Стаття 6

1. Переконавшись після розгляду наявної у неї інформа­ції, що обставини цього вимагають, будь-яка держава-сто- рона, на території якої перебуває особа, яка підозрюється у вчиненні будь-якого із злочинів, зазначених у статті 4, бере її під варту або вживає інших юридичних заходів, що забезпечують її присутність.

2. Така держава негайно проводить попереднє розслі­дування фактів.

3. Будь-якій особі, яка перебуває під вартою на підста­ві пункту 1 цієї статті, надається сприяння в негайному встановленні контакту з найближчим відповідальним представником держави, громадянином якої вона є, або, якщо вона є особою без громадянства, - з представником тієї держави, де вона звичайно проживає.

4. Коли держава згідно з цією статтею бере яку-небудь особу під варту, вона негайно повідомляє держави, зазна­чені в пункті 1 статті 5, про факт перебування такої особи під вартою та про обставини, що стали підставою для її затримання. Держава, що проводить попереднє розслі­дування, передбачене в пункті 2 цієї статті, негайно пові­домляє про одержані нею дані, зазначені вище, державам і сповіщає, чи має вона намір здійснити свою юрисдикцію.

1. Дана норма встановлює обов'язок держави дотриматися певного процесуального порядку щодо поводження з особою, щодо якої не встановлено, чи підпадає вона під юрисдик­цію держави згідно з частиною першою статті 5 цієї Конвенції. Такий порядок дозволяє забезпечити:

1) проведення «попереднього розслідування» відповідного факту для встановлення підстав для видачі особи;

2) гарантовану можливість фізичної участі підозрюваної осо­би у цьому розслідуванні (в тому числі через застосування до неї взяття під варту).

Конвенція встановлює такий алгоритм дій держави, на тери­торії якої перебуває особа, яка підозрюється у вчиненні будь-якого із злочинів, зазначених у статті 4 Конвенції:

1) розгляд наявної інформації про факт катування;

2) встановлення факту перебування на території держави особи яка підозрюється у вчиненні будь-якого із злочинів, зазначених у статті 4 Конвенції;

3) наявність у держави (компетентних органів) переконання у наявності обумовленої об’єктивним обставинами необхідності вжиття юридичних засобів для забезпечення присутності особи під час розслідування;

4) безпосереднє вжиття юридичних засобів (в тому числі взяття під варту) для забезпечення присутності особи під час розслідуван­ня. При цьому Конвенція обмежує термін чинності таких заходів часом, необхідним для того, щоб провести кримінально-проце­суальні дії у справі видачі;

5) паралельно із вжиттям заходів забезпечення присутності держава проводить «попереднє розслідування» фактів (кримі­нально-процесуальні дії у справі видачі);

6) здійснення повідомлення держав, які мають юрисдикцію щодо особи на підставі частини першої статті 5, про факт пе­ребування такої особи під вартою та про обставини, що стали підставою для її затримання;

7) сповіщення держав, які мають юрисдикцію щодо особи на підставі частини першої статті 5, про намір здійснювати свою юрисдикцію замість видачі особи.

2. Під злочинами, зазначеними у статті 4 цієї Конвенції, слід розуміти діяння, які містять ознаки складу злочину, передба­ченого статтею 127 КК України, в тому числі вчинені у співучасті та/або припинені на стадії незакінченого злочину.

3. Термін «особа, яка підозрюється у вчиненні будь-якого із злочинів, зазначених у статті4», з урахуванням посилан­ня у частині першій статті 6 Конвенції на кримінально-проце­суальні дії, слід розуміти в контексті положень національного законодавства.

Зокрема, підозрюваним є особа, якій:

1) у порядку, передбаченому статтями 276-279 КПК, повідом­лено про підозр або

2) особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.

Повідомлення про підозру обов’язково здійснюється в по­рядку, передбаченому статтею 278 КПК, у випадках:

1) затримання особи на місці вчинення кримінального право­порушення чи безпосередньо після його вчинення;

2) обрання до особи одного з передбачених цим Кодексом запобіжних заходів;

3) наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Особливості повідомлення про підозру окремій категорії осіб визначаються главою 37 КПК.

Слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа (особа, якій законом надано право здійснювати затримання) зобов’язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права, передбачені статтею 42 КПК. Після повідомлення про права слідчий, прокурор або інша уповноважена службова особа, на про­хання підозрюваного, зобов’язані детально роз’яснити кожне із зазначених прав.

