3.4.3. Правовий режим земель ключових територій екомережі

На практиці великі труднощі спричиняє визначення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду, оскільки це коштовна та тривала процедура. Після оголошення територій і об'єктів природно- заповідного фонду та до визначення меж в натурі безкарно вчинялися численні порушення їх режиму. Первинна редакція Закону України «Про природно-заповідний фонд» не регулювала ці відносини. Але відповідно до Закону України від 21 січня 2010 р. № 1826-6 «Про вне­сення змін до Закону України “Про природно-заповідний фонд України”»^[738] ст. 7 Закону була доповнена частиною четвертою, згідно з якою межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду вста­новлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Ця норма вже застосовується судами.

Так, у 2010 р. до кримінальної відповідальності було притягнуто С. за ч. 1 ст. 248 КК України «Незаконне полювання». Відповідно до чинного законодавства за порушення правил полювання винна особа може бути притягнута до адміністративної чи кримінальної відпові­дальності. До кримінальної відповідально сті така особа може бути притягнута лише за порушення правил полювання, передбачених ст. 248 КК України. Зокрема, у ч. 1 цієї статті встановлено криміналь­ну відповідальність за незаконне полювання в заповідниках або інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду.

Під час розгляду кримінальної справи суд встановив, що 27 серпня 2010 р. на відстані 200 м від с. Суха Гомольша Зміївського району Харківської області на річці Гомільшанка, на території господарської зони національного природного парку «Гомільшанскі ліси», С. знайшов стежки диких тварин та поставив саморобний капкан із металічного троса. Наступного дня до капкана потрапила самка дикого кабана, яку С., який не мав дозволу на полювання, незаконно добув. У судовому засіданні захист наполягав на тому, що межі НПП «Гомільшанські ліси» не встановлені в натурі, тому формально не можна довести, що по­рушення правил полювання було вчинене на його території.

Згідно з ч. 3 ст. 21 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» зонування території національного природного парку, рекре­аційна та інша діяльність на його території провадяться відповідно до Проекту організації території національного природного парку, охоро­ни, відтворення та рекреаційного використання його природних комп­лексів і об'єктів, що затверджується центральним органом виконавчої влади у галузі охорони довкілля. Відповідно до ч. 4 ст. 7 цього Закону до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються згідно з проектами створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду. На відміну від про­екту організації території розроблення проекту створення національ­ного природного парку не потребує великих витрат часу. Проект створення виконує роль обґрунтування заснування парку та разом з іншими документами подається органу влади, до повноважень якого входить ухвалення рішення про його заснування.

У рішенні суду серед доказів вини С. зазначено проект функціо­нального зонування національного природного парку «Гомільшанські ліси», відповідно до якого місце, де С. незаконно добув самку дикого кабана, віднесено до території господарської зони національного при­родного парку «Гомільшанські ліси».

На нашу думку, особливу увагу слід приділити такому правовому засобу збереження територій, котрим у майбутньому має бути надано режим особливо охоронюваних, як резервування. Відповідно до ст. 55 Закону України «Про природно-заповідний фонд» з метою недопущен­ня знищення або руйнування в результаті го сподарської діяльності цінних для заповідання природних територій та об'єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення те-

риторій та об'єктів природно-заповідного фонду і виділення необхід­них для цього коштів проводиться їх резервування. Території, що ре­зервуються з метою наступного заповідання, залишаються у віданні їх землевласників та землекористувачів і використовуються за цільовим призначенням з додержанням особливих вимог охорони довкілля, що визначаються рішенням про резервування. При цьому власникам та користувачам природних ресурсів з метою відшкодування збитків, пов'язаних з обмеженням господарської діяльності, можуть встанов­люватися пільги з урахуванням ст. 49 Закону. Створення деяких видів особливо охоронюваних природних територій — дуже складний про­цес, який може тривати роками. Наприклад, з моменту ухвалення рі­шення про створення національного природного парку до затверджен­ня Проекту організації території, охорони, відтворення та рекреацій­ного використання його природних комплексів і об'єктів триває від двох до п'яти років. За цей час природним комплексам майбутнього парку може бути завдано непоправної шкоди. Після оголошення про створення території чи об'єкта природно-заповідного фонду земле­власники та землекористувачі часто різко збільшують обсяги експлу­атації природних ресурсів (о собливо це стосується рубок головного користування в лісах), оскільки їм вже відомо, що в майбутньому вони будуть позбавлені свого джерела прибутку^[740].

Відповідно до ч. 3 ст. 55 Закону «Про природно-заповідний фонд України» рішення про резервування ухвалюється органами, уповно­важеними ухвалювати рішення про створення й оголошення відповід­них територій та об'єктів природно-заповідного фонду на основі та в порядку, передбаченому статтями 52 і 53 цього Закону. Проте в За­коні не вказані ні момент, коли повинно бути ухвалене таке рішення, ні його зміст. Тому виникла ситуація, коли рішення про резервування ухвалюються до сить часто, але вони не мають очікуваного ефекту. Свого часу О. О. Транін запропонував порядок резервування перспек­тивної для встановлення особливої охорони ділянки. З метою збере­ження запропонованого ініціаторами природного комплексу чи об'єкта одночасно із розглядом клопотання про створення (оголошення) осо­бливо охоронюваної природної території уповноважений орган влади повинен ухвалити рішення про резервування запропонованої земельної ділянки. Після ухвалення погодженого із зацікавленими організаціями рішення оформлюється акт про резервування, згідно з яким діяльність землекористувачів на даній території до оформлення відведення та необхідних документів обмежується, а в необхідних випадках при­пиняється. До змісту акта мають входити схематична карта розташу­вання ділянки, щодо якої запропоновано встановлення особливої охорони, загальна характеристика стану території, розподіл її за фон­дами (земельним, лісовим тощо), перелік землекористувачів та необ­хідні природоохоронні заходи на період проектування та подальшої організації¹. Вважаємо, що подібний порядок може бути прийнятий в українському законодавстві.

На наш погляд, для забезпечення особливого правового режиму охоронюваних природних територій необхідним є застосування пра­вової конструкції, подібної до відшкодування втрат сільськогоспо­дарського та лісогосподарського виробництва. В основу оцінювання природних територій може бути покладено грошове вираження тих функцій, які вони виконують в екосистемі.