Роздiл перший ПЕРШI ДЕРЖАВНI УТВОРЕННЯ I ПРАВО НА ТЕРИТОРIЇ ПIВНIЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я I ПРИАЗОВ'Я (середина I тис. до н.е. - V ст. н.е.)

Iсторiя державно-правового розвитку на територiї сучасної України бере свiй

початок вiд середини 1 тис. до н.е., коли у народiв i племен Пiвнiчного

Причорномор'я з'являються першi державнi утворення.

держави, якi виникли у процесi розпаду первiснообщинного ладу й встановлення

класового суспiльства.

 1. Держава скiфiв

У VII - III ст. до н.е. у степових районах Пiвнiчного Причорномор'я, на

територiї сучасної Пiвденної та Пiвдешю-Схiдної України, а частково i в Криму

панували скiфськi племена*. Вони займали значну територiю вiд низин Дунаю до

гирла Дону i Приазов'я. Бiльшiсть сучасних дослiдникiв вважас, що формування

скiфiв вiдбулося внаслiдок взаємодiї як мiсцевих (кiммерiйських), так i прибулих

(iранських) кочових племен**. Прихiд цих кочових племен у причорноморськi степи

датується кiнцем VIII-VII ст. до н.е.***

У VII ст. до н.е. у скiфiв утворюється могутнiй племiнний союз. Вiдомостi про

основнi племена, якi входили у цей союз, подає

Рибалки I. К. Iсторiя України. Дорадянський перiод. 2-е вид. (перероб. i доп.).

К., 1991. - С. 20.

М у р з й н В. К). Происхождение скифов. Основньїе зтапьi формирования скифского

зтноса. К., 1990. - С. 5.

"** II е й х а р д А. А. Скифский расскал Геродота в отечественной историографии

Л., 1982. - С. 80.

6

грецький iсторик Геродот (V ст. до н.е.). Наймогутнiшим й найчи-сленнiшим

племенем, розповiдає вiн, були скiфи царськi, якi вважали iнших скiфiв своїми

рабами*. Жили вони на лiвому березi нижньої течiї Днiпра, аж до Азовського моря

i нижнього Дону, а також у степовому Криму**. На правому березi нижнього Днiпра

мешкали скiфи-кочiвники, мiж Iнгулом i Днiпром разом з кочiвниками жили

скiфи-землероби. У басейнi Пiвденного Бугу поблизу грецького мiста Ольвiя

знаходились елiно-скiфи. На пiвнiч вiд царських скiфiв (мабуть, у межах степової

смуги України) розташовувалися скiфи-хлiбороби (орачi).

одним народом, але спосiб життя, господарювання доводить протилежне. На думку

деяких вчених, бiльш iмовiрно, що скiфiв-орачiв можна вважати прапращурами

українського народу***.

У VII-VI ст. до н.е. бiльшiсть скiфських племен вже знаходилася на останнiй

сходинцi первiснообщинного ладу.

Родовi зв'язки все ще були сильнi. Основною суспiльною одиницею була родова

община, що складалася з кiлькох патрiархальних сiмей. Рiд, родова община

володiли землею, видiляючи кожнiй патрiархальнiй сiм'ї дiлянку землi за жеребом.

Приватної власностi на землю в цей час не iснувало.

У скiфiв-кочiвникiв кожна сiм'я мала свою отару, стадо корiв, але земля, як i у

землеробiв, належала общинi, племенi. Родова органiзацiя вiдiгравала велику роль

у кочiвникiв при розподiлi пасовищ, перекочiвлях та iн.

У скiфському суспiльствi VII-VI ст. до н.е. вже можна виявити ознаки, що

свiдчать про розклад родового ладу. З середовища вiльних общинникiв - кочових

скотарiв i осiдлих землеробiв - видiлялася родоплемiнна знать (родовi

старiйшини, племiннi вождi та iн.). Як свiдчать археологiчнi данi, ставала все

бiльш помiтною майнова диференцiацiя. З'являються у скiфiв i раби, яких вони

захоплювали пiд час численних воєн i походiв. Щоправда, роль рабської працi у

Скiфiї була незначною.

Досягнутiй скiфами сходинцi розвитку вiдповiдала й органiзацiя управлiння у

формi вiйськової демократiї. Найважливiшi питання розглядалися на народних

зборах воїнiв. Значним впливом користувалися ради родових старiйшин, i перш за

все союзна рада. Але особлива роль у союзi належала вiйськовим вождям - "царям",

якi очолювали скiфське вiйсько пiд час походiв. Влада "царiв"

* Див.: Хрестоматiя з Iсторiї Української РСР. К., 1959. - Т. 1. - С. 9.

** Див.: История Украинской ССР, К., 1977. - Т. 1. - КII. 1. - С. 136.

Див.: Україна i свiт. Iсторiя господарства вiд первiсної доби i перших

цивiлiзацiй до становлення iндустрiального суспiльства.

передавалась у спадщину, але кандидатури "царя" та його наслiд-ника все ще

затверджувалися народними зборами.

Розвиток виробництва, зростаюча майнова й соцiальна диференцiацiя, процес

класоутворення, що розпочався, сприяли посиленню влади скiфських вiйськових

керiвникiв, розвитку зародкiв спадкової знатi та дiйсної царської влади.

Значно прискорила змiни, що назрiвали у скiфському суспiльствi, вiйна скiфiв з

вiйськами перського царя Дарiя I у 514-513 рр. до н.е.

За Геродотом, скiфськi племена, що вели боротьбу з персами, складалися з трьох

основних частин, угруповань. Кожну з них очолював свiй вiйськовий вождь - "цар".

Один iз них на iм'я Iданфiрс був головним, i йому пiдкорялися iншi вождi.

Боротьба з Дарiєм I, що закiнчилась перемогою скiфiв, сприяла змiцненню

скiфського союзу племен, пiднесла полiтичний авторитет Скiфiї. Крiм того, у цiй

боротьбi кочовi племена, у першу чергу царськi скiфи, виступили на захист всього

союзу, чим забезпечили собi панiвне становище у союзi племен. Це надало їм

можливостi експлуатувати землеробськi племена, вимагати вiд них данину. Значно

змiцнилася пiсля перемоги над Дарiєм I влада "царiв" i вiйськово-дружинної

знатi.

У пiдсумку на рубежi VI-IV ст. до н.е. у Скiфiї, як вважає ряд скiфологiв,

вiдбувається становлення класового суспiльства та виникнення рабовласницької

держави*. Саме у цей час скiфський цар Атей усунув iнших "царiв" i узурпував усю

владу. Атей прожив довге життя i в 40 р. IV ст. до н.е. зумiв об'єднати пiд

своєю владою майже всю країну - вiд Азовського моря до Дунаю, перетворивши

Скiфiю на могутнє царство. Центр держави Атея знаходився на нижньому Днiпрi, де

наприкiнцi V ст. до н.е. виникло велике укрiплене поселення - Каменське

городище. Однак сутичка скiфiв у 339 р. до н.е. з македонським царем Фiлiппом II

закiнчилася поразкою i смертю Атея.

