Соціально-правова природа булінгу (цькування)

Поняття «булінг» достатньо нове в українському законодавстві та в українському суспільстві, проте, це не можна сказати про саме явище. Вивчення соціально-правової природи булінгу (цькування) дасть змогу відповісти на ряд теоретичних питань, які у подальшому можуть бути основою для розробки й прийняття законодавчих та інших нормативно- правових актів.

Досліджуючи соціально-правову природу булінгу потрібно охарактеризувати такі категорії як «насильство», «насильство над дитиною», «фізичне насильство», «сексуальне насильство», «психологічне насильство», «жорстоке поводження з дитиною», «мобінг», «хейзинг», «сталкінг», «кібербулінг», «булінг (цькування)».

Необхідно звернути увагу на те, що категорію «насильство» досліджували як вітчизняні, так і міжнародні дослідники. Проте й досі на науковому просторі, відсутня єдина точка зору визначення цього поняття.

У Великій українській юридичній енциклопедії наводиться визначення поняття насильства як «протиправного діяння з боку однієї особи (осіб), спрямоване проти іншої особи (осіб), яке виражається у формі фізичного або психічного впливу (погрози, залякування, глузування тощо, наслідком чого є порушення прав та спричинення фізичної, майнової, психічної, моральної шкоди жертві або жертвам насильства» [82, с. 303].

У юридичній енциклопедії під «насильством» розуміється «умисний фізичний чи психологічний вплив однієї особи на іншу, проти її волі, що спричиняє цій особі фізичну, моральну, майнову шкоду, або містить у собі загрозу заподіяння зазначеної шкоди зі злочинною метою. Такий вплив на особу здійснюється вчиненням певних умисних діянь. Особа, яка вчиняє насильницькі діяння, усвідомлює їх характер, передбачає наслідки цих діянь і бажає або свідомо допускає їх настання» [100, с. 68].

Відповідно до Великого тлумачного словника сучасної української мови йде ототожнення термінів насилля і насильство: «насилля - те саме, що насильство-застосування фізичної сили до кого-небудь; застосування фізичної сили для досягнення чого-небудь; примусовий вплив на когось, щось» [21, с.

На жаль, на сьогоднішній день, насильство існує і у мирний час та у мирних регіонах країни. Саме тому, його дослідженню приділяється значна увагу науковців.

В. Л. Андрєєнкова, В. В Байдик, Т. В. Войцях, О. А. Калашник зазначають, що «насильство - це будь-яке свідоме і навмисне (заздалегідь сплановане) застосування сили одного індивіда/групи людей проти іншого/інших (найчастіше - беззахисного/их) з метою встановлення над ним(и) влади і контролю» [49, с. 35].

О. М. Ігнатов, Є. О. Гладкова визначають насильство «як енергетичний вплив на органи і тканини організму людини, їх фізіологічні функції, шляхом використання матеріальних факторів зовнішнього середовища (механічних, фізичних, хімічних і біологічних) та /або вплив на її психіку шляхом інформативного впливу, що вчиняється всупереч або поза її волі, здатний заподіяти смерть, фізичну або психічну травму (шкоду) а також обмежити свободу волевиявлення або дій людини» [189, с. 462-464].

І. І. Давидович визначає насильство як «умисна протиправна дія, яка полягає у впливі на тіло іншої людини, її психіку або свободу, що здійснюється всупереч волі потерпілого або поза його волею і здатна викликати негативні зміни в організмі потерпілого» [32, с. 8].

Слід зазначити, що існують декілька позицій щодо природи насильства, його «існування» в суспільстві.

І. Г. Лубенець, досліджуючи природу насильства, виділив декілька позицій: насильство є вродженою властивістю людини; насильство є результатом впливу соціального та культурного середовища, у якому живе людина. Дозволимо собі не погодитися зі твердженням дослідника, оскільки насильство не може бути вродженою властивістю людини, це є набуте у процесі життєдіяльності людини [82, с. 303].

Подібної думки й Ф. А. Меліков, який у своєму дисертаційному дослідженні, посилаючись на Н.

Л. Аларкон дає таке визначення поняттю «насильства як дії, що чиняться однією (або декількома) особами й характеризуються такими ознаками: здійснюються свідомо, спрямовані на досягнення певної мети;

завдають шкоду (фізичну, моральну, матеріальну тощо) іншій особі; порушують права й свободи людини; той, хто здійснює насилля, має значні переваги (фізичні, психологічні, адміністративні тощо), це унеможливлює ефективний захист жертви насилля» [208, с. 185]. Отже, з вищезазначених дефініцій випливає, що категорії насильства притаманні певні ознаки.

І. Г. Лубенець виділяє й ознаки, які притаманні насильству:

- соціальність. Насильство порушує встановлені соціальні норми поведінки;

- порушення волі іншої людини. Здійснюється всупереч чи поза волею людини та впливає на волевиявлення людини;

- суспільна небезпечність. Тобто діяння можуть заподіяти чи заподіяли істотну шкоду правам людини, окрім випадків правомірного застосування сили;

- винність. Насильство характеризується ставленням особи до вчиненого діяння (умисність чи необережність).

- форма вираження: дія або бездіяльність;

- протиправність. Порушення норм законодавства;

- шкідливі наслідки. Негативні наслідки різного характеру [82, с. 303­305].

Підтримуючи «позитивну» концепцію, В. С. Соловйов запропонував класифікацію насильства, а саме: насильство звіряче, яке здійснюють вбивці, розбійники; насильство людське, необхідно-допустимий примусовою організацією суспільства для зовнішніх благ життя; насильство диявольське (вторгнення громадської організації в духовне середовище людини з поганими намірами визначає злом та обманом). Отже, на думку дослідника для нормального функціонування суспільства, у ньому повинна існувати одна з цих концепцій насильства [87, с. 19].

Таких філософів як Кант, Гегель, Монтекс’є можна віднести до прихильників іншої концепції, які «негативно» ставилися до насильства.

Отже, існують різні позиції щодо ролі насилля у суспільному житті людини. З’ясовано, що «позитивними» може виступати насилля у випадку захисту свого життя та здоров’я, а також своїх близьких і рідних, а в усіх інших випадках - насилля - негативне явище. Тому, з ним потрібно вести боротьбу на різних взаємопов’язаних рівнях: індивідуальному, суспільному, державному, міжнародному.

З проведеного дослідження дефініції «насильства» ми бачимо, що відсутня однозначна позиція вчених: одні з них її криміналізують, а інші - декриміналізують. Саме тому, запропоновано дефініцію «насильства», яку доцільно трактувати у адміністративно-деліктній площині.

Встановлено, що під насильством необхідно розуміти вчинення дії або бездіяльність однієї(их) особи(іб) стосовно іншої (інших), яке виражається у формі фізичного, матеріального або психологічного впливу, що направлене на заподіяння шкоди.

Із запропонованої дефініції необхідно сформулювати ознаки насильства, якими є:

- дія або бездіяльність;

- вплив на волю людини: фізичний, економічний або психологічний;

- порушення прав і свобод людини;

- наявність шкідливих наслідків;

- протиправність.

