Положення про внутрішньогосподарський підряд у сільськогосподарському підприємстві

Участь структурних підрозділів сільськогосподарських під­приємств у внутрішніх відносинах із підприємством згадуєть­ся у відносно незначній кількості наукових робіт. Разом з тим переважна більшість дослідників щодо цього питання ствер­джують про можливу самостійну участь таких утворень в аг­рарних відносинах [6, с.

Теоретичні доробки радянської доби дали нам цінні теоре­тичні підходи щодо з'ясування сутності структурних підроз­ділів сільськогосподарських підприємств. Так, зазначалося, що внутрішньоколгоспний підрозділ є колективним утворен­ням, юридично оформленим колективом, носієм єдності волі

й цілі в процесі суспільного виробництва [64, с. 9, 52]. Наяв­ність комплексу юридичних прав та обов'язків у галузі май­нових, трудових, управлінських і земельних внутрішньокол- госпних правовідносин, потрібних для належного виконання виробничих функцій, І. Ф. Казьмін називав рисою, що відрізняє виробничий підрозділ від робочих груп, трудових колективів колгоспників. Виробничим підрозділом учений називав юри­дично чітко сформовану складову структурну частину колгос­пу, що характеризується постійністю складу, організаційною стійкістю, певною майновою відокремленістю, оперативно-гос­подарською самостійністю у виконанні доведеного до неї пла­нового завдання [63, с. 21-99].

Структурний підрозділ сільськогосподарського підприєм­ства становить собою частину сільськогосподарського під­приємства, якій притаманні певна організаційна структура, наявність прав та обов'язків, пов'язаних із веденням сільсько­господарської діяльності.

Якщо подивитися на досліджувану проблему в історичному аспекті, провідними вченими свого часу була висловлена дум­ка, що внутрішньогосподарські підрозділи колгоспів мають самостійну правоздатність, обумовлену правоздатністю колго­спів, а їх органи — відповідно щодо вступу в договірні відно­сини між собою [11, с. 2, 194]. Професором М. І. Козирем свого часу були проаналізовані питання майнової правосуб'єктності структурних підрозділів колгоспу [73, с. 116—151]. Дослідни­ки, які визнавали структурні підрозділи самостійними у внут­рішніх правовідносинах, стверджували, що їм притаманна певна правосуб'єктність (правоздатність), у тому числі й тру­дова [42, с. 5, 176]. Ще раніше професор В. В. Лаптєв зазначав, що правосуб'єктність внутрішніх ланок підприємства зазви­чай вужча, аніж правосуб'єктність підприємства в цілому [84, с. 247—248]. Заперечення їх правосуб'єктності, трактування від­носин між ними не як правових, а як організаційно-технічних, на його думку, пов'язані з ототожненням правосуб'єктності з правами юридичної особи [83, с. 10—14].

У сучасній правовій літературі наводяться визначення й оз­наки внутрішньогосподарських підрозділів підприємств [26, с. 16—19]. Позицію щодо самостійної участі у внутрішніх (внут­рішньогосподарських) аграрних правовідносинах структурних підрозділів сільськогосподарських підприємств обстоюють і провідні вчені в галузі аграрно-правової науки [6, с.

Таким чином, правосуб'єктність структурних підрозділів є похідною від правосуб'єктності сільськогосподарських під­приємств, яким сільськогосподарські підприємства частково делегують свої правомочності.

Свого часу висловлювалася думка, що суб'єктами внутріш­ніх відносин виступають не самі структурні підрозділи, а по­садові особи, які їх очолюють, навіть не окремі посадові осо­би, а саме керівники ланок. Але слід погодитися з професором М. І. Козирем, що у внутрішніх відносинах ці особи виступають не самостійними суб'єктами права, а своєрідними органами внутрішньогосподарських підприємств, унаслідок дій яких ви­никають майнові права й обов'язки для підприємств і підроз­ділів, якими вони керують [74, с. 112].

Особливо характерною є участь підрозділів у майнових і зе­мельних відносинах: адже сільськогосподарське підприємство з метою оптимізації виробництва має можливість створювати структурні підрозділи і наділяти їх певним майном, закріп­лювати за ними земельні ділянки, що належать сільськогоспо­дарському підприємству. У такому випадку між сільськогос­подарським підприємством і його структурними підрозділами виникає певна система відносин, які при врегулюванні їх нор­мами права виступають правовими [173, с. 82—87].