Письмове повідомлення про підозру складається прокуро­ром або слідчим за погодженням з прокурором. Повідомлення має містити такі відомості:

1) прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення;

2) анкетні відомості особи (прізвище, ім’я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство), яка пові­домляється про підозру;

3) найменування (номер) кримінального провадження, у межах якого здійснюється повідомлення;

4) зміст підозри;

5) правова кваліфікація кримінального правопорушення, у вчи­ненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність;

6) стислий виклад фактичних обставин кримінального пра­вопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, у тому числі зазначення часу, місця його вчинення, а також інших суттєвих обставин, відомих на момент повідомлення про підозру;

7) права підозрюваного;

8) підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення.

Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений КПК для вручення по­відомлень (Глава 6 КПК).

Письмове повідомлення про підозру затриманій особі вру­чається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту її затри­мання. У разі, якщо особі не вручено повідомлення про підозру після двадцяти чотирьох годин з моменту затримання, така особа підлягає негайному звільненню.

Затримання особи (яке треба відрізняти від тримання під вартою), відповідно до статті 176 КПК, є тимчасовим запобіж­ним заходом і застосовується з підстав та в порядку, визначеному КПК. Останній передбачає два правових порядки здійснення затримання:

1) за рішенням суду та

2) без нього.

Затримання особи за рішенням суду, відповідно до статті 187 КПК, здійснюється за сукупністю таких умов:

1) особа має статус підозрюваного або обвинуваченого і пере­буває на свободі;

2) прокурор подав разом із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу або

3) внаслідок неприбуття підозрюваного, обвинуваченого за су­довим викликом і відсутності у слідчого судді, суду на початок судового засідання відомостей про поважні причини, що пере­шкоджають його своєчасному прибуттю, слідчий суддя, суд поста­новив ухвалу про привід підозрюваного, обвинуваченого, якщо він не з'явився для розгляду клопотання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді застави, домашнього арешту чи тримання під вартою, і якщо ця ухвала про привід не була виконана.

Загальні гаранти дотримання прав людини при затриманні встановлені в межах такої загальної засади кримінального прова­дження, як забезпечення права на свободу та особисту недотор­канність (ст. 12 КПК).

Зокрема, під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійс­ненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених КПК.

Кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчи­ненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та об­ґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання.

Про затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце пере­бування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім’ї чи інших осіб за вибором цієї особи в порядку, передбаченому КПК. Кожен, хто понад строк, передбачений КПК, тримається під вартою або позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений.

Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу повинна містити:

1) найменування суду, прізвище та ініціали слідчого судді, судді (суддів);

2) прізвище, ім'я, по батькові підозрюваного, обвинуваченого, для затримання якого постановляється ухвала, відомі на момент постановлення ухвали, а якщо прізвище, ім'я, по батькові не відомі, - докладний опис такої особи;

3) короткий виклад фактичних обставин кримінального пра­вопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа, і його правову кваліфікацію за законом України про кри­мінальну відповідальність;

4) посилання на обставини, які дають підстави для: обґрунтованої підозри про вчинення особою кримінального

правопорушення;

висновку про існування ризику, зазначеного у клопотанні про застосування запобіжного заходу;

висновку щодо існування обставин, зазначених у пунктах 1 або 2 частини четвертої статті 189 КПК, для прийняття рішення про надання дозволу на затримання;

5) дату постановлення ухвали;

6) дату втрати законної сили ухвалою;

7) підпис слідчого судді, судді (суддів), який постановив ухвалу.

Ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу втрачає законну силу з моменту:

1) приводу підозрюваного, обвинуваченого до суду;

2) закінчення строку дії ухвали, зазначеного в ній, або закінчення шести місяців із дати постановлення ухвали, у якій не зазначено строку її дії;

3) відкликання ухвали прокурором.

Затримана на підставі ухвали слідчого судді, суду особа не пі­зніше тридцяти шести годин з моменту затримання повин­на бути звільнена або доставлена до слідчого судді, суду, який постановив ухвалу про дозвіл на затримання з метою приводу.

Уповноважена службова особа (особа, якій законом надане право здійснювати затримання), яка затримала особу на підставі ухвали слідчого судді, суду про дозвіл на затримання або у якої під вартою тримається особа, щодо якої діє ухвала про дозвіл на затримання, негайно повідомляє про це слідчого, прокурора, зазначеного в ухвалі.

Якщо після затримання підозрюваного, обвинуваченого з’ясу­ється, що він був затриманий на підставі ухвали про дозвіл на затри­мання, яка відкликана прокурором, підозрюваний, обвинувачений має бути негайно звільнений уповноваженою службовою особою, під вартою якої він тримається, якщо немає інших законних підстав для його подальшого затримання.

