СТАНОВЛЕННЯ I РОЗВИТОК ДЕРЖАВИ I ПРАВА КИЇВСЬКОЇ РУСI (VI - початок XII ст.)

1. Зародження класового ладу i формування державності східних слов'ян.

Утворення давньоруської держави - Київської Русі

Слов'яни - одне з найбільших угруповань давньоєвропеиського населення, що

сформувалося у серединi I тис.

ери та у першiй половині I тис. н.е. добре вiдображена в археологiчних

матерiалах (зарубiнецька, черняхiвська та iншi археологiчнi культури). Писемнi

вiдомостi про слов'ян з'явилися на початку нашої ери. Вiдтодi став можливим

вiдносно систематичний розгляд процесу зародження у давнiх слов'ян класових

вiдносин як умови становлення державностi*. ^До ?е^)е^^iщi_^^^гис. н.е. слов'яни

займали обширну територiю, що простягалася мiж Ельбою на заходi, Волго-Окським

мiжрiччям на пiвнiчному сходi, озером Iльмень на пiвночi i Пiвнiчним

Причорномор'ям на пiвднi. З величезними масштабами розселення слов'янських

племен пов'язаний i процес їхньої диференцiацiї. Зiявили-

^^^x^д^^^^^2аx^д^^^^^1^^п^^

В писемних джерелах початку нашої ери слов'яни згадуються пiд назвою "венеди".

Вперше таке найменування було вжито римським письменником, ученим i державним

дiячем 1 ст. н.е. Плiнiєм Старшим. Про венедiв згадував i сучасник Плiнiя

римський iсторик

Тацит***.

* Див.: Р ьi б а к о в Б. А. Русь й русские княжества XII-XIII вв. М., 1982. -

С. 13.

** Див.: Славяне Юго-Восточной ЕврдаьI в предгосударственньїй период К, 1990. -

С. 255. "* Див.: Тацит К. Сочинения в 2-х. т. Л., 1969. - Т. 1. - С. 372-373.

26

стiйкий i один iз найчисленнi-

ших в Європi етнiчний масив, венеди заселяли Схiдну i Центральну Європу мiж

Днiпром на сходi i ОдеромТга заIйдХ^ЗТIIвIїочїIївропи територiя їх

розселегiня^осягаЖТПIоБережжя Прип'ятi, а на пiвднi - рубежiв Лiсостепу i

"СТепу. Венеди вели осiдлий спосiб життя i займалися орним землеробством.

було розвинуте ремесло, в тому числi видобуток i обробка металiв, що сприяло

значному вдосконаленню знарядь землеробства. Розвиток господарства у слов'ян

змiцнював зв'язки мiж їх племенами.

Данi про слов'янськi племена Схiдної Європи у III-V ст. н.е. мiстяться у

писемних джерелах бiльш пiзнього перiоду. Як свiдчать iсторики VI ст. (Прокопiй

Кесарiйський - вiзантiйський iсторик, Iордан - готський iсторик та iн.), анти -

схiдна частина слов'ян-венедiв - проживали мiж Днiпром i Днiстром на схiд вiд

Днiпра. Анти знали орне землеробство, осiдле скотарство, ремесло, що вже

вiддiлилося вiд сiльського господарства, видобуток i обробку залiза, ткацтво. В

антiв iснували внутрiшня торгiвля, пов'язана з розвитком ремесла, i зовнiшня

торгiвля (з Римом). Торгiвля прискорювала процес диференцiацiї суспiльства,

сприяла формуванню багатих соцiальних верхiв*.

Соцiальнi вiдносини у раннiх слов'янських племен першої половини I тис. н.е.

були характерними i для кiнцевого етапу первiснообщинного ладу, перiоду

зародження класового суспiльства. Археологами знайденi залишки великих поселень

антiв, що складалися з ряду окремих господарських будiвель, ремiсничих

майстерень. _На ;ш]]чХ42О^ов^й_обIдинi йшла нова, т^аиторiальна сiльська община,

у складi якої де-не-де зберiгались як пережитки минулого древнi великi

патрiархальнi сiм'ї. Мала сiм'я, яка складалася з чоловiка, жiнки i дiтей, була

складовою частиною важливої соцiальної клiтинки суспiльства - сiльської общини.

Це було особливо характерним для пiвденної, лiсостепової зони. У сiльськiй

територiальнiй общинi видiлялись о^2?^1^аi^iо2iснi_ам1', якi володiли певною

власнiстю, про що, наприклад, свiдчать примiтивнi ключi вiд дверних засувiв,

знайденi археологами на черняхiвських поселеннях. Про майновий розподiл в антiв

свiдчать також численнi схоронення монет i дорогоцiнних речей. Верхiвка прагнула

до збагачення, присвоювала продуктиТ працi членiв общини у виглядi данини.

У слов'янських пл^їеIТ~Тиб^о_2ОЗ_витку рабовласництво. Вiзантiйськi iсторики

пишуть про десятки тисяч вiйськовополонених,

Див.: Приходи юк О. М. _АнтьI й пеньковская культура // Древние славяне ч

Киевская Русь. К.. 1989. - С. 58-89; Славяне Юго-Восточной ЕвропьI в

предго-сударственньїй период. - С. 363-432.

27

> . гес ~< ек^-'--

яких анти захоплювали з метою перетворення у рабiв. Рабська праця

могла__в^iкс^з]i?т^звув_атii?ь_>^^м^сництвi, землеробствi. Рабс-~Т тво, як i

збирання данини, було початковою формою експлуатацiї на етапi становлення

класового суспiльства. Ц,

Племiнна верхiвка складалася з рiзних осiб. До неї входили перш за

все.в^щIIЧтлемен. Зарубiжнi стародавнi iсторики називають їх

клро:iяiл^_?iавiйицiii^ли^^^цзмоуi приднiпровський "союз союзiв" Русь переростає у ще сильнiше

об'єднання - Руська земля, до складу якого входила значна кiлькiсть союзiв

слов'янських племен: Русь, Поляни, Древляни, Полочани, Дреговичi, Сiверяни. Це

вже майже половина схiдних слов'ян. Такий союз, що охоплював територiю близько

120 тис. кв. км i простягався на 700 км на пiвнiч аж до Захiдної Двiни, був

справжньою державою. Правила у цьому державному об'єднаннi, цiлком iмовiрно,

династiя Кия, представниками якої у серединi IX ст. згiдно з лiтописом були

князi Дiр i Аскольд. В одному з джерел, IX ст. повiдомляється, що "у русiв iснує

клас рицарiв", тобтоiзнатї. Про подiл знатних i бiдних свiдчать й iншi джерела.

За

"IЩнIТмиарабського^ вченого Iбн-Руста (IX ст.), цар русiв засуджує й iнколи

Г_вЖс25^?--iIшящiIДвх[ "правителям вiддалених областей". На

суду", тобто

Русi iснував звичай "божого суду", тобто розвязання^п^дносгiца-и Iшедитсдм.