Втім, які б варіанти внутрішньогосподарського реформуван­ня виробничих відносин у сільськогосподарських підприєм­ствах не використовувалися, відносини між цими структурними підрозділами можуть бути врегульовані лише внутрішньогос­подарськими локальними нормативними актами.

Як форму внутрішньогосподарського локального норматив­но-правового акта, який визначає параметри взаємовідно­син між різними структурними підрозділами сільськогоспо­дарських підрозділів, на практиці інколи використовуються договори.

Сільськогосподарське підприємство може на договірній ос­нові надавати структурним підрозділам право самостійної реа­лізації вирощеної ними продукції (робіт, послуг), використан­ня отриманих доходів (прибутків), якщо вони функціонують на умовах підрядної форми організації праці, і які оформлені договором.

У чинному законодавстві не передбачені якісь конкретні структури внутрішньогосподарського устрою сільськогоспо­дарських підприємств (як це було в період планової економіки). Сільськогосподарські підприємства сьогодні повністю само­стійно вирішують всі питання внутрішньогосподарського уст­рою. Тому на практиці застосовуються як територіальні (від­ділення, бригади, ферми, ланки і т. д.), так і цехові структури (тваринницький цех, рослинницький цех і т. ін.) внутрішньо­господарської організації виробництва і праці [26, с. 19—26].

До складу структурних підрозділів працівники підбира­ються відповідно до чинного законодавства. При цьому врахо­вуються кваліфікація працівника, його досвід роботи, а також місце проживання, особисте бажання. До складу бригад, ланок, ферм працівники включаються на постійний термін, і переве­дення їх з одного підрозділу в інший може проводитися лише за їх бажанням [178, с. 132—171].

Такий принцип, як постійність складу виробничих підроз­ділів, сприяє вдосконаленню трудових навиків працівників і повнішому використанню отриманих ними знань та однаково поширюється на всі сільськогосподарські підприємства.

За виробничими підрозділами, що працюють на умовах під­ряду, закріплюються земельні ділянки, трактори, машини, ін­вентар, робоча і продуктивна худоба, необхідні споруди і інші засоби виробництва. Юридичний сенс відокремлення бригад та інших виробничих підрозділів саме і полягає в тому, що їм ставиться конкретне виробниче завдання залежно від умов робіт і засобів виробництва. Адже діяльність виробничих підрозділів відбувається на основі внутрішньогосподарсько­го госпрозрахунку, оплата праці працівників проводиться диференційовано за підсумками роботи. Усе це створює необ­хідний матеріальний і моральний стимул до ефективного вико­ристання закріплених за виробничим підрозділом засобів ви­робництва. У цілому кількість і види виробничих підрозділів визначаються органами управління сільськогосподарського підприємства. Керівники виробничих підрозділів у державних підприємствах призначаються або обираються на певний тер­мін, відповідно до статуту конкретного сільськогосподарського підприємства.

Внутрішньогосподарським локальним нормативно-право­вим актам сільськогосподарських підприємств властиві ви­значеність, чіткість всіх внутрішньогосподарських виробничих відносин. З їх допомогою можна заздалегідь гарантувати са­мостійність первинних ланок, оберігати їх від свавілля. Якщо чинне законодавство, в основному покликане оберігати сіль­ськогосподарські підприємства від довільного втручання різ­ного роду державних структур або посадових осіб, то таку ж функцію відносно структурних підрозділів виконують внут­рішньогосподарські локальні нормативно-правові акти [158, с. 80-90]. Тим часом прийняттям внутрішньогосподарських ло­кальних нормативно-правових актів порядок вирішення біль­шості виробничих питань можна об'єктивувати на довгий час і тоді відпадає потреба у виданні багатьох наказів. Якщо вра­хувати, що багато внутрішньогосподарських локальних норма­тивно-правових актів приймаються за безпосередньої участі трудового колективу, то вони краще і виконуються, вони по­збавлені недоліків, які іноді є характерними для наказів та ін­ших одноосібних вирішень.

Регулювання внутрішньогосподарських відносин за допо­могою локальних актів має на меті виключення суб'єктивізму у вирішенні внутрішньогосподарських виробничих відносин. Адже відомо, що на практиці принципи справедливого дозволу всіляких суспільних справ часом підміняються здатністю окре­мих працівників мати в добрі стосунки з тими, від кого зале­жить оцінка їх діяльності.

У цілому чітке і повне правове регулювання внутрішньогос­подарських відносин внутрішньогосподарськими локальними нормативно-правовими актами сприяє втіленню економічних методів управління суспільним виробництвом, оздоровлює трудовий мікроклімат у колективі [56, с.

