РЕКОМЕНДАЦІЯ МІЖНАРОДНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІ 193 «РЕКОМЕНДАЦІЯ ПРО СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ КООПЕРАТИВІВ»

Генеральна конференція Міжнародної організації праці, що скли­кана в Женеві Адміністративною радою Міжнародного бюро праці та зібралася 3 червня 2002 р. на свою 90-у сесію, визнаючи значення ко­оперативів у створенні робочих місць, мобілізації ресурсів, залученні інвестицій та їхній внесок в економіку;

визнаючи, що кооперативи в різних формах сприяють якомога пов­ній участі всього населення в економічному й соціальному розвитку;

визнаючи, що глобалізація створила для кооперативів нові та різ­номанітні труднощі, проблеми, виклики та можливості й що потрібні міцніші механізми людської солідарності на національному й міжна­родному рівнях для сприяння;

більше справедливому розподілу благ глобалізації;

відзначаючи Декларацію МОП основних принципів і прав у світі праці, прийняту на 86-й сесії Міжнародної конференції праці (1998 р.);

відзначаючи права і принципи, втілені в міжнародних конвенціях і рекомендаціях про працю, зокрема в Конвенції 1930 р.

нагадуючи про принцип, втілений у Філадельфійській декларації, згідно з яким «праця не є товаром»;

нагадуючи, що першочерговим завданням Міжнародної організації праці є забезпечення гідної праці працівникам усюди;

постановивши ухвалити ряд пропозицій про сприяння розвитку кооперативів, що є четвертим пунктом порядку денного сесії; вирішивши надати цим пропозиціям форми рекомендації, ухвалює цього 20-го дня червня місяця 2002 р.

I. Сфера дії, визначення, цілі

1. Визнається, що кооперативи діють у всіх секторах економіки. Ця Рекомендація стосується всіх видів і форм кооперативів.

2. Відповідно до цілей цієї Рекомендації, термін «кооператив» озна­чає самостійну асоціацію людей, які об'єдналися на добровільній осно­ві для задоволення своїх загальних економічних, соціальних і культур­них потреб і прагнень за допомогою спільного володіння підприєм­ством, контрольованим на основі демократичних принципів.

3. Самобутність кооперативів варто стимулювати й зміцнювати на основі:

a) таких кооперативних цінностей, як взаємодопомога, особиста відповідальність, демократія, рівність, справедливість і солідарність, а також таких етичних норм, як чесність, відкритість, соціальна відповідальність і турбота про інших;

b) кооперативних принципів, які розроблені міжнародним кооперативним рухом і наведені в Додатку до цього документа. Ці принципи: добровільний і відкритий характер членства; демократичний контроль із боку членів кооперативів; участь членів кооперативів у економічній діяльності; самостійність і незалежність; освіта, підготовка кадрів та інформація; співробітництво між кооперативами; турбота про суспільство.

4. Слід вживати заходів, спрямованих на сприяння зміцненню по­тенціалу кооперативів у всіх країнах, незалежно від рівня їхнього роз­витку, задля надання допомоги їм та їхнім членам у:

a) забезпеченні й розвитку діяльності, що приносить дохід, і розширенні стабільної гідної зайнятості;

b) розвитку потенціалу людських ресурсів і розширенні їхніх знань про цінності, переваги та вигоди кооперативного руху за допомогою освіти та професійної підготовки;

c) розвитку свого ділового потенціалу, у тому числі підприємницьких навичок та управлінських здібностей;

сі) підвищенні їхньої конкурентоспроможності, а також в одержанні доступу до ринків і фінансових структур;

е) підвищенні рівня заощаджень та інвестицій;

Г) підвищенні соціального благополуччя й економічного добробуту з урахуванням необхідності усунення будь-яких форм дискримінації;

д) сприянні сталому людському розвитку;

б) створенні та розширенні життєздатного й динамічного окремого сектора економіки, що включає кооперативи й задовольняє соціальні та економічні потреби суспільства.

5. Слід заохочувати вжиття спеціальних заходів, що дозволяють ко­оперативам — як підприємствам і організаціям, що керуються принци­пом солідарності, — задовольняти потреби своїх членів і суспільства, у тому числі незаможних категорій населення, для того, щоб домагатися їх соціальної інтеграції.

II. Політичні рамки та роль урядів

6. Збалансоване суспільство вимагає наявності сильних державно­го та приватного секторів, а також сильних кооперативів, суспільства взаємодопомоги, інших громадських і неурядових організацій. Саме в цьому контексті уряди повинні проводити політику підтримки й фор­мувати правові рамки, що відповідають характеру й функціям коопе­ративів та ґрунтуються на кооперативних цінностях і принципах, ви­кладених у п. 3. Ці правові рамки повинні бути спрямовані на:

a) створення інституціональних основ, що забезпечують якомога швидшу, простішу, доступнішу та ефективнішу процедуру реєстрації кооперативів;

b) сприяння політиці, націленій на створення в кооперативах відповідних резервів, принаймні частина яких залишалася б неподільною, а також фондів солідарності;

c) вжиття заходів контролю над кооперативами відповідно до національного законодавства та практики на умовах, що відповідають їхньому характеру і функціям, які сприяють повазі їхньої самостійності та які є не менш сприятливими, ніж умови, у яких діють підприємства та соціальні організації інших форм;

сі) сприяння членству кооперативів у кооперативних структурах, які відповідають потребам членів кооперативів;

е) стимулювання розвитку кооперативів у якості самостійних і самокерованих підприємств, особливо в тих галузях, де вони покликані грати важливу роль або надавати такі послуги, які інші організації не надають.

