відзначається народами світу.

Загальна українська безпартійна демократична органі­зація (ЗУБДО) - укр. громад.-політ, нелегальне об-ня кін. XIX - поч. XX стет., що діяло на укр. теренах, які перебували в межах кордонів Російської імперії. Засноване у верес.

об’єднання інтелігенції української для культурницької роботи з метою нац. відродження України. В установчому з’їзді взяло участь бл. 50 осіб. Для кер-ва була обрана Рада в складі Є. Тимченка, М. Кононенка, О. Черняхівського, О. Бородая, а та­кож почесних чл. - В. Антоновича, П. Житецького ЙМ.В. Лисен­ка. Hoboctb. орг-ції передавалася книгарня ж. «Киевская стари­на». На поч. XX ст. ЗУ Б ДО налічувала понад 150 осіб, об’єднав­ши колиш. діячів київ. Старої громади (див. Громади), «Братер­ства тарасівців» та ін. представників укр. інтелігенції. Від 1901 ця орг-ція складалася не з окр. чл., а з автономних громад, від яких обиралися делегати на з’їзди, що збиралися двічі на рік. Кі­лькість громад становила бл. 20. Кошти орг-ції - це членські вне­ски по 3 рублі, 2 000 руб. щорічних пожертв від В. Симиренка. Рада, яка збиралася щотижнево, керувала видавничою справою, для чого мала спец, групу, референтом якої був С. Єфремов, ви­давала укр. книжки й популярні брошури, мала книгарню, якою 1900-1917 завідував В. Степаненко. ЗУБДО не мала програми, не висувала перед своїми членами політ, гасел. Свої зусилля вона спрямовувала на пропаганду, зокрема серед інтелігенції, ідей укр. нац.-культ, відродження, видання й розповсюдження укр. друко­ваного слова, що об’єктивно створювало ґрунт і формувало кадри для майбутніх укр. політ, орг.-цій. Діяльність ЗУБДО полягала також в агітації за запровадження укр. шкіл, організації річниць на честь визначних діячів укр. к-ри. Діяла до осені 1904. На її ос­нові утворилися Українська демократична партія і Українська радикальна партія, які згодом об’єдналися в Українську радика­льно-демократичну партію.

Загальна українська рада (ЗУР) - політ, укр. орг-ція. Ств. 05.V. 1915 у Відні в результаті реорганізації Головної української ради у Львові з метою розширення її впливу на укр. землі в межах кордонів Російської імперії й представництва загальноукр. інте­ресів під час Першої світової війни.

31 делегат, зокрема з Галичини - 14 делегатів від Нац.-демократ, партії, 6 - від радикальної, 1 - від c.-д.; з Буковини - 5 від Нац- демократ. партії, 1 - від с.-д. й 1 - від Української народної партії, а з НаддніпрянськоїУкраїни - 3 делегати від Союзу визволення Украї­ни. Головою ЗУР було обрано К. Левицького, його заступниками - М. Василька, Л. Бачинсъкого й М. Гонневича, секретарем - В. Теле- ницького. Союз визволення України в ЗУР представляв О. Скоро- пис-Иолтуховський. Після проголошення цісарського маніфесту від 04.ХІ.1916 про створення польського королівства та відокремлення й широку автономію Галичини в складі Австро-Угорської імперії позиціїЗУР послабилися. Від цього часу вплив ЗУР на укр. рух пос­тупово зменшувався, й згодом вона оголосила про свій розпуск.

Загальне право (англ, common law) - 1. В широкому розу­мінні - особлива правова сім’я англосаксонського права, що про­тиставляється правовій сім’ї романо-германського (континенталь­ного чи цивільного) права та ін. правовим сім’ям світу. 2. У більш вузькому розумінні - правова система, що історично сформувала­ся в середньовічній Англії з рішень королівських (вестмінстерсь- ких) судів і протиставлялася статутному (парламентському) праву і праву справедливості. 3. Букв.: правова система Англії, що скла­лася як підсумок нормандського завоювання 1066 р., тобто саме як загальна, уніфікована система всієї країни, протиставлена окремим нормативно-правовим актам і локальним нормам і звичаям.

Загальне німецьке право - загальнонімецьке цивільне пра­во, засноване на пандектному праві, актах імператора і постано­вах рейхстагу.

Задруга - велика патріархальна сім ’я, найнижча суспільна ланка феодальної Сербії.

Закон - нормативний акт вищого представницького органу державної влади або безпосереднього волевиявлення населення (наприклад, у порядку референдуму).

нормативних актів усіх інших органів держави. 3. може скасувати або змінити будь-який інший нормативний акт. Усі акти інших органів мають відповідати 3., видаватися на основі і на виконання його приписів, тобто бути підзаконними. За своїм значенням 3. поділяються на конституційні і звичайні. Останні, у свою чергу, поділяються на кодифікаційні і поточні. До конституційних нале­жать 3., якими встановлюються принципи та основні норми регу­лювання певних галузей права або значних сфер громадського життя, наприклад кодекси. Поточні 3. регламентують різні конк­ретні питання економіки, політики і соціально-культурного життя.

Закон про гомстеди в США 1862 p., Гомстед-акт - (від англ, homestead - садиба, селянський двір, ферма) - закон про зе­мельні наділи, підписаний президентом США А. Лінкольном 20.05.1862. Відповідно до Г.-акта кожен гр-нин, який досяг 21-річного віку, мав право одержати зем. наділ пл. 160 акрів (бл. 65 га). Проживши на ньому 5 повних років, він ставав його влас­ником. Акт мав велике значення для переможного завершення громадянської війни в CIIIA на користь респ. Півночі.

Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» 2019 - ухвалений Верховною Радою Украї­ни 25 квітня 2019 р. Це другий закон про правовий статус і поря­док використання української та ін. мов в незалежній Українській державі, прийнятий через 20 років після відомого радянського Закону «Про мови в Українській РСР» від 29.Х.1989, який ігно­рувався й ігнорується частиною російськомовних громадян неза­лежної України. Складається з преамбули, 9 розділів (І - заг. за­сади: Стст. 1-5; П - українська мова та громадянство України: Стст. 6-8; Ш - обов’язок володіти державною мовою: Стст. 9-11; IV - застосування державної мови в роботі органів державної вла­ди, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій державної і комунальної форм власності: Стст.

іменах: Стет. 39-42; VΠ - забезпечення стандартів державної мо­ви: Стст. 43-48; УШ - захист державної мови: Стст. 49-57; IX - прикінцеві та перехідні положення (див. «Відомості Верховної Ра­ди, 2019. - № 21). В Преамбулі до важливого Закону України чіт­ко, зрозуміло та прозоро викладена мотивація Верховної Ради України з цього питання: ґрунтуючись на Декларації про держав­ний суверенітет України від 16 липня 1990 року та схваленому Всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року Акті прого­лошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, яким бу­ло відновлено незалежну національну державність України; ке­руючись Конституцією України, що визначає українську мову як єдину державну мову в Україні та покладає на державу обов’язок забезпечувати всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; діючи відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року № ІО-рп/99, яким встановлено, що українсь­ка мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України під час здійснення повноважень органами дер­жавної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публі­чних сферах суспільного життя, які визначаються законом; зва­жаючи на Концепцію державної мовної політики, затвердженої Указом Президента України від 15 лютого 2010 року № 161/2010, яка визначає стратегічні пріоритети в подоланні спричинених ба­гатовіковою асиміляційною та репресивною політикою колоніза­торів та окупантів деформацій національного мовно-культурного і мовно-інформаційного простору та відповідно до якої повно­цінне функціонування української мови в усіх сферах суспільно­го життя на всій території держави є гарантією збереження іден­тичності української нації та зміцнення державної єдності Украї­ни; усвідомлюючи, що українська мова є визначальним чинником і головною ознакою ідентичності української нації, яка історично сформувалася і протягом багатьох століть безперервно проживає на власній етнічній території, становить переважну більшість на­селення країни і дала офіційну назву державі, а також є базовим системотвірним складником української громадянської нації; пра­гнучи до посилення державотворчих і консолідаційних функцій 310

української мови, підвищення її ролі в забезпеченні територіаль­ної цілісності та національної безпеки України; маючи на меті створення належних умов для забезпечення і захисту мовних прав і потреб українців; а також беручи до уваги Висновок Єв­ропейської комісії за демократію через право, відповідно до якого за особливих умов, що склалися в Україні, збалансована політика у мовній сфері вимагає належних гарантій для збереження дер­жавної мови як інструмента єднання суспільства, та Рекоменда­цію Європейської комісії за демократію через право українському законодавчому органу віднайти істотно більш прийнятні способи підтвердження верховенства української мови як єдиної держав­ної мови та вжити додаткові заходи для зміцнення її ролі в украї­нському суспільстві, ухвалює цей Закон.

