Сімейний кодекс України 1926 року

ЗО травня 1926 р.

Назва Кодексу повністю відбивала його систему, яка була досить своєрідна і складалася з 5 основних розділів:

1) про сім'ю; 2) про опіку та піклування; 3) про шлюб; 4) про зміну громадянами своїх прізвищ та імен; 5) про визнання особи безвісно відсутньою або померлою.

Основні постанови цього Кодексу ґрунтувалися на тих же принципах сімейного права, які були закладені в перших декретах.

Разом з тим. Сімейний кодекс 1926 р. посилював гарантії як майнових, так і особистих прав членів сім'ї, перш за все жінок і дітей.

Сімейний кодекс 1926 р. провів повне урівняння позашлюбних дітей зі шлюбними, досить детально регламентуючи порядок встановлення батьківства щодо позашлюбних дітей.

Безспірним (до оскарження по суду) доказом батьківства був запис в книгах РАГСу або наступне визнання батьківства, а у разі відсутності цього матері дитини надавалося право зареєструвати свою вагітність, а потім батьківство в РАГСІ.

У випадках подання матір'ю такої заяви, РАГС повідомляв гаданого батька дитини про надходження заяви і зобов'язував його в місячний строк повідомити про своє ставлення до заяви. Якщо відповіді протягом місяця не поступало, особа, названа батьком, записувалася таким у книгах РАГСу. Разом з тим, особа, що була записана батьком, вправі протягом року порушити справу в суді про неправильність запису.

Якщо ж у судовому порядку встановлювалося, що в період зачаття дитини мати мала зв'язки з кількома особами, батьком дитини суд визнавав одного з них, покладаючи на всіх інших солідарну відповідальність по аліментному зобов'язанню.

Вирішуючи питання про аліментні зобов'язання батьків і дітей, Кодекс не вважав їх абсолютними, даючи суду у виняткових випадках право звільняти батьків від аліментування дітей, рівно ж як і дітей від аліментування батьків.

Кодекс 1926 р.

Причому фактичним шлюбом визнавались лише серйозні і тривалі подружні зв'язки, а не випадкові і скороминущі.

Доказами наявності такого шлюбу для суду були: факт спільного життя, наявність при цьому спільного господарства, спільне виховання дітей, взаємна підтримка тощо. Крім того, фактичний шлюб міг бути визнаний, коли він відповідав необхідним умовам (вік, стан здоров'я, відсутність близьких родичів, моногамія і т.п.).

Спеціальна глава Кодексу присвячена інституту усиновлення, який був вперше введений в українське законодавство. Як показала практика наступних років, інститут усиновлення відігравав важливу роль, особливо в роки Великої Вітчизняної війни, а також у післявоєнний період, коли потрібно було виховувати дітей, батьки яких загинули на фронті.'

Кодекс містив норми, які регулювали опіку і піклування, а саме регламентували порядок встановлення і зняття опіки і піклування, призначення і звільнення опікунів, а також права і обов'язки опікунів і піклувальників.

Третій розділ Сімейного кодексу УРСР присвячений питанням шлюбу. Регламентувалися умови вступу до шлюбу, випадки визнання шлюбу недійсним, підстави припинення шлюбу.

Вперше в законодавстві України (не рахуючи Сімейного кодексу УРСР 1919 р.) закріплювався принцип рівності прав і обов'язків подружжя, а також незалежність подружжя. Разом з цим. Кодекс вводив поряд з особистим майном таке поняття, як спільне майно подружжя.

Важливі положення містить Сімейний кодекс про аліментування подружжя на випадок непрацездатності як під час існування шлюбу, так і після його розірвання.

Що ж стосується двох останніх розділів Кодексу — IV «Про зміну громадянами своїх прізвищ, імен» і V «Про визнання особи безвісно відсутньою або померлою», то вони носили в основному інструктивний характер.

Такими були основні положення Сімейного кодексу УРСР 1926 року, який із змінами і доповненнями діяв більше 40 років.