У наш час великого значення набувають питання підпоряд­кування взаємин між різними структурними підрозділами аг­рарних підприємств. Внутрішньогосподарськими локальними нормативно-правовими актами не лише можливо, а й необхід­но передбачити економічні санкції для забезпечення виконан­ня міжструктурних зобов'язань. Зокрема, такі санкції можуть бути передбачені на випадки неналежного виконання або не­виконання зобов'язань структурним підрозділом, у результаті якого із самого сільськогосподарського підприємства стягну­тий відповідним контрагентом нанесений збиток. Економічні санкції можуть бути передбачені і на інші випадки забезпе­чення зобов'язань, узятих на себе структурним підрозділом. У той же час і сам структурний підрозділ може вдатися до ви­користання економічних санкцій за порушення господарством узятих за договором підряду зобов'язань.

Застосування економічних санкцій сторонами за договором як дисциплінарного фактору насправді мають бути пов'язані в межах фондів матеріального заохочення як господарства, так і структурного підрозділу (у частині, що припадає на його частку). Відомо, що порядок використання фондів матеріаль­ного заохочення визначається за участю трудового колективу, приймаючи відповідне внутрішньогосподарське положення. Розробляючи положення про порядок використання фонду ма­теріального заохочення, слід ураховувати, що економічні сан­кції відіграють дійсну дисциплінуючу роль лише тоді, коли вони в подальшому будуть віднесені не до всіх, за принципом рівності, а лише до тих, хто конкретно винний у допущеному внутрішньогосподарському правопорушенні [26, с. 16—19].

Конкретно ж усі ці питання, пов'язані з регулюванням від­носин між сільськогосподарським підприємством та його під­розділами, повинні вирішуватися самими трудовими колекти­вами шляхом прийняття внутрішньогосподарських локальних нормативно-правових актів сільськогосподарськими підпри­ємствами, окрім існуючого виробничого договору підряду, на­приклад, Положенням про внутрішньогосподарський підряд у сільськогосподарському підприємстві.

Внутрішньогосподарським виробничим договором є юри­дичний документ, відповідно до якого група працівників, лан­ка або бригада бере на себе зобов'язання отримати вказану кількість продукції на закріпленій земельній площі або від за­кріпленої кількості тварин, а орган управління сільськогоспо­дарського підприємства зобов'язався надати колективу необхід­ні матеріально-технічні ресурси, створити умови для успішного виконання завдання і сплатити за виготовлену продукцію за за­здалегідь прийнятими умовами і розцінками.

Суть цієї нової форми взаємовідносин між органами управ­ління сільськогосподарського підприємства і групою працівни­ків, ланкою або бригадою зводиться до якісної зміни взаємин між ними. Раніше, а подекуди ще й тепер, коли бригада працю­вала поза такими договорами, відносини між бригадою і орга­нами управління будувалися на основі простого підпорядку­вання. Ефективність такої організації виробничих відносин оцінюється низько. Укладення ж договорів та прийняття По­ложень про внутрішньогосподарський підряд додає неабиякої самостійності у виробничих справах та відкриває можливості для підприємницької ініціативи. У договорі зазвичай виділя­ють три частини: вступну (де вказуються найменування сторін і їх представників, дата і місце укладення договору), основну і завершальну (номер протоколу і дата засідання профкому, на якому погоджені умови договору, підписи сторін), а також додатки. У основній частині викладаються загальні положення (найменування і кошторисна вартість роботи, терміни її вико­нання та ін.), зобов'язання органів управління і бригади, оплата праці і умови додаткового матеріального заохочення, відпові­дальність сторін і порядок вирішення суперечок, які виникли з договору. До договору, як правило, додаються виробниче гос- подарське-розрахункове завдання, технологічна карта, які скла­даються з таких основних пунктів:

— склад колективу (чисельний, професійний, кваліфікаційний);

— поголів'я тварин, землекористування бригади (обсяг ро­біт), основні засоби виробництва, передані в розпорядження підрядного колективу, ліміт засобів на поточний ремонт, тех­нічне обслуговування, терміни виконання ремонтів, зміни устаткування;

— виробничі показники;

— ліміти прямих витрат на відповідну продукцію;

— показники кінцевих результатів роботи;

— розрахункові періоди за продукцію.