7. 1) Сприяння розвитку кооперативів на основі цінностей і прин­ципів, викладених у п. 3, слід розглядати яку одну з основ національно­го та міжнародного економічного й соціального розвитку.

2) Ставлення до кооперативів повинно відповідати національно­му законодавству та практиці й має бути не менш сприятливим, ніж ставлення до підприємств і соціальних організацій інших форм.

3) Особливу увагу слід приділяти сприянню участі жінок у коопера­тивному русі на всіх рівнях, особливо на управлінському й керівному рівнях.

8. 1) Національна політика, окрім іншого, повинна:

a) сприяти основним трудовим нормам МОП і Декларації МОП основних принципів і прав у світі праці для всіх працівників кооперативів без будь-якого розрізнення;

b) забезпечувати, щоб кооперативи не створювалися й не використовувалися в цілях порушення трудового законодавства або для встановлення прихованих трудових відносин, а також протидіяти псевдо-кооперативам, які порушують права працівників, шляхом забезпечення застосування трудового законодавства на всіх підприємствах;

c) сприяти гендерній рівності в кооперативах та в їхній діяльності;

сі) сприяти заходам, що забезпечують застосування передової практики в кооперативах, у тому числі доступ до відповідної інформації; е) розвивати технічні та професійні навички, підприємницькі та управлінські здібності членів, робітників і керівників кооперативів, їхні знання про потенціал підприємництва, загальні навички з питань економічної та соціальної політики, а також покращувати їхній доступ до інформаційних і комунікаційних технологій;

ї) сприяти навчанню й підготовці з питань кооперативних принципів і методів на всіх відповідних рівнях національних систем освіти й підготовки кадрів, а також у суспільстві в цілому;

д) сприяти вжиттю заходів, що забезпечують безпеку й гігієну праці на виробництві;

б) передбачати професійну підготовку й надання інших форм допомоги для підвищення рівня продуктивності праці й конкурентоспроможності кооперативів і поліпшення якості товарів, які вони виробляють, і послуг, які вони надають;

і) полегшувати доступ кооперативів до кредитів;

]) полегшувати доступ кооперативів до ринків;

к) сприяти поширенню інформації про кооперативи;

і) забезпечувати вдосконалення національної статистики щодо кооперативів із метою розроблення та ведення політики в галузі розвитку.

2) Така політика повинна:

a) передбачати передачу на регіональному і місцевому рівнях, залежно від обставин, питань розробки й реалізації політики та нормативно-правових актів щодо кооперативів;

b) визначати правові зобов'язання кооперативів у таких сферах, як реєстрація, фінансова й соціальна перевірка, а також одержання ліцензій;

c) сприяти застосуванню в кооперативах передової практики корпоративного управління.

9. Уряди повинні сприяти важливій ролі кооперативів у перетво­ренні діяльності, що часто має маргінальний характер і спрямована на виживання (яку іноді називають «неформальною економікою»), на захищену законом роботу, повною мірою інтегровану в основне русло економічного життя.

III. Реалізація державної політики, що сприяє розвитку кооперативів

10. 1) Держави-члени повинні прийняти конкретне законодавство й нормативно-правові акти про кооперативи, керуючись викладени­ми в п. 3 кооперативними цінностями й принципами, та залежно від обставин переглядати таке законодавство й нормативно-правові акти.

2) Під час розроблення й перегляду застосовуваного до коопера­тивів законодавства, політики й нормативно-правових актів уряди повинні проводити консультації з кооперативними організаціями, а також із зацікавленими організаціями роботодавців і працівників.

11. 1) Уряди повинні полегшити доступ кооперативам до послуг під­тримки з метою їхнього зміцнення, підвищення їхньої життєздатності як господарських об'єктів і посилення їхнього потенціалу у створенні робочих місць і доходів.

2) Ці послуги в міру можливості повинні включати:

a) програми розвитку людських ресурсів;

b) науково-дослідні послуги та консультаційні послуги з питань управління;

c) доступ до фінансів та інвестицій;

сі) послуги з бухгалтерського обліку й аудиту;

е) інформаційно-управлінські послуги;

ї) послуги з інформації та зв'язків із громадськістю;

д) консультаційні послуги з питань технології та інновацій;

б) юридичні послуги та послуги з питань оподатковування;

і) допоміжні послуги у сфері маркетингу;

]) інші послуги підтримки, залежно від обставин.