Незважаючи на смерть Атея, Скiфське царство збереглося, хоч розмiри його значно

зменшилися.

вiдношеннях. Як свiдчать писемнi й археологiчнi джерела, царство, створене

Атеєм, iснувало з IV до III ст. до н.е.

Бiльш мiцною була Скiфська держава з центром у Криму, що склалася близько III

ст. до н.е. Столицею нової держави стало мiсто Неаполь скiфський (неподалiк вiд

сучасного Сiмферополя) - з мiц-

* Див: X а а а н о в Л. М Социальнан история скифов: основньїе проблемьi

разнития древних кочевьiх овразийских степей. М., 1973. - С. 93.

ними мурами, великими зерносховищами, багатими гробницями. Свого розквiту

Скiфське царство у Криму досягає у II ст. до н.е. Воно проiснувало аж до другої

половини III ст. н.е. i було знищено готами.

Рiвень господарського життя населення Скiфiї на той час був досить високим.

Панiвне становище в економiцi займало орне землеробство i скотарство. Скiфи

вирощували рiзнi культури рослин. Скiфи орачi сiяли хлiб не тiльки для власних

потреб, а й на продаж. Орання землi здiйснювалося за допомогою запряженого

волами плуга, врожай збирався залiзними серпами, зерно змолочувалось у

зернотерках. Величезними стадами худоби i табунами коней володiли

скiфи-кочiвники. Значних успiхiв набуло у скiфському суспiльствi також

виробництво шкiри, ткацтво та iн. Iнтенсивно розвивалася торгiвля з прибережними

грецькими мiстами. Скiфи доставляли сюди хлiб, худобу, хутро, рабiв та iншi

товари, а натомiсть одержували вино, дорогу керамiку, ювелiрнi вироби. У

результатi мiж скiфами i греками встановилися мiцнi й широкi торговi зв'язки.

Успiхи в економiчному розвитку стали основою для зростання майнової нерiвностi й

соцiальної диференцiацiї.

Основи родоплемiнної структури у скiфському суспiльствi пiдривалися зростанням

приватної власностi, майновою нерiвнiстю, розвитком рабства. У руках iмущих

опинялися кращi дiлянки землi, пасовища, величезнi стада худоби, табуни коней,

раби. Ще Геродот повiдомляв про скiфських багачiв, якi вважалися

"найблагороднi-шими, що користувалися найбiльшим майном", i про скiфську

бiдноту, яка належала до "найнижчого походження".

Внаслiдок цього з загальної маси вiльних землеробiв i скотарiв видiлилася

пануюча верхiвка, до якої належали царська сiм'я, вiйськова аристократiя,

дружинники, родоплемiнна знать, що зливалася з оточенням правителя, багатi

торговцi. Саме у неї зосереджувались основнi багатства, джерела яких були

рiзноманiтними. Так, важливим засобом збагачення пануючої верхiвки залишались,

як i ранiше, грабiжницькi воєннi походи. З часом усе бiльшого значення набувала

експлуатацiя вiльних общинникiв, данникiв i рабiв. Iстотний прибуток приносила й

торгiвля, особливо хлiбом, з грецькими мiстами Пiвнiчного Причорномор'я.

У скiфiв було, за даними Геродота, багато жерцiв*, котрi являли собою

вiдособлену соцiальну групу, окремi категорiї якої займали досить високе

становище**.

* Див : НародьI нашей страньї в "Истории" Геродота // ТекстьI, перевод,

ком-ментарий. М., 1982. - С. 125.

** Див.: Арбунов М. В. Путешествие в загадочную Скифию. М., 1989. - С. 85.

Найбiльш численну верству скiфського суспiльства складали вiльнi общинники. Вони

вiдбували вiйськову службу, платили данину, виконували рiзнi повинностi. У

важкому становищi були скiфи-орачi, якi опинились у данницькiй залежностi вiд

степових кочiвникiв.

У Скiфському царствi з центром у Криму основну масу мiського населення становили

вiльнi ремiсники i торговцi.

Нижню сходинку соцiальної градацiї скiфського суспiльства займали раби. Головне

джерело рабства у скiфiв - вiйськовий полон, пiдкорення сусiднiх народiв. Але у

виробництвi рабство не вiдiгравало вирiшальної ролi, хоча кiлькiсть рабiв у

скiфiв була досить значною. Як правило, вони використовувалися у домашньому

господарствi, для охорони худоби та iн. Часто вони виступали як товар у торгiвлi

з грецькими мiстами.

Наочне уявлення про соцiальне розшарування i класову структуру суспiльства

скiфiв дають розкопки поховань, особливо грандiозних курганiв скiфської знатi,

що вiдомi в лiтературi пiд назвою "царськi".

керамiку, багату зброю та iн. Рiзкий контраст з "царськими" курганами складають

поховання простих скiфiв пiд невисокими земляними насипами iз скромним набором

речей або взагалi без iнвентаря.

Скiфське царство може бути вiднесено до держав рабовласницького типу. За формою

правлiння це була одна з рiзновидiв рабовласницької монархiї.

Главою Скiфської держави був цар. Влада його передавалася у спадщину. Тодi вже

склалось уявлення про божественне походження царської влади. У рядi випадкiв

правитель сам виконував обов'язки жерця. Цар також здiйснював судовi функцiї.

Влада царя була великою. У проведеннi внутрiшньої полiтики вiн нiчим не був

зв'язаний. Вiдомо, що Атей вирiшував багато рiзних важливих питань, карбував

свою монету. Владними правителями Скiфського царства з центром у Криму у III -II

ст. до н.е. були Скiлур i його син Палак, а в II ст. до н.е. - Фарзой i Iнесмей,

якi зосереджували у своїх руках зовнiшню торгiвлю хлiбом. Самостiйно

здiйснювалась скiфськими правителями i зовнiшня полiтика. Так, дипломатичнi

переговори Атея з македонським царем Фiлiп-пом II свiдчили про те, що скiфський

цар вiдчував себе не менш могутнiм i сильним, нiж македонський правитель.

Царю вiддавали велику шану як за його життя, так i пiсля смертi. Досить детальнi

й красномовнi, з рiзноманiтними деталями свiдчення про те, як скiфи ховали своїх

царiв, наводить Геродот*.

Див/ НародьI нашей страньї в "Истории" Геродота. - С. 125, 127

Як свiдчать розкопки царських курганiв, скiфських царiв ховали у глибоких i

складних похоронних спорудах. Поруч з царем помiщали вбитих жiнок або наложниць,

слуг, рабiв та iн. У Неаполi скiфському поховання царя розташовувалося у

кам'яному мавзолеї, поряд з яким знаходилися домовини його наближених i

поховання коней.