Особливо тяжкi злочини каралися смертю. Цар русiв щорiчно об'їжджав свою

територiю, i збирав данину з населення.

У IX ст. посилилась дипломатична i воєнна активнiсть схiдних^ слов'ян. На

початку столiття вони здiйснили похiд на Сурож у Криму, у 813 р.

Егiну в Егейському архипелазi, у 839 р. посольство русiв вiдвiдало

вiзантiйського iмператора у Константинополi i германського iмператора в

Iнгельгеймi. В 860 р. руси з'явилися бiля стiн Константинополя. Такого роду

воєннi та пол_Ь___ тичнi акцiї характернi для держави**.

Поряд з утворенням ядра Руської держави шляхом об'єднання пiвденної частини

схiднослов'янських племен навколо Києва на чолi з полянами вiдбувався процес

об'єднання пiвнiчної частини схiднослов'янських племен навколо Новгорода на чолi

зi словенами.

Див.: Рибалка I. К. Iсторiя України. - С. 53.

** Див.: Р ьi б а к о в Б. А. Нова концепция предистории Киевской Руси /,/

История СССР. - 1981. - № 2. - С. 54-59; Сахаров А. Н. Дипломатия евноii Рси. М

198. - С. 27-46.

. . . Древноii Руси. М, 1980. - С. 27-46.

2. 6-369

33

Процес полiтичної консолiдацiї схiдних слов'ян звершився наприкiнцi IX ст.

утворенням великої, вiдносно єдиної середньовiчної Давньоруської держави -

Київської Русi.

Пiд владою Києва обiєдналися два величезних слов'янських полiтичних ^центри -

^мївськIш_i_Н?Iвгородський. Ця подiя, яку лiтопис вiдносить доС&Е2^р.,

традицiйно вважається датою утворення Давньоруської держави. Пiзнiше київському

князю пiдкорилась бiльшiсть схiднослов'янських земель. У рамках Давньоруської

держави робили першi кроки у суспiльно-полiтичному розвитку бiльше 20

неслов'янських народiв Прибалтики, Пiвночi, Поволжя, Пiвнiчного Кавказу i

Причорномор'я. Першим князем Київської держави став Олег.

Виникнення Давньоруської держави з центром у Києвi було закономiрним результатом

внутрiшнього соцiально-економiчного та полiтичного розвитку схiдних слов'ян.

Процес їх полiтичної консолiдацiї зумовлений також рядом iнших внутрiшнiх

i^зовнiщнiх^ факторiв: територiальною i культурною спiльнiстю схiдних слов'ян,

економiчними зв'язками i їхнiм прагненням об'єднати сили^в ^боротьбi ^ сi

I]л^ьнлми^ ворогами*. Iнтеграцiйнi полiтико-економiчнГта культурнi процеси

призвели до^етнiчного консолiдування схiдних слов'ян, якi утворили давньоруську

народнiсть.

^

валися насамперед ^хищiстю мови (iз збереженням, проте, мiсцевих дiалектiв),

слшшiстю__тершорiї (котра в основному збiгалася з межами Київської Русi),

матерiальної та духовної культури, релiгiї, певною економiчною цiлiснiстю.

Етнiчному згуртуванню схiдних слов'ян в єдину народнiсть сприяли й однаковi

традицiї, звичаї, звичаєве право, закон, суд, вiйськовий устрiй, спiльна

боротьба "проти зовнiшнiх ворогiв. Мабуть, уже в цей час виникають певнi

елементи нацiональної свiдомостi, почуття патрiотизму*.

У процесi формування давньоруської державностi можна, таким чином, простежити

чотири етапи: княжiння схiдних слов'ян, утворення первiсного ядра давньоруської

державностi - Руської землi, формування пiвденного та пiвнiчного ранньодержавних

утворень, об'єднання цих утворень у середньовiчну державу з центром у Києвi.

Iсторiя виникнення державностi у схiдних слов'ян взагалi й утворення

Давньоруської держави зокрема була спотворена так званою норманською теорiєю,

яку вже давно вiдкинула iсторична наука i яка б не заслуговувала на увагу, якби

не її вiдродження у деяких країнах у виглядi неонорманiзму. Прихильники цiєї

теорiї

* Див.: Давня iсторiя України. У 2-х кн. - Кн. 2. (Толочко II.П. - керiвник авт.

колективу). К., 1995. - С. 146-147.

34

стверджують, що нiби держава у схiдних слов'ян сформувалася не внаслiдок їхнього

внутрiшнього самостiйного соцiально-економiчного розвитку, а була створена

пришельцями iз Скандiнавiї - "норманськими" або "варязькими" князями.

Норманська теорiя була створена ще в XVIII ст. Головним аргументом на її користь

Г.Байєр, Г.Мiллер, А.Шлецер вважали лiтописну легенду про виникнення

Давньоруської держави у результатi покликання варягiв i варязьке походження

династiї руських князiв. Норманiзм у тi часи вiдповiдав полiтичним iнтересам

Голш-тинської феодальної династiї, яка, починаючи з другої половини XVIII ст.,

правила в Росiї пiд iм'ям Романових.

В своєму подальшому двохсотрiчному розвитку норманiзм все бiльше перетворювався

в антислов'янську полiтичну доктрину.

Проти норманiзму першим, ще у серединi XVIII ст., виступив М.Ломоносов, який

вказав на наукову неспроможнiсть норманської теорiї. Боротьбу з норманiзмом

продовжили революцiонери-де-мократи. До антинорманiстiв належали С.Гедеонов,

I.Забелiн та iншi iсторики Росiї. Антинорманiстами була i бiльшiсть українських

iсторикiв, зокрема М.Костомаров. Велика заслуга у боротьбi з норманiзмом

належить видатному вченому О.Шахматову. У своїх дослiдженнях вiн довiв, що

найдавнiший лiтопис - "Повiсть вре-менних лiт" - у тому виглядi, в якому вiн

дiйшов до нас, не був першим твором з iсторiї Русi, вiн - лише результат

тривалої попередньої роботи лiтописцiв. О.Шахматов виявив порiвнянно пiзнiше

походження й штучний характер розповiдi про покликання варязьких князiв i дiйшов

такого висновку. Сюжети "Повiстi вре-менних лiт", якi стали основою побудови

норманської теорiї, насправдi є результатом творчостi пiзнiших лiтописцiв, що

виконували замовлення київських князiв, котрi родинними узами були мiцно

зв'язанi з Пiвнiчною Європою i тому перебiльшували роль варягiв у долi Русi. До

таких князей належав, наприклад, Мстислав Володимирович - син Володимира

Мономаха. Однак повнiстю заперечувати вплив норманiстiв та варяг на Русь було б

неправильним. Особливо це стосується варязьких дружин.