Закон «Про мови в Українській РСР» 1989 - перший за­кон про правовий статус і порядок використання української та ін. мов в УРСР. Прийнятий BP УРСР 29.10.1989, набув чинності 01.01.1990. Складається з преамбули, 6 розділів (заг. положення; мова держ., парт., громад, органів, підприємств, установ і органі­зацій; мова освіти, науки, інформатики і культури; мова інформа­ції та зв’язку; мова назв; сприяння нац.-культур, розвитку україн­ців, які проживають за межами УРСР). Містить 40 статей. Закон виходить з того, що мова є одним з вирішальних чинників націо­нальної самобутності українського народу, а також основою його духовного життя. Ним встановлено, що укр. мова є державною мовою в УРСР. Д-ва забезпечує всебічний розвиток і функціону­вання укр. мови в усіх сферах сусп. життя (ст. 2). Разом з тим в Україні створюються необхідні умови для вивчення і використан­ня мов ін. національностей. Українська мова як державна, рос. та англ, мови як міжнародні є мовами міжнаціонального спілкування в Україні. Істотним чинником практичної реалізації закону стала прийнята 1990 Державна програма розвитку укр. мови та ін. нац. мов на період до 2000 року. Його найбільш принципові положення включені до Конституції України 1996. Цей закон сприяв і спри­яє зміцненню авторитету укр. мови, її носіїв - українців в усіх сферах спілкування як на націон., так і на міжнар. рівнях.

«Закон Руський», «Закон Роський», «Устав роуський» - на думку більшості вчених-русистів, система звичаєвого права, що діяла в Давньорус. д-ві. Прямі посилання на «3. р.» уперше зустрічаються у договорах давньоруських князів з Візантією часів князя Олега (911, ст. 5) та Ігоря (944, ст. 6). Ряд дослідників вва­жають, що «3. р.» існував у писаному вигляді задовго до появи «Правди Роської» («Роуської Правди»), тобто не лише у X, а й у IX, VΠI і навіть VΠ стст. Інша група вчених вважає, що «3. р.» - це система неписаного звичаєвого права, яке діяло у Київській Русі та охоплювало не тільки кримін., а й спадкове, сімейне та процес, право. Характерними рисами «3. р.» були: 1) поступовий відхід від поширеної у дофеод. і ранньофеод. сусп-ві кривавої помсти; 2) початок заміни принципу таліону (покарання «рівне за рівне з рівним») матеріальним відшкодуванням заподіяних збит­ків; 3) наявність чітко визначених санкцій за крадіжку та ін. зло­чини. У Київ. Русі «3. р.» був основою судочинства. Багато його норм відтворено у текстах «Роуської Правди» - пам’ятки давньо­руського права XI ст.

Закон судний людям (Закон ссудный людьмъ - кін. IX - поч. X стст., Болгарія) - збірка державного, кримінального, про­цесуального й цивільного права болгарського та сербського на­родів періоду раннього середньовіччя. Зміст закону розкриває соціально-економічний устрій держави та систему державної влади. Закон стоїть на захисті власності, суворо караючи пося­гання на неї. 3. с. л. відображає християнські погляди на шлюбно- сімейні відносини, караючи багатоженство та виконання язични­цьких обрядів. Закон несе на собі помітний відбиток візантійсь­кого феодального права.

Закон Шермана 1890 (Sherman Antitrust Act of 1890, Акт для захисту торгівлі та комерції від протизаконних обмежень і монополії) - антитрест. закон, прийнятий Конгресом США 1890 на пропозицію сенатора Дж. Шермана. Формально був спрямова­ний проти великих монополій та корпорацій. У подальшому З.Ш. був доповнений пізнішими законод. актами, зокрема Антитрес- тівським законом Клейтона 1914 та ін.

Закони Брихаспати - одна з пізніх дхармашастр (IV-VΠ стст. н.е.). На відміну від ранніх дхармашастр, що мали сакралізований характер, З.Б. вимагали застосування, поряд із дхармашастрами, світського нормат. збірника - «Артхашастри’: «судді, що засіда­ють у царських судах, мають бути обізнані з дхармашастрою та артхашастрою». Остання становить «науку політики», акцентує увагу на обов’язках царів, правителів щодо забезпечення громад, порядку, дотримання правосуддя та ін. З.Б. відображають еволю­цію давньоінд. права від давніх сакралізованих нормат.-етичних настанов (Закони Ману) до практ. постановки правового регулю­вання, за якого релігія, мораль стають другорядними.

Закони Великої династії Мін (XIV ст.) - найбільша зако­нодавча пам’ятка Мінської епохи (1368-1644) середньовічного Китаю, в якій відображено комплексний, багатогалузевий харак­тер династичного законодавства. Усі закони, викладені у 460 ст., об’єднані у ЗО розділів. Паралельно закони також поділяються на шість галузей, відповідно до традиційних для Китаю шести відомств, назви яких вказують на галузевий характер законодав­чого регулювання: 1) відомство чинів; 2) відомство фінансів; 3) відомство церемоній; 4) військове відомство; 5) відомство по­карань і 6) відомство робіт.

Закони воєнного часу - правові акти, дія яких обмежена воєн, часом. Вони можуть бути прийняті законод. органом як до, так і після вступу (фактичного і юридичного) д-ви у війну, але за­стосовуються тільки в період стану війни. З.в.ч. поширюються на всю територію д-ви, що перебуває у стані війни, або на окремі її місцевості. В Україні до законод. актів, що розраховані на засто­сування їх у воєн, час, належать закони України «Про оборону України» (1991), «Про надзвичайний стан» (1992), «Про режим воєнного стану» (1999), «Про мобілізаційну підготовку та мобілі­зацію» (1999) та ін. Вони мають на меті забезпечити суверенітет, тер. цілісність і недоторканність України в разі воєн, нападу (аг­ресії) ззовні. Ними допускається примус, відчудження за плату чи тимчас. вилучення д-вою майна, яке належить гр-нам, а також

підприємствам, установам і організаціям (реквізиція); проведення труд, мобілізації населення; залучення гр-н до різних видів зо­бов’язань. З.в.ч. надають дод. повноваження військ, командуван­ню, правоохорон. органам. Ними ввадяться в інтересах оборони окремі тимчас. обмеження у реалізації прав і свобод гр-н, а також прав юрид. осіб з покладенням на них додаткових обов’язків.

Закони XII Таблиць (Leges duodecim tabularum - 451-450 рр. до н.е., Рим) - перший звід законів Стародавнього Риму, що включав норми цивільного, шлюбно-сімейного, кримінального та процесуального права, закріплюючи основи рабовласницької ре­спубліки та всіляко охороняючи інститут власності. Поява цього запису звичаєвого права була пов’язана з боротьбою плебеїв про­ти обмеження їх прав (проте закони закріплювали й нерівність між патриціями та плебеями). Створенням 3. займалася обрана для цієї мети комісія децимвірів, яка використовувала досвід про­ведення реформ Солона в Аттиці. Закони, що прийшли на зміну родовим звичаям, діяли до реформ Юстиніана І.

Закони Драконта - див.: Драконта закони.

Закони Карпатської України 1939 - два закони, що їх ух­валив coйм (сейм) Карпатської України на своїй сесії 15.03.1939 і які мали статус конституційних та визначали форму нового держ. утворення. Першим законом Карпатську Україну було проголо­шено незалежною державою. Це була республіка на чолі з прези­дентом, обраним парламентом Карп. України. Держ. мовою у ній проголошено укр. мову. Кольорами держ. прапора були синій і жовтий. Держ. гербом визнавався існуючий герб краю із зобра­женням ведмедя у лівому червоному полі та чотирьох синіх та жовтих смуг у правому полі, а також тризуб св. Володимира Ве­ликого з хрестом. Держ. гімном проголошувалася пісня на слова П. Чуб инсь кого «Ще не вмерла Україна». Ухвалення цього ко нет. закону сеймом Карп. України означало, що це держ. утворення ставало незалежною державою. Назва, держ. мова, прапор і гімн підкреслювали український характер новопосталої держави. 314

Другим законом сойм Карп. України уповноважив уряд за згодою Президента республіки видавати розпорядження, що мали чин­ність закону, крім зміни конституційних законів.

Закони Ліпіт-Іштара - звід законів, складений приблизно 1932-1921 до н.е. за наказом Ліпіт-Іштара, царя першої династії д-ви Ісін (Межиріччя). 3. Л.-І. дійшли до наших часів у вигляді глиняних клинописних табличок, які є копією оригіналу, що був викарбований на кам’яній стеллі. У Ніппурському храмовому ар­хіві збереглося лише кілька примірників списків із 3. Л.-І., всі во­ни, як і більшість док-тів цього архіву, дійшли до нас у вигляді дрібних фрагментів. Текст 3. Л.-І. було реконструйовано за 9 фрагм-ми глиняних таблиць. Зведений текст містив близько ЗО статей, що становили не більше чверті обсягу усього зводу. Зако­ни були складені пізньошумер. мовою. На думку фахівців, 3. Л.-І. вплинули на зміст Законів Хаммурапі 1757 до н.е.