Навколо скiфського царя утворювався апарат державного управлiння. Як i у

багатьох iнших народiв, вiн складався з найближчих родичiв правителя та його

особистих слуг, переважно вiйськових. За свiдченням грецького iсторика i

географа Страбона (63 р. до н.е. - 23 р. н.е.), у II ст. до н.е. скiфи у Криму

знаходилися "пiд владою Скiлура i його синiв з Палаком на чолi"*. А синiв у

Скiлура було, за одними даними, шiстдесят, за iншими - вiсiмдесят, що

забезпечувало мiцну пiдтримку владi царя. Цим теж пояснюється особлива роль

вiйськової дружини правителя та воєначальникiв. Найбiльш впливовi помiчники

правителя входили до складу царської ради.

Проте виникнення державного апарату не знищило повнiстю колишню родову

органiзацiю, її пережитки ще тривалий час давались взнаки, особливо у мiсцевому

управлiннi, де зберiгалися свої старiйшини та вождi. Державна структура скiфiв

значною мiрою вiдрiзнялася вiд розвинутих рабовласницьких або феодальних держав,

а, проте, за своїми функцiями - пiдтримання вiдносин земле-власностi й

панування, змiцнення верховної влади, накопичення в руках верхiвки величезних

багатств - вона була вже полiтичною органiзацiєю. Тому можна твердити: першi

паростки державностi на територiї сучасної України з'явилися саме у скiфськi

часи**.

Основним джерелом права у скiфiв був звичай, перетворений згiдно з iнтересами

правлячої верхiвки на звичаєве право. Скiфи, за Геродотом, уникали запозичення

чужоземних звичаїв не тiльки вiд iнших народiв й особливо вiд елеїнiв. Скiфська

культура протягом усiєї iсторiї залишалася безписемною, тому i фiксацiя норм

звичаєвого права не могла бути здiйснена***. Поряд iз звичаєм досить рано

з'являється й iнше джерело права - правила, встановленi царською владою****. На

великiй територiї Скiфської держави збереглися групи населення, якi жили за

своїми законами. Зберегли, наприклад, свої звичаї племiннi союзи таврiв у Криму,

неври, що жили на пiвдень вiд Прип'ятi.

* Див.: Хрестоматiя з iсторiї Української РСР. - Т. 1. - С. 15.

** Давня iсторiя України: у 2-х кн. / Толочко II.П. (керiвник авт. колективу),

Козак Д.Н., Крижицький С.Д. та iн. К., 1994. - Кн. 1. - С. 137.

*** Див : Е л ь н й ц к її й Л. А. Скифия евразийских степей. Новосибирск, 1977.

- С. 203-204.

**** Див.: История государства й права Украинской ССР: В 3-х т. К., 1987. - Т.

1.

* С. 35.

11

Норми скiфського права захищали приватну власнiсть на худобу, вiзки з

пересувними жителями, домашнi речi, рабiв. Розкопки поховань свiдчать, що

особисту приватну власнiсть у скiфiв становили зброя, знаряддя виробництва,

прикраси*. Верховна власнiсть на землю належала царю, який встановлював порядок

користування пасовищами i землями.

Зобов'язальне право регулювало договiрнi вiдносини мiни, дарування,

купiвлi-продажу та iн. Звичайно договори у скiфiв скрiплювали клятвою, як це

робилося, наприклад, при укладеннi договору знаменитого скiфського

побратимства**. Правова регламентацiя зачiпала й данницькi вiдносини. На

практицi вiдмова вiд сплати данини вважалася достатнiм приводом для початку

воєнних дiй, якi супроводжувалися грабуванням майна, крадiжкою худоби,

захопленням полонених з наступним перетворенням їх у рабiв.

Шлюбно-сiмейне право базувалося на принципах патрiархату. Вiдлiк родоводу

провадився по чоловiчiй лiнiї. У сiм'ї панував чоловiк, практикувалося

багатоженство. Старша жiнка займала привiлейоване становище.

 2. Античнi мiста-держави

Численнi осiлi та кочовi племена, що населяли Пiвнiчне Причорномор'я, вступаючи

у торговi, воєнно-полiтичнi вiдносини з античними державами Середземномор'я,

тiєю чи iншою мiрою зазнали впливу античної рабовласницької цивiлiзацiї. Причому

найважливiшу роль у цих вiдносинах вiдiграли грецька колонiзацiя

причорноморських земель i утворення тут грецьких мiст-колонiй. Переселенцi з

Стародавньої Грецiї стали пiвденними сусiдами скiфiв та сарматiв. Вони вступали

у взаємовiдносини як з грiзними степовиками, так i з землеробами українського

Полiсся та Лiсостепу***.

Колонiзацiя приносила значнi прибутки. Через грецькi мiста-колонiї у метрополiю

надходили хлiб, сировина, раби, забезпечувався збут продукцiї власного ремесла.

Слiд зазначити, що цi мiс-та-держави стали необхiдною складовою частиною всього

iсторичного процесу в Пiвнiчному Причорномор'ї. Вони мали великий вплив на

скiфськi та iншi племена, встановлювали з ними тiснi економiчнi зв'язки. Крiм

того, iснування таких мiст на Пiвнiчному

Див X а з а н о в А. М. Социальная история скифов. - С. 93.

* Див.: НародьI нашей страньї в "Истории" Геродота. - С. 125.

** Див.: Iсторiя України: нове бачення. Т. 1. К., 1995. - С. 24.

12

березi Чорного моря було могутнiм стимулом для прискорення процесу

соцiально-економiчного розвитку племен, що їх оточували.

Перше поселення грецьких колонiстiв з'явилося ще у VII ст. до н.е. на невеликому

островi Березань бiля гирла Днiпро-Бузького лиману*.

У VI ст. до н.е. вже було засновано ряд мiст: на березi Бузького лиману -

Ольвiя, у схiдному Криму - Феодосiя, Пантiкапей (на мiсцi сучасної Керчi).

Пiзнiше (в останнiй чвертi I ст. до н.е.) виникають Херсонес (поблизу

Севастополя), Тiра (м. Бєлгород-Днiстровський) та багато iнших**.

Свого розквiту грецькi мiста-держави досягають у V-IV ст. до н.е., пiсля чого

починається їх занепад. Вiн був зумовлений рядом факторiв: появою у

Причорномор'ї нових великих племiнних об'єднань, пересуванням кочових племен,

загостренням внутрiшнiх класових суперечностей у мiстах-колонiях та iн.

Залежнiсть вiд Римської iмперiї, що розпочалася з I ст. до н.е., не могла

iстотно змiнити це становище, оскiльки римляни розглядали цi мiста лише як

джерело одержання продуктiв i рабiв, як передаточнi пункти у торгових i

дипломатичних зносинах з "варварським свiтом", а тому процес романiзацiї

незначною мiрою зачепив грецьке населення античних мiст-держав Пiвнiчного

Причорномор'я***.