Сучасна iсторична й iсторико-правова наука також виступила проти норманiзму.

Б.Греков, Д.Лихачов, В.Мавродiн, I.Рибiн, С.Юшков, П.Толочко, М. Котляр,

В.Смолiй та iншi переконливо критикували основнi положення норманської теорiї,

показали її невiдповiднiсть iсторичним фактам. Так, факти свiдчать, що поява У

Схiднiй Європi Давньоруської держави пов'язана не з покликанням варягiв, а з

явищами, характерними для розвитку суспiльно-економiчного ладу схiдних слов'ян.

У розкладi первiснообщинних i виникненнi феодальних вiдносин у схiдних слов'ян

нормани нiякої 2*6-369 35

ролi не вiдiгравали*. Вплив норманiв на Русь не мав вирiшального значення i перш

за все тому, що самi вони знаходилися на тому ж рiвнi суспiльного й культурного

розвитку, що i Давня Русь.

На сьогоднi крайностi старої норманської школи (як, до речi, й антинорманiзму)

подоланi, однак, проблема залишається. Нео-норманiсти оголошують варягiв однiєю

з iсторичних сил, котра вiдiграла вирiшальну роль в утвореннi Київської Русi,

заснуваннi давньоруських мiст тощо.

Процес утворення Давньоруської держави є результатом не дiяльностi норманiв, а

генезису феодалiзму у схiдних слов'ян, їх суспiльно-економiчний лад зумовив

виникнення такої надбудови, як феодальна держава.

У сучаснiй захiднiй iсторiографiї зустрiчаються також спроби пояснити iсторiю

виникнення Давньоруської держави з позицiї теорiї пантюркiзму, згiдно з якою

династiя київських князiв була тюркського походження, а Давньоруська держава

вiдповiдно утворена Хазарським каганатом. Цю полiтичну доктрину фахiвцi теж

вiдкинули як таку, що не має нiчого спiльного з iсторичною дiйснiстю**.

"Заслугою" хазарiв було лише те, що вони змушували схiдних слов'ян консолiдувати

сили для боротьби за своє iснування. Руська земля розвивалася i мiцнiла в

боротьбi з хазарською експансiєю.

У IX ст. в результатi тривалого внутрiшнього розвитку схiднослов'янських племен,

збагаченого впливами сусiднiх народiв, склалася одна з найбiльших держав

середньовiчної Європи - Русь. Роль її iсторичного ядра вiдiграло Середнє

Поднiпров'я, де традицiї полiтичного життя сягали ще скiфо-античних часiв. У

зв'язку з тим, що центром нової держави впродовж багатьох столiть був Київ, в

iсторичнiй лiтературi вона дiстала назву Київської Русi. Широко вживаються також

назви Давньоруська держава, Київська держава, Давня Русь.

Давньоруська держава пiсля її утворення продовжувала розширяти свої територiї.

За князя Олега (882-912 рр.) були приєднанi древляни, сiверяни, радимичi.

Одночасно була лiквiдована залежнiсть радимичiв вiд хазар, яким вони платили

данину. За часiв Iгоря (912-945 рр.) до Давньоруської держави були приєднанi

угличi, тиверцi, i знову ж древляни, якi вiддiлилися вiд Києва пiсля смертi

Олега. Князi Святослав (965-972 рр.) i Володимир (978-1015 рр.) здiйснювали

походи у землi в'ятичiв. Таким чином, рушилися й

Див.: Шаскольский Й. П. Антинорманизм й его судьба. / Пробл. отеч. истории й

всеобщей истории. - 1983. - Вьiп. 7, ЛебедевГ. С. Зпоха викингов в Северной

Европе. Л., 1985. - С. 5.

** Див.: II о в о с е л ь ц е в А. П. Древнейшие государства на территории СССР:

некоторьiе итоги й задачи изучения // История СССР. - 1985. - № 6. - С. 96.

36

зникали старi розмежування i складалася величезна територiя Давньоруської

держави. У X ст. вона простягалася вже вiд пiвденних берегiв Ладозького i

Онезького озер до середньої течiї Днiпра, а на заходi i пiвденному заходi - до

Карпат, Пруту i пониззя Дунаю.

У своєму розви__ них етапи./Щ^IйIй^тапГохоплює кiнещГЇХ i X ст. Тодi Київська

ТусТГбула рїїїньофеодальною державою, у межах якої вiдбувалося ^становлення

феодального сус^г]]л^ьiiагр^ладу. Тут в основному завер-шувавсIГпроцесГ

пблiтичноТ єдностi РусiГвстановлювалися державнi кордони, вiдбувалося утворення

та вдосконалення апарату влади.

Наприкiнцi X - першiй половинi XI ст. Київська Русь вступила у перiод свого

розквiту. У^дг^шйидоловинi XI ст. спостерiгається тенденцiя до феодальної

роздробленостi, а наприкiнцi першої третини XII ст. Давньоруська держава

вступила угКругтГотЩсвого розвитку - етап феодальної роздробленостi. -*------->

До перiоду феодальної роздробленостi вiдноситься час зародження української,

росiйської та бiлоруської державностi.

Iншої думки, правда, дотримувався видатний дореволюцiйний iсторик М.Костомаров,

концепцiя якого будувалася на протиставленнi двох основ: демократичної

федеративної, що втiлювалася у пiвденноруськiй ("малоросiйськiй") народностi, i

"єдинодержавної", яку уособлювала великоруська народнiсть*. Згодом теорiя

контрасту двох народностей була розвинута видатним iсториком М.Грушевським, який

часто заперечував зв'язок Київської Русi з Пiвнiчно-Схiдною Руссю, давньоруської

народностi з великоруською**. Проте у М.Грушевського iнодi зустрiчається й iнша

думка. Так, вiн писав, що мало мiсце глибоке проникнення в життя Руської держави

"юридичних iнститутiв i норм, форм суспiльної i полiтичної органiзацiї,

вироблених Київською державою"***. Слiд зазначити, що прагненню висунути на

перший план вiдмiнностi в розвитку Київської i Московської держав об'єктивно

сприяли працi деяких представникiв дореволюцiйної росiйської науки, котрi

протиставляли розвиток Київської Русi тому, що робилося у

Володи-миро-Суздальському, а пiзнiше - у Московському князiвствi. До них

належали С.Соловйов i В.Ключевський, для яких Пiвнiчно-

Див.: Концепцiя М.Костомарова найбiльш рельєфно подана в таких його працях: Две

русские народкости (1831); Мьiсль о федеративної^ начале Древней Руси (1961);

ЧсртьI нородной южнорусской истории (1861); Начало єдинодержавна в Древней Руси

(1870).

Див.: Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. К., 1990. Див. також:

Фроянов Й Я. Кисвская Русь: очерки отечественной историографии. Л, 1990 - С.

6-29.

Див. Грушевский М. С. Очерк истории украинского народа. - С. 76.