З вищевизначеного ми бачимо, що насильство здійснюється над різними верствами населення, в тому числі й над дітьми. Здійснено власне характеристику «насильства над дітьми».

Характеризуючи «насильства над дитиною», необхідно відзначити те, що відповідно до Методичних рекомендацій щодо запобігання та протидії насильству Міністерства освіти і науки України, воно визначається, як «широке поняття, що включає різні види поведінки батьків та опікунів, інших родичів, вчителів, вихователів, будь-яких осіб, які старші або сильніші»[89].

У навчально-методичному посібнику «Запобігання та протидія проявам насильства: діяльність закладів освіти» «насильство над дітьми» розуміється як фізичне, психологічне, сексуальне насильство або відсутність виховання та піклування про дітей батьками, особами-опікунами чи сторонніми людьми, які доглядають за дітьми.

Американський дослідник Джон Філіп Дженкінс зазначає, що «насильство над дітьми» - це навмисне заподіяння їм болю та страждань через фізичне, сексуальне чи емоційне поводження [217].

Як бачимо, тлумачення правової категорії «насильство над дітьми» є досить складною конструкцією, яка потребує вивчення. Однієї зі складових цієї конструкції є така детермінанта як «дитина».

Визначення поняття «дитина» так само як і поняття «дорослий вік» змінюється в залежності від культурних особливостей кожної країни [39].

Так, у ст. 1 частини 1 Конвенції ООН «Про права дитини» зазначено, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше [142].

В загальному усі пріоритети щодо формулювання даної категорії відбуваються на підставі чинного законодавства.

Відповідно до ст. 6 Сімейного кодексу України «правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття», тобто до вісімнадцяти років [156].

Таким чином, аналізуючи запропоновані науковцями дефініції «насильство над дітьми» та тлумачення законодавства стосовно такої категорії осіб, як дитина пропонуємо власне визначення насильства над дітьми - це протиправна дія або бездіяльність особи (іб) направлена проти іншої (-их) осіб (и), яка (і) не досягла (и) вісімнадцятирічного віку, з метою завдання фізичної, моральної, матеріальної, сексуальної шкоди.

Дотримуючись тієї точки зору, що поняття «насильство» ширше за поняття «насильство над дитиною», а отже останньому притаманні такі ж ознаки, як і категорії «насильство». Проте, з’ясовано, щоспецифічною ознакою, яка б відрізняла ці дві дефініції, у насильстві над дитиною є потерпілий - особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку.

Охарактеризовано види насильства, які застосовують до дитини.

Розглядаючи категорію «фізичне насильство», слід зазначити, що законодавчому рівні вищевказана дефініція не закріплена. У Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено як «форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру» [136].

У методичних рекомендаціях Міністерства освіти і науки України щодо дефініції «фізичне насильство» вживається у декількох значеннях:

- як дії або відсутність дій з боку батьків або інших дорослих, що шкодять здоров'ю дитини, порушують її розвиток і позбавляють життя. Це можуть бути тілесні покарання, удари долонею, стусани, опіки, задушення, грубі хапання, штовхання, плювки, застосування палиці, паска, ножа, пістолета [89];

- як залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, пропонування їй отруйних речовин або медичних препаратів, які викликають одурманювання (наприклад, снодійного, не виписаного лікарем), а також спроби задушення та потоплення [89];

- як фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою [89].

На наукових просторах відсутня єдина точок зору дослідників стосовно даного визначення. Саме тому пропонуємо здійснити аналіз різноманітних наукових поглядів щодо даної категорії.

За О. М. Ігнатовим фізичне насильство являє собою «енергетичний вплив на органи і тканини (їх фізіологічні функції)» [55, с. 146]. Тобто автор розглядає фізичне насильство з біологічної сторони впливу на людину.

О. О. Дудоров, М. І. Хавронюк наголошують, що «фізичне насильство має таку назву через те, що виражається у фізичному впливі (контакті) на організм (тіло) потерпілої особи. Але такий вплив (контакт) може відбуватися за допомогою не лише механічних, оптичних, електричних, а й хімічних, біологічних чи інших чинників і, якщо потерпіла особа перебуває у свідомості, практично завжди поєднується із негативним впливом на психіку останньої (психічним або психологічним впливом), тобто і на її волю» [43, с. 71].

Л. М. Герасіна акцентує увагу на тому, що «фізичне насильство - це пряма фізична шкода, заподіяна людині у вигляді пошкоджень і травм (поранення, скалічення, вбивство)» [27, с. 39].

Доведено, що під фізичним насильством необхідно розуміти протиправне діяння, яке заподіяне у вигляді фізичного впливу особи (іб) на організм іншої особи, що відбувається поза її волею.

Прикладом фізичного насильства є постанова Хмільницького міськрайонного суду від 26 вересня 2019 року у справі № 149/2544/19 якою встановлено обставини вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-4 КУпАП, де накладено штраф на матір малолітнього, який, знаходячись у приміщенні СЗШ № 3 в м. Хмільник Вінницької області вчинив булінг, тобто дії фізичного насильства щодо однокласника, що виразилось у завданні останньому фізичного насильства.¹

Наступним різновидом насильства розглянемо сексуальне насильство, яке досить часто зустрічається під час насильства над дітьми, як у родині, так і позі її межами.

Так, Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» сексуальне насильство трактує як «форму домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального

характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності» [136].

Встановлено, що дане формулювання досить змістовно переобтяжене.

О. В. Мірошниченко, Т. В. Міхайліна досліджуючи насильство у невід’ємній ланці суспільства - сім’ї, під «сексуальним насильством» розуміють «протиправне посягання одного члена сім’ї на статеву недоторканість іншого члена сім’ї, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена сім’ї» [96, с. 45; 89].

Т. М. Хомич «сексуальне насильство» розуміє як підвид фізичного насильства, аргументуючи це тим, що сексуальне насильство з самого початку включає в себе і фізичне [193]. Проте, ми не погоджуємося з думкою науковця, адже сексуальне насильство не завжди поєднується з фізичним, а може виражатися, наприклад, у демонстрації непристойних жестів, або фотокарток чи відеороликів.

Л. М. Герасіна зазначає, що «сексуальне насильство» - це особливий видом психо-фізичного насильства над дорослою людиною чи дитиною [27, с. 39].

Як бачимо, зазначена категорія науковців розглядає сексуальне насильство у розрізі дорослого та дитячого насильства. Дане дослідження спрямовується на характеристику сексуального насильства над дитиною, саме тому, охарактеризовано цей різновид насильства.

Як бачимо, й у визначенні сексуального насильства над дітьми відсутнє одностайне розуміння. З метою удосконалення правової категорії пропонуємо власне визначення «сексуального насильства над дитиною», під яким слід розуміти різновид насильства, що виражається у протиправних діях сексуального характеру проти волі дитини.

