Поняття та ознаки адміністративної відповідальності

Інститут адміністративної відповідальності є важливим елементом правової системи, що забезпечує захист публічного порядку, прав громадян і суспіль­ної безпеки. Актуальність його дослідження зумовлена зростанням кількості адміністративних правопорушень, потребою в ефективному реагуванні на такі порушення, а також профілактичним потенціалом адміністративних стягнень, які дозволяють швидко запобігати правопорушенням.

У ст. 92 Конституції України адміністративну відповідальність визна­чено як один з основних видів юридичної відповідальності в Україні. Вона є наслідком невиконання чи неналежного виконання особою норм адмініст­ративного законодавства, що тягне невідворотне реагування держави на адміністративні правопорушення (проступки), та встановлюється виключно законами тощо.

Частіше за все в теоретичних працях зустрічається кілька визначень поняття «адміністративна відповідальність». Так, В. Авер'янов характеризу­вав адміністративну відповідальність як різновид юридичної відповідальності, що є системою адміністративних правовідносин, які виникають у зв'язку із застосуванням уповноваженими органами (посадовими особами) до осіб, що вчинили адміністративний проступок, передбачених нормами адміністратив­ного права особливих санкцій - адміністративних стягнень^[438].

Теорія адміністративного права виділяє такі види підстав адміністративної відповідально сті:

- фактичні (учинення особою особливого виду правопорушення - адмі­ністративного (тобто наявність ознак такого правопорушення);

- юридичні (наявність в діях особи юридичного складу правопорушення - суб'єкта, суб'єктивної сторони, об'єкта, об'єктивної сторони);

- процесуальні (наявність процесуальних норм, які забезпечують притяг­нення винної особи до адміністративної відповідальності).

Законодавець передбачає обставини, що виключають адміністративну відпо­відальність (ст. 17 КУпАП):

1) стан крайньої потреби (ст. 18 КУпАП) - це вчинення дій з ознаками адмі­ністративного проступку для усунення небезпеки, яка загрожує держав­ному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода;

2) стан потрібної оборони (ст. 19 КУпАП) - це вчинення дій з ознаками адміністративного проступку при захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян, установленого порядку управ­ління від протиправного посягання через заподіяння посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж потрібної оборони. Перевищенням меж потрібної оборони закон визнає явну невідповідність захисту характерові й суспільній шкідливості посягання;

3) стан неосудності (ст. 20 КУпАП) - це вчинення дій з ознаками адмі­ністративного проступку особою, яка не могла усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого стану^[439].

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено випадки можливого звільнення від адміністративної відповідальності:

- коли характер вчиненого проступку і особи правопорушника свідчить про доцільність застосування до нього заходів громадського впливу (ст. 21 КУпАП);

- коли визнано малозначність проступку (ст. 22 КУпАП);

- коли наявний дипломатичний імунітет від адміністративної юрисдикції (ст. 16 КУпАП)^[440].

Адміністративна відповідальність як інститут адміністративного права має такі особливості:

1) адміністративна відповідальність має публічно-правовий характер: проступок за будь-яких умов, навіть коли він спрямований проти особи (фізичної чи юридичної), є порушенням правового порядку, охорона якого - мета і функція держави;

2) це самостійний вид правової відповідальності, що настає за адміністра­тивні проступки в різних сферах публічного адміністрування.

3) є специфічною формою правового реагування з боку публічної адмініст­рації на певну категорію протиправних проявів і є наслідком винного суспільно шкідливого (антигромадського) діяння;

4) реалізовується як у судовому, так і в позасудовому порядку;

5) є одним із видів адміністративного примусу у вигляді застосування вста­новлених законодавством адміністративних стягнень;

6) реалізується в умовах неслужбової підлеглості;

7) зобов’язує правопорушника дати відповідь перед повноважним органом публічної адміністрації щодо своїх неправомірних дій і понести за це стягнення з негативними для правопорушника наслідками (морального, матеріального або фізичного характеру);

8) нормативною підставою адміністративної відповідальності, крім КУпАП, є інші законодавчі акти;

9) правом притягнення особи до адміністративної відповідальності наді­лене широке коло суб’єктів владних повноважень, визначених у главі 17 КУпАП (суди, поліція тощо);

10) суб’єктами адміністративної відповідальності є як фізичні, так і юридичні особи;

11) реалізується у відповідних процесуальних формах;

12) засобом реалізації адміністративної відповідальності є адміністративні стягнення та заходи виховного впливу, передбачені ст. 24¹ КУпАП.

Суспільні відносини, що врегульовуються інститутом адміністратив­ної відповідальності, різні за своїм обсягом та змістом. Вона реалізується як у матеріальних нормах (які передбачають конкретні права та обов’язки), так і в процесуальних.

1.2