Загальна характеристика галузі оборони Україні в умовах повномасштабного російського терористичного вторгнення[445]

Оборонна галузь України є невід’ємною складовою національної безпеки та суверенітету нашої держави. Її роль особливо зросла в умовах повномасштаб- ної російської агресії, яка виявила потребу подальшого розвитку та модерніза­ції оборонного сектору.

Зазначимо, що в рішенні від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020(465/20) (справа про посилений соціальний захист військовослуж­бовців) Конституційний Суд України дійшов таких висновків: «Підтримання високого рівня обороноздатності є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України. Захист суверенітету та територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу» (частина перша статті 17 Основного Закону України). В умовах воєнного стану держава зобов’язана мобілізувати всі доступні їй ресурси для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України. Відтак усебічна підтримка військо­вослужбовців Збройних Сил України є одним із засобів розширення оборонних можливостей держави»^[446].

1

2

3

за

Російська агресія проти України стала проблемою безпрецедентного масш­табу, що вимагала радикальної перебудови всіх сфер життя держави. Оборо­нна галузь зазнала найсуттєвіших змін. Уведення воєнного стану та загальної мобілізації призвело до розширення повноважень державних органів у сфері оборони, мобілізації економіки та ресурсів. Оборонно-промисловий комплекс зазнав безпрецедентного навантаження, спрямовуючи свої зусилля на задово­лення потреб армії. Війна стала потужним стимулом для розвитку нових техно­логій та виробництва оборонного призначення, що сприяє зміцненню оборо­ноздатності держави та її економічному зростанню.

Законодавче регулювання оборони України характеризується високим рівнем системності та комплексністю. Воно охоплює широкий спектр питань - від конституційних засад до детальних процедурних положень, що забезпечує всебічне правове регулювання оборонної сфери. Принцип людиноцентризму, закладений в основу Конституції України, відображений у нормах оборонного законодавства, що гарантує дотримання прав і свобод громадян під час мобілі­зації та у воєнний час. Водночас законодавство враховує потребу забезпечення національної безпеки та захисту державних інтересів.

Система публічного адміністрування у сфері оборони України включає в себе різноманітні державні органи, військові формування та інші суб'єкти, кожен з яких має свої специфічні функції та повноваження.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України - Верхов­ний Головнокомандувач Збройних Сил України^[447] - є однією з найважливіших фігур держави, наділеною широкими повноваженнями у сфері національ­ної безпеки та оборони. Ця посада об'єднує в собі як верховну військову владу, так і політичну відповідальність за стан збройних сил і обороноз­датність держави. Верховний Головнокомандувач очолює Раду національ­ної безпеки і оборони України, призначає вище командування Збройних Сил України (далі - ЗСУ), ухвалює рішення про застосування ЗСУ в разі зброй­ної агресії або загрози державній незалежності, ухвалює рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях. Таким чином, інститут Верховного Головнокоман­дувача відіграє ключову роль у забезпеченні національної безпеки та захисту суверенітету України.

Міністерство оборони України (далі - Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, головним органом у системі центральних органів виконав­чої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони й військового будів­ництва у мирний час та особливий період.

Рада національної безпеки і оборони України відповідно до Конституції України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України^[449]. Вона відіграє ключову роль у розробленні та реаліза­ції державної політики в цій сфері, зокрема схвалює Стратегію воєнної безпеки України, а також в ухваленні стратегійних рішень, спрямованих на захист суве­ренітету та територіальної цілісності України.

Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України. На СБУ покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного устрою, територіальної цілісно­сті, науково-технічного й оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці^[450].

На Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні^[451].

Окрім традиційно визначених оборонних відомств, у забезпеченні оборонної спроможності держави беруть активну участь й інші центральні органи виконав­чої влади. Так, Міністерство внутрішніх справ України^[452] (далі - МВС України) відіграє важливу роль у охороні громадського порядку, боротьбі з організова­ною злочинністю та тероризмом, що є невід’ємними складовими національної безпеки. В умовах воєнного стану функції МВС України значно розширюються, включаючи участь у забезпеченні оборони країни, охорону тилових районів та підтримку правопорядку на деокупованих територіях.