Як приклад сексуального виду булінгу є постанова Києво- Святошинського районного суду Київської області від 12.03.2019 року у справі № 369/2340/19 відносно мати малолітньої особи. За фабулою справи з’ясовано, що її малолітня донька у приміщенні Святопетрівської ЗОШ демонструвала фото своєї однокласниці Є. у спідній білизні іншим учням.²

Наступним різновидом насильства над дитиною є психологічне насильство, яке необхідно охарактеризувати та проаналізувати.

Характеризуючи категорію «психологічне насильство» звернемося до Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Так, психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи [136]. Зауважимо, що думки науковців при визначенні поняття «психологічне насильство» є досить різними.

Так, В. О. Меркулова розуміє під «психологічним насильством» різновид насильства, особливістю якого є те, що об’єктом впливу є емоційний стан людини та його психічне здоров’я [88, с. 125].

Є. П. Ільїн зазначає, що «психологічне (емоційне) насильство» - це періодичний тривалий чи постійний психічний вплив на людину, який викликає психічну травму або призводить до формування у неї патологічних властивостей характеру, або гальмує розвиток особистості [54, с. 168].

Аналізуючи поняття «психологічне насильство», наведене Є. П. Ільїним, можна стверджувати, що автор виділяє одну з обов’язкових ознак цього явища - періодичність (повторювальність). Проте ми дотримуємося позиції, що для класифікації діяння, яке підпадає під ознаки психологічного насильства достатньо самого факту його вчинення. А ознака повторювальності при психологічному насильстві характерна

адміністративному правопорушенню (проступку) у сфері протидії булінгу (цькування).

О. О. Франчук, Л. В. Левицька зазначають, що «психологічне насильство» - вплив на психіку людини шляхом залякування, погроз, із тим щоб зламати волю потерпілого до опору, до відстоювання своїх прав та інтересів, в тому числі і моральний тиск, зневага, психологічне жорстоке поводження [192, с. 166].

Доведено, під психологічним (емоційним, моральним) насильством слід розуміти протиправні дії та бездіяльність особи, направлені на емоційний стан людини задля завдання шкоди психічному здоров’ю особи

Під психологічним насильством над дитиною пропонуємо розуміти протиправну дію або бездіяльність особи (іб) на дитину або третіх осіб (членів родини) з метою задати дитині психологічної шкоди, спрямованої на її емоційний стан.

Прикладом психологічного насильства у закладах освіти може слугувати постанова Тальнівського районного суду Черкаської області від 23.06.2020 року у справі №: 704/281/20 від де М. притягнута до

відповідальності за ч.3 с. 173-4 КУпАП, за те, що її неповнолітня донька К. будучи учасником освітнього процесу в приміщенні Кобринівського НВК висловлювалася нецензурними словами на адресу іншого учасника освітнього процесу Ж, внаслідок чого могла бути заподіяна шкода психічному здоров'ю потерпілого, чим вчинила правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 173-4 КУпАП.^[3]

Також визнано винуватою у адміністративному правопорушення передбаченому ч. 1 ст. 173-4 КУпАП мати малолітньої особи, за те, що остання, перебуваючи в приміщенні ЗОШ №8 за адресою: м. Житомир, вул.. Згоди, 5, неодноразово словесно цькував іншу малолітню особу (постанова. Богунського районного суду м. Житомира від 14.06.2019 року).^[4]

Постановою судді Брусилівського районного суду Житомирської області від 27 березня 2019 року у справі № 275/282/19 призначено стягнення у вигляді штрафу, що буде необхідним і достатнім для виховання особи в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчинення нових правопорушень, до учениці Хомутецької загальноосвітньої школі Брусилівського району, за те, що остання вчинила булінг (цькування) психологічного характеру відносно однокласниці, що виразилось у підбурюванні однокласників проти неї, обзиванням образливою кличкою, висловлюванні погроз, внаслідок чого могла бути заподіяна шкода психічному здоров'ю потерпілої⁵.

Досліджуючи категорію «жорстоке поводження з дитиною», доцільно визначити поняття «жорстокість».

Так, у Великому тлумачному словнику між поняттями «жорстокість» та «жорстокий» ставлять знак рівності і трактують як такий «який виявляє суворість, різкість, немилосердність, лютість; безсердечність, безжалісність; який виражає злобу, суворість; грізний, страшний, жахливий, тяжкий» [23, с. 278].

Н. В. Кулакова сутність поняття «жорстокість» вбачає як різко негативна властивість характеру особи, що виявляється у заподіянні іншій особі (групі осіб), а також тваринам фізичних чи моральних страждань [189, с. 227].

Відповідно до Енциклопедії для фахівців соціальної сфери «жорстоке поводження з дітьми» визначається як «будь - які форми фізичного, психічного, сексуального або економічного та соціального насилля над дитиною в сім’ї або поза нею» [45, с. 268]. Тобто, автором в основу визначення «жорстоке поводження з дітьми» покладено форми насилля.

Законом України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. закріплено визначення «жорстоке поводження з дитиною» як «будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, а також будь-які незаконні угоди стосовно дитини, зокрема вербування, переміщення, переховування, передача або одержання дитини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану дитини» [139].

Тому під жорстоким поводженням з дитиною пропонуємо розуміти форму насильства, яке направлене на досягнення цілі шляхом фізичної та (або) психологічної та (або) матеріальної шкоди.

У зв’язку із розвитком суспільства, трансформаційними та євроінтеграційними процесами все частіше у повсякденному житті людини, у засобах масової інформації стало вживатися слово іншомовного походження «булінг», яке перекладається українською мовою як цькування, залякування. Проте на сьогоднішній день немає єдиної правової точки зору щодо його визначення, характерних ознак та сфери дії. Саме тому дослідження даної правової категорії є вкрай необхідним та актуальним в умовах сьогодення.

Так, всеукраїнське дослідження UNICEF проведене у лютому 2021 показало, що 67% дітей стикалися з випадками булінгу за останні 2-3 місяці, а 24 % українських школярів зараховують себе до жертв булінгу. Також статистика ігнорування булінгу школярами - спостерігачами не є втішною - становить 44 % [148]. Окрім цього, UNICEF наводить динаміку булінгу в Україні, де були ображені протягом останніх місяців - 2016 рік - 47%, 2017 рік - 42%, 2018 рік - 36%, 2019 рік - 38%, 2020 рік - 39% школярів. Порівняно з 2016 р. кількість жертв булінгу зменшилась, проте починаючи, з 2018 р. спостерігається тенденція до збільшення таких випадків. Станом на 2020 р. практично кожний другий школяр підтвердив власну участь в образах/знущаннях (47%). Що стосується кібербулінгу, то 21,1% учнів брали участь у приниженні інших онлайн, причому похибка у відсотках з тими, кого ображали, становить 0,4 % (21,5%) [17].

За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, Україна посідає 4 місце після Росії, Албанії та Білорусі за рівнем жорстокого поводження між однолітками. За даними Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна», на його «гарячу лінію» за перший квартал (січень- березень) звернулося 2, 3 % дітей за фактом вчинення булінгу, а за 2021 рік надійшло 38 417 дзвінків, з яких 11,2% були пов’язані з булінгом (приблизно 4 300 дзвінків) [51, с. 15]. Тобто приблизно 360 дзвінків щомісяця надходять за фактом вчинення булінгу.