У III ст. н.е. мiста-колонiї на територiї Пiвнiчного Причорномор'я вступають у

перiод загального економiчного та соцiально-по-лiтичного розкладу, що призвiв

через сто з лишнiм рокiв до їх остаточної загибелi. Найсильнiшого удару мiста

зазнали вiд навали готських i гуннських племен. У IV ст. припиняє своє iснування

як мiсто-держава Ольвiя. Херсонес, хоч i вцiлiв, але потрапив пiд владу

Вiзантiйської iмперiї. Вiдомий як мiсто Корсунь, вiн був знищений

золотоординськими завойовниками в серединi XV ст. Така ж участь спiткала

Пантiкапей i Феодосiю.

Грецькi мiста-колонiї Пiвнiчного Причорномор'я були рабовласницькими полiсами,

якi за своєю суттю мало чим вiдрiзнялися вiд метрополiї.

Важливе мiсце в економiчному життi Ольвiї, Херсонесу та iнших мiст займало

землеробство i скотарство. Наприклад, Ольвiя мала свою сiльськогосподарську

територiю - хору, на якiй її мешканцi могли вирощувати хлiб i городину, пасти

худобу. Хлiборобс-

* Див/ Енциклопедiя українознавства. Т. 2. Львiв, 1993. - С. 429.

*" Див : Дорошенко Д. Нарис iсторiї України. Т. 1 (до половини XVII столiття).

Мюнхен, 1996. - С. ЗО.

*** Див/ 3 у б а р ь В. М. Херсонес Таврический и Римская имперпя К., 1994. --С

149.

13

твом I скотарством займалися також мешканцi поселень, що оточували Ольвiю. У

прибережних районах було значно розвинуте рибальство, хоч воно i не носило

товарного характеру*. Херсонес з самого початку розвивався як центр

сiльськогосподарського виробництва. Жителi мiста володiли значним

сiльськогосподарським районом. Захiдне узбережжя Криму, яке херсонесцi називали

"рiвниною", було житницею Херсонесу, що поставляла мiсту зерно. Територiя на

крайньому пiвденному заходi Криму, що називається тепер Гераклiйським

пiвостровом, була подiлена на велику кiлькiсть надiлiв - клерiв розмiром вiд 17

до 26 гектарiв. Кожний клер являв собою земельний надiл з укрiпленою садибою, що

складалася з будинку, рiзних господарських будiвель, цистерни для води. Садиба

була огороджена стiною. Головним заняттям власникiв клерiв було виноградарство,

але до складу клерiв входили також сади, пасовиська i поля. Такi клери легко

подiлялися на 3 або 4 меншi дiлянки, якi здавалися в оренду, i тому в Херсонесi

переважало саме дрiбне землеволодiння**.

Значну роль вiдiгравало ремiсниче виробництво. Так, великих успiхiв досягли

ольвiйськi майстри у виготовленнi металевих виробiв, вiдлитих iз бронзи або

мiдi, дзеркал, прикрас, статуеток, якi часто виконувались у "скiфському

звiриному стилi". Розвивалися в Ольвiї керамiчне виробництво, ювелiрне,

деревообробне, ткацьке та iншi ремесла. Металургiйнi, ювелiрнi, текстильнi

пiдприємства працювали у Херсонесi. Вироблялася рiзноманiтна керамiка.

Херсо-неськi ремiсничi вироби збувалися не тiльки у самому мiстi, а й за його

межами - у скiфських поселеннях Криму. По рiках Пiвденної України багато з цих

товарiв розходилися вглиб суходолу***.

Причорноморськi мiськi центри вели жваву заморську торгiвлю. Основною статтею у

торговому балансi (за винятком Херсонесу) був вивiз хлiба. Крiм того, купцi

продавали у Грецiю, а потiм в Рим худобу, шкiри. Експортувалися сiль, риба,

рибнi продукти****. Поширеним товаром були також раби. У свою чергу, цi мiста

ввозили iз Грецiї вино i оливкову олiю, рiзнi металевi вироби, тканини, мармур i

вироби з нього, предмети розкошi та мистецтва.

Грецькi мiста мали високу культуру. Тут споруджувалися кам'янi будинки, театри,

оздобленi скульптурою, розписом i мозаї-

* Див.: Сельская округа Ольвии. К., 1989. - С. 199-201.

** Див.: З у б а р ь В. М. Херсонес Таврический в античную зпоху й социальнью

отношения. К.. 1993. - С. 75-7(i.

*** Див. Енциклопедiя українознавства. - Т. 2. - С. 429.

'*** Див.: Р й 6 а л к а I. К. Iсторiя України. Ч. 1. X., 1994. - С. 45

14

Зкономика

кою. На вулицях стояли кам'янi стовпи з висiченими на них офiцiйними текстами.

Класове розшарування на рабовласникiв i рабiв проявлялося досить виразно.

Панiвний клас складався з судновласникiв, купцiв, господарiв ремiсничих

майстерень, землевласникiв, лихварiв та iн.

Було також багато вiльних землеробiв, ремiсникiв, дрiбних торговцiв. У

ремiсничому виробництвi Херсонесу переважали, наприклад, дрiбнi та середнi

майстернi. Тому не можна недооцiнювати тут роль дрiбних виробникiв, що складали

значну частину населення*.

Вiльними повноправними громадянами були тiльки чоловiки - уроженцi мiста. Лише

вони користувалися полiтичними правами, могли обiймати державнi посади.

Набуваючи повнолiття i полiтичних прав у повному обсязi, мешканець Херсонесу

приймав присягу, в якiй говорилося: "Я буду однодумним про врятування i волю

держави i громадян... Я не буду скидати демократичного ладу... Якщо я узнаю про

якусь змову, що iснує або зароджується, я доведу про це до вiдома посадових

осiб"**. Чужоземцi, навiть тi, що постiйно мешкали тут, полiтичних прав не мали.

Однак в окремих випадках за зроблену мiсту значну послугу їм могли бути наданi

права повноправних громадян.

З часом склад мiського населення поступово змiнювався: у мiстах з'являлося все

бiльше майстрiв або багатих громадян з "варварського свiту".

Основну масу експлуатованих становили раби. Джерелами рабства були вiйськовий

полон, народження вiд рабинi, купiвля на невiльничих ринках або у сусiднiх

племен. Праця рабiв використовувалася у ремiсничому виробництвi, на розробках

солi, у домашньому господарствi, а частково i в сiльському господарствi. Так,

раби працювали на клерах Херсонесу, де кам'янистий грунт Герак-лiйського

пiвострова вимагав дуже великих затрат працi для створення сприятливих умов для

землеробства. До того ж раби становили значну частину експорту.