37

Схiдна Русь була колискою нових вiдносин в економiчних, полiтичних i суспiльних

сферах. Погляд на Пiвнiчно-Схiдну Русь як на щось самобутнє, зовсiм не схоже на

попереднє, набув поширення. Серед дореволюцiйних учених були i такi, що

заперечували це. До них належав, наприклад, А.Пресняков.

Завершення процесiв формування Давньоруської держави позитивно позначилося на

розвитковi схiднослов'янських племен.

 2. Суспiльний лад Київської Русi у другiй половинi IX - першiй третинi XII ст.

Феодали. Виникнення i розвиток феодалiзму виявляються перш за все у формуваннi

та^зросiанш^феодального_зешiеволод[н-ня. Феодальна земельна власнiсть є

?ко^iс^м^ч^^с^^^сново^^^1ацуван-ня класу феодалiв, про що свiдчать писемнi

джерела початку IX ст. i археологiчнi пам'ятки. Феодальнi вiдноеи*ш_рдзвивалися

у Київськiй Русi л?рдвнрмiрно. Були центри, де цей процес^ йшов швидше

(наприклад, Київська, Чернiгiвська землi), але були й такi, де вiн тiльки

розпочинався (землi в'ятичiв, дреговичiв). Первiсною формою реалiзацiї

феодальної земельної власностi було полюддя. Появу останнього можна розглядати

як ознаку "стрибка iз первiснооб-щинностi у феодалiзм", переходу

схiднослов'янського суспiльства на новий ступiнь. Полюддя - це iнститут прямого

позаекономiчного примусу населення, в якому головна роль належить вiдносинам

панування та пiдкорення - початковiй фазi перетворення землi у феодальну

власнiсть*.

У IX ст. формується панiвний клас феодалiв, в який входили київськi князi,

мiсцевi князi, бояри. Державне й особисте князiвське начало у цей час було ще

недостатньо диференцiйовано. Формування великокнязiвського домену i доменiв

окремих князiв посилилося у X ст. Князiвський домен являв собою маєток, який

належав не державi, а самому князю як феодалу. Прикладом князiвського

землеволодiння були села Ольжичi i Будутiно, що належали княгинi Ользi. Про

значнi розмiри домену Володимира Святославича свiдчить лiтопис, в якому йдеться

про його пожертвування Десятиннiй церквi**. Князiвське землеволодiння, як i

всякого роду князiвських жителiв (огнищани, старости та iн.), охоронялися правом

Київської

* Див.: Р ьi б а к о в Б. А. Киевская Русь й русские княжества XII-XIII вв. - С.

258, 317.

** Див.: ПВЛ. - Ч. I. - С. 43, 85. 38

Русi в особливому порядку. Про це говориться, зокрема, в статтях 19-28, 32-33

Короткої редакцiї Руської Правди (Кр. Пр.).

Поряд з великокнязiвським доменом, володiннями мiсцевих князiв, з'являються

також боярсько-дружинницькi землеволодiння. У лiтописнiй розповiдi про похiд

Ольги в Iскоростень згадуються древлянськi "кращi мужi", яких, за думкою деяких

дослiдникiв, можна вважати власниками феодальних вотчин. Лiтопис повiдомляє, що

у 1096 р. князь Мстислав Володимирович припинив воєннi дiї та ''розпусти дружину

по селом"*.

Треба сказати, що питання про час виникнення на Русi боярського землеволодiння

поки що через неповноту джерел не вирiшене iсториками. Суперечливими є i думки

археологiв. Проте у ст. 34 Кр. Пр. високий штраф за псування межового знаку

свiдчить про посилений захист перш за все приватного землеволодiння.

У Поширенiй редакцiї Руської Правди (Пр. Пр.), яка належить до кiнця XI -

початку XII ст., але вiдобразила бiльш раннiй перiод розвитку суспiльного ладу,

йдеться про боярських тiунiв, рядовичiв i холопiв, а також про боярське

спадкоємство**. Феодальнi землеволодiння збiльшувалися за рахунок як

великокнязiвських i князiвських пожертвувань, так i захоплення пустинних земель

i земель общинникiв.

Iз введенням християнства на Русi великим феодалом ставала церква. Йшов процес

формування духовенства, верхiвку якого становили митрополит, єпископи та iгумени

монастирiв. Духовенство дiлилося на чорне (монашеське) i бiле (мирське).

Поступово поширюється практика дарування землi монастирям i церквам, що

перетворювало їх у великих землевласникiв. Наприкiнцi XI ст. виникло церковне

землеволодiння***.

Адмiнiстративним i господарським центром феодальних володiнь був феодальний

двiр. Великий князь жив у головному мiстi Русi - Києвi, де знаходилися органи

верховної державної влади. Тут був i великокнязiвський двiр. Великокнязiвськi

двори, в яких правили князiвськi тiуни i проживали адмiнiстративний персонал,

дружина, челядь, яка обслуговувала господарство i двiр, iснували також у

Бєлгородi, Вишгородi, Берестовi та iнших поселеннях. Такi мiста, як Чернiгiв,

Переяслав, Галич, Ростов, Смоленськ, являли собою

* Див.: ПВЛ. - Ч. I. - С. 41, 169.

Российское законодатсльство X-XX веков. - Т. I. - С. 62, 64, 65, 67, 70.

*** Див.: Р й ч к а В. М. Еволюцiя державної влади i шляхи розвитку церковної

органiзацiї у Київсь'-;.I Русi // Iст. дослiдження. Вiтчизн. iсторiя. К., 1989.

- Вип. 15.

39

центри окремих мiсцевих князiвств. Бiльш дрiбнi мiста були центрами боярських

вотчин, церковного землеволодiння.

У Київськiй Русi феодальне землеволодiння охоронялося законодавством. Руська

Правда передбачала накладення великих штрафiв (12 гривен) за порушення межi

феодальної оранки.

Феодали були пов'язанi мiж собою системою васальних вiдносин, заснованих на

iєрархiчнiй структурi феодального землеволодiння. Система

сюзеренiтету-васалiтету, в основi якої лежали економiчнi та полiтичнi iнтереси

феодалiв, забезпечувала його консолiдацiю, сприяла класовiй єдностi. Васальнi

вiдносини усерединi феодального класу вiдображенi ще у договорi Русi з Вiзантiєю

(911 р.). Великий князь спирався на менших князiв i бояр, а вони шукали у нього

захисту пiд час воєнних сутичок.

За феодалами, що консолiдувалися у клас, закрiплялись особливi привiлеї,

зафiксованi у правових пам'ятках, перш за все у Руськiй Правдi. За убивство

княжих мужiв встановлювався штраф у розмiрi 80 гривен, що вдвiчi перевищувало

штраф за вбивство простої вiльної людини (статтi 19, 22 Кр. Пр.; статтi 1, 3 Пр.