Відповідно до результатів дослідження Українського інституту дослідження екстремізму (опитування «Главком»), оприлюднених у 2021 р., 40% опитуваних ставали жертвами булінгу при чому 48% дітей нікому не розповідали про це, 40% - соромляться цього, 22% - цькування вважають нормальним явищем [16].

За даними дослідження, проведеного Всеукраїнською громадською організацією «Жіночий консорціум України», - від 24% до 37 % дітей в школах потерпають від насильства і найвищий цей показник серед підлітків 12-14 років [42, с. 10].

Встановлено, що вказані відсотки є високими й потребують відповідної реакції держави, громадських організацій та усієї спільноти, направлених на протидію булінгу (цькування), надання інформативної та психологічної допомоги жертвам булінгу (цькування) та проведення просвітницької діяльності задля усвідомлення дітьми, що булінг - негативне явище, якого не має бути у громадському суспільстві.

За даними моніторингу Інституту модернізації змісту освіти, фахівці його психологічної служби у 2018-2019 роках ухвалили понад 86 тис. запитів від учасників освітнього процесу щодо протидії булінгу. Зокрема, від батьків надійшли 27 772 звернення, від педагогічних працівників - 23 108, дітей - 30 178 та інших зацікавлених осіб - 5 490 [92, с. 21-22].

За даними опитування HBSC серед дітей віком 10-17 років (2018 р.), 35% опитаних упродовж останніх двох місяців брали участь в ображенні/приниженні або знущанні над іншими, 37,9% - були жертвами образ, знущань, принижень інших підлітків. За даними опитування громадської думки «Насильство щодо дітей в Україні», проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, тільки 35% дітей віком 12-17 років, які навчаються у школах, не зазнавали жодного виду насильства. За результатів опитування U-Report (травень 2016 р.), 89% опитаних підтвердили існування проблеми цькування в Україні. На думку U- репортерів, найчастіше знущання та образи відбуваються у школі, при зустрічі (76%) та у соціальних мережах (33%), найменше - телефоном (3%). Основними причинами знущання опитані визнали ігнорування дорослими цькування (39%) та особливості характеру певних дітей (26%). 48% опитаних U-репортерів зіштовхувалися з проявами насильства. При цьому, 62% опитаних страждали від агресії саме з боку однолітків, а приблизно 25 % - зазначали про насильство в сім’ї. До того ж третина опитаних (36%) нікому не розповідали про випадки цькування, які з ними траплялися, 38% - говорили про цю проблему батькам, 27% - ділилися з друзями. В українських школах також розповсюдженим є цькування за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Так, за результатами національного дослідження шкільного середовища в Україні (2018 р.), 48,7% опитаних ЛГБТ-учнів та учениць почували себе у небезпеці в школі через свою сексуальну орієнтацію. 88,5% ЛГБТ-учнів та учениць зазнавали вербального цькування переважно через сексуальну орієнтацію та гендерну експресію; 53,5% - піддавалися фізичним знущанням; 13,9% - зазнали фізичних нападів [133, с. 8-9].

Дане дослідження є підтвердженням того, що булінг (цькування) проявляється у формі психологічного, фізичного, економічного та сексуального насильства, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій.

За даними громадської організації Ла Страда-Україна з 12 березня по 30 квітня 2020 року отримано 11507 звернень, серед яких 31,7% займають консультації з приводу насильства, жорстокого поводження з дитиною (3 648 звернень), 1,7 % щодо булінгу (196 звернень) [205].

Отже, аналізуючи наведені статистичні дані, слід зазначити про значну поширеність цього явища в освітньому середовищі та по всій території України, а отже, й потребує поглибленого його дослідження.

Щодо терміну булінг, то він походить від англійського дієслова «to bully». В Кембридзькому словнику англійської мови, дієслово «to bully» означає: хтось, хто завдає шкоди чи лякає когось іншого, часто протягом певного періоду, і часто змушує їх робити те, чого вони не хочуть робити [219].

В Оксфордському словнику дієслово «to bully» - це людина, яка звично прагне заподіяти шкоду або залякати тих, кого вважає вразливими [218].

На наукових просторах поняття булінг автори інтерпретують по- різному і розглядають у різних аспектах:

- як природний процес соціальної взаємодії між індивідами: одна людина (іноді декілька), які буденно зазнають нападів іншої людини (іноді декількох, але, зазвичай, не більше чотирьох), що викликає в жертви стан безпомічності й виключення з групи [154, с. 170];

- як сукупність соціальних, психологічних і педагогічних проблем, які породжують насилля з боку індивіда або групи стосовно індивіда, який не може захистити себе в ситуації яка склалася [154, с. 170];

- як владна поведінка, що проявляється в періодичному фізичному, психологічному, соціальному нападі сильнішого над тим, хто не має можливості захиститися, з метою заподіяти страждання для досягнення власного задоволення [154, с. 170]

Першим, хто ввів на науковому рівні поняття булінг та досліджував це соціальне явище був норвежський психолог Д. Ольвеус. Слід зазначити, що завдяки саме цьому науковцю проблема булінгу стала осягнута зором багатьох вчених, предметом їх вивчення та запровадження шляхів боротьби з нею.

Д. Ольвеус розкриває сутність терміна «bullying» як «навмисна, систематично повторювальна, агресивна поведінка, що грутнується на нерівності соціальної влади або фізичної сили» [220, с. 1172]. Аналізуючи вищевказане визначення, можна зазначити, що норвежський дослідник визначає чотири важливі складові (ознаки), які притаманні цьому явищу в освітньому середовищі: агресивна поведінка; повторювальність діяння; нерівність сили; навмисність.

А. Ю. Гунько, Т. Г. Веретенко, аналізуючи наведене визначення «булінгу» Д. Ольвеусом, зазначають, що «автор чітко визначає головну відмінність випадкової бійки чи суперечки, коли учасники відносно рівні у своїх силах та мають однаковий соціальний статус, на відміну від ситуації булінгу - коли один учасник має значну перевагу у силі та статусі і завдає шкоду - слабшому, який не здатен себе захистити» та дають визначення поняття булінг: «використання своєї сили, статусу, соціального положення для залякування, заподіяно шкоду або приниження іншого, хто має меншу силу чи статус» [31].

О. М. Ожиєва зазначає, що булінг є новим поняття в житті сучасної людини. З повсякденного визначення це слово перетворилося в міжнародний термін і містить ряд проблем: соціальних, психологічних, юридичних і педагогічних [160, с. 14].

Проте ми дотримуємося тієї точки зору, що булінг - вікове явище, складовою якого є насилля над дітьми та дитяча жорстокість. Воно існувало в усі історичні періоди розвитку людства.

Дослідниця Л. Кішлі даючи визначення булінгу спирається на психо­емоційний стан людини, на її почуття. Вона зазначає, що «булінг - це агресивна поведінка, спрямована на приниження почуттів, висловлювання негативних емоцій та образливе оцінювання іншої людини». Науковці О. Морозов, Д. Булда та М. Бородаєва дають визначення булінгу як агресивне переслідування одного з членів колективу іншими [92, с. 23].