Закони Ману (П ст. до н.е. - П ст. н.е., Індія) - одна з най­давніших пам’яток юридичної літератури, укладена в Стародав­ній Індії однією з брахманських (жрецьких) шкіл між П ст. до н.е. і II ст. н.е. Написана на класичному санскриті ритмічною прозою (шлоками). Джерелом З.М. стали більш ранні «настанови до За­кону» (дхармасутри). Основою З.М. стали морально-етичні нор­ми (дхарми), яких повинні були дотримуватися індуси. «Книга законів Ману» є однією із найбільш шанованих в індуїзмі дхар- машастр (правових кодифікацій). Поділялася на 12 розділів, присвячених окремим проблемам державної організації (напр., інституту царської влади, соціальному поділу суспільства) і пра­вовому регулюванню суспільних відносин (в З.М. містяться нор­ми цивільного, шлюбно-сімейного, кримінального права). З.М. закріпили наявність варн в індійському суспільстві, пояснивши їхнє походження з точки зору релігії та їхній статус з метою за­безпечення стабільності і єдності арійського суспільства серед підкорених народів. У розумінні індійців, це не просто правовий кодекс, а Книга Закона - керівництво до релігійного і цивільного побуту людини. Крім правових норм, зосереджених головним

чином у VIΠ та IX розділах, у ній багато релігійних і моральних приписів, що відображають світогляд стародавніх індійців. Леге­нда приписує З.М. божественне походження, відносячи їх появу до часу міфічного Ману - родоначальника арійців. В Європі З.М. стали відомі з кінця XVIΠ ст., з початком англійського волода­рювання в Індії.

Закони Менеса (бл. 3000 р. до н.е., Єгипет) - одна з найда­вніших пам’яток світової правової культури, що, на жаль, не збе­реглася до наших днів. На стінах Фіванських усипальниць вдало­ся виявити лише один фрагмент кодифікації - текст т. зв. інстру­кцій візиру, яка детально регламентувала діяльність канцелярії фараона.

Закони про громадянство УНР - конст. акти, ухвалені Українською Центральною Радою: Закон про громадянство УНР від 02.03.1918 та Закон про реєстрацію громадянства УНР від 04.03.1918.

Закони та звичаї війни - система норм і принципів міжнар. права, які встановлюють права та обов’язки воюючих сторін та нейтр. держав у разі воєнного конфлікту. Мають на меті усунути найжорстокіші способи і засоби ведення війни, забезпечити за­хист мирного населення. Визначають порядок початку, ведення і припинення воєнних дій, правове становище комбатантів і неко- мбатантів (мирного населення, військовополонених, хворих і по­ранених військовослужбовців тощо), а також правовий режим власності. Встановлюють юрид. відповідальність за порушення 3. та з.в. Чинні 3. та з.в. передбачено міжнар. договорами або вони склалися історично звичаєвим шляхом. Першим з таких актів бу­ли Паризька декларація про морську війну 1856, Санкт-Петер­бурзька декларація про заборону розривних та запалювальних куль 1868, Гаазька конвенція про закони та звичаї сухопутної війни 1899, Гаазька конвенція про бомбардування морськими си­лами під час війни 1907, Лондонська декларація про право мор­ської війни 1909. Після Першої світової війни 1914-1918 було 316

прийнято Женевський протокол про заборону застосування на війні задушливих, отруйних або інших подібних газів та бактеріо­логічних засобів 1925. До цієї ж категорії актів належить Женев­ська конвенція про поводження з військовополоненими 1929, Ло­ндонський протокол про дії підводних човнів проти торговельних суден у воєнний час 1936 тощо. Після Другої світової війни 1939— 1945 у рішеннях Нюрнберзького процесу та Токійського процесу порушення 3. та з.в. було визнано найтяжчими міжнар. злочинами, вчинення яких тягне за собою кримінальну відповідальність. Було підписано пакет Женевських конвенцій, що стосуються поліпшен­ня долі поранених і хворих у діючих арміях і потерпілих у корабе­льних аваріях із складу збройних сил на морі, поводження з війсь­ковополоненими, захисту цивільного населення під час війни (1949). Важливе значення мають також Гаазька конференція про захист культурних цінностей на випадок збройного конфлікту 1954, Конвенція про заборону розробки, виробництва і нагрома­дження запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення 1971 та ін. Відповідно до вимог Женевських кон­венцій з метою виконання 3. та з.в. до Кримінального кодексу України внесено ст. 260 - мародерство, ст. 262 - погане пово­дження з військовополоненими, ст. 261 - насильство над населен­ням у районі бойових дій, ст. 263 - незаконне носіння знаків Чер­воного Хреста і Червоного Півмісяця та зловживання ними.

Закони Ур-Намму - судебник царя об’єднаного «Царства Шумеру і Аккаду» Ур-Намму (2111-2094 до н.е.), засновника 3-ї династії Ура. Збереглися фрагменти судебника. За давньою тра­дицією З.У.-Н. починаються з преамбули, яка змальовує добрі справи, добрі діяння царя, «що встановив у країні справедливість, вигнав зло і чвари,... щоб сирота не був відданий під владу бага­того, вдова не була віддана під владу сильного, людина сикля (сикль - дрібна монета) не була віддана людині міни (міна - бі­льша грошова одиниця)». Насправді ж З.У.-Н. фіксують типові порядки стародавньої деспотії - необмежену владу царя, пану­вання чиновництва у соціально-госп. відносинах, безправне ста­новище простого населення, дрібного виробника.

Закони Хамурапі (1757р. дон.е., Вавилон) - звід законів царя Хаммурапі, за часів правління якого Вавилонська держава пережила період свого найбільшого розквіту. З.Х. - одна з визначних пам’яток права давньосхідного суспільства. Складалася з 282 статей, пролога та епілога, в яких містилися норми про судочинство, власність, шлюб, сім’ю, працю тощо. Висічені на діоритовій стелі, яку виявле­но в Сузах 1901 франц, археолог, експедицією. Зберігаються в Дув­рі. З.Х. сприяли консолідації держави, встановлювали сувору регла­ментацію усіх найважливіших галузей державного життя, відповіда­льність селян за недотримання правил користування іригаційною системою, відповідальність ремісника за його роботу. Про поділ ва­вилонського суспільства на різні соціальні групи свідчить різний ступінь відповідальності за нанесення пошкоджень представникам різних верств населення та деякі інші факти. З.Х. захищали влас­ність (зокрема, власність селян-общинників у випадках неврожаю або боргової кабали). Разом з тим законник не вирішував повною мірою проблему переходу від звичаєвого до писаного права в усіх галузях. Наприклад, в ньому відсутні важливі норми кримінального права. Суд у Вавилонській державі не був відокремлений від адміні­страції. Верховним суддею був сам цар. Розгляд судової справи був відкритим. Як докази, застосовувалися ордалії. З.Х. підтверджують, що Вавилонська держава була одним з різновидів східної деспотії (див.: Деспотія східна). З точки зору юридичної техніки З.Х. були безсистемним записом судової практики.

Законник Стефана Душана (1349 p., Сербія) - збірка феода­льного слов’янського права середньовічної Сербії (діяла на всій те­риторії Сербської держави). Складена з ініціативи царя Стефана Душана. З.С.Д. регулює соціальні відносини в Сербській феодаль­ній державі, остаточно прикріплює селян (меропхів) до землі, рег­ламентує селянські повинності, детально виписує систему злочинів та покарань, судочинство. Законник вводить поняття пранії умов­ного земельного володіння, що надавалося за службу. Влада царя, який був найвищим арбітром під час вирішення спорів, виконував роль верховного судді та блюстителя християнської моралі, все ж була обмежена Собором (зборами) вищих світських і духовних феодалів. Значна увага Законника приділена захисту православ’я. 318

Законодавство - 1. Сукупність правових норм, призначе­них регулювати суспільні відносини взагалі чи окремі види цих відносин (земельне 3., кримінальне 3.); 2. Сукупність норматив­них актів вищої юридичної сили, які приймаються парламентом або референдумом; 3. Один із методів забезпечення функціону­вання держави, який полягає в тому, що органи державної влади видають закони (або їх скасовують, змінюють).