Пр.). Посилено захищалися честь i гiднiсть членiв сiмей феодалiв церковним

статутом великого князя Ярослава. За примушення огнищани-на без санкцiї князя

випробуванню залiзом (за "муку") штраф був у чотири рази бiльшим, нiж за "муку"

смерда (ст. 38 Кр. Пр.; ст. 78 Пр. Пр.). Бояри i дружинники користувалися

привiлеями при передачi майна у спадщину (статтi 90, 91 Пр. Пр.).

Розвиток феодалiзму призвiв до того, що тiльки феодали - князi, бояри i церква -

володiли правом власностi на землю. Феодали не платили данини, мали й iншi

привiлеї, якi на були зафiксованi у правових пам'ятках, але складалися у

реальному життi. Все це видiляло їх зi складу населення Київської Русi. Таким

чином, у Київськiй Русi поряд з класовим подiлом суспiльства йшов процес

формування станового ладу, тобто юридичного оформлення замкнутих груп серед

населення.

Крiм феодалiв, у Київськiй Русi iснували вiльнi селяни - общинники, вiльне

мiське населення, феодальна залежне населення, раби.

Вiльнi общинники. Основну масу сiльського й мiського населення Київської Русi

становили "люди". У Руськiй Правдi (Кр. Пр.) пiд цим термiном виступають усi

вiльнi, переважно селяни-общин-ники, на противагу феодалам. У такому ж розумiннi

термiн "люди" вживається i в Пр. Пр. Збереження протягом довгого перiоду термiна

"люди" щодо вiльного населення вказує на те, що процес феодалiзацiї, який

проходив, неоднаково зачiпав iнтереси окремих селянських общин. Жителi багатьох

з них, втрачаючи станову пов-

40

:

ноправнiсть, зберiгали особисту волю (свободу). У Київськiй Русi iснувала

суспiльна власнiсть на землю.

Вiльнi селяни-общинники пiдлягали експлуатацiї, сплачуючи данину, засобом

збирання якої було полюддя. З самого початку данину збирали з "диму" (дому).

Коли феодальний спосiб виробництва став панiвним, а власнiсть на землю феодалiв

- основою експлуатацiї безпосередньо виробникiв матерiальних благ, термiн "люди"

набув значення феодальне залежного селянства, яке експлуатувалося державою

шляхом збирання данини, розмiри якої залежали вiд кiлькостi i якостi землi, що

знаходилась у селян, або окремими феодалами шляхом примусу селян вiдробляти

барщину чи збирання оброку.

Феодали здiйснювали постiйний тиск на селянську общину. Вони захоплювали общиннi

землi, що зумовлювало зменшення питомої ваги вiльних селянських общинникiв.

Стiйкiсть общини пiдривалася з боку великокнязiвської влади, яка накладала на

неї високi податки, побори, рiзного роду повинностi. Князi також передавали

право збирання данини i судових штрафiв разом з правом суду своїм васалам, що

втягувало общину у сферу впливу окремих феодалiв, якi робили все, щоб

безповоротно перетворити членiв общини у феодальне залежне населення.

Перетворенню вiльних общинникiв у феодально залежних сприяло i розорення селян

внаслiдок стихiй, неврожаю та iн., що й змушувало їх iти до феодалiв за

допомогою. Посилення позаекономiчного примусу також тягло за собою необхiднiсть

для селян iти пiд заступництво найбiльш могутнiх феодалiв, якi перетворювали їх

у феодально залежних, примушуючи працювати на себе. Встановлення феодальної

залежностi - довготривалий процес, в якому видiляються етапи i рiзнi стадiї

залежностi.

Смерди. У джерелах часiв Давньоруської держави часто вживається термiн "смерд".

Давньоруськi смерди XI-XII ст. змальовуються як значна частина напiвселянського

феодально залежного населення Київської Русi. За своїм мiсцем у суспiльствi вони

займали промiжну позицiю мiж вiльними князiвськими мiнiстерiалами i "людьми"

селянської общини. Так, входження смерда у систему князiвського домену випливає

як iз включення його у перелiк доменiальних осiб у Правдi Ярославичiв (ст. 26

Кр. Пр.), так i з того, що особиста недоторканiсть смерда обмежувалася "княжим

словом" (ст. 78 Пр. Пр.). Особисто смерд був вiльним. Вiн мав право переходити

до сильного патрона. Разом з сiм'єю вiн господарював у своєму "селi". Князь

давав йому землю ("село") за умови виконання усякого роду служби на нього. Ця

земля вважалася князiвською тому, що князь i його адмiнiстрацiя могли повнiстю

41

здiйснювати тут свою реальну владу. У випадку смертi смерда, в якого не було

синiв, земля поверталася назад князевi (ст. 90 Пр. Пр.). За право володiння

самостiйним господарством смерд сплачував князевi данину.

Смерд, який завоював довiр'я князя, мiг стати мiнiстерiалом-iмцем, отроком,

дитячим, старостою. Деякi смерди могли пiднятися за соцiальною градацiєю досить

високо. Але смерд-боржник мiг бути перетвореним у феодально залежного закупа.

Розвиток феодалiзму вiв до зменшення ролi смердiв у Київськiй Русi.

Треба зазначити, що уривчастiсть i нечiткiсть джерел про смердiв, у тому числi й

Руської Правди, зумовили появу ще в дореволюцiйний перiод рiзних точок зору про

цю категорiю населення Київської Русi*.

Закупи. Для позначення феодально залежного селянства у Київськiй Русi

використовувався термiн "закуп". Багато статей Руської Правди (Пр. Пр.),

присвячених закупництву, свiдчить, що воно було певним явищем, причому на

визначеному етапi процесу феодалiзацiї. Основним джерелом для вивчення

закупництва є компактна група статей Руської Правди (статтi 56-64, 66 Пр. Пр.),

справедливо названа "Статут про закупи". Цей статут з'явився на початку XII ст.

внаслiдок боротьби народних мас проти самочинства феодалiв i вимоги бiльш

чiткого визначення правового становища закупiв. Закуп - це людина, яка потрапила

в боргову кабалу i зобов'язана своєю працею у господарствi хазяїна повернути

одержану у нього "купу".

Закуп мав виконувати сiльськi роботи, працювати "на полi" ("ролейний закуп")

(ст. 57 Пр. Пр.), доглядати хазяйську худобу: випасати її на полi, заганяти у

двiр, запирати у хлiвi (ст. 58 Пр. Пр.). Феодал надiляв закупа земельною

дiлянкою, а також сiльськогосподарським знаряддям i робочою худобою. У закупа

могло бути i своє господарство, власний кiнь. Прагнучи закрiпити за собою

закупiв, землевласники вимагали вiд них "купу" у збiльшеному розмiрi,

намагаючись присвоїти значну кiлькiсть продуктiв їхньої працi.