Державний лад грецьких мiст Причорномор'я будувався на тих же засадах, що i

полiтичний устрiй античних полiсiв Грецiї. За формою правлiння цi мiста були

демократичними або аристократичними республiками. Причому, якщо у V-II ст. до

н.е. тут переважав демократичний елемент i вирiшальна роль у полiтичному життi

належала демосу, то, починаючи з I ст. до н.е., основнi посади i фактичне

Див.: З у б а р ь В. М. Херсонес Таврический в античную зiюху. Див. Херсонес

Таврический. Симферополь, 1975, - С 82-83.

управлiння опиняються у руках невеликої групи аристократичних сiмей, влада

зосереджується у нової рабовласницької аристократiї, демократична республiка

замiнюється аристократичною*.

Вищим органом державної влади у мiстах Пiвнiчного Причорномор'я були народнi

збори, якi, наприклад у Ольвiї, скорочено називалися "Народ"**. У роботi цих

зборiв брали участь лише повноправнi громадяни мiста (як правило, греки), якi

досягли 25 рокiв. Раби, чужоземцi, жiнки були усунутi вiд управлiння. Практично

це були збори мiської общини повноправних вiльних громадян. Саме такими були

збори ольвiополiтiв - екклесiя.

Народнi збори, яким були наданi законодавчi функцiї, приймали декрети i

постанови. В Ольвiї цi документи висiкали на каменi i виставляли на горi -

громадському центрi мiста. На зборах вирiшувалися усi найважливiшi питання

внутрiшньої та зовнiшньої полiтики: регулювання морської торгiвлi, прийняття у

громадянство, нормування грошової системи, укладання зовнiшньополiтичних угод i

договорiв, звiльнення iноземних купцiв вiд мита, нагородження грамотами

громадян, якi мали вiдповiднi заслуги перед мiстом, та iн. До компетенцiї

народних зборiв входили також вибори посадових осiб i контроль за їхньою

дiяльнiстю.

Значну роль в управлiннi вiдiгравала також Рада мiста, яка була постiйно дiючим

органом влади. Обиралася вона народними зборами i являла собою виконавчу владу.

Рада мiста готувала рiшення народних зборiв, перевiряла кандидатури на виборнi

посади, контролювала дiяльнiсть виборних посадових осiб. Керував роботою цього

органу голова Ради, великим впливом користувався її секретар. Обиралися вони на

один рiк.

У Херсонесi законодавчий процес мав такий вигляд. Проект декрету розробляла

спецiальна комiсiя, до складу якої входили три номофiлаки i дiойкет ("той, хто

стояв на чолi управлiння"). Пiдготовлений таким чином декрет передавався до

Ради, а потiм надходив до народних зборiв. Характерно, що на розгляд Ради i

народних зборiв пропонувалося вже готове рiшення, яке приймалося без будь-яких

змiн i доповнень***. У результатi декрет видавався вiд iменi "Ради i

народу"****.

Третьою ланкою мiського управлiння були виборнi колегiї - магiстратури або

окремi посадовi особи-магiстрати. Обранi з числа

* П а л ь ц е в а Л. А. Херсонес Таврический в V-I вв. до н.з. Л., 1988. - С.

71-72.

** К р ьi ж й ц к й й С., Лейпунская Н. Ольвия - память тьiсячелетий. Одесса,

1982. - С. 16.

*** П а л ь ц е в а Л. А. Херсонес Таврический в V-I вв. до н.з. - С. 41-44.

**** Хрестоматiя з iсторiї Української РСР. - Т. 1. - С. 14.

16 ~ .....

повноправних громадян магiстрати очолювали окремi галузi управлiння. Вони

займалися фiнансами, роботою судових установ, вiйськовими справами. Найбiльш

впливовою серед мiських магiстратур була колегiя архонтiв. Вона складалася з

п'яти-шести чоловiк, очолював її перший архонт. Колегiя архонтiв керувала усiма

iншими колегiями, могла скликати у разi необхiдностi народнi збори. Магiстратом

з справ культу був базiлевс, iм'ям якого позначався рiк. Питаннями оборони

вiдала авторитетна колегiя з шести стратегiв. Щоправда, вiйськами мiста

командував перший архонт. Правовими питаннями займалася колегiя продикiв -

юридичних радникiв.

Агораноми та астiноми наглядали за порядком в мiстi, станом шляхiв i громадських

будiвель, перевiряли правильнiсть мiр i ваги. У Херсонесi вони, крiм цього,

контролювали керамiчне виробництво, ставили тавро на всi вироби з керамiки. До

екстраординарних магiстратiв можна вiднести епiмелетiв, якi стежили за вжиттям

термiнових заходiв, виконували спецiальнi державнi завдання*.

Особлива увага придiлялася фiнансовим справам, у тому числi регулюванню

грошового обiгу. Наприклад, у Херсонесi така впливова посадова особа, як

дiойкет, була найвищим фiнансовим магiстратом, що контролював державнi доходи i

витрати. Крiм того, iснували нижчестояшi фiнансовi магiстрати - скарбники.

Основу державного бюджету Ольвiї становили єдина система ввiзних i вивiзних мит

на товари, а також рiзнi види податкiв. Збирання їх звичайно вiддавалося на

вiдкуп. Всiма грошовими надходженнями у мiську казну займалися спецiальнi

колегiї "семи" i "дев'яти". Значною статтею доходiв у мiстах Пiвнiчного

Причорномор'я, особливо в останнi столiття до нової ери, були пожертвування

багатих громадян, якi вносили грошi у мiську казну, безплатно забезпечували

мiсто хлiбом у неврожайнi роки. Народнi збори i Рада мiста нагороджували таких

громадян почесним декретом, золотим вiнком або статуєю. Подiбних почестей мiг

удостоїтися й iноземець, який зробив мiсту велику послугу. Йому надавалися

торговi привiлеї та права громадянства.

В античних мiстах-державах функцiонував суд. Так, в Ольвiї суд складався з

декiлькох вiддiлiв, кожний з яких вiдав певним колом питань. У судочинствi брали

участь суддi, обвинуваченi, свiдки.

У перших столiттях нашої ери мiста-держави Пiвнiчного Причорномор'я змогли,

зберегти колишню полiсну структуру управлiн-

* Див.: К а д е е в В П. Херсонес Таврический в первьiх веках наIIIей зрьi. X.,

1981 - С. 73-82.

ня. Спроби вчинити державний переворот, як це було, наприклад у Херсонесi в IV

ст. до н.е. i I ст. н.е., закiнчилися невдачею. I все ж певнi змiни вiдбувалися:

здiйснювалася аристократизацiя мiського управлiння, вищi адмiнiстративнi посади

передавалися невеликiй групi аристократичних сiмей тощо. Так, у Херсонесi пiд

тиском римських властей вiдбувалося скорочення кiлькостi магiстратур, замiщення

вищих магiстратур римськими громадянами з числа мiсцевих жителiв, зосередження

влади в руках першого архонта*.

