§1. Функції держав античного світу

Рабовласницькі за своєю суттю античні держави мали ті ж функції, що і держави Стародавнього Сходу. Однак, специфічність полісної організації, географічні і кліматичні умови їх існування, інші чинники обумовили більшу або меншу значимість окремих з них.

1. Серед внутрішніх функцій античних держав організаційно-господарська вже не відігравала тієї важливої ролі, як у державах Стародавнього Сходу, оскільки тут не було такої необхідності в організації публічних іригаційних робіт. Це обумовлено також і тим, що ринкові відносини, які склалися на основі приватної власності, особливо в Афінах і Римі, не потребували жорсткого державного регулювання.

2. Зберегла своє минуле значення функція охорони рабовласницької власності на знаряддя і засоби виробництва. На відміну від держав Сходу, основними напрямками діяльності античних держав були: забезпечення передусім охорони приватної власності на землю, підтримка рабства, рабовласницької системи господарства, яка в античних країнах досягла свого апогею.

3. Особливої значимості в античному світі набула функція придушення опору рабів, яка здійснювалася, головним чином, позаекономічним примусом: методом відкритого озброєного придушення повстань рабів, фізичним знищенням інших непокірних соціальних категорій населення без суду і слідства. У Спарті, наприклад, це т.зв. крип- тії — своєрідні «профілактичні» війни спартіатів проти беззбройних ілотів, що супроводжувалися масовими вбивствами останніх лише тому, що вони за чисельністю приблизно разів в 20 перевищували спартіатів . У Римі в 10 р. н. е. було ухвалено закон, за яким вбивство рабом свого пана каралося знищенням всіх рабів, що проживали в даному господарстві. У виконанні цієї функції стародавньої держави найбільш яскраво виявляється її сутність як держави рабовласницької.

4. Ідеологічна функція в античному світі, можливо, не так яскраво проявилася як на Сході, але в її існуванні також виявився безпосередній зв’язок державної ідеології з релігійною.

У названих країнах до цієї державної функції відноситься і організація видовищ для люмпен-пролетарів, культивування поглядів на фізичну працю як таку, якою мали займатися тільки раби і трудовий люд. Ця робота проводилася в широкому обсязі і мала на меті вигідне рабовласникам ідеологічне виховання населення.

Зовнішні функції залишалися ті ж, що і в країнах Сходу, але наповнилися вже новим змістом:

1. Функція оборони країни і мирного контакту з іншими народами в тій частині, що стосується діяльності по зміцненню армії, мала місце передусім у Спарті і особливо в Римі, якому на рубежі нашої ери у військовому відношенні не було рівних. Сюди потрібно віднести і те, що в античних державах велике значення мала зовнішня торгівля, яка сприяла встановленню зв’язків з іншими країнами мирним шляхом. Особливо проявилася ця функція в Стародавніх Афінах, які здійснювали колонізацію значних територій від Іспанії до північних і східних берегів Чорного моря. У цей час активізувалася дипломатична діяльність, направлена, як і раніше, на придбання союзників для ведення війн.

2. Функція захоплення чужих територій особливого значення набула в Стародавньому Римі. Починаючи з І ст. до н. е., на її виконання націлені були всі державні орга- [23]

ни і державні ресурси. В результаті Рим став самою могутньою на ті часи імперією, про що мова піде більш детально в третьому параграфі.

3. У тому ж Римі найбільш чітко виявилася державна діяльність по управлінню завойованими територіями, які не входили у власні землі даної держави. На перших порах провінції мали досить велику самостійність, свій побут і свої органи, але у міру централізації і утворення імперій вони включалися до їх складу не як зовнішні землі, а як частина власної території.

В античних державах, як і на Сході, для практичного здійснення цих функцій було створено спеціальний механізм.

Як вже було відмічено, перші протодержави, а потім і більш великі державні утворення на півдні Балканського півострова і на островах Егейського моря, виникли ще в III—II тис. до н. е. Монархічний характер держав крито-мікенської цивілізації, наявність великого державно-храмового господарства і земельної общини свідчили про їх схожість з типовими східними монархіями.

Однак розпад патріархально-общинних зв’язків, на які спиралася одноосібна влада царя (базилевса, рекса), зростання опозиції з боку аристократичних сімей, що володіли великими багатствами і суспільним впливом, мали своїм результатом практично у всьому античному світі знищення царської влади. За своєю структурою, принципами організації і діяльності механізм античних держав відрізнявся від давньосхідних. Колишні повноваження монарха перейшли до владних органів, що формувалися шляхом виборів; у діяльності державного механізму спостерігалися гласність і відкритість, в організації державних органів — спроба розподілу влади, щоправда багато в чому ще умовного, на законодавчу, виконавчу і судову.

Вищезазначені риси, однак, були притаманні античним державам періоду республіки. Державний механізм Риму постреспубліканського періоду сильно відрізнявся від колишнього. Це обумовило структуру подальшого викладу матеріалу, який присвячено спочатку порівняльній характеристиці державного механізму та форм античних республік, а потім монархічного Риму.