Правовий зміст такого договору зводиться до взаємних прав і обов'язків договірних сторін. Кожний конкретний договір, безумовно, матиме свою специфіку залежно від галузі сільсь­когосподарського виробництва (рослинництво, тваринництво тощо), залежно від економічних можливостей сільськогоспо­дарського підприємства, від розмірів підрядних колективів та багатьох інших умов.

Проте загальною для всіх цих договорів буде, приблизно, така схема взаємних прав і обов'язків:

— підрядний колектив зобов'язаний виробити за заданим завданням визначену кількість продукції;

— підрядний колектив зобов'язаний керуватися у своїй ді­яльності цивільним і трудовим законодавством, дотримувати вимог техніки безпеки;

— підрядний колектив зобов'язаний виконувати весь комп­лекс агротехнічних правил, виробити продукцію, що відпові­дає санітарним і іншим вимогам за якістю.

Договори і Положення про внутрішньогосподарський під­ряд у сільськогосподарському підприємстві як форми аграрно­го права у сфері регулювання організації підрядних аграрних виробничих відносин належать до найскладніших. Тому щодо виробничої сфери застосовуються положення інших внутріш­ніх локальних актів. Значною мірою тут використовуються положення Правил внутрішнього розпорядку і щоденний кон­троль із боку органів управління за виконанням виробничих підрядних завдань.

Зазначене жодною мірою не применшує роль і важливість щодо розробки і прийняття Положення про внутрішньогоспо­дарський підряд у сільськогосподарському підприємстві. Нав­паки, реалії сьогодення свідчать про необхідність прийняття такого локального акта. Це зумовлено декількома обставина­ми: по-перше, різке зменшення кількості висококваліфікова­них працівників у рослинництві — трактористів-машиністів широкого профілю, у тваринництві — майстрів машинного доїння тощо; по-друге, використання сучасної сільськогоспо­дарської техніки, яка відповідає світовим стандартам; по-третє, відсутність належної сучасної навчальної бази, яка дозволила б здійснювати підготовку, перепідготовку висококваліфікованих трактористів-машиністів, майстрів машинного доїння та ін. Виходячи з такої ситуації доцільно активніше використову­вати в сільськогосподарських підприємствах підрядну форму організації праці. Наприклад, у рослинництві трактористи-ма- шиністи, застосовуючи підряд (індивідуальний або колектив­ний), змогли б виконувати замкнутий агротехнічний чи техно­логічний цикл обробітку земельних ділянок (оранка, внесення мінеральних добрив та ін.), посівів зернових і технічних куль­тур, боротьби з хворобами і шкідниками насаджень тощо. У ці­лому все це дозволить сільськогосподарському підприємству заощадити значні матеріальні ресурси і кошти, а особі чи ко­лективу — за кінцевим результатом отримати більш високу за­робітну плату. І головне, застосування підряду як прогресив­ної форми організації праці виступає і формою матеріального стимулювання працюючих, підвищує відповідальність, дозво­ляє розділити сферу відповідальності між органом управління і підрядним колективом.

Таким чином, Положення про внутрішньогосподарський під­ряд у сільськогосподарському підприємстві, виконуючи своє функціональне призначення як локального акта конкретизую­чого характеру, дозволить через закріплені в ньому норми, кон­кретизувати умови застосування підрядної форми організації праці в конкретному сільськогосподарському підприємстві.

Цілеспрямоване управління виробничою діяльністю трудо­вих колективів сільськогосподарських підприємств досягаєть­ся впровадженням і закріпленням наукових форм організації праці, тобто раціональних форм поєднання трудових ресурсів із засобами виробництва, які забезпечують ефективність ви­робничого процесу. Все це створить умови щодо поліпшення соціальних умов праці і життя селян.

Нормотворча діяльність всіх органів управління сільсько­господарського підприємства є організаційними засадами по­силення такої роботи. Для зміцнення правової основи внутріш­ньогосподарської діяльності сільськогосподарських підпри­ємств необхідно створити належну, внутрішньо узгоджену сис­тему локальних нормативно-правових актів. Наявність певної кількості таких внутрішньогосподарських локальних норма­тивно-правових актів сприятиме подоланню негативних явищ у процесі оперативного управління сільськогосподарським під­приємством і їх організаційно-господарському зміцненню [96, с. 200—202].

За сучасних умов у кожному сільськогосподарському підпри­ємстві необхідно мати цілу систему внутрішньогосподарських локальних нормативно-правових актів. Лише в цьому випад­ку можна говорити про наявність відповідної правової осно­ви для виробничо-господарської діяльності в сільськогоспо­дарському підприємстві [96, с. 200—202].