Про посилання аристократизацiї державного ладу свiдчить i така немаловажна

обставина: в Ольвiї приблизно до середини III ст. до н.е. найважливiшi закони

створювалися у формi псефiсмiв, якi пропонувалися приватними особами. Псефiсми

подiлялися на двi категорiї - проксенiчнi та почеснi. Починаючи з середини III

ст. до н.е., усi проксенiї висуваються приватними особами, а почеснi декрети -

рiзними колегiями магiстратiв, окремими чи їх сукупнiстю: архонтами, архонтами i

колегiєю "семи", комiсiєю сiнедрiв. Таким чином, приблизно з середини III ст. до

н.е. прерогатива вносити у Раду та далi в народнi збори проекти вiдповiдних

постанов (почесних декретiв, законiв та iн.) вiдбирається ольвiйськими колегiями

магiстратiв у приватних осiб, за останнiми ж резервується лише право виступати

iнiцiаторами пропозицiй зi скромних проксенiчних псефiсмiв**.

В основу права мiст Пiвнiчного Причорномор'я було покладено правову систему

афiнської рабовласницької демократiї. Разом з тим на правовий розвиток мiст

певним чином впливали звичаї i традицiї мiсцевих племен, якi перебували у сферi

впливу цих мiст-держав або проживали по сусiдству з ними.

Основними джерелами права у зв'язку з цим були закони народних зборiв, декрети

рад мiст, розпорядження колегiй посадових осiб, а також мiсцевi звичаї.

Правовiй регламентацiї пiдлягали майновi вiдносини. Iснувала приватна власнiсть

на жилий будинок, рухоме майно, худобу тощо. Земля могла знаходитися як у

приватнiй власностi, так i в державнiй. У Херсонесi, наприклад, клери належали

приватним особам, але могли бути i власнiстю держави. Про це свiдчить

херсонеський напис, де йдеться про розпродаж державою земельних дiлянок. Поряд з

приватними рабами були також й мiськi раби. У Херсонесi практикувався вiдпуск на

волю у формi посвяти раба якомусь божеству. Причому храм або релiгiйна громада

ставали нiби покровителями вiльновiдпущеника. В Ольвiї у 331 р. до н.е., коли

мiсто

* Див.: З у б а р ь В. М. Херсонес Таврический й Римская империя. - С. 149.

** Дии.: В и н о г р а д о в Ю. Г. Политическая история Ольвийского полиса VII-I

вв. до н.з. Историко-ипиграфичєское исследование. М., 1989. - С. 223.

18

було оточене вiйськами Запрiона, одного з воєначальникiв Олександра

Македонського, мiська влада була змушена пiти на такий надзвичайний захiд, як

вiдпуск рабiв на волю.

Розвинутим було зобов'язальне право. Жвава зовнiшня торгiвля, роль купецтва в

економiчному життi мiст - зумовили появу таких договорiв, як позики, дарування,

поклажi та iн. Багатий ольвiополiт Протоген був удостоєний почесного декрету за

те, що позичав Ольвiї великi суми грошей, коли мiсто перебувало у важкому

становищi. Як правило, бiльшiсть важливих угод купiвлi-продажу здiйснювалася при

свiдках, у державних установах, у присутностi чиновникiв, вiдкупщикiв податкiв

на торговельнi угоди. У Херсонесi, наприклад, якщо така угода здiйснювалася у

приватному порядку, на ринку або на вулицi, продавець заявляв про це агораномам,

вказував розмiр одержаної суми i разом з покупцем сплачував податок*.

Вiдома була i оренда землi. Поширеною вона була в Херсонесi, де громадяни легко

здавали в оренду свої земельнi дiлянки. Практикувалася тут i наймана праця.

Щодо злочинiв i покарань, то згiдно з такою епiграфiчною пам'яткою як

Херсонеська присяга, на першому мiсцi у правi грецьких мiст стояли злочини

державного характеру. До них можна вiднести: змову, спроби повалення

демократичного ладу, розголошення державної таємницi. Суворому покаранню

пiддавався кожний, хто зраджував ворогам мiсто або його володiння, замишляв щось

проти Херсонсса або його громадян. Захищалася, зрозумiло, i приватна власнiсть.

До вiльних людей застосовувалися такi покарання, як смертна кара, штрафи,

конфiскацiя майна. Фiзичне знищення повсталих рабiв свiдчило про те, що

панування рабовласницького ладу оберiгалося тут, як i в метрополiї,

найжорстокiшими покараннями.

 3. Боспорське царство

У V ст. до н.е. склався союз ряду грецьких держав-полiсiв, котрi були

розташованi по обох берегах Керченської протоки. Виникло Боспорське царство, яке

вiдiграло важливу роль в iсторичнiй долi народiв Схiдної Європи.

У серединi IV ст. до н.е. пiсля об'єднання ще кiлькох грецьких мiст Боспор

перетворився у значну за своїми розмiрами державу,

Див: К а д е е в В. Й.. Сорочин С. Б Зкономические связи античньїх городов

Северного Причерноморья в I в. до н.з. - V в. н.з. X., 1989 - С. 92-93.

I*** 19

що займала весь Керченський пiвострiв, Таманський пiвострiв з береговою смугою

до Новоросiйська, а також прилеглу до Таманi територiю низу Кубанi i схiдний

берег Азовського моря. До її складу увiйшли великi мiста-держави Пiвнiчного

Причорномор'я (Фанагорiя, Гермонасса, Феодосiя), невеличкi мiськi центри

(Мiр-мекiй, Нiмфей, Кiммерiк та iн.), а, крiм того, - землi, заселенi численними

племенами синдiв, торетiв, дандарiєв i псесiв, якi не мали ще своєї державностi.

Процес становлення держави у скiфських племен - основної частини населення

Керченського пiвострова, тiльки починався. Центром цiєї територiї було мiсто

Пантi-капей (сучасна Керч), яке займало дуже вигiдне мiсце в економiчному i

воєнному вiдношеннях. Воно й стало столицею Боспорського царства*.

Свого розквiту Боспорське царство досягає у IV-III ст. до н.е. Саме до цього

часу вiдноситься спроба Боспору поширити свою владу i вплив на все узбережжя

Чорного моря. Але вже з III ст. до н.е. Боспор вступає в смугу поступового

занепаду: спостерiгається економiчне ослаблення царства, країна зазнає важку

фiнансову кризу, загострюються класовi суперечностi, спалахують повстання рабiв.

Хоча фiнансовi труднощi й були подоланi, а повстання рабiв i пiдкорених

скiфських племен, що спалахнуло у Пантiкапеї у 107 р. до н.е., жорстоко

придушено, колишнього процвiтання Боспору повернути не вдалося.