Державна служба спеціального зв'язку та захисту інформації України^[453] (далі - Держспецзв’язку) відповідає за захист державної таємниці, забезпечення безпеки інформаційних систем і мереж, а також за розроблення й упровадження засобів криптографічного захисту інформації.

Співпраця між різними центральними органами виконавчої влади є ключо­вою для забезпечення ефективної оборони держави. Координація їхніх дій

від 26 листопада 2014 р. № 671.

2006 р. № 3475-IV.

здійснюється на рівні Уряду України та РНБО. Такий комплексний підхід дозво­ляє забезпечити синергію зусиль різних відомств і ефективно протистояти сучас­ним викликам національній безпеці.

Ключову роль у забезпеченні обороноздатності держави відіграє оборон­но-промисловий комплекс. До його складу входять державні та приватні підприємства (за даними, взятими із виступу Президента України, станом на 13.04.2024 р. функціонує 500 підприємств оборонно-промислового комплексу, де задіяно майже 300 тисяч осіб^[454]), які займаються розробленням, виробництвом та модернізацією озброєння і військової техніки. Науково-дослідні інститути забез­печують науково-технічний супровід оборонно-промислового комплексу, розро­бляючи нові технології^[455] та матеріали. Завдяки їхній спільній роботі Україна здатна забезпечити власну безпеку та експортувати високотехнологічну продук­цію військового призначення.

Війна стимулювала розвиток вітчизняного оборонно-промислового комп­лексу, який розширив номенклатуру виробництва та підвищив її якість, а також посилила потребу в міжнародній підтримці. Тому Україна активно співпрацює з партнерами для отримання зброї, боєприпасів та військової техніки, а також для обміну досвідом і навчання військовослужбовців.

Нашим військовим довелося швидко адаптуватися до нових видів зброї та тактики, які використовує ворог, що своєю чергою стимулювало розвиток нових видів озброєння та військової техніки. Так, широко використовуються безпілотні літальні апарати, системи розвідки, радіоелектронної боротьби, управління та зв'язку, що підвищує ефективність бойових дій.

Основний компонент сил оборони нашої держави - Збройні Сили України - військове формування, на яке відповідно до волі Українського народу й Консти­туції України покладається оборона Вітчизни, її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності. ЗСУ забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України у випадках, визначених зако­ном, беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом^[457].

Чисельність ЗСУ визначена законом у кількості, яка не перевищує 261 000 осіб, зокрема 215 000 військовослужбовців. В особливий період чисель­ність ЗСУ збільшується на кількість особового складу, призваного на військову

службу на виконання указів Президента України про мобілізацію, затверджених законами України^[458].

У відповідності до структури ЗСУ всі службовці проходять державну службу особливого характеру відповідно в таких підрозділах: Генеральний штаб ЗСУ; Командування об’єднаних сил ЗСУ; відповідно до видів ЗСУ - Сухопутні війська, Повітряні Сили, Військово-Морські Сили; відповідно до роду сил ЗСУ - Сили спеціальних операцій, Сили безпілотних систем, Сили територіаль­ної оборони, Сили логістики, Сили підтримки, Медичні сили; а також окремі роди військ ЗСУ - Десантно-штурмові війська, Війська зв’язку та кібербезпеки; органи військового управління, з’єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, уста­нови та організації, що не належать до видів та окремих родів військ (сил) ЗСУ; інші служби, що до них не належать, - Командування сил логістики; Головне управління оперативного забезпечення.

Усі службовці в цих підрозділах проходять військову службу, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком грома­дян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов’язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності^[459].

Відповідно до наказу Міністерства оборни України утворено державне підприємство «Агенція оборонних закупівель», що забезпечує централізовану закупівлю товарів, робіт і послуг, призначених для виконання державних програм у сферах національної безпеки і оборони, за кошти державного бюджету та інших джерел фінансування^[460]. Створення єдиної національної агенції є важливим кроком у реформуванні оборонно-промислового комплексу України та свідчить про прагнення держави до підвищення ефективності та прозорості оборонних закупівель. Проте для успішної роботи Агенції оборонних закупівель потрібне подальше вдосконалення законодавчої бази, підвищення кваліфікації персо­налу, упровадження ефективних механізмів запобігання та виявлення корупцій- них діянь, забезпечення прозорості, створення сприятливих умов для розвитку вітчизняного оборонно-промислового комплексу тощо.

