Визнання особи недієздатною або обмежено дієздатною

Відповідно до чинного Закону особа, яка визнана недієздатною або дієздатність якої обмежена не має права на державну службу. Рішення щодо недієздатності та обмеженої дієздатності приймаються виключно у судовому порядку.

1) визнання особи недієздатною. Відповідно до ст. 36 ЦК фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена недобросовісно, без достатньої для цього підстави, фізична особа, якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати від заявника її відшкодування. Під душевною хворобою розуміються важковиліковні психічні захворювання, що мають довготривалий характер і тенденцію до наростання хворобливих явищ: шизофренія, епілепсія, прогресуючий параліч тощо. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка;

2) визнання особи такою, дієздатність якої є обмеженою. Відповідно до ст. 36 ЦК дієздатність може бути обмеженою у випадках, якщо фізична особа:

а) страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; б) зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим наражає себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, на скрутне матеріальне становище. Дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Над фізичною особою, дієздатність якої є обмеженою, встановлюється піклування, а сама особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини;

Аналіз зарубіжного законодавства про регламентацію названого обмеження свідчить, що в одному випадку поняття «повна дієздатність особи» має характер умови вступу на службу (§ 17 закону Чехії «Про службу дер - жавних службовців у адміністративних установах і про винагороду публічних службовців та інших працівників адміністративних установ»^[220]), а в інших - характер обмеження, як і в Україні: ст. 9 Закону Литви «Про публічну службу»^[221] визначає, що «не має права на посаду публічної служби особа, котру визнано з юридичної точки зору недієздатною відповідно до процедури, визначеної законами».

8.3.