3) Уряди повинні сприяти створенню таких послуг підтримки. Слід заохочувати кооперативи та їхні організації до участі у створенні таких послуг і управління ними, а також, наскільки це практично можливо й доречно, у їхньому фінансуванні.

4) Уряди повинні визнавати роль кооперативів та їхніх організацій, розвиваючи відповідні механізми, що сприяють створенню й зміцнен­ню кооперативів на національному й місцевому рівнях.

12. Уряди повинні залежно від обставин вживати заходів, які сприя­ють доступу кооперативів до джерел фінансування інвестицій і креди­тів. Зокрема, такі заходи мають бути спрямовані, на:

a) забезпечення надання позик та інших фінансових можливостей;

b) спрощення адміністративних процедур, підвищення недостатнього рівня активів кооперативів, скорочення витрат, пов'язаних з одержанням кредитів;

c) сприяння створенню самостійної системи фінансування для кооперативів, у тому числі ощадні, кредитні, банківські та страхові кооперативи;

С) створення особливих умов для незаможних категорій населення.

13. Із метою сприяння кооперативному руху уряди повинні створю­вати сприятливі умови для розвитку технічних, комерційних і фінансо­вих зв'язків між усіма формами кооперативів, щоб полегшувати обмін досвідом і поділ ризиків і вигід.

IV. Роль організацій роботодавців і працівників, кооперативних організацій і відносини між ними

14. Організації роботодавців і працівників, визнаючи значення ко­оперативів у досягненні цілей сталого розвитку, повинні разом із коо­перативними організаціями вести пошук шляхів і коштів для сприяння розвитку кооперативів.

15. Організації роботодавців мають розглядати, залежно від обставин, питання про включення до свого членського складу кооперативів, які бажають вступити до них, і надавати їм відповідні послуги підтримки на тих самих умовах, що передбачені для інших членів цих організацій.

16. Слід заохочувати організації працівників до того, щоб вони за­безпечували:

a) консультування працівників кооперативів і сприяння їхньому вступу до організацій працівників;

b) сприяння своїм членам у створенні кооперативів, у тому числі з метою полегшення їхнього доступу до товарів і послуг першої необхідності;

c) участь у роботі комітетів і робочих груп на місцевому, національному й міжнародному рівнях для розгляду економічних і соціальних питань, які впливають на діяльність кооперативів;

сі) допомогу та участь у формуванні нових кооперативів із метою розширення або підтримки рівня зайнятості, у тому числі у випадку запропонованого закриття підприємств;

е) сприяння програмам для кооперативів, спрямованим на підвищення продуктивності праці, і участь у них;

ї) сприяння рівності можливостей у кооперативах;

д) сприяння працівникам-членам кооперативів у здійсненні своїх прав;

б) ведення будь-якої іншої діяльності, спрямованої на сприяння кооперативам, у тому числі освіта й підготовка кадрів.

17. Слід заохочувати кооперативи й організації, що представляють їх, до:

a) встановлення активних партнерських відносин із зацікавленими організаціями роботодавців і працівників, а також із відповідними урядовими відомствами й неурядовими організаціями з метою створення сприятливих умов для розвитку кооперативів;

b) управління своїми власними службами підтримки та участь у їхньому фінансуванні;

c) надання комерційних і фінансових послуг філіям кооперативів;

С) інвестування коштів у розвиток людських ресурсів серед своїх членів, працівників і керівників, а також сприяння цьому розвитку;

е) сприяння розвитку національних і міжнародних кооперативних організацій та вступу до них;

ї) представництва національного кооперативного руху на міжнародному рівні;

д) ведення будь-якої іншої діяльності, спрямованої на сприяння кооперативам.

V. Міжнародне співробітництво

18. Міжнародне співробітництво слід розвивати шляхом:

а) обміну інформацією про політичні заходи й програми, що довели свою ефективність із погляду розширення зайнятості й підвищення можливостей для одержання доходів членами кооперативів;

Ь) заохочення й зміцнення зв'язків між національними й міжнародними організаціями та інститутами, що займаються проблемами розвитку кооперативів, завдяки яким можна було б:

I) обмінюватися персоналом й ідеями, загальноосвітніми та спеці­альними навчальними посібниками, методиками й довідковими мате­ріалами;

II) підбирати й використовувати матеріали наукових досліджень та інші дані про кооперативи та їхній розвиток;

III) створювати асоціації та встановлювати міжнародні партнерські зв'язки між кооперативами;

IV) сприяти кооперативним цінностям і принципам і захищати їх;

V) налагоджувати комерційні зв'язки між кооперативами;

a) забезпечення доступу кооперативів до національних і міжнародних даних у таких сферах, як інформація про ринки, законодавство, методи та прийоми професійної підготовки, технології та виробничі стандарти;

b) розробки у міру необхідності й можливості та на основі консультацій із кооперативами й зацікавленими організаціями роботодавців і працівників, єдиних регіональних і міжнародних директивних і законодавчих актів на підтримку кооперативів.

VI. Заключне положення

19. Положення цієї Рекомендації переглядають і заміняють Реко­мендацію 1966 р. про кооперативи у країнах, що розвиваються.