Крім ЗСУ, важливу роль у забезпеченні національної безпеки відіграють різноманітні військові формування спеціального призначення. Національна гвар­дія України^[461] як поліфункційне військове формування поєднує в собі функції охорони громадського порядку та участі в бойових діях. Державна спеціальна служба транспорту^[462] забезпечує безпеку транспортної інфраструктури, а військові частини цивільної оборони - захист населення та об’єктів критичної

3

Наказ Міністерства оборони України від 17 червня 2022 р. № 159.

інфраструктури. Узаємодія цих формувань із ЗСУ забезпечує комплексний підхід до забезпечення безпеки держави.

На сьогодні основу територіальної оборони України становлять 25 бригад Сил територіальної оборони ЗСУ в кожній з областей та м. Києві. Завдання тери­торіальної оборони визначено Законом України «Про основи національного спротиву»¹.

В умовах воєнного стану значно посилюється роль органів місцевого само­врядування в забезпеченні оборони держави, адже вони тісно співпрацюють з органами державної влади, а саме беруть участь у проведенні мобілізаційних заходів на своїх територіях, здійснюють забезпечення функціювання життєво важливих об'єктів інфраструктури, надають допомогу внутрішньо переміщеним особам, забезпечують взаємодію з військовими частинами, дислокованими на їх території тощо.

Органи місцевого самоврядування відіграють важливу роль у забезпеченні оборони держави. Відповідно до чинного законодавства міські, селищні та сіль­ські ради, а також добровольчі формування територіальних громад мають визна­чені повноваження у сфері оборони. Зокрема, вони беруть участь у мобілізацій­ній підготовці, забезпечують взаємодію з військовими комісаріатами, сприяють формуванню резервів ЗСУ та інших військових формувань, а також забезпечу­ють виконання інших завдань, пов'язаних з обороною держави. Діяльність орга­нів місцевого самоврядування в оборонній сфері спрямована на забезпечення територіальної оборони, захист населення та інфраструктури від надзвичайних ситуацій, а також на підтримку ЗСУ.

Повномасштабна російська агресія виявила важливу роль громадянського суспільства в забезпеченні оборони країни. Ветеранські та волонтерські органі­зації стали невід'ємною частиною системи національної безпеки, надаючи широ­кий спектр послуг військовим та цивільному населенню. Їхній внесок у зміц­нення обороноздатності держави є неоціненним і свідчить про високий рівень громадянської свідомості українців.

Цивільно-військова співпраця є складовою системи національної безпеки України, що забезпечує взаємодію ЗСУ і цивільного населення, сприяє підви­щенню довіри до державних інститутів та ефективності виконання завдань із забезпечення оборони країни. Правове регулювання цивільно-військової співпраці в Україні базується на Конституції України та низці спеціалізованих законів, що визначають правові основи взаємодії між військовими та цивільними суб'єктами.

Система публічного адміністрування в галузі оборони України постійно розвивається й адаптується до нових проблем. Розуміння ролі та функцій кожного суб'єкта цієї системи є важливим для забезпечення ефективної націо­нальної безпеки.

Повномасштабне вторгнення росії в Україну стало серйозним випробу­ванням для нашої держави. Галузь оборони зазнала значних змін у відповідь

на надскладні проблеми, що постали перед нашою країною. Важливо зазна­чити, що війна висвітлила як сильні сторони української системи оборони, так і її слабкі місця. Тому, не чекаючи перемоги, потрібно провести ретельний аналіз досвіду ведення бойових дій та розробити нову стратегію розвитку ЗСУ або внести зміни до поточних стратегічних документів для того, щоб сприяти набли­женню нашої перемоги.

Виходячи з вищенаведеного, оборонна галузь України - це сукупність держав­них органів, підприємств, установ та організацій, які здійснюють діяльність, спрямовану на забезпечення військової безпеки держави, її обороноздатності та захисту від зовнішніх загроз. До оборонної галузі належать процеси розроб­лення, виробництва, постачання, експлуатації та утилізації озброєння, військо­вої техніки та інших матеріальних засобів, потрібних для ведення війни, а також підготовка особового складу ЗСУ та інших військових формувань.

1.2