IЗакуп був iстотно обмеженим у своїх правах. За втечу вiд "хазяїна" вiн

перетворювався у повного ("обiльного") холопа (ст. 56 Пр. Пр.). За крадiжку,

вчинену закупом, вiдповiдав його "хазяїн" (ст. 64 Пр. Пр.), проте, закуп у цьому

випадку, як i у випадку втечi, ставав повним холопом. Землевласник мав право

пiддати закупа тiлесному покаранню "за дiло", але не мiг "бити" закупа "без

провини" з його боку (ст. 62 Пр. Пр.). Ця обмовка у Руськiй Правдi

* Див.: Свердлов М Б. Генезис й структура феодального общества в Древней Руси.

Л., 1983. - С. 135-148; Ф р о я н о в Й. Я. Киевская Русь ... - С. 177-212.

42

через її неконкретнiсть слабо захищала закупа i скорiше за все свiдчила про

хазяйське самочинство. Хазяїн не мав права продавати закупа у холопи (ст. 61 Пр.

Пр.). За цей незаконний акт вiн повинен був заплатити штраф, а закуп здобував

волю. У незначних справах закуп мiг виступати у судi як свiдок, а також

звертатися до суду зi скаргою на свого -хазяїна. Зростання закупництва було

пов'язане з розвитком приватного землеволодiння*.

Iзгої. Iзгой - це людина, "зжита", вибита зi звичної колiї, позбавлена свого

попереднього стану. Iзгої були двох видiв - вiльнi й залежнi. Рiзниця у

становищi iзгоїв залежала вiд того, з якого середовища люди потрапили в

iзгойство. I серед перших, i серед других могли бути як жителi мiст, так i

селяни. Значний контингент феодально залежних iзгоїв формувався за рахунок

холопiв, якi викупилися на волю. Останнi, як правило, не поривали зв'язкiв з

хазяїном i залишалися пiд його владою. Однак траплялися випадки, коли холоп,

який звiльнився, iшов вiд свого хазяїна. Такi iзгої (вiльновiдпущеники) звичайно

потрапляли у залежнiсть вiд церкви. Поряд з iзгоями-вiльновiдпущениками у

Київськiй Русi зустрiчались iзгої - вихiдцi з вiльних верств давньоруського

суспiльства. Вони входили до складу давньоруського суспiльства як вiльнi, про що

свiдчать ст. 1 Кр. Пр. i ст. 1 Пр. Пр., охороняючи життя iзгоя, як й iнших

представникiв вiльного населення Київської Русi, штрафом у 49 гривен. Iзгой

залишався вiльним, доки сам не ставав закупом або холопом.

У Київськiй Русi до феодально залежних верств населення належали i вотчиннi

ремiсники. Вотчинного ремiсника i ремiсницю згадує Руська Правда, оцiнюючи їх

життя у 12 гривен (ст. 15 Пр. Пр.) Джерела називають феодально залежним

населенням також вiдпущеникiв, задушних людей, прощеникiв.

Челядь i халепи. У Київськiй Русi до складу невiльного населення входили й раби.

Одне iз джерел рабства - полон. У X-XII ст. для позначення рабiв-полонених

вживається термiн "челядь". На вiдмiну вiд челядi раби-холопи - це члени

племенi, продукт тих соцiальних процесiв, якi вiдбувалися у серединi Київської

Русi. Руська Правда називає i такi джерела холопства, як самопродаван-ня,

одруження на рабi "без ряду", вступ "без ряду" на посаду тiуна або ключника (ст.

110 Пр. Пр.). У холопа автоматично перетворювався також закуп, який тiкав або

провинився. За борги у рабство могли продавати боржника, який збанкрутував (ст.

55 Пр. Пр.).

Щодо оцiнки економiчного, суспiльного i юридичного становища закупа див.: г Р е

к о в Б. Д. Киевская Русь., 1953. - С. 200-207; Ю ш к о в С. Очерки по истории

феодализма в Киевской Руси. М., Л., 1939. - С. 56, 80-85.

43

За Руською Правдою, челядин - це раб, який перебуває пiд владою свого хазяїна,

забита й зовсiм безправна iстота. Холоп в окремих випадках був надiлений деякими

правами. Так, будучи боярським тiуном, вiн мiг виступати в судi як "видок" (ст.

66 Пр. Пр.). Але холоп не мiг приймати клятву як "послуха", тому що послух має

бути вiльним. Холоп, який вдарив "вiльного мужа", зазнавав кари (статтi 17, 65

Пр. Пр.). За холопа, котрий здiйснив крадiжку, вiдповiдав його хазяїн (ст. 46

Пр. Пр.), тодi як вiльнi люди, що "крали", сплачували пропажу. За убивство

холопа його хазяїну сплачувалася не "вiра", а "урок". Хазяїн вiдповiдав за

угоди, якi укладав його холоп. Руська Правда встановлювала вiдповiдальнiсть

вiльних людей за допомогу, що надавалася збiглому холоповi (ст. 112 Пр. Пр.), i

визначала обов'язок властей i приватних осiб сприяти його поверненню (ст. 114

Пр. Пр.).

Мiське населення. Соцiальний склад мiського населення Київської Русi був вельми

рiзноманiтним, що є характерною рисою суспiльства середнiх вiкiв. Мiське

населення подiлялося на двi основнi групи: дiсь^д_^^дз^^^^^1^ську^-4рист^ж?ат^ю.

До останньої належали князi, бояри, вище духовенство, купцi. Руська Правда з

повагою називала "градинiв", "купчин", лихварiв. Купцi, що займалися зовнiшньою

торгiвлею, iменувалися "гостi". Руська Правда надавала пiльги купцям, якi

укладали угоди, на випадок їх неспроможностi, банкрутства (статтi 48, 49, 50 Пр.

Пр.). Мiськi низи (ремiсники, дрiбнi торговцi, рядове духовенство) становили

найбiльш численну категорiю мiського населення. Основна маса городян була

особисто вiльною. Частина ремiсникiв залежала вiд своїх хазяїн - бояр, купцiв,

тощо. Особисто вiльнi ремiсники (ковалi, гончарi, ювелiри, зброярi та iн.) i

дрiбнi торговцi у мiстах оподатковувалися або вiдробляли, беручи участь у

будiвництвi та ремонтi мiських укрiплень, наглядали за їхнiм станом. Руська

Правда визначала плату (хлiбом, пшоном, солодом, грiшми) представникам державної

влади, якi вiдали будiвництвом мiст i мостiв, з коштiв мiського населення

(статтi 43, 96, 97 Пр. Пр.). На кошти того ж мiського населення будувалися

церкви, утримувалася церковна па-" """ ~

Вiльне ремiсниче населення не було однорiдним за своїм складом. Iз загальної

маси ремiсникiв видiлялися бiльш заможнi .майстри, в яких були залежнi вiд них

I^^д^V1адс^т^и_абр_уг^нi.

