§ 2. Право античних міст-держав Північного Причорномор’я

Хронологія подій. У VII ст. до н. e. на невеликому острові Березань переселенці з Греції заснувати місто Борисфеніда, що стало першим еллінським поселенням у Північному Причорномор’ї.

За твердженням Арістотеля, поліс виник задля потреб життя, але існував для блага людей і становив на той час найвищу форму всіх можливих об’єднань. Платон писав, що лише в полісі можна було задовольнити матеріальні та духовні потреби людини» Найвищими цінностями вважалося заняття землеробством, дотримання батьківських

традицій і шанування тих божеств, найчастіше олімпійських, які були покровителями поліса.

Об’єднавчі тенденції між грецькими містами-полісами привели до створення Боспорського царства. Воно було засноване в V ст. до н. e. внаслідок союзу кількох грецьких держав — Пантикапея, Фанагорії, Гермонасса та ін. Найвищого політичного й культурного розвитку Боспорське царство досягло в IV-III ст. до н. e., а з II ст. н. e., зруйноване готами, розгромлене гунами, воно входило до складу Візантійської імперії як її безпосереднє володіння.

У своєму розвитку міста-держави Північного Причорномор’я пройшли три основні етапи:

1. Раппьоантичний (VII-I ст. до н. e.), який охоплював період від початку грецької колонізації до захоплення Понтійським царством усіх причорноморських держав.

2. Римський (I ст. до н. e. — 70-і роки IV ст. н. e.), який характеризується початком боротьби Римської імперії з ІІонтійським царством, її перемогою й поширенням впливу на все Північне Причорномор’я.

3. Пізньоантичний (70-i роки IV ст. — середина VI ст. н. e.), який дослідники виокремлюють лише для Пантикапея та Херсонеса, які ввійшли до складу Візантії.

Державний устрій міст Північного Причорномор’я визначався республіканськими традиціями, наявними в метрополії. Залежно від панівної в місті політичної сили поліси мали аристократичний характер — міста Боспорського царства чи демократичний — Ольвія та Херсонес.

Вищим органом законодавчої влади в містах Північного Причорномор’я були народні збори (еклесія), у роботі яких мали право брати участь лише повноправні громадяни міста, що досягли 25-річного віку. Жінки, іноземці та раби до участі в зборах не допускалися. Права громадянства надавалися тільки тим іноземцям, які зробили великі послуги державі.

Народні збори вирішували питання зовнішньої політики, оборони держави, виборів посадових осіб (магістратів), утримання флоту тощо. Збори також ухвалювали закони щодо грошового обігу, надавали право на звільнення від митних зборів, приймали постанови про натуралізацію іноземців. Ha них визначали винагороду та видавали почесні декрети на честь громадян, які мали особливі заслуги перед своїм народом.

Затверджені народними зборами рішення викарбовували на плиті з білого каменя й встановлювали в центрі міста для публічного ознайомлення.

Виконавчу владу здійснювали магістратури — (колегії) або окремі посадові особи — магістрати, яких обирали на народних зборах відкритим голосуванням терміном на один рік.

Вищою магістратурою була колегія архонтів, що складалась із п’яти осіб. Вона керувала всіма іншими колегіями, наглядала за фінансовою системою, відповідала за дипломатичні відносини. У разі потреби колегія архонтів скликала народні збори. Президент колегії очолював адміністративну владу всього міста.

2-850

Існували й інші колегії. Так, військовими справами відала колегія стратегів із шести осіб — найвищих воєначальників поліса. Термін повноважень членів колегії також становив один рік. Нагляд за порядком на ринках, за якістю товарів, за власною сплатою мита іноземними купцями здійснювала колегія агораномів.

У деяких містах Північного Причорномор’я ще існувала посада царя. Щоправда, в Ольвії і Херсонесі вона була вже лише релігійною посадою, особливим магістратом. Обрана на посаду особа виконувала обов'язки довічно.

Будучи постійно діючим органом влади, Рада міста (буле) також обиралася повноправними громадянами. Вона готувала рішення народних зборів, перевіряла кандидатів на виборні посади, контролювала їхню діяльність.

B античних містах існували й суди. Вони складались із кількох відділів, кожен з яких вирішував окремі питання. Засуджені сплачували штрафи, у них конфісковували майно на користь держави. Особливо суворо карали вільновідпущеників, які порушили закон. їх можна було повернути до попереднього рабського стану.

У Боспорському царстві одразу після об’єднання містам надавалася певна самостійність у розв’язанні внутрішніх справ. Поступово залишки автономії скасувались, і в перших століттях нашої ери Боспор перетворився на державу з монархічною формою правління, де в царя зосереджувалась уся повнота влади. Він стає головним розпорядником матеріальних благ і людських ресурсів.

Суспільний лад міст Північного Причорномор’я і Боспорського царства характеризувався наявністю рабів і рабовласників. З-поміж джерел рабства вирізнялися військовий полон, народження від рабині, купівля рабів на невільничих ринках або в сусідніх племен. Рабська праця використовувалась у домашньому господарстві, у ремісничих майстернях, частково в сільському господарстві. Можна стверджувати, що разом із рабською широко використовувалася праця пелатів — прикріплених до землі місцевих жителів. Обробляючи землю, вони змушені були віддавати частину врожаю власникам земельних угідь.

Новим явищем соціального життя Боспору в римський період стала поява вільновідпущеників. Характерно, що більшість документів засвідчує підпорядкованість колишніх рабів єврейській общині.

У Боспорі, зокрема в портових містах Горгіппії та Фанагорії, значної економічної сили набрали купці-судновласники (цавклери). Лише в Горгіппії їх налічувалося до 45 осіб, що свідчить про достатньо високий рівень розвитку торгового судноплавства.

Джерелами права в містах Північного Причорномор’я були рішення народних зборів, декрети рад міст, розпорядження магістратів і магістрів, місцеві звичаї. У Боспорському царстві основним джерелом права стала законодавча діяльність царів.

Земля перебувала як у державній, так і приватній власності. Тому значного розвитку набуло зобов’язальне право. Налагоджені торговельні зв’язки із сусідніми країнами зумовили появу договорів позики, дарування, купівлі—продажу, поклажі тощо. Більшість важливих угод купівлі—продажу укладалися при свідках, у державних установах або в присутності чиновників.

Відомості про стан кримінально-правових відносин надзвичайно скупі. ІІайнебезпечнішими злочинами вважалися зрада, змова, у Боспорському царстві — повстання проти правителів. За це на винного очікувала смертна кара.