Законодавство Солона (594 р. до н.е., Афіни) - ряд законів, прийнятих за часів діяльності архонта-простата і айсімента Солона з метою реформування Афінського суспільства. В економічній га­лузі реформи були спрямовані на активізацію господарського жит­тя суспільства в цілому (дозвіл вивозу-експорту оливкової продук­ції з метою продажу, заохочення ремісництва, сприяння торгівлі та уніфікація грошової системи й системи мір і ваги, обмеження неви­робничих витрат). Вільне корінне населення Афін було поділене на чотири розряди (п ’ятисотники, вершники, зевгіти та фети), при­чому належність до кожного з розрядів була пов’язана з наявністю певних прав і свобод та за участю в ополченні під час військових дій. Проведено радикальну реформу боргових відносин (сисахфія). Афіняни, які потрапили в боргову кабалу, були звільнені, а продані в рабство за межі Афін - викуплені за громадські кошти. Дозволено складати заповіт за волею заповідача у випадку відсутності прямих спадкоємців. Також підвищено роль народних зборів, на яких стали обговорювати найважливіші державні справи та приймати закони. Створено Раду чотирьохсот - вищий орган виконавчої влади та Геліею - вищий судовий орган з функціями конституційного суду. Наслідками законів стало закладення основ афінської демократії. За легендою, перед створенням Законів XII Таблиць у 454-452 рр. до н.е. з Риму було відправлено посольство для вичення З.С.

Законодавча ініціатива (фр. initiative, від лат. initium - по­чаток) - офіційне внесення компетентними суб’єктами на розгляд законодавчого органу законопроекту або пропозиції про прийн­яття закону, про зміну або скасування чинного закону, які він зо­бов’язаний розглянути за сутністю; початкова стадія законодав­чого процесу.

Законопроект - початковий текст закону, запропонований для розгляду законодавчому органу влади. Внесення 3. є першою стадією законодавчого процесу. 3. вправі вносити суб’єкти, які мають право законодавчої ініціативи.

«Закритий цех» - норма трудового права США, якою за­кріплювався обов’язок підприємця приймати на роботу виключно членів відповідної профспілки (див. Закон Вагнера 1935 p.).

Зак’ят, закат - податок, який платять багаті мусульмани, щоб допомогти бідним. 3. іменується також «очищувальним по­датком» і становить 1/40 частки прибутку від усього нерухомого майна. Формально вважається, що 3. іде бідним, фактично він іде на користь держави і там перерозподіляється.

Залізняк Максим Ієвлевич (бл. 1740 - р. с. невід.) - січовий козак, керівник нац.-визвол. руху 1768-1769 Коліївщини. Н. в м- ку Медведівка (нині с. Чигирин, р-ну Черкас, обл.) в сім’ї селя­нина. Після смерті батька записався козаком Тимошівського ку­реня Нової Січі. Працював наймитом у козац. зимівниках, на ри­бних та соляних промислах. Від 1762 - січовий підпушкарій. 1767 вернувся в рідний край. З червня 1768 після козац. ради в Холодному Яру очолив повстанське військо, похід якого розпо­чався 6 черв. Загони 3. оволоділи Медведівкою, Жаботином, Смі­лою, Черкасами, Корсунем, Каневом, Богуславом, Кам’яним Бро­дом, Лисянкою. Після здобуття Умані (20-21 черв.) повстання поширилося на значні території Правобережної України. На виз­волених територіях 3. намагався в міру своїх можливостей про­водити виважену соціальну політику, прагнув налагодити норма­льне госп. життя, зробив певні кроки щодо утвердження в краї козац. органів влади. Рішуче виступав проти виявів жорстокості з боку повстанців. Програмні документи, вироблені в ході повс­тання, засвідчують широту та радикальність лозунгів Коліївщи­ни. Підступно заарештований 7 лип. 1768 разом з І. Гонтою під­розділом рос. війська, що перебувало на Правобережжі, у зв’язку з виступом Барської конфедерації 1768. Деякий час утримувався 320

в київ, в’язниці. Згідно з вироком Київ, губернської канцелярії його разом з групою сподвижників було відправлено на каторжні роботи до Нерчинська (нині м. в Читинській обл. РФ). За однією з версій не виключено, що 3. брав участь у масових виступах селян і козаків серед. 70-х рр. XVΠI ст. в Росії. Пам’ять про події 1768-1769 у Правобереж. Україні та їх героїв десятиліттями продовжувала збе­рігатися в свідомості укр. народу, тому незаперечним є факт, що 3. став героєм дум, історичних укр. пісень, переказів, легенд.

Замах на злочин - умисна дія, безпосередньо спрямована на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного. Карається як закінчений відповідний злочин з урахуванням ступеня виконання злочинного наміру та характеру обставин, які завадили доведення злочину до кінця. 3. на з. - це наступна, після приготування до злочину, стадія злочинної діяльності. На відміну від приготуван­ня, коли злочинець лише створює умови для скоєння злочину, під час 3. на з. діяння винного безпосередньо спрямовуються на за­вдання шкоди об’єкту, що охороняється кримінальним правом, але така шкода не настає або виявляється іншою за ступенем і ха­рактером, ніж планував злочинець. 3. на з. може бути закінчений та незакінчений. У першому випадку винний виконує всі ті дії, які він вважав необхідними для настання суспільно небезпечного ре­зультату, але останній не настає з незалежних від волі винного причин. У другому випадку суб’єкт 3. на з. не здійснює всіх не­обхідних для закінчення злочину дій з незалежних від нього при­чин і усвідомлює це.

Запобіжні заходи - у кримінальному процесі передбачені законом заходи процесуального примусу, що застосовуються до обвинувачуваного (як виняток - до підозрюваного), до підсудного, а також до засудженого (до набрання вироком законної сили) за наявності достатніх підстав вважати, що він може уникнути слід­ства або суду чи перешкоджатиме встановленню істини у справі, або вестиме злочинну діяльність, а також для забезпечення вико­нання вироку. До 3. з. належать: підписка про невиїзд, взяття під

варту, застава, нагляд командування військової частини, особи­ста порука, порука громадської організації або трудового колек­тиву, віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, пік­лувальників або адміністрації дитячої установи.