Соцiально-економiчна та правова нерiвнiсть призводила до загострення класових

суперечностей i розвитку класової боротьби.

44

 3. Державний лад

Давньоруська держава складалась як ранньофеодальна монархiя*. Це була вiдносно

єдина, побудована на принципi сюзеренiте-ту-васалiтету держава, її очолював

великий київський князь, якому були пiдпорядкованi мiсцевi правителi - його

васали. Сформувалася i система посадництва. Дiяльнiсть великого князя

спрямовувалася нарадою з верхiвки феодалiв. Пiзнiше для розв'язання

найважливiших питань скликалися феодальнi з'їзди.

Великий київський князь. Функцiї перших київських князiв були порiвняно

нескладними i полягали перш за все в др_ганiздцiї

з, командуваннi ними. Князi пiклу-

валися про забезпечення охорони кордонiв держави, очолювали воєннi походи з

метою,_пiдiозрення_нових племен, з^кр^н_ня_з__них данини. Разом з тим київськi

князi прагнули пiдтримувати нормальнi зовнiшньополiтичнi стосунки з войовничими

кочiвниками, Вiзантiйською iмперiєю, країнами Близького Сходу**. Це

зумовлювалося у першу чергу iнтересами забезпечення необхiдних умов для

безперешкодного збуту товарiв, зовнiшньої торгiвлi. Київський князь судив

головним чином своїх васалiв, дружинникiв, своє

Князiвська юрисдикцiя у цей час тiльки-но Судив київський князь НI. о стосується

почат-

передусiм на основi __. .

кового перiоду Київської Русi, то навряд чи можна говорити про

широке князiвське законодавство.

Київськi князi спочатку безпосередньо вiдали лише київською землею. Iншi

територiї управлялися князями племен або князями-намiсниками. На завойованих i

приєднаних до Києва нових землях київськi князi ставили у центрах племен свої

гарнiзони: у головному мiстi племенi й особливо важливих центрах - великий

гарнiзон, так звану тисячу, що подiлялася на сотнi (тисяцький був начальником

гарнiзону, а соцькi - командирами окремих дружин); у мiстах менших за значенням

- меншi гарнiзони, якими командували соцькi й десяцькi. Вони ^рубали') на

приєднаних до Києва територiях новi мiста, якi 'ставали опорними пунктами, що

укрiплювали їх владу на мiсцях. Крiм того, новi мiста ставали економiчними

центрами***. Лiтописець говорить, що князь Олег повсюди в землях

* Див.: История государства й права Украинской ССР / Под ред. Б.М.Бабия, К.,

1987. - Т: 1. - С. 57-63.

** Див.: Сахаров А. Н. Дипломатия Святослава. М., 1982. - С. 59.

*** Див.: Р й ч к а В. М. Про адмiнiстративно-територiальний устрiй

Давньоруських земель XI- XII ст. - С. 94-107.

45

"посади мужи свои"*. Поступово тисяцькi, соцькi, десяцькi стали виконувати

адмiнiстративнi функцiї. Вони наводили порядок у мiстi, придушУвIШГопТр

мiсцевого населення, допомагали збирачам данини, виконували

торговельно-полiцейськi функцiї, а вже потiм, в мiру розвитку

князiвськоiиошiсдикцiї', - с^ддво-адшїїїстватйiзнi функцiї!

^^с^ф^р^гува^а^я^десяткс^ва^истема^у^авлiншi. ^ ~З" кiнця X ст. почали

вiдбуватися серйознi змiни^'як в органiзацiї, так i в обсязi влади київського

князя, що було зумовлено феодальним характером його влади та функцiй.

Вiйськово-органiзацiйна дiяльнiсть князя у зв'язку з ускладненндм_структури

вiйська Київської держави_значно зростає. Тзїльш сiоїадними"стають функцiї князя

щ^ц^з^х1^у_^овдшiнтх кордонiв. Великi київськi князО л починаючи з Володимира,

багатсГуватїГТIридiляли будiвництву ук- Г рiплень, органiзацiї сторожової

служби, встановленню зовнiшнiх/ ' стосункiв. Вiйськово-дипломатична дiяльнiсть

великого князя малiї ^ на метi насамперед досягнешїя зовнiшньої безпеки держави.

Київськi князi займалися також органiзацiєю ^удаетн-щтва шляхiв, мостiв,

охороною торговельних шляхiв^ Функцiя гi?^у:шення^опору пригнiчених, який

зростав, i перш загвсе опору феодальне залежних селян, завжди була однiєю з

найголовнiших, Так, в 1068 р. київський князь Iзяслав жорстоко придушив народне

повстання, спровоковане антипатрiотичною дiяльнiстю князя та його дружини. У

1113 р. знову повстало київське населення. Наляканi цим бояри i єпископи

викликали в Київ князя Володимира Мономаха з сильною дружиною, який й придушив

повстання.

У XI-XII ст. особливо вагомою стає законодавча функцiя князя. Пiсля

запровадження християнства на нього покладається обов'язок сприяти поширенню

цiєї релiгiї та матерiально забезпечувати духовенство. Управляти київським

князям допомагали по-

iншi представники адмiнiстрацiї. По-

_

гт^ державйТа IПдомостя'ми лiтопису князь Володимир Святославич "избра мужи

добрьi, смьiсленньї й храбрьi й раздал им гради". У 1096 р. Олег Святославич

пiдкорив Муромську i Ростовську землi, "посада посадники своя по городам й дани

поча имати"**.

Посадники на вiдмiну вiд тисяцьких i соцьких, якi були у першу чергу командирами

дружини, а вже потiм надiлялися адмiнiстративними функцiями, вiдразу ставали

П?щсггфавними_ги2едстав-дшi^ами^кцязiвськ_рхвлади на мiсцях. Як представники"

князя посадники виконували його функцїїГНони судили, збирали данину i рiзнi

Див.: ПВЛ. - Ч. I. - С. 20. Див.: Т а м ж е. - С. 168-169.

мита. Iснували i спецiальнi пункти збирання данини - iдргостi. "Посадники

вiдали полiцейськими справами, юе^^ува^Iи^в^й^ь^со^^^ши силами мiста. У вiданнi

посадника була й прилегла сiльська терито-р7я~ЯкПтравило, князi призначали

посадниками бояр та iнших "добрдхмужiв". Посадники i ^волостелГ ~ 'волостями)

мали найближчих помiчникiв~^тп7нiв, а никГв iз спецiальних справ -

мечникiв^мостникiв^ вирникiв тощо. Усi цi особи

утримувалися__з^ЕМУ1?^-*:-П°-^2ЕIВ_-3---И&?бДен}Iя. Про "корм" представникам

князiвського апарату свiдчить Руська Правда (ст. 42 Кр. Пр.; статтi 9, 10, 74

Пр. Пр.). Така_с^ще^V^а^^^ра^лiння називалася Iсс^шщшям.