Т. В. Докукіна визначає булінг як агресивну поведінку з боку однієї людини щодо іншої з метою заподіяти останній моральну або фізичну шкоду, принизити і в такий спосіб утвердити свою владу [111, с. 78].

Згідно з CDC (Centers for Disease Control and Prevention) булінг - це будь-яка агресивна поведінка однієї людини чи групи людей, які не є родичами жертви, що повторюється неодноразово або має очевидні передумови для повторення [133].

Отже, вищезазначені науковці характеризують булінг як агресивну поведінку однієї особи на іншу.

І. Г. Лубенець зазначає: «першим офіційним визначенням булінгу, яким стали послугуватися у судовій практиці у Великій Британії, стало визначення Т. Р. Хелда: «Булінг - це тривале фізичне або психологічне насильство, яке чинить одна особа або група осіб стосовно особи, яка нездатна захистити себе в даній ситуації, з усвідомленим бажанням завдати болю, залякати або спричинити стрес іншій особі». Національна асоціація шкільних працівників США дає таке визначення поняття булінгу: «Булінг - це динамічні і повторювальні моделі вербальної або невербальної поведінки, що здійснюється одним учнем або групою учнів стосовно іншого учня, спрямовані на навмисне завдання шкоди, при наявності реальної різниці в силі» [83, с. 65-66].

Таким чином, міжнародні дослідники розглядають булінг як агресивну поведінку однієї особи на іншу; як систематичне психологічне та фізичне насильство.

Вітчизняна вчена Н. О. Прібиткова робить акцент на тому, що булінг у світовій практиці визначається як прояв дискримінації дитини, що виражається у фізичних і психічних формах насильства [132, с. 58].

В українському законодавстві булінг (цькування) трактується як діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого [62].

Виходячи з визначення, запропонованого законодавцем, потерпілим від булінгу (цькування) може бути малолітні чи неповнолітні особи, або інші учасники освітнього процесу, які зазнали цькування виключно від таких осіб. Слід зазначити, що учасниками освітнього процесу у вищих навчальних закладах, є особи, які досягли повноліття і також можуть бути і булерами і «жертвами» булінгу. Також, зустрічають непоодинокі випадки коли від однієї і тієї ж особи - булера страждають й неповнолітні (малолітні) й інші учасники освітнього процесу одночасно.

Підтвердженням вищесказаного є результати проведення соціологічного опитування здобувачів вищої освіти у м. Києвві, Дніпрі, Запоріжжі, Одесі та Львові: 42.2% зазначили, що стикалися з випадками булінгу (цькування) в освітньому середовищі, з яких 18.5% зазначають про випадки булінгу (цькування) у вищих навчальних закладах (Додаток А).

З метою удосконалення чинного законодавства, запропоновано ч. 1 ст. 173- 4 КУпАП викласти у наступній редакції: булінг (цькування,

залякування)- це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи (учнів (вихованців)) або повнолітньої (здобувача вищої освіти) та (або) такими особами стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого.

З метою ґрунтовної адміністративно - правової характеристики поняття булінг запропоновано визначити його характерні ознаки, завдяки яким можна розмежовувати дане поняття від схожих за змістом понять, що буде необхідним задля подальшої кваліфікації діяння та притягнення винних до відповідальності.

К. М. Плутицька, аналізуючи дослідження вчених у сфері булінгу зазначає наступні ознаки цього явища:

- навмисність. Ця ознака стосується лише характеру дії, а не наслідків. У цьому пункті авторка акцентує увагу саме на тому, що шкільний булінг вчиняють переважно неповнолітні, які усвідомлюють характер свого діяння, проте не завжди розуміють та передбачають результат своєї поведінки - наслідки до яких такі діяння можуть привести. Тому розрізняє «навмисність» та «умисел» (усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) передбачення його суспільно небезпечних наслідків і бажання або свідомого допущення їх настання );

- систематичність (повторюваність). Булінгом є лише ті дії, які систематично повторюються протягом певного часу;

- -агресивність. Така поведінка проявляється як у фізичному так і психологічному насильстві;

- булінг є поведінкою. Взаємодія суб’єкта з навколишнім середовищем, опосередкована зовнішньою (рухомою) і внутрішньою ( психічною) активністю;

- наявність булінг - структури. Наявність булера, жертви, спостерігачів;

- уразливість жертви. Тобто наявний дисбаланс сил між кривдником і жертвою [111, с. 79].

З’ясовано, що однією з головних ознак булінгу, яку не зазначає авторка, є наслідки для жертви у виді фізичного або психологічного насильства, що в свою чергу буде відрізняти від суміжних за змістом понять (наприклад, конфлікту, суперечки).

Е. Роланд також визначає ознаку булінгу, наголошуючи, що булінг - соціальна система, яка включає переслідувача, жертву, а також сторонніх спостерігачів [5]. Тобто, науковець зазначає лише сторони (учасників) булінгу, що не розкриває в повній мірі загально-правові ознаки булінгу (цькування).

Д. Ольвеус виділяє три ознаки булінгу: агресивність та навмисність; систематичність або повторюваність; дисбаланс сил [220].

Українська дослідниця А. Король зазначає, що усі дії кривдника, попри різні сценарії поведінки мають спільні риси (тобто також зазначає притаманні ознаки цьому соціальному явищу):

- дисбаланс влади. Булер та жертва обов’язково різні за соціальним статусом, фізичною чи психологічною адаптованістю до середовища, різної статі, раси, релігії, сексуальної орієнтації тощо;

- намір нашкодити. Умисел викликати фізичний чи психологічний біль у жертви;

- погроза подальшої агресії. Тобто розуміння подальшої систематичності таких дій [73, с. 85]. Дозволимо собі не погодитись із дослідником щодо такої ознаки булінгу, яка включає дисбаланс влади. Доведено цю ознаку не обґрунтованою та недоцільною для її застосування.

Дослідниця Л. Кішлі виділяє сім ознак булінгу:

- емоційне приниження включає вербальні і невербальні способи вираження;

- продовження емоційно образливої і принизливої поведінки впродовж тривалого періоду;

- непривітна і недовірлива поведінка також класифікується як булінг;

- втручання у приватне життя людини;

- погіршення психологічного і фізичного стану людини, на яку спрямована агресія;

- намір завдати шкоду іншій людині, що дозволяє чи сприяє, щоб ця людина пережила травмуючи події;

- агресор займає вище становище ніж його жертва і відповідно дозволяє собі дії, що принижують гідність і завдають моральної або фізичної шкоди іншій людині [84, с. 127-128].