Запорізька Січ, Запорозька Січ - укр. військ.-політ, органі­зація, авт. утворення у межах Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Гетьманщини, Кримського ханства, Московсь­кої держави. Існувала в XVI-XVIΠ стст., займаючи тер. сучасних, Дніпроп., Донец., Запоріз., Луган., Микол., Харків, та Херсонсь­кої обл. Утв. вихідцями з різних станів укр. сусп.-ва - як резуль­тат прагнення Вел. Князівства Литовського, пізніше - Речі Пос­политої забезпечити охорону своїх пд.-сх. кордонів, з одного бо­ку, і як наслідок еволюції соціально-екон. та політ, відносин на укр. Землях - з іншого. Низове (постійно або тимчасово перебу­вало у Нижній Наддніпрянщині - Запоріжжі) козацтво вперше фіксується джерелами наприкінці XV ст. З поч. XVI ст. низові ко- зац. загони активно наймаються місц. литов, адміністраціями Наддніпрянщини для оборони прикорд. земель від татар набігів. У 1550-х рр. під керівн. канівського старости князя Д. Вишни- вецького (Байди) було збудовано перше достовірно відоме пост, укріплення - замок на дніпровському о-ві Мала Хортиця, який прийнято вважати першою Запорозькою Січчю, а сам акт - орг. початком запоріз. козацтва. Наступні Січі - Томаківська (до 1593), Базавлуцька (1593-1638), Микитинська (1638-1652), Чор- томлицька (1652-1709), Кам’янська (1709-1711, 1730-1734), Олешківська (1711-1728), Покровська (Нова) (1734-1775). Безпо­середньо з військ.-орг. заходами Речі Посполитої у 1570-х рр. пов’язана поява реєстрового козацтва та початок його виділення в окрему профес.-станову групу на противагу неконтрольованому низовому козацтву. Землі, на яких перебували запорізькі козаки, вважалися нейтральними, а тому існування З.С. не регламентува­лося законами сусідніх держав. Переселення і перебування на цих землях підданим Речі Посполитої заборонялося (конституція вального сейму від 19.IV.1590, ухвала Віленського сейму в липні 1593). Ось чому у 1-й пол. XVΠ ст. на З.С. постійно була залога реєстрового козацтва. 1635 для контролю над Січчю побудована фортеця Кодак. Згодом З.С. стає осередком козацтва, що не пот­рапило до реєстру (випищиків). Відповідно кількість запоріз. (не- реєстрованого) козацтва змінювалася залежно від чисельності ко­заків за реєстром. Пост, військова небезпека унеможливлювала систематичне активне госп. освоєння земель регіону. Позбавлене платні запоріз. козацтво поряд з промислами (рибальство та мис­ливство, соляні промисли, бджільництво (бортництво) тощо) та скотарством активно займалося військ, найманством і походами на землі васалів Османської імперії. Особливості соціальних джерел формування З.С. (значна кількість збіглого, особисто за­лежного селянства) законод. неврегульованість її існування спри­яли утвердженню серед запорожців антиуряд. позицій та зробили З.С. центром соціального невдоволення та протестних рухів в укр. суспільстві. Січ бере активну участь у селянсько-козац. пов­станнях 1-ї пол. XVΠ ст. та Нац.-визв. війні українськогоь народу 1648-1657 рр. під проводом Б. Хмельницького. 1654, присягнув­ши на вірність царю, запорожці переходять у цар. підданство. Проте питання про держ. належність їх території не регламенту­валося. Під час укладання Андрусівського перемир’я 1667 між Річчю Посполитою та Моск, д-вою було визнано подвійне під­данство запоріз. козаків. Принаймні з 1670-х рр. З.С. отримувала грош. та натур, жалування, військ, припаси та (інколи) зброю від Моск. д-ви. Бахчисарайський мирний договір 1681 між Кримсь­ким ханством, Туреччиною та Москов. д-вою визнав запоріз. ко­заків цар. підданими. Першим док-том, де офіційно зафіксовано існування З.С. як тер. структури, став «Вічний мир» 1686 між Річчю Посполитою і Моск, д-вою. Відповідно до нього З.С. ви­знавалася частиною цар. д-ви, окреслювався пн. кордон З.С. на правому (західному) березі Дніпра. З 1688 Моск, д-ва починає будувати на запоріз. землі фортеці (Кам’яний Затон та ін.). У Речі Посполитій до 1648 гетьман (старший) реєстрового козацтва не­рідко ставав і кошовим З.С. Засновник Гетьманщини Б. Хмель­ницький був обраний гетьманом на Січі. У Гетьманщині, що ус­падкувала від З.С. назву «Військо Запорізьке», протягом кількох десятиліть З.С. претендувала на роль центру влади та намагалася дем. або насильн. шляхом утвердити владу обраних нею гетьма­нів. Уперше цей конфлікт виявився 1657. Дії З.С., незадоволеної вибором І.О. Виговського гетьманом без її участі, стали початком громадян, війн у Гетьманщині. Серед обраних запорожцями ге­тьманів - І.М. Брюховецький, П. Суховій, М. Ханенко та ін. Пос­тупове утвердження рос. влади в регіоні, спроби гетьмана Ліво- береж. України І.С. Мазепи підпорядкувати З.С. своїй владі, ак­тивна колонізація земель у пд. лівобережних полках, норми між- нар. договорів, особливості внутр, та зовн. політики Росії та умо­ви рос.-тур. війни поставили З.С. з 1680-х рр. в опозицію до Моск, д-ви, Гетьманщини взагалі та місц. влади у прилеглих ко- зац. полках. Активізувалися відносини З.С. з Кримським ханст­вом: з 1690 до 1694 щорічно укладалися угоди (усні скріплюва­лися присягою; письмові у формі присяжних листів сторін), оси. змістом яких було припинення воєнних дій, право запоріз. козац­тва на заняття промислами в межах ханства та безмитну торгівлю з ним при визнанні З.С. у рос. підданстві. Угоди 1688 та 1692 пе­редбачали нейтралітет З.С. у воєнних діях Кримського ханства протии Моск, д-ви (угода 1692 дозволяла добровольцям із З.С. брати участь у війні на боці ханства). Гострим питанням відносин З.С. із Моск, д-вою стало існування рос. фортець на запоріз зем­лях. У 1700-х рр. Січ входить у прямий конфлікт з цар. та гетьм. урядами, проводячи блокаду (торгову) проти Гетьманщини та рос. фортець (принаймні з 1707), тимчасово відмовляючись підт­верджувати присягу на вірність царю (з 1703), намагаючись укла­сти військовий союз з Кримським ханством проти Моск. д-ви. Як відомо, 1708 З.С. приєдналася до союзу гетьмана І.С. Мазепи зі швед, королем Карлом ХП. Вона брала діяльну участь у війні цієї коаліції проти Рос. д-ви. 14.V.1709 рос. війська захопили та зни­щили січову фортецю. Влітку 1709 запоріз. козаки емігрували в межі Крим, ханства та Молдови. Мазеп, еміграція за участю за­поріз. представників уклала військ, союз з Кримським ханством (23.1.1711) та договір про васалітет з Оттоманською Портою (05.Ш. 1712). Пругський (12.VΠ.1711), Константинопольський (05.IV. 1712) та Андріанопольський (13.VI. 1713) договори Отто­ман. Порти з Рос. д-вою приєднали землі З.С. до тур. володінь. Статус З.С. в Оттоман. Порті можна окреслити як васальний від Кримського ханства. Крим визнав автономність управління З.С., недоторканність життя і власності запорожців, свободу релігії. Торгівля звільнялася від іноз. мита, запорожці отримали дозвіл займатися промислами на тер. Крим, ханства. Запоріз. військо отримувало регулярне жалування та військ, припаси і зобов’язу­валися виставляти військо на вимогу хана. Рос. д-ва 26.V.1709 оголосила амністію для запорожців, що поверталися у межі краї­ни, і ставила поза законом решту, згодом (22.IV.1725) було забо­ронено торгівлю із З.С. Грамотою імператриці від 31.VIΠ.1733 проголошено амністію усьому запоріз. козацтву. У березні 1734 Росія остаточно прийняла запоріз. козацтво у своє підданство. Белградський та Константинопольський договори 1739, Ніські конвенції 1740 визнали запоріз. землі у складі Рос. імперії і ви­значили північно-східний кордон З.С. 1743 проведено розмежу­вання, а 23.VIΠ. 1744 грамотою імператриці підтверджено північ­ний та встановлено східний кордон Січі. Розпорядженням Сенату від 04.VIΠ.1742 врегульовано питання про постачання та жалу­вання запорожців з державної казни. 1735 біля січової фортеці для контролю над З.С. збудовано Новосіченський ретраншемент (фортецю) з рос. гарнізоном. У 1734-1750 та 1764-1775 Січ була підпорядкована Київ, генерал-губернатору, 1750-1764 - гетьма­ну. З 1730-х рр. територія З.С. неухильно зменшувалася внаслідок утворення рос. урядом тут колоній іноземців (1752 - Нової Сер­бії, 1753 - Слов’яно-Сербії) спорудження численних фортець то­що. Після 1734 змінюється характер господарства З.С.: відбува­ється активне землероб, освоєння земель-пустошів. У зв’язку з цим з’являється значна кількість слобід, заселених селянами («військовими підданими»), які за користування землею сплачу­вали податки до скарбниці З.С. та відбували громад, роботи. Гол. козац. повинністю залишалася військ, служба, сплачувалися по­датки з промислів. Зберігалася регульована можливість переходу селян у козацький стан і навпаки. З.С. формувалася на добровіль­них засадах з чоловіків незалежно від національності за умови правосл. віровизнання, знання укр. мови та після випробувально­го терміну. З.С. поділялася на січових (безшлюбних) та сімейних козаків. У XVIΠ ст. з’являється також поділ на військових това­ришів, зобов’язаних відбувати військ, повинність, і посполитих, що сплачували податки до скарбниці З.С. В орт. відношенні в мирний час З.С. поділялася на 38 куренів на чолі з виб. курінни­ми отаманами. Під час воєнних та поліц. операцій З.С. організо­вувалася у полки. Найвищим органом влади була військова рада, що збиралася регулярно тричі на рік (1 січня, на Великдень та 1 жовтня) і за бажанням запорожців. У XVIΠ ст. регулярні військ, ради відбувалися лише 1 січня. На раді вирішувалися найважли­віші питання військово-політичного життя авт. утворення - вибо­ру кошового отамана та військової старшини і розподілу земель, війни і миру, воєнних походів, покарання кримінальних злочин­ців тощо. Рішення приймалися здебільшого шляхом досягнення компромісу, згоди, проте інколи процес виходив з-під контролю і супроводжувався насильством. На раді кошовий отаман та військ, старшина звітували за річну діяльність. Землі розподілялися на основі жеребу на один рік - між куренями, старшиною, духівниц­твом та сімейним козацтвом (у Новій Січі жеребкування орної землі вже не практикувалося). Існували також ради кошового отамана, а також паланкові збори, що вирішували переважно госп. справи сімейного козацтва. На чолі З.С. стояв кошовий ота­ман, який поєднував військ., адм., суд. і в певному розумінні духо­вну владу. У воєн, час він наділявся диктаторськими повноважен­нями. Кошовий керував З.С., виконував роль найвищого судді, ви­значав духівництво для січової та паланкових церков, затверджу­вав обраних на військ, раді старшин, розподіляв військ, здобич, прибутки З.С., монарше жалування, представляв З.С. у міжнар. ві­дносинах тощо. Найважливіші справи кошовий вирішував колегі­ально, збираючи військ, раду. До військ, старшини належали: вій­ськовий суддя (здебільшого - заступник кошового), військовий писар, військовий осавул. Військ, суддя займався як крим., так і цив. справами, виконував роль скарбника та нач. артилерії. Військ, писар вів документацію З.С., облік прибутків та витрат. Військ, осавул здійснював нагляд за громад, порядком, відповідав за ви­конання суд. вироків, виконував інтендант роботу, контролював питання охорони іноз. послів та купців, керував військ, розвідкою.