На початку I ст. до н.е. понтiйський цар Мiтрiдат VI Євпатор об'єднав пiд своєю

владою бiльшiсть держав Пiвнiчного Причорномор'я у тому числi i Боспорське

царство. Щоправда, Боспор знаходився у складi Понтiйської держави недовго. Пiсля

поразки i загибелi Мiтрiдата VI у боротьбi з Римом у серединi 1 ст. до н.е. вiн

опинився пiд владою римлян. Поступово залежнiсть вiд Риму стала слабшати.

Боспорське царство накопичувало сили. Однак у серединi III ст. н.е. на нього

нападають готськi племена. Наслiдком цього стала загибель значної кiлькостi

дрiбних боспорських поселень, розорення i занепад великих мiст. Останнiй удар по

царству був завданий гуннами. Кочовi орди гуннiв i пiдвладних їм племен

вторглися сюди в.останнiй чвертi IV ст. i учинили жахливий погром. Боспорське

царство було зруйновано. З VI ст. Боснор увiйшов як безпосереднє володiння до

складу Вiзантiї. На ньому його iснування припинилося.

Соцiально-економiчнi вiдносини у Боспорському царствi були такими ж, як i в

окремих грецьких мiстах-колонiях i мiсцевих племiнних союзах, котрi входили до

його складу.

* Див.: Б л а в а т с к й й В. Д. Пантикапей. Очерки истории столицьi Боспора.

М, 1964. - С. 227.

20

Економiчну основу Боспору становило розвинуте землеробство, яке не тiльки давало

продукти харчування для власного населення, а й забезпечувало значний експорт

хлiба та iнших сiльськогосподарських продуктiв*. Густа мережа сiльських поселень

покривала його територiю. Родючий грунт сприяв веденню зернового господарства,

садiв i городiв. Жителi Боспору до III ст. до н.е. перетворили виноградарство в

одну з основних галузей господарства, а виноробство - у добре розвинуте товарне

виробництво. Розвивалося також тваринництво, однiєю з важливих галузей

боспорського господарства було рибальство.

У мiстах процвiтало ремiсниче виробництво, що досягало у багатьох галузях

високого рiвня. Одним з првiдних ремесел стало керамiчне. Серед боспорських

майстрiв були металурги, якi обробляли залiзо i бронзу, каменярi, теслi, ткачi

та представники багатьох iнших професiй. Надзвичайно розвинутим було ювелiрне

виробництво. Нiде в античному свiтi нема такої кiлькостi чудових виробiв

ювелiрного мистецтва, як у Пiвнiчному Причорномор'ї.

Рiзноманiтними були торговi зв'язки Боспору. Основу боспор-ської торгiвлi

становив експорт зерна, передусiм в Афiни та iншi мiста материкової й острiвної

Грецiї. Крiм хлiба, Боспор вивозив солону i в'ялену рибу, худобу, шкiру, рабiв.

В обмiн на цi товари держави Грецiї вiдправляли до Боспору вино, оливкову олiю,

металевi вироби, дорогi тканини, дорогоцiннi метали та iн.**

З IV ст. до н.е. Боспор стає основним постачальником античних товарiв у

пiвнiчночорноморськi степи.

Широка зовнiшня й внутрiшня торгiвля, яку вiв Боспор, вимагала створення власної

монетної системи. Пантiкапей почав карбувати срiбну монету вже в VI ст. до н.е.,

iншi боспорськi мiста - у V ст. до н.е. Надалi право власного карбування було

закрiплено тiльки за Пантiкапеєм, срiбна та золота монети якого стали

загальнодержавними***.

Основним класовим подiлом в Боспорському царствi був розкол на рабовласникiв i

рабiв, вiльних i невiльникiв.

Пануючий клас складався з правителiв з їх оточенням, чиновникiв державного

апарату, купцiв, власникiв кораблiв, земельних дiлянок, ремiсничих

майстерень-ергастерiй. Серед експлуататорiв було чимало iз скiфської та

меотської знатi, якi засвоїли грецьку

Див/ Кругляк о ва Й. Т. Сельское хозяйство Боспора. М., 1975. - С. 154.

** Див.: А б р а м о в А. П. Новьiе данньїе о торговьiх связях Боспора в IV-V

вв. до на // Очерки археологии й истории Боспора. М., 1992. - С. 247, 254.

Див/ Ф р о л о в а Н. А. Монетное дело Боспора VI в. до н.а. - середини IV в.

н.а. в свете новьiх исследований // Очерки археологии й истории Боспора. М.

1992.

- С. 187-188.

2

культуру i перетворилися у таких же рабовласникiв, як i грецькi аристократи.

Саме ця рабовласницько-купецька знать, як грецька, так i мiсцева, вiдiгравала

вирiшальну роль у життi Боспорського царства.

Основною формою соцiальної залежностi у Боспорськiй державi було античне

рабство. Рабами ставали полоненi, яких захоплювали у сутичках iз сусiднiми

племенами. Боспорськi купцi купували рабiв у кочiвникiв. Рабська праця

використовувалась у ремiсничих майстернях, у виноробствi, на рiзних промислах,

будiвельних роботах. Багато рабiв було зайнято у домашньому господарствi.

Працювали вони i у сiльському господарствi, але тут їх кiлькiсть була незначною.

Раби становили основну продуктивну силу боспорського суспiльства. Однак у

землеробствi були й iншi форми залежностi i експлуатацiї. Поряд з рабською тут

використовувалася праця залежного населення. Звичайно - iз залежного

сiльськогосподарського населення збиралася подать натурою за право обробки

земель, власниками яких були боспорськi правителi та великi землевласники. I все

ж основною соцiальною суперечнiстю Боспорського царства було протистояння рабiв

i рабовласникiв. Найяскравiший вираз воно одержало у повстаннi в Пантiкапеї у

107 р. до н.е., коли прапор повстанцiв пiдняв "раб, якого вигодували у палацi

Перiса-да", Савмак - скiф за походженням.

Державний устрiй Боспорського царства не лишався незмiнним.Спочатку Боспорська

держава була союзом грецьких полiсiв, кожний з яких зберiгав певну частку

самостiйностi у внутрiшнiх справах. Характер влади перших правителiв Боспору

Археанактидiв був своєрiдним. Усi вони вважалися архонтами Пантiкапея I всього

Боспору. Щоправда, якщо в грецьких державах посада архонта була тимчасовою, то в

Боспорськiй державi вона мала характер спадкової влади. У 438 р. до н.е. влада

перейшла до династiї Спартокiдiв, засновником якої став Спарток I. Коли його

наступникам у IV ст. до н.е. в боротьбi за розширення держави вдалося приєднати

до своїх володiнь такий великий торговий центр, як Феодосiя, вони стали

називатися "архонтами Боспору i Феодосiї". Вiдомим був тут iнститут

спiвправителiв. Так, у серединi IV ст. до н.е. на боспорсь-кий престол вступили

одночасно Спарток II i Перiсад I. Знову вiдбулися деякi змiни у титулатурi.