Д. А. Сорочан пропонує наступні ознаки булінгу:

- він не є відокремленою поведінкою, заснованою на таких змінних, як статус, влада або конкуренція. Це соціальна поведінка, що проявляється у відносно стійких групах і здатна залучати інших; емоційне приниження включає вербальні (негативно забарвлені висловлювання, використання підвищеного тону, крик, звинувачення у помилках, приниження здобутків і досягнень людини) та невербальні способи вираження (зневажливий погляд, мовчазне засудження, образливі жести тощо); продовження емоційно образливої та принизливої поведінки, ігнорування у колективі впродовж тривалого періоду. Така систематична поведінка агресора сприяє відчуттю самоприниження жертви; втручання у приватне життя людини. Наприклад, якщо агресор принижує або якимсь чином «торкається» приватного життя жертви (слід зауважити, що в нашому випадку жертва - це завжди неповнолітня особа, у якої зазвичай психологічний стан хиткий і яка легко піддається на провокаційну поведінку з боку агресора), то такі діяння також слід розцінювати як булінг; якщо наслідком агресивного, негативного ставлення до людини є погіршення психологічного і фізичного стану цієї людини, то така поведінка визначається як булінг; якщо агресор має намір завдати шкоду іншій людині або дозволяє чи сприяє, щоб ця людина пережила травмуючи події, ця поведінка є булінгом; агресор займає вище становище, ніж його жертва, і відповідно дозволяє собі дії, які принижують гідність і завдають моральної або фізичної шкоди іншій людині [160]. Таким чином, аналіз запропонованих Д. А. Сорочаном ознак булінгу дає змогу зробити висновок, що автор виділяє наступні характерні риси (ознаки) булінгу: соціальна поведінка; вербальні і невербальні способи вираження; систематичність (тривалість); втручання в приватне життя; наслідки; умисел; дисбаланс сил.

Доведено, що всі перераховані ознаки мають місце в сукупності при характеристиці булінгу. Проте, на сьогоднішній день, ще й досі немає законодавчо закріплених обов’язкових ознак цього явища.

У Законі України «Про освіту» ці ознаки зазначені лише як «типові»:

- систематичність (повторюваність) діяння;

- наявність сторін - кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);

- дії або бездіяльність кривдника, наслідком яких є заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страх, тривога, підпорядкування потерпілого інтересам кривдника, та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого [138].

Тому для розмежування булінгу від суміжних за змістом понять та вірної кваліфікації діяння, яке підпадає під ознаки діяння, передбаченого ст. 173 -4 КУпАП та аналізуючи точки зору науковців пропонуємо внести зміни до законодавства шляхом закріплення обов’язкових ознак булінгу: у Законі України «Про освіту» (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 38-39, ст. 380):пункт 3-1 ст. 1 другий абзац замінити новим наступного змісту:

Обов’язковими ознаками булінгу (цькування) є:

- наявність суб’єкта булінгу (кривдник, агресор (булер) - учасник освітнього процесу, який вчиняє булінг (цькування) щодо іншого учасника освітнього процесу) та об’єкта булінгу, якими є потерпілий (жертва булінгу - малолітня чи неповнолітня особа (учні, вихованці), або повнолітня особа (здобувачі вищої освіти) та інші учасники освітнього процесу), а також можлива присутність третіх осіб: спостерігачів (за наявності);

- систематичність (повторюваність) діяння ( дії або бездіяльності);

- демонстративність;

- наслідки (у вигляді психічної та(або) фізичної, економічної (майнової), сексуальної шкоди) або можливість їх настання (за наявності 1-3 ознак) [118, с.190-193].

Охарактеризуємо кожну з них:

1. Суб’єкт (кривдник, агресор (булер), об’єкт булінгу - потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності);

Наказом Міністерства освіти і науки України від 28 грудня 2019 р. № 1646 «Деякі питання реагування на випадки булінгу (цькування) та застосування заходів виховного впливу в закладах освіти» затверджено порядок реагування на випадки булінгу (цькування) і терміни зазначені у п. 1 вживаються у таких значеннях:

«кривдник (булер) - учасник освітнього процесу, в тому числі малолітня чи неповнолітня особа, яка вчиняє булінг (цькування) щодо іншого учасника освітнього процесу;

потерпілий (жертва булінгу) - учасник освітнього процесу, в тому числі малолітня чи неповнолітня особа, щодо якої було вчинено булінг (цькування);

спостерігачі - свідки та (або) безпосередні очевидці випадку булінгу (цькування);

сторони булінгу (цькування) - безпосередні учасники випадку: кривдник (булер), потерпілий (жертва булінгу), спостерігачі (за наявності)» [36].

2. Систематичність (повторюваність) діяння (дії або бездіяльності);

Кодексом України про адміністративні правопорушення повторність правопорушення визначається як повторне вчинення протягом року адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена відповідними статтями КУпАП та визначається за фактами винесених постанов у справах про адміністративні правопорушення, які набрали законної сили [62].

Для характеристики повторювальності саме булінгу слід трактувати як неодночасне вчинення однією і тією ж особою (агресором) стосовно іншої певної особи (жертви булінгу) двох або більше діянь, передбачених диспозицією ст. 173-4 КУпАП.

3. Демонстративність. Зважаючи на те, що малолітні та неповнолітні учасники освітнього процесу, які вчиняють булінг, у силу своїх фізіологічних та певних психологічних особливостей у повній мірі не усвідомлюють можливість та тяжкість настання наслідків для жертви, необхідно закріпити обов’язкову ознаку булінгу (цькування) як «демонстративність», яка характеризувала б як лише діяння учасника, так і діяння й наслідки: бажання або допущення їх настання. Тобто, у кожному конкретному випадку, суб’єктивна сторона діяння може характеризуватися як ставленням особи лише до дії (усвідомлення суспільної небезпеки), так і до дії і наслідків (їх передбачення та бажання настання).

4. Наслідки (у вигляді психічної та(або) фізичної, економічної (майнової), сексуальної шкоди) або можливість їх настання (за наявності 1-3 ознак).

Як зазначає науковець А. Король наслідки булінгу окрім короткострокового впливу мають і довгострокову дію [73].

Слід зазначити, що існують декілька видів булінгу. Так, зарубіжні вчені Д. Ольвеус, Е. Роланд, П. Сміт, та інші виділяють такі види булінгу: фізичний, вербальний та соціальний [31].

І. І. Сидорук розділяє булінг на фізичний і психологічний, причому до останнього виду включає: «вербальний булінг (знаряддям слугує голос (образливе ім’я, з яким постійно звертаються до жертви, обзивання, поширення образливих чуток і т. д.); образливі жести або дії; залякування (використання агресивної мови тіла й інтонацій голосу для того, щоб змусити жертву здійснювати або не здійснювати що-небудь); ізоляція (жертву навмисне ізолює, виганяє або ігнорує частина учнів або весь клас); активне неприйняття (виникає у відповідь на ініціативу, що походить від жертви, кривдники дають зрозуміти, що вона ніхто, що її думка нічого не означає, роблять її «цапом відбувайлом»); пасивне неприйняття (виникає лише в певних ситуаціях, коли треба вибрати когось у команду, групу, сісти за парту, прийняти в гру, діти відмовляються: «З ним не буду!»); ігнорування (не звертають уваги, не спілкуються, не помічають, забувають, не проявляють відкритої агресії, але й не цікавляться); вимагання (грошей, їжі, інших речей); пошкодження та інші дії з майном (крадіжка, грабіж, ховання особистих речей жертви); кібербулінг (приниження за допомогою мобільних телефонів, Інтернету, інших електронних пристроїв (пересилання неоднозначних зображень і фотографій, обзивання, поширення чуток тощо))» [154, с. 171].