Затримання особи без рішення (ухвали) слідчого судді, суду регламентується статтями 207-213 КПК.

Кожен має право затримати без ухвали слідчого судді, суду будь-яку особу, крім осіб, зазначених у статті 482 цього Кодексу

1) при вчиненні або замаху на вчинення кримінального пра­вопорушення;

2) безпосередньо після вчинення кримінального правопо­рушення чи під час безперервного переслідування особи, яка підозрюється у його вчиненні.

Уповноважена службова особа має право без ухвали слід­чого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі, лише у випадках:

1) якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення;

2) якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець, в тому числі потерпілий, або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчи­нила злочин.

Особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

З огляду на зазначені норми та в контексті змісту статті 6 Кон­венції, очевидно, слід виключити випадки, коли відповідна особа затримується на підставі статей 207 та 208 КПК, оскільки в такому разі Україна набуває статусу держави, зазначеної в пункті 1 статті 5 Конвенції (за ознакою вчинення злочину на її території - упов­новажена службова особа повинна мати фактичні дані про щойно вчинений злочин або безпосередньо бути свідком його вчинення).

Разом з тим, статтею 582 КПК регламентовано особливості затримання особи, яка вчинила кримінальне правопору­шення за межами України.

Затримання на території України особи, яка розшукується іноземною державою у зв'язку із вчиненням кримінального пра­вопорушення, здійснюється уповноваженою службовою особою. Про затримання негайно інформується прокурор, у межах тери­торіальної юрисдикції якого здійснено затримання. Повідомлен­ня прокурору, до якого додається копія протоколу затримання, повинно містити докладну інформацію щодо підстав та мотивів затримання.

Прокурор, отримавши повідомлення, перевіряє законність затримання особи, яка розшукується компетентними органами іноземних держав, та негайно інформує прокуратуру Автономної Республіки Крим, області, міст Києва чи Севастополя. Про за­тримання таких осіб прокуратура Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя протягом шістдесяти годин після затримання повідомляє відповідний центральний орган України, який протягом трьох днів інформує компетентний орган іноземної держави.

Про кожен випадок затримання громадянина іноземної дер­жави, який вчинив злочин за межами України, прокуратура Авто­номної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя також повідомляє Міністерство закордонних справ України.

Затримана особа негайно звільняється у разі, якщо:

1) протягом шістдесяти годин з моменту затримання вона не доставлена до слідчого судді для розгляду клопотання про об­рання стосовно неї запобіжного заходу тимчасового або екстра- диційного арешту;

2) встановлено обставини, за наявності яких видача (екстра­диція) не здійснюється.

Порядок затримання таких осіб та розгляду скарг про їх за­тримання здійснюється відповідно до статей 206 та 208 КПК з урахуванням особливостей, встановлених його розділом IX.

До затриманої особи, яка вчинила злочин замежами Укра­їни, застосовується тимчасовий арешт до сорока діб або інший встановлений відповідним міжнародним договором Укра­їни строк до надходження запиту про її видачу. У разі, якщо цей максимальний строк тимчасового арешту закінчився, а запит про видачу цієї особи не надійшов, особа підлягає негайному звільненню з-під арешту.

Прокурор звертається до слідчого судді, у межах територіальної юрисдикції якого здійснено затримання, із клопотанням про за­стосування тимчасового арешту.

До клопотання додаються:

1) протокол затримання особи;

2) документи, що містять дані про вчинення особою злочину на території іноземної держави та обрання щодо неї запобіжного заходу компетентним органом іноземної держави;

3) документи, що підтверджують особу затриманого.

Клопотання має бути розглянуто слідчим суддею у найко- ротший строк, але не пізніше сімдесяти двох годин з моменту затримання особи.

При розгляді клопотання слідчий суддя встановлює особу затриманого, пропонує йому зробити заяву, перевіряє наявність документів, що містять дані про вчинення особою злочину на тери­торії іноземної держави та обрання щодо неї запобіжного заходу компетентним органом іноземної держави, вислуховує думку прокурора, інших учасників і виносить ухвалу про:

1) застосування тимчасового арешту;

2) відмову у застосуванні тимчасового арешту, якщо для його обрання немає підстав.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку особою, до якої застосовано тимчасовий арешт, її захис­ником чи законним представником, прокурором.

Звільнення особи з-під тимчасового арешту у зв'язку з