Спартокiди почали називатися "архонтами Боспору i Феодосiї i царями пiдвладних

племен". Подвiйний титул зберiгався до початку III ст. до н.е., доки Спарток III

(304-284 рр. до н.е.) не вiдмовився вiд нього i не став iменувати себе "царем

Боспору", як називалися всi iншi боспорськi правителi. Поступово лiквiдовувалися

деякi форми самоврядування й демок-

22

ратичнi установи, що виникли у раннiй перiод iснування грецьких мiст у

Причорномор'ї. Боспорська держава перероджувалась у монархiю*.

У перших столiттях нашої ери цар Боспору стає необмеженим главою держави,

розпоряджається всiма матерiальними та людськими ресурсами царства. В його руках

зосереджується верховна влада, командування вiйськом, судовi i навiть жрецькi

функцiї**. Правителiв оточує пишна шана, вони стають володарями великих

земельних угiдь, найбагатiшими торговцями, власниками майстерень i промислiв.

Опинившись у залежностi вiд Риму, вони стали носити офiцiйний титул "друга

кесаря (римського iмператора) i друга римлян". При вступi на престол боспорський

цар обов'язково здобував затвердження вiд римського iмператора i регалiї своєї

влади - курульне крiсло, скiпетр та iн.*** З початку III ст. н.е., коли царi

пiдкорили скiфськi володiння у Криму, правитель Рискупорид III був названий в

одному i з написiв не тiльки царем Боспору, а й царем тавро-скiфiв.

Центром державного апарату був палац боспорського царя, де вирiшувалися всi

питання управлiння. Палац охоплював найближче оточення правителя - вiйськову i

цивiльну знать. Особливу роль при цьому вiдiгравали глава палацу (дворецький) i

особистий царський секретар.

Iснувало багато усякого роду управителiв: охоронець царських скарбiв, начальник

фiнансiв, охоронець казни, рiзнi придворнi чини, управителi сiл. Зв'язки з

мiсцевими племенами та сусiднiми державами забезпечували спецiальнi чиновники

пiд керiвництвом головного перекладача. Вiдомi такi вiйськовi посади: стратег

громадян, напарх, пресбевт, архiкойтонiт та iн. Одним з вищих воєначальникiв був

лохаг.

До складу Боспорського царства входили як грецькi мiста, так i землi, заселенi

скiфськими та меотськими племенами. Спочатку деякою автономiєю користувалися

мiста: у них зберiгалися традицiї полiсного самоврядування у виглядi народних

зборiв, ради, виборних посад. Певна автономiя була у мiсцевих племен, якi

займали внутрiшнi областi держави. Так, у деяких iз племен, що визнали владу

боспорського царя, залишалися свої власнi царки або вождi. Вони були зобов'язанi

платити боспорським правителям данину хлiбом та Iншими продуктами, але у

внутрiшньому життi зберiгали свiй племiнний устрiй i звичаї, свiй спосiб життя,

родовий побут.

* Див.: В о р о й о в А. А. Боспор Киммерийский. М., 1983. - С. 13.

** Див,: Щ е л о в Д. Б. Северное Причерноморье 2000 лет назад. М., 1975. - С.

118.

*** Див.: Ццетаева Г. А. Боспор й Рим. М., 1979. - С. 28.

23

Однак поступово i мiста, i мiсцевi племена стали втрачати свою колишню владу i

елементи автономiї. У перших столiттях нашої ери управлiння найважливiшими

областями i мiстами країни стало доручатися царським намiсникам. Органи мiського

самоврядування лiквiдуються. Вiдбувається бюрократизацiя i аристократи-зацiя

державного апарату.

Вiйськова органiзацiя Боспорського царства мала таку структуру. Основною силою,

на яку могли опиратися правителi, були найманцi, головним чином греки i

фракiйцi. У складi боспорських вiйськ були також воїни з пiдвладних Боспору або

союзних племен. У разi потреби скликалося ополчення громадян боспорських мiст.

Боспорськi правителi мали i власний вiйськовий флот. Характерно, що у перших

столiттях нашої ери Рим щорiчно давав грошi на утримання боспорського вiйська,

яке розглядалося як оплот усього рабовласницького свiту проти "варварських"

племен на крайньому пiвнiчному сходi цього регiону.

Збереглося надто мало вiдомостей про боспорське право. Його джерелами, крiм

законодавчої дiяльностi царiв Боснору, були право грецьких мiст-полiсiв, що

входили до складу Боспорського царства, i звичаї мiсцевих племен. Певний вплив

мали також iнститути римського права.

У Боспорському царствi iснувала як державна, так i приватна власнiсть на землю,

худобу, рухоме майно. Здебiльшого власниками землi були боспорськi правителi.

Так само розрiзнялися палацовi й приватнi раби.

Товарне виробництво, жвава внутрiшня й зовнiшня торгiвля, наявнiсть власної

монетної системи стимулювали розвиток договiрних вiдносин: купiлi-продажу,

дарування, позики тощо.

Найбiльш небезпечними злочинами вважалися: повстання, змова проти царської

влади, зрада та iн. Вiдомi були злочини проти власностi, проти особи.

Як покарання практикувалися: смертна кара, конфiскацiя майна, штрафи.

* * *

У I тис. до н.е. на землях сучасної України вiдбувалися важливi подiї, її

територiю заселяли рiзноманiтнi етнiчнi спiльностi, народи, племена, хвилями

просувалися численнi кочiвники. Всi вони залишали свiй слiд в iсторiї, вступаючи

в контакти мiж собою, впливали на економiчний, соцiальний, культурний розвиток,

у тому числi i ранньослов'янського населення Середнього Поднiпров'я.

24

Важливу роль у цьому процесi взаємного впливу i збагачення вiдiгравали державнi

утворення, якi сформувалися у цей час на теренах України: Скiфська держава,

грецькi мiста-держави Пiвнiчного Причорномор'я, Боспорське царство. Виникали i

розвивались сталi економiчнi i полiтичнi взаємовiдносини мiж цими державними

центрами i войовничими степовиками, а також землеробами українського Полiсся та

Лiсостепу. Так, Скiфська держава складалася з значної кiлькостi мiсцевого

населення, вiдомого пiд назвою скiфiв-орачiв. Постiйнi зв'язки з населенням

Поднiпров'я, носiями Черняхiвської культури, рiзними етнiчними групами Таврiї

пiдтримували грецькi мiста-держави Пiвнiчного Причорномор'я. Завдяки цьому

мiсцеве населення - схiднi слов'яни - знайомилось з передовим для тих часiв

грецьким та римським технiчним i культурним надбанням, а також полiтичними та

правовими iнститутами.

Скiфи, греки, римляни - всi вони на рiзних етапах через свої державнi утворення

впливали на розвиток мiсцевого населення, на певний час або назавжди стаючи його

частиною.