К. А. Алексанян у роботі «Адміністративно-правові заходи щодо запобігання булінгу учасників освітнього процесу в Україні» виділяє наступні види булінгу : «фізичний, психологічний, економічний булінг, у рамках яких можливий кібербулінг (як субформа булінгу), безпосередній та непрямий булінг тощо» [5].

Окрім вищезазначених видів булінгу існує інша точка зору щодо даного питання і виділяють такі форми (види) булінгу: фізичний, словесний і соціальний, причому акцентується увагу на тому, що два останні найбільш розповсюджені [72].

H. В. Тілікіна, в залежності від специфіки групи булінгу, зазначає наступні його види: вербальний; фізичний; соціальні дії; економічний; сексуальний; електронний або кібербулінг [183, с. 5].

I. Г. Лубенець визначає, що у більшості випадків виділяють два види шкільного насильства (булінгу): фізичний і психологічний, а інші існують в залежності від критерій класифікації [83].

Інтерпретація ст. 173-4 КУпАП дає змогу стверджувати, що законодавець виділяє такі види булінгу: психологічний, фізичний,

економічний, сексуальний та кібербулінг [62].

Як бачимо, те, що різновидом булінгу (цькування) за допомогою сучасних електронних технологій є кібербулінг, який на сьогоднішні є актуальним і досить швидко поширюється.

Слід зазначити, що на законодавчому рівні досі не визначене поняття «кібербулінгу», а наукова спільнота трактує його по - різному.

Так, Л. А. Найдьонова зазначає, що «кібербулінг» - це новітня форма агресії, що передбачає жорстокі дії з метою дошкулити, нашкодити, принизити людину з використанням інформаційно-комунікаційних засобів: мобільних телефонів, електронної пошти, соціальних мереж тощо [99, с. 9].

Т. В. Миронюк, А. К. Запорожець вважають, що «кібербулінг» - це новітня форма протиправної поведінки, яка виявляється в агресивних, жорстоких діях з метою дошкулити, нашкодити, принизити людину, використовуючи інформаційно-комунікаційні засоби: мобільні телефони, електронну пошту, соціальні мережі тощо [91, с. 282].

Встановлено, що у наукових колах відсутнє однозначне розуміння «кібербулінгу». Саме тому, з метою ефективної реалізації законодавчих актів, чіткого визначення та однозначного тлумачення категорії «кібербулінг», запропоновано ст. 173 - 4 КУпАП доповнити дефініцією «кібербулінг - це діяння (дії/ бездіяльність), які полягають у тривалому психологічному, сексуальному, економічному насильстві в online - середовищі із застосуванням засобів електронних комунікацій».

Прикладом з судової практики є постанова Хустського районного суду Закарпатської області від 12 березня 2020 року у справі № 309/671/20 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 173-4 КУпАП матір учня 8- А класу, який знаходячись в приміщенні Горінчівської ЗОШ, вчинив булінг, тобто дії психологічного та сексуального насильства, із застосуванням засобу електронних комунікацій - стільникового телефону щодо неповнолітнього, що проявилося у висвітленні непристойних фото у соціальних мережах Інстаграм, Вайбер..^[6]

Оріхівським районним судом у Запорізькій області притягнуто матір неповнолітньої за ч. 3 ст. 173-4 КУпАП, за е, що її донька учениця 9 класу КЗ "ОЗЗСО "Сузір"я" протягом тривалого часу застосувала булінг (цькування) відносно іншої неповнолітньої, у тому числі із застосуванням електричних засобів зв’язку під час учбового процесу та поза його межами, що виразилося в приниженні гідності неповнолітньої особи. ^[7]

Учень навчального закладу ЗОШ №55 м. Маріуполя, скоїв булінг, відносно малолітньої особи, яке полягає у психологічному цькуванні із застосуванням засобів електронних комунікацій, а саме - в соціальних мережах «Instagram», чим було заподіяно останній шкоду психологічному здоров'ю та зміною місця навчання, за що мати першого притягнуто до відповідальності за ч. 3 ст.173-4 КУпАП ( постанова Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя від 20 лютого 2020 року у справі № 265/9031/19).^[8]

Аналіз поняття «булінгу» та судової практики дає змогу встановити сферу дії закону щодо протидії булінгу. Так, виходячи з визначення, надане законодавством, можна стверджувати, що межі вчинення протиправного діяння в рамках адміністративного правопорушення є освітнє середовище, яке своєю чергою обмежується навчальним закладом. Проте, як свідчать приклади з судової практики, то такий вид булінгу як кібербулінг, може вчинятися й поза межами навчального закладу та у будь-який час. Отже, сфера дії закону щодо протидії булінгу не повинна обмежуватися шкільним подвір’ям та не повинна мати часових рамок.

Саме тому, необхідно налагодити механізм захисту дітей й поза освітнім процесом: під час відпочинку та оздоровлення, зайняттям тренуванням чи спортом, здобуванням позашкільної культурної чи мистецької освіти, а також перебуваючи в online - середовищі.

Тому пропонуємо, в інтерпретації ст. 173 -4 КУпАП «учасник

освітнього процесу» розуміти особу, яка навчається у навчальних закладах апріорі і може вчиняти булінг (цькування)як під час освітнього процесу, так й поза ним (або місце вчинення булінгу (цькування) пропонуємо вважати громадське місце та (або) Інтернет - середовище).

Аналізуючи суспільно-негативні явища булінгу та кібербулінгу можна виділити декілька відмінностей: по-перше, у засобах вчинення

правопорушення; по-друге, у просторі вчинення; по-третє, у специфічних ознаках. Охарактеризуємо кожну з них:

- якщо булінг вчиняється за допомогою вербальних і невербальних засобів, то кібербулінг - із застосуванням засобів електронних комунікацій (e-mail, Telegram, Viber, Instagram, You Tube, Google, WhatsApp, Tik-Tok та інші);

- при булінгу агресор і жертва (спостерігачі за наявності) знаходяться в одному фізичному просторі й дії агресора вчиняються «тут і зараз», так зване «контактне насильство», то в online - середовищі діє «безконтактне насильство», та є можливість перегляду негативного контенту тривалий час, що є наслідком довгострокової шкоди для жертви;

- обов’язкові ознаками булінгу притаманні і кібербулінгу - як одному з видів вчинення булінгу. За відсутності хоча б однієї з ознак, відповідальність за булінг, а отже й кібербулінг неможлива [121, с. 136-139];

Проте вчені, окрім вище зазначених ознак, виділяють також анонімність агресора (ів) та широку аудиторію, що є специфічними ознаками кібербулінгу [20, с. 157].

Слід зазначити, що в Україні з’являється нова термінологія слів іншомовного походження, які суміжні з поняттям «булінг»: «мобінг», «хейзинг», «сталкінг» та інші, які набувають все більшого поширення в українському суспільстві.

Відповідно до зазначеного, необхідно коротко охарактеризувати кожну детермінанту.