Рангом нижче стояли військ, службовці - довбиш, пушкар, толмач, кантаржей, шафар, канцеляристи, шкільні отамани, булавничий, бунчужний, хорунжий. Місцеві щабелі влади в регіонах займали громад, отамани. Єдиним регулярним військ, підрозділом З.С. була залога січової фортеці, що перебувала на грош. та натуральному утриманні З.С. З.С. територіально поділялася на паланки - області з власним самоврядуванням. До 1768 їх було 5, згодом - 8, у 1770 -X рр. - бл. 10. Щорічно на основі жеребу землі паланок отримували ті чи ін. курені. До виб. старшини паланки входили полковник, осавул, писар, підосавулій та підписарій. 05.VI.1775 З.С. окупували рос. війська. Маніфестом імператриці 03.VIΠ.1775 скасовано З.С. Землі Січі передано до Новоросійської та новоутв. Азовської губерній. Запоріз. козаки утворили Задунайську Січ у межах Осман, імперії (1775-1828), Чорноморське козацьке війсь­ко (з 1860 - Кубанське) (1788-1920) і Азовське козацьке військо (1828-1865), де зберігали свої орг. та управл. структури.

Заратуштра, Заратустра (грец. Ζωροάστρης - Зороастр; др. пол. VΠ ст. до н.е. - перш. пол. VI ст. до н.е.) - мислитель і пророк, реформатор давньоіран. релігії, яку згодом назвали зоро- астрійською (зороастризмом). Наукою доведено, що 3. є автором гат (гімнів) найдавнішої частини Авести. Своє вчення 3., на дум­ку дослідників, проповідував у Cx. Ірані, Афганістані, країнах Серед. Азії. Все своє життя прагнув перебудувати світ на засадах добра і справедливості, закликав дотримуватися найдосконалі­ших з усіх законів Мазди - верховного і єдиного бога, втілення правди, справедливості, розуму тощо.

Застереження про непорушність обставин (лат. clausula rebus sic stantibus) - середньовічна доктрина, згідно з якою дого­вір зберігає чинність, якщо не змінюються обставини, за яких він був укладений.

Заточник Данііл (літ. псевдонім; справжнє прізвище не встановлено) (ХП ст.) - автор визначного твору давньоруської лі­тератури «Слово Данііла Заточника». В новій редакції ХШ ст. - «Моління Д.З.».

«Західні Індії» - назва земель, відкритих наприкін. XV - на поч. XVI стст. (африканські острови, Центральна Америка тощо), що випливає з помилки середньовічних мандрівників (Христофор Колумб), які вважали, що відкрили шлях до справжньої (Східної) Індії. У 1524 р. при іспанському королі було створено раду у справах Індій - перший у світі централізований орган колоніаль­ної адміністрації. Рада була вищим законодавчим органом для колоній, призначала вищих чиновників та виступала верховною апеляційною інстанцією для колоніальних судів. Назва «3. І.» зберігалася в документах до кінця XVI ст.

Зборівський договір 1649-1650 - перша козацька консти­туція, укладена 08.VIΠ.1649 під Зборовом (тепер Терн, обл.) між гетьманом Б. Хмельницьким та урядом Речі Посполитої. Згідно з угодою зберігалися вольності Війська Запорозького. Козац. ре­єстр збільшувався до 40 тис. осіб. Під управління геть, адмініст­рації переходили Київ., Брацл. та Чернігів, воєводства; цю тери­торію мали покинути польс. війська. Всі посади у названих воє­водствах могли заступати тільки укр. шляхтичі правосл. віри. Єв­реям та єзуїтам заборонялося проживати у вказаних воєводствах. Київ, митрополитові надавалося місце в польс. сенаті - верхній палаті польс. парламенту. Чигирин переходив у володіння геть­мана. На польс. сейм покладалося питання про ліквідацію уніат, церкви в Україні. Мало бути проголошено і заг. амністію учасни­кам козац. повстання. У січні 1650 польс. сейм формально затве­рдив умови 3. д. 1649. Уперше в історії укр.-польс. відносин XIV- XVΠ стст. польс. уряд визнав статус «Автономії» частини укр. земель, що перебували у складі Речі Посполитої. На цій території зберігалися створені в ході Національно-визвольної війни (рево­люції) політ, устрій, адм.-тер. поділ (полково-сотенний), аналогі­чний тому, що був створений та затверджений Конституцією «Ін­струмент управління» (1653) в Англії за доби протекторату Кро­мвеля (1653-1658), а також козац. суд, 40-тисячна нац. армія (ре­єстрові козаки) тощо. Підрозділам польск.-лит. армії заборонялося прибувати сюди і розташовуватися на постій. Б. Хмельницький розглядав З.д. 1649-1650 як тимчасовий і намагався фактично 328

творити нову держ. організацію на тер. козацької України, незва­жаючи на форм, умови і використовуючи ті права, які давали йо­му статті З.д. Фактично виникла Українська козацька д-ва під на­звою «Військо Запорозьке».

Звичаєве право - система санкціонованих д-вою звичаїв правових, які є джерелом права у певній державі, місцевості або для певної етнічної чи соціальної групи. Утворюється шляхом пост, дотримання упродовж тривалого періоду звичаїв норматив­ного характеру, відображає правову культуру і правову свідо­мість народу, а водночас й інтереси панівних верств сусп-ва. З.п. в Україні сягає своїм корінням правових звичаїв Скіфської, Ант­ської та Давньоруської держав, частину яких згодом було записа­но у «Правді роській» та ін. актах князівського зак-ва, які швид­ше фіксували звичаєві норми, ніж творили нові. «Руська Правда» і неписане право, що доповнювало її, зберігали свою силу і в наступні періоди укр. історії - в Галицько-Волинській державі, Великому князівстві Литовському, Українській козацькій державі (на Запорозькій Січі, Гетьманщині).

Звичай - соціальна норма, правило поведінки людей, що склалося у процесі співжиття людей у результаті фактичного йо­го застосування упродовж тривалого часу. 3. виникає разом з людським сусп-вом і є осн. формою соціального регулювання по­ведінки членів громади за родового ладу. Дотримання 3. забезпе­чується засобами громад, впливу на порушника (позбавлення во­гню, притулку, води, їжі, вигнання з роду, страта тощо) або схва­ленням заходів, застосованих до кривдника скривдженим, його рідними або членами роду (кровна помста). З поділом сусп-ва на класи і виникненням держави 3. може стати звичаєм правовим, дотримання якого забезпечується держ. примусом.

Звичай правовий - звичай, санкціонований д-вою і цим пе­ретворений на джерело права. Звичай санкціонується д-вою у процесі суд-ї або адм-ї діяльності шляхом офіц. закріплення у нормат. актах можливості використання З.п. для регулювання певних сусп. відносин або «мовчазної згоди» влади на факт. Застосування З.п. у певних правовідносинах або включення З.п. у законодавчі акти - зводи звичаєвого права. У процесі санкціону­вання д-вою відбувається відбір З.п., і юрид. сили набувають ли­ше ті звичаї, які відповідають інтересам панівних верств. Система З.п. становить звичаєве право.

Звід законів - універсальна форма систематизації зак-ва, здійснювана з метою удосконалення правового регулювання сусп. відносин, забезпечення більшої стабільності й доступності зак-ва, зміцнення законності і підвищення правової культури гр-н. Формування З.з. охоплює всі відомі види ситематизації зак- ва: інкорпорацію, кодифікацію і консолідацію.

Звід законів Російської імперії (1832 р.) - систематизований збірник різних законів царської Росії, розміщених у тематичному порядку. Складений 1826-1830 як витяг з «Повного зібрання зако­нів», звід почав діяти з 01.01.1835 (перше видання 1832, наступні - 1842, 1857). Після 1857 повністю не перевидавався, виходили тіль­ки окремі томи. Звід складався з 42 тис. статей, об’єднаних у 8 роз­рядів і вміщених у 15 томах. 1892 після судової реформи 1864 окремим 16-м томом вийшли «Судові статути». В 1-3-му томах Зводу містяться осн. закони, держ. і губ. установлення тощо; в 4-му- статути про рекрутські та земські повинності; в 5-8-му - статути про податки, мита, шинковий збір та ін.; в 9-му - закони про стани та їхні права; в 10-му - закони цивільні та межові; в 11 і 12-му - статути кредитних установ, торгові, постанови про фабричну, за­водську і ремісничу пром-сть тощо; в 13-14-му - статути благо­чиния (лікарський, про паспорти та втікачів, про утримання під ва­ртою та ін.) і в 15-му- кримінальні закони.

Звід законів Юстиніана - див.: Корпус юріс цивіліс.

