17.2. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ

Міжнародний цивільний процес охоплює такі поняття:

визначення підсудності у справах, що виникають з цивільних, сі мейних та трудових правовідносин, у яких бере участь іноземний елемент;

процесуальне становище іноземних фізичних та юридичних осіб;

процесуальне становище іноземної держави та її дипломатичних і консульських представництв;

встановлення змісту іноземного права;

звернення до іноземних судів з дорученнями про вручення доку ментів та виконання певних процесуальних дій;/>виконання доручень іноземних судів;

визнання та виконання (у тому числі і примусове) іноземних судо вих рішень;

виконання нотаріальних дій;

визнання іноземних арбітражних (третейських) угод;

розгляд спорів міжнародним комерційним арбітражем;

примусове виконання рішень іноземного арбітражу.

234

На сучасному етапі розвитку світової цивілізації законодавці різних країн уже звикли до використання у своїх судах у певних випадках іноземного матеріального права.

У міжнародному приватному праві різних країн світу застосовують такі основні принципи визначення підсудності:

громадянство сторін спору (у деяких країнах достатньо, щоб лише позивач був громадянином відповідної держави);

поширення правил внутрішньої територіальної підсудності на справи з іноземним елементом;

присутність відповідача.

Нерідко держави світу передбачають виключну підсудність власних судів щодо тієї чи іншої категорії справ. Найчастіше це справи, що стосуються земельних ділянок та будинків, тобто нерухомого майна.

Угоди суб'єктів міжнародного приватного права, що встановлюють підсудність, називають пророгаційними. Вони визначають, суд (арбітраж) якої країни буде компетентним розглядати спори. Пророгаційною угодою можна вибрати компетентний суд, але не можна змінити його речову або функційну компетенцію.

Судові органи різних держав світу здійснюють контакти кількома способами. Найпростішим є спосіб, коли суд однієї держави звертається безпосередньо до суду іншої держави. Судові доручення також можуть передаватися через центральні органи юстиції. Два названі способи передбачає Договір між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 р. Процитуємо відповідну статтю:

"Стаття 3. Порядок зносин

1. В справах, що охоплюються цим Договором, установи юстицій зносяться між собою за посередництвом центральних органів, якщо інше не передбачено цим Договором.

235

В розумінні цього Договору центральними органами є: з боку Ук раїни — Міністерство юстиції та Генеральна прокуратура, а з боку Рес публіки Польщі — Міністерство юстиції.

Центральні органи можуть домовитися, що установи юстиції До говірних Сторін зносяться між собою безпосередньо".

У світі використовують також дипломатичний канал за таким ланцюжком: власний суд — власне Міністерство закордонних справ — власне посольство (консульство) у відповідній країні — Міністерство закордонних справ відповідної країни—суд відповідної країни.

Окремі країни для виконання судових доручень використовують спеціальних уповноважених, що проживають в іноземних державах