Великий київський князь приймав важливi рiшення, якщо на це була згода його

оточення - великих феодалiв (бояр) "княжих мужiв", якi створювали^е^дал^н^раду

п?И_княз^евi. У раду входили також представники духовноїзнатi, iнколи

представники верхiвки мiст, у воєнний час - керiвники союзникiв. Рада при

київському князевi була важливим органом Давньоруської держави. Членитзади

називалися "думцями". Незважаючи на те, що великий* київський князь володiв

правом вирiшувати справи самостiйно, вiн був зацiкавлений у тому, щоб рiшення,

якi вiн вважав найважливiшими, пiдтримувалися впливовими елементами. Тому вiн

досить часто звертався до ради "кращих людей".

Мiсцевi князi. У Київськiй Русi на мiсцях спочатку владарювали племiннi

князiвськi династiї. Мiсцевi князi, якi до середини X ст. часто iменувалися

також великими, однак, визнаючи силу київського князя, були у нього "в

послушании": виставляли на його пооик__щйськр, передавали йому ндстицу-дян-ини,

яку збирали з пiдвладної територiї. На мiсцях iнколи розташовувались i вiйськовi

сили київського князя. За свою службу мiсцевi князi користувалися заступництвом

київського князя, защiшадисобi частину данини, яку збирали. У випадку порушення

вiрностi київському князевi васал втрачав своє володiння. Проте здiйснити це

можна було тiльки шляхом вiйни проти непокiрного.

Коли Давньоруська держава об'єднала всi схiдно-слов'янськi землi, перед нею

постало завдання полiтичної консолiдацiї. У цьому планi значну роль вiдiграли

полiтичнi акцiї, якi здiйснив Святослав, а потiм, наприкiнцi X ст., Володимир

Святославич. Змiст їх полягав у тому, що землi i князiвства, де владарювали

залежнi вiд київських князiв династiї, передавалися синам київського князя. Так,

Святослав "сажає" свого сина Олега "в Деревех". Володимир посадив своїх синiв у

Новгородi, Полоцьку, Туровi, Ростовi, Муромi, Псковi, Смоленську, Iскоростенi,

Владимирi, Тмутараканi. У деяких менш важливих мiстах правили посадники -

^I;а^4iсн.икиД_тисяIIьк4^

47

князя Володимира з найближчого його оточення. Реформа.

Володи-.мира_лiквiд?иада._владу мiсцевих племiщш ул_и

вiд iнтересiв Києва. Вона

зш^штереси^ яких

_ покiнчила з автономiєю земель. Усi вищi ступенi 1]зеодальної iєрархiї

опинилися в руках одного князiвського ?оду, представники якого, перетворившись у

великих землевласникiв-феодалiв, знаходилися тепер зi своїм сюзереном (великим

київським князем) у класичних вiдносинах васалi-тету-сюзеренiтету.

Цi^вiддосини^репiаментувалися договорами, так

званими'I2ср_е^т5цйувалiь;Н_и^щг?а^щI^цГ] Вони передбачали перш за все те, що

сюзерен~надiляє свого васала землею. Сюзеренiтет у Київськiй Русi позначався

термiном "старiйшинство". Мiсцевi кня-зi-брати як нащадки великого київського

князя користувалися правами на спадщину предка. Першим спадкоємцем був старший

брат. Ця обставина пiдтримувала у князiв iдею єдностi, спiльностi i

вiдповiдальностi за долю батькiвщини у боротьбi зi зовнiшнiми ворогами. Разом з

тим це зумовлювало мiжусобну боротьбу, тому що кожний князь намагався фактично

зрiвнятися з тими, хто мав бiльшi володiння. Мiжусобицi, якi стали звичайним

явищем у XI- XII ст., пiдривали мiць Київської Русi.

Окремi феодальнi князiвства настiльки посилилися в економiчному i полiтичному

вiдношеннi, що втримувати їх у покорi київському князю ставало неможливим.

К^яоiвськi^вдлодiн^ня перетвррюва-лися ^^;воє^)iдI^^^;^е^^ж^1ви_у_державi. Цьому

певною мiрою сприяли I?озТШт^зIу1ПнI5^мними державами, ^планували заходи щодо

охорони торговельних шляхiв. З'їзд був, таким чином, державним органом, який

вирiшував питання, що стосувалися суспiльної органiзацiї, державного ладу, зов-

2* * 49

нiшньої i внутрiшньої полiтики країни в умовах послаблення влади київського

князя i посилення впливу мiсцевих феодалiв. Так з'їзд 1097 р. в Любечi, маючи на

увазi "строение мира", визнав незалежнiсть окремих князiв ("каждьiй пусть держит

одну отчину свою") i в той же час закликав їх охороняти Русь всiма "за один".

З'їзд 1100 р. в Уветичах займався розподiлом ленiв.

Феодальнi з'їзди не могли припинити процес розпаду Київської Русi, оскiльки в

основi його лежали соцiально-економiчнi фактори. Полiтична влада, будучи

атрибутом земельної власностi, в мiру зростання i змiцнення приватного

землеволодiння переважно зосереджувалася в руках мiсцевих князiв i бояр на шкоду

великому князю, що у кiнцевому рахунку й прискорило розпад Київської Русi.

Вiче. У Давньоруськiй державi продовжували iснувати народнi збори - вiче. Iз

племiнних сходiв давнiх слов'ян вони перетворилися у збори, в яких брали участь

вiльнi дорослi жителi мiста - купцi, ремiсники та iн. Але в^глшальна роль в них

належала мiськiй феодальнiй верхiвцi -^бг>ярам_i_^стар_цам]Традским". Збори цi

мали певне значення у полiтичному життi Київської Русi. Рiшення про убивство

князя Iгоря, який зловживав збиранням данини, древляни, наприклад, прийняли на

вiчi ("сдумаша со князем своим Ма-лом"). У 970 р. новгородське вiче запросило до

Новгорода князя Володимира Святославича. Коли у 997 р. Бєлгород оточили

печенiги, мiське населення "створиша вече". Важливою функцiєю вiча було

кемплектування народн^их^г^чень^в^б^р_його ватажкiв. Вiче скликаж>ся~Тцц час

облоги мiста, перед початком воєннйхТгоходiв, на знак протесту проти полiтики

князя. Виконав>иТм~оргаТїом вiча була Р,ада,_У зв'язку з тим^що вiче збиралося

рiдко, Рада не тiльки представляла його, але фактично й замiняла. Правила в нiй

мiська знать*. З розвитком феодалiзму та змiцненням влади князiв i державного

апарату дiяльнiсть вiча практично вiдмирає. Виняток становили лише вiча у деяких

мiстах (Новгород, Псков).

Вервь. Одсаном_ мiсдевр_го_селянського самоврядування була вервь -

I:iльсь1