Слід зауважити, що на законодавчому рівні дефініції вищезазначених понять не закріплені. На науковому просторі дослідники інтерпретують дані визначення по - різному.

У 1978 р. психолог Х. Лейман уперше використав поняття «мобінг», яким став позначати цькування на робочим місці. У своєму дослідження Х. Лейман порівнюючи «мобінг» і «булінг» зазначає відмінність - у кількості суб’єктів небезпечного діяння: при «мобінгу» - колектив, група осіб, при «булінгу» - цькування з боку однієї людини [198, с. 131-132].

О. В. Качмар досліджуючи явище «мобінгу» визначає його спрямованість: горизонтальну - «це моральне переслідування на рівні однієї професійної групи або одного структурного підрозділу» та вертикальну - «являє собою моральне переслідування по вертикалі управління персоналом». Окрім цього автор виділяє й види «мобінгу»: свідомі (умисні) та несвідомі (стихійні) [58, с. 58].

Необхідно відзначити досить широку характеристику мобінгу, яку запропонував О.В. Кочмар, але вона стосується лише структурних підрозділів під час управління персоналом, а не усіх трудових колективів.

Л. В. Щетініна, С. Г. Рудакова, К. О. Дробинська під «мобінгом» розуміють «форму психологічного насильства, яка полягає в тривалому та систематичному цькуванні працівника в колективі, сексуальному домаганні, психологічному тиску» [204, с. 319].

Тобто, вищезазначені науковці під «мобінгом» розуміють форму психологічного насильства у робочому колективі.

О. А. Трюхан визначає «мобінг» як один з різновидів морального насильства у трудовому колективі. Дослідниця виділяє дві форми мобінгу : «босинг» - «керівник проти підлеглого» та «стафінг» - «підлеглі проти керівника» [187, с. 43].

К. Б. Марисюк під «мобінгом» розуміє «систематичне цькування, психологічний терор, форма зниження авторитету, форма психологічного тиску у виді цькування співробітника у колективі, зазвичай із метою його звільнення» [93, с. 134].

Л. Ю. Тімофєєва наголошує, що «мобінг» - це соціальне явище, яке має безпосереднє відношення до трудової діяльності людини і застосовується в контексті морального та психологічного переслідування [185, с. 248].

Доведено, що під «мобінгом» необхідно розуміти тривалий (систематичний) психологічний та економічний тиск у межах трудових відносин, з метою приниження честі та гідності працівника та його репутації, або досягнення певної цілі.

Аналізуючи вищезазначені дефініції дослідників, можна зробити висновок, що «мобінгу» як і «булінгу» притаманна певна структура, форми та ознаки. Головною відмінністю цих двох понять є сфера дії протиправного діяння: для мобінгу - осередком є трудовий колектив, для булінгу - освітнє середовище.

Характеризуючи категорію «хейзинг» зауважимо, що відповідно до англійського словника для учнів [216] під «hazing» розуміють як дідівщину, яка проводиться в рамках ритуалу, тобто для того, щоб стати членом групи пересуватися по ієрархії, або отримати певний «титул» у суспільств чи групі.

Є. С. Зеленський, О. М. Карпенко вважають, що «хейзинг - це жорстокі жарти в ритуальній формі під час ініціації при вступі в певну групу» [53, с. 227].

У статуті Арканзанського університету (штат Арканзас, США) під «хейзингом» розуміють «будь-які психічні чи фізичні вимоги, прохання або зобов'язання, покладені на будь-яку особу, які можуть навмисно або ненавмисно спричинити дискомфорт, біль, переляк, ганьбу, травму або які принижують особистість з метою ініціювання, прийняття, приєднання до або як умова подальшого членства в групі чи організації». За ступенем тяжкості виділять «Subtle», «Harassment», «Violent» хейзингу.

«Subtle» - легка форма «хейзнгу», сприймається як само собою зрозуміле або приймається як «нешкідлива» чи безглузда. Прикладом може бути носіння безглуздих речей, виконання непотрібних доручень тощо [215].

«Harassment» середня форма «хейзенгу» що викликає неприємності, бентежить, розчаровує та викликає надмірний стрес для нових членів. Прикладом може слугувати постійне підвищення голосу - крик, виконання іншими членами групи «чужих» домашніх справ тощо [215].

«Violent» тяжка форма «хейзенгу», що полягає у поведінці, яка може спричинити фізичну, емоційну та/або психологічну шкоду. Тобто супроводжується фізичним, психологічним насиллям. Як приклад, клеймування, гоління частини тіла та інші [215].

Пропонуємо власну дефініцію «хейзингу» - як вимушені негативні дії фізичного, психологічного, матеріального характеру, з метою прийняття чи подальшого членства у групі. Прояви «хейзингу» можуть бути у будь-яких суспільно- організованих колективах: у армії, школі, ліцеї, вищих навчальних закладах, у місцях позбавлення волі, спортивних гуртках тощо.

Порівнюючи «булінг» та «хейзинг» слід зазначити, що сфера дії останнього ширша, і не обмежується лише освітнім середовищем. Крім того, «хейзинг» поділяється за ступенем тяжкості шкоди, на відміну від булінгу.

Одне із суміжних понять з «булінгом» є «сталкінг».

Сталкінг (англ. stalking від stalk - пересділувати) - небажана нав'язлива поведінка щодо особи у формі її переслідування чи спостереження за її діями з метою домагання чи залякування [165].

Під «сталкінгом» розуміють форму насильства, що полягає у нав’язливому переслідуванні жертви. Тривалі дії, що викликають в об’єкта переслідування відчуття страху, неспокою та хвилювання за власну безпеку [162].

О. Г. Сторубльонкова, В. Л. Самуткін у своєму дослідженні зазначають, що поняття «сталкінг» уперше з’явилося у науці у 1921 р. завдяки психіатру Г.Г. де Клерамбо. Проте «сталкінг» як тип поведінки існував завжди, перша згадка про таку поведінку описувалася ще античній літературі, де, наприклад, у Феокріпа «Циклоп» людоїд переслідував свою кохану. Науковці вважають, що «сталкінг» полягає в умисних недоброзичливих і повторюваних діях, що вживаються для переслідування іншої людини [169].

Аналізуючи наявні літературні джерела та позиції авторів щодо розуміння такого негативного явища як «сталкінг», постає питання «Чи може «сталкінг» бути однією з форм «булінгу», виступати як засіб (переслідування) для заподіяння психічної шкоди учаснику освітнього процесу?». Очевидно, що так. Саме тому, під «сталкінгом» потрібно розуміти форму насильства, у тому числі й булінгу, який полягає у переслідуванні жертви.

Таким чином, аналіз сутності та соціально - правової природи булінгу (цькування) дає змогу стверджувати, що законодавче закріплення «булінгу» має суттєве значення для антибулінгової програми в Україні. Проте, й досі існують певні недоліки, які обмежують діяльність уповноважених органів для притягнення особи до відповідальності та вірної кваліфікації діяння, яке підпадає під ознаки ст. 173 - 4 КУпАП.

1.3.