Зговір, змова (англ, conspiracy) - в країнах англосаксонсь­кої правової сім’ї кримінально карана угода двох чи більше осіб з протиправними намірами.

Зевгіти (грец. zeugitai) - після реформ Солона одна з чоти­рьох категорій корінного вільного населення Афін, яка мала 200 мір збіжжя, олії або вина прибутку (доходу). Складалася із земле­робів, що за реформою вперше отримали право брати участь у Народних зборах. Під час воєнних дій становили основу важкооз- броєної піхоти.

Зевс, Дій, Деус (рим. Юпітер) - верховний бог у грецькій міфології, володар світу, батько богів і людей, глава олімпійської сім’ї богів. Ім’я 3. індоєвропейського походження і означає «світ­ле небо» (порівн. індоєвропейське deiuo - «денне сяюче небо»; ст.-інд. deva - «бог», dyaus (дьяус) - «небо»; грец. Ζεύς, род. відм. Δίός - «Зевс, бог ясного неба»). 3. - син Кроноса і Реї, належав до третього покоління богів, яке скинуло панування другого поко­ління - титанів. 3. зі своїми братами Посейдоном і Аідом розді­лили сфери впливу між собою. 3. дісталося панування на небі, Посейдону - на морі, Аіду - у царстві мертвих. З доби патріарха­ту 3. локалізується на горі Олімп і іменується Олімпійським.

Зеленський Володимир Олександрович (25.1.1978) - укра­їнський державний діяч, політик, шоумен, актор, комік, режисер, продюсер та сценарист, шостий Президент України з 20 травня 2019. Юридичну освіту здобув у Криворізькому економічному інституті Київського економічного університету ім. В. Гетьмана. За фахом ніколи не працював. Лідер партії «Слуга народу», заре­єстрованої у грудні 2017. 21.1.2019 партія «Слуга народа» на сво­єму з’їзді висунула 3. кандидатом у президенти, а 30.1.2019 ЦВК офіційно зареєструвала його кандидатуру на чергових виборах нового президента. За результатами голосування 31.Ш.2019, 3. у першому турі посів перше місце, набравши 30,24 % голосів (про­ти 15,85 % за Петра Порошенка, який також вийшов до другого туру). 21.IV.2019 у другому турі 3. переміг свого опонента за ре­зультатом у 73,22 % підтримки проти 24,45 % за чинного (на той час) президента.

Земельні права в Англії - особливий інститут середньовіч­ного права, що включав в себе власне володіння, держання (tenancy) і обсяг володільницьких прав, правових інтересів (estate); при цьому права на нерухомість мали двоякий характер: особі на­лежало або володіння річчю, або так звані майбутні права - «пово­ротні права» (reversion) та «вичікувальні права» (remainders).

«Землеробський закон» - збірник візант. права, що регла­ментував правові відносини на селі; пам’ятка права. Створено приблизно у VΠ-VIΠ стст. Широко використовувався у Середні віки не тільки у Візантії, а і в д-вах південних слов’ян, де назива­вся «Словенським законом». «3. з.» - важливе джерело для ви­вчення візант. села.

Земська реформа 1864 - реформа 60-70-х років XIX ст., проведена в Рос. імперії, зокрема в Україні з метою пристосуван­ня самодерж. ладу до потреб капіталіст, розвитку країни шляхом запровадження місцевого (земського) самоврядування. У губер­ніях та повітах створювалися виборні земські установи - губ. і пов. земс. зібрання (розпорядчі органи) та губ. і пов. земс. управи (викон. органи). Органи земс. самоврядування було запроваджено в Україні неодночасно: спочатку, у 1865-1870-х рр., - у лівобе- реж. і пд. укр. губерніях (Харків., Полт., Черніг., Херсон., Kare- риносл. і Таврійській), а на поч. ХХ-го ст. (1904-1911) - у Київ., Поділ, і Волин, губерніях.

Земське право (нім. Landrecht) - у середньовічній Німеччи­ні місцеве право (право окремих земель), загальні для всього ві­льного населення норми, які застосовувалися в судах графської юрисдикції.

Земські грамоти - цар. грамоти у Росії XVI-XVII стст., які надавали місц. населенню і посадським людям право на створен­ня земс. органів самоврядування. Грамоти встановлювали склад, порядок обрання та функції земс. установ, порядок їх взаємин з ін. органами держ. влади.

Земські суди - 1. Станові суди для розв’язання цив. справ шляхти у феодальних Литві та Польщі, в т.ч. на загарбаних ними укр. землях. Компетенцію З.с. визначали Литовські статути. В Україні 3. с. запроваджено після Люблінської унії 1569. На Ліво- береж. Україні вони існували до її приєднання до Росії 1654; в 1760-1763 були відновлені як суди козац. старшини. З 1769 вони діяли на підставі загальнорос. зак-ва. 1782 цар. уряд ліквідував З.с. на Лівобереж. Україні, а 1795 - на Правобереж. Україні; 2. Повітовий поліц. орган у Росії (1775-1861), який виконував вироки суддів, провадив попереднє слідство, а в деяких випадках брав справи до розгляду («нижчий» 3. с.); 3. Губ. становий суд у Росії (1775-1796). Як апеляц. Інстанція, він вирішував крим. та цив. справи дворян, розглянуті в повіт, суді («верхній» З.с.).

«Зібрання малоросійських прав» 1807 - пам’ятка права поч. XIX ст., остання з численних спроб кодифікації «малоросій­ського права». Зібрання упорядковане Комісією для складання законів (1804-1807). Фактично це була компіляція цив.-прав, норм з Литовського статуту та польс. переробок збірників нім. міського права, що застосовувалися на укр. територіях упродовж ХУІ-ХУШ стст. Дія «3. м. п.» 1807 мала поширюватися на Київ., Черніг., і Полт. губ. Планувалося, що Зібрання стане одним із ро­зділів «Книги законів Російської імперії». «3. м. п.» 1807 склада­лося з трьох частин, поділених на розділи і параграфи (викладені у 5 рукопис, книгах). Найповніше представлено норми, що стосу­валися майнових, шлюбно-сімейних та спадкових відносин. На­писане рос. мовою. Оскільки укладання «Книги законів Російсь­кої імперії» не було доведено до кінця, то й «3. м. п.» 1807 фак­тично не діяло. Пам’ятка зберігається у Рос. держ. істор. архіві в Петербурзі. Її виявив укр. правознавець А.П. Ткач у 50-х рр. XX ст. Опубл. 1993 Інституту держави і права ім. В.М. Корецько- го HAH України.

Зіммій, Зиммій - християнин чи іудей, який проживав на території ісламської держави і користувався її покровительством.

Златоуст Іоанн (345-407 рр.) - константинопольський єпи­скоп. Народ, в м. Антиохія у багатій христ. родині. Одержав бли­скучу класичну освіту, став адвокатом. Незабаром став ченцем, 398 р. стає архієпископом Константинополя. Політико-правові сюжети містять його широковідомі твори «Бесіди на послання до Римлян», «Бесіди на Псалми» та ін. У своєму тлумаченні «Послан­ня до римлян» апостола Павла вимагав від усіх віруючих суворого виконання приписів Біблії, покори політичній владі. Усяка влада від Бога «у нагороду добрим і на кару злим». Водночас він мав му­жність визнати, що не будь-який цар або князь діють за законом Божим. «Істинний цар той, хто панує над гнівом, заздрістю й насо­лодами, хто все підкоряє Закону Божому, хто, зберігаючи світлий розум, не дозволяє страстям панувати над душею». Отже, Бог, за­снувавши розмаїття влади і покору їй, - писав Златоуст, - вимагає від володарів і відповідних високих моральних якостей.

Злодій, крадій - у сучасн. значенні злочинець, що вчинив крадіжку.

«Злодій у законі» - на жаргоні злочинців профес. злодій, який дотримується злодійських «законів» і визнається злочинним світом найавторитетнішим з наданням йому особливого статусу, що використовується для підтримання певного порядку в злочин, середовищі.

Злочин - суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяль­ність), що посягає на держ. лад, політ, й екон. систему, власність, особу, політичні, трудові, майнові та ін. права і свободи гр-н, а також інше передбачене крим. законом суспільно небезпечне ді­яння, що посягає на правопорядок.

Злочинець - особа, винна у вчиненні суспільно небезпечно­го діяння (злочину).

Злочини міжнародного характеру, міжнародні криміна­льні злочини - суспільно небезпечні умисні діяння, що посяга­ють на міжнар. правопорядок, завдають шкоди мирному співро­бітництву держав. Відповідальність за вчинення З.м.х. передба­чено міжнар.-правовими актами універсального (Конвенція OOH про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і пси­хотропних речовин 1988, Міжнародна конвенція про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найма­нців 1989 та ін.) або регіонального (Європейська конвенція про правопорушення щодо культурних цінностей 1985 та ін.) значен­ня. Справи про вчинення З.м.х. розглядають виключно нац. суди. (Див.: Злочини проти миру і людства).

Злочини проти миру і людства - протиправні діяння, що загрожують основам існування націй і держав, їх прогрес, розвит­ку і мирному міжнар. спілкуванню. Ці злочини належать до най­тяжчих злочинів міжнародного характеру, за них д-ви несуть мі­жнар.-правову, а фіз. особи (як правило, посад, особи д-ви) - кримінальну відповідальність.

Злочинів класифікація - 1. Правопорушення; 2. Проступок (провина); 3. Злочин (важкий злочин). (Див.: Місдімінор; Фелонія).

Змагальність у судовому процесі - одна з осн. конст. засад цив. і крим. судочинства (п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України), що означає таку побудову суд. процесу, яка дозволяє усім особам - уча­сникам певної справи обстоювати свої або представлені ними права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип 3. у с. п. є про­цесуальною гарантією всебічного, повного та об’єктивного з’ясування судом обставин цив. або крим. справи, ухвалення закон­ного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

«Знаряддя управління» (інакше - «Інструмент управ­ління») - Конституція Англії, схвалена наприкінці 1653. Підготу­вала умови для переходу до військової диктатури. Відповідно до Конституції вища законодавча влада в країні передавалася главі держави - лорду-протектору - спільно з однопалатним парламен­том. У виборах парламенту могли брати участь тільки громадяни з доходом більше 200 фунтів стерлінгів на рік. Від міст до парла­менту обиралося 133 депутати, а від графств - 265 депутатів. Вища виконавча влада теж належала лорду-протектору спільно з Державною Радою. Лорд-протектор командував армією, відав зо­внішніми відносинами держави, призначав вищих посадових осіб. Лордом-протектором було призначено Олівера Кромвеля. Місцеве управління було зосереджене в руках генералів армії, які стояли на чолі 11 військових округів. Після смерті у 1658 К. його наступником на короткий час став його син Річард, який не мав авторитету, не користувався підтримкою в армії та народу. Мен­ше ніж через рік він пішов у відставку і влада перейшла до рук вищих офіцерів. 1659 за підтримки шотландської армії монархія в Англії відновлюється. Новим королем стає Карл П, син страчено­го 1649 короля Карла І.

Золота булла - первісно кругла печатка у формі медалі, ка­рбованої з двох боків золотом, згодом - правова форма або офіц. назва законод. актів (грамот, ордонансів) конституц. характеру в середньовічних європ. д-вах, які скріплювалися з огляду на їх особливе держ. і правове значення золотою печаткою (буллою).

Золота булла 1356 - осн. законод. акт Священної Рим. імперії німецької нації. Затверджена Карлом IV і оприлюднена на підставі ухвал імперських сеймів у Нюрнберзі (січ. 1356), а згодом у Меці (груд. 1356). Вона узаконювала та упорядковувала вибори імпера­тора Священної Рим. імперії, що фактично здійснювалися з ХШ ст. князями-виборцями - курфюрстами. З.б. встановила склад колегії виборців, до якої увійшли 7 наймогутніших в імперії князів (3 - ду­ховних і 4 - світських), що мали право обирати імператора. Дета­льно регламентувалася процедура обрання, визначалися ранги, привілеї та обов’язки курфюрстів, їх участь в управлінні країною та придворному житті. Князі-виборці визнавалися рівними імперато­рові, мали право суду над ним і право його зміщення, користували­ся такою ж «священністю і недоторканністю».

Золота Орда - військ-феод. д-ва, заснована у 40-х рр. ХШ ст. монг. ханом Батиєм, онуком Чингізхана. Успадкувавши один з чотирьох великих улусів Монг. імперії - улус свого батька Джучи (старшого сина Чингізхана), Батий розширив його у результаті завойовн. походів 1236-1240. До 3.0. ввійшли Зх. Сибір, Полове­цькі степи (Дешт-і-Кипчак) і Крим. Влада 3.0. простягалася від Іртиша і Нижньої Обі на сх. до Нижнього Дунаю і Фінської зато­ки на зх., від оз. Балхаш на пд. до Новгородських земель у районі Північного Льодовитого ок. Давньорус. князівства не входили до складу З.О., але платили данину і перебували у васальній залеж­ності, а в ряді важливих політ, питань (призначення князів, зо­бов’язання подавати 3.0. військ, допомогу тощо) підлягали хан­ській владі. Центром 3.0. стало Нижнє Поволжя, де Батий засну­вав (біля сучас. Астрахані) столицю - Сарай-Бату, перенесену пі­сля його смерті ханом Берке (1255-1266) до Сарай-Берке (у райо­ні сучас. Волгограда). Держ. устрій 3.0. мав напіввійськ. харак­тер. Спочатку 3.0. формально підкорялася великому монг. ханові у м. Каракорумі (на тер. сучас. Монголії), але за Берке здобула повну незалежність. 3.0. поділялася на менші улуси, на чолі яких стояли 13 синів Джучи. Інколи для вирішення найважливіших держ. проблем хан скликав курултай - з’їзд військ.-феод, знаті. Держ. справами управляв призначений ханом бекляре-бек (князь над князями), окр. галузями (диванами) - візири з помічниками (наїбами). В міста і області призначалися управителі (наруги) та воєначальники (баскаки). Панівний прошарок у 3.0. складався з представників правлячої династії - царевичів (огланів), які мали у 3.0. свої земельні наділи, бегів (нойонів і тарханів), воєначальни­ків (темників, тисяцьких, сотників). Не маючи єдиної етн. та гос­под. основи, 3.0. була крихким державним утворенням. До її складу, крім малочисельних нащадків, власне, монголів, входили половці, татари, туркмени, киргизи, волзькі болгари, мордва, хоре- змійці, греки та ін. Нас. Улусів 3.0. сплачувало позем, податки, натуральну ренту, податки з виноградників, ариків, податок з ху­доби, виконувало шляхову, мостову, гужову повинність. Основою правової системи 3.0. була «Яса» Чингізхана (існувала посада - хранитель «Яси»), діяло звичаєве право племен і народностей.

Після прийняття (1312) ханом Узбеком ісламу в 3.0. дедалі шир­ше застосовується мусульм. право. Після смерті Батия (1255), а особливо після хана Менгу-Тимура (1266-1282) у 3.0. загостри­лася міжусобна боротьба серед царевичів дому Джучи. При ханах Туда-Менгу (1282-1287) і Талабузі (1287-1291) факт, правителем 3.0. став темник Ногай. За владарювання ханів Узбека та Джані- бека (1342-1357) було відновлено єдність З.О., і вона досягла найбільшої військ, могутності. Влада стала централізованою, ку­рултаї більше не скликалися, улуси перетворено на адм. області з призначуваними правителями - емірами. Однак після вбивства Джанібека знову загострилися міжусобиці. З 1357 до 1380 на чолі 3.0. перебувало 25 ханів. У 1360-1370 3.0. управляв Мамай, зять хана Бердибека. Після розгрому Мамаєвого війська в Куликовсь- кій битві 1380 об’єднаними силами Русі та поразки цього хана в тому ж році від Тохтамиша влада перейшла до останнього (1380— 1395). Після кількох поразок від Тимура (1389, 1391, 1395-1396) 3.0. розпалася. На її території виникли Сибірське ханство, Но­гайська орда, Кримське ханство, Казанське, Узбецьке, Казахське ханства. Наступницею 3.0. стала Велика Орда, що зміцніла за ха­на Ахмата (1459-1481). Кримський хан МенгліТірей завдав у 1486-1491 ряд поразок Великій Орді, і вона остаточно занепала.

Золота п’ятірка римських юристів - найвідоміші юристи періоду ранньої імперії: Гай, Папініан, Павло, Ульпіан та Модес- тин. 426 р. спеціальним законом про цитування юристів поло­женням цих п’яти юристів була надана чинність закону. Ix поло­ження стали важливою частиною кодифікації імператора Юсти- ніана «Corpus juris civilis» (Зводу римського цивільного права). Ця частина - Дигести (гр. - Пандекти) складається з 50 книг, що містять фрагменти з близько 2 тис. робіт 39 юристів І ст. до н.е. - ПІ ст. н.е. Майже половину дигест складають положення з праць «Золотої п’ятірки» римських юристів.

Зоряна палата (англ, court of star chamber) - спеціальне від­ділення Таємної ради, створене Генріхом VΠ (1487) у Середньо­вічній Англії, з функціями надзвичайного суду для боротьби з 338

противниками королівської влади. Надалі перетворилася на су­довий трибунал, що розглядав в основному політичні справи (застосовуючи методи інквізиційного процесу). Була знищена 05.07.1641 актомДовгого парламенту.

Зрада - treason (лат. tradere - акт віроломної зради) - кате­горія найтяжчого злочину у кримінальному праві Англії, яке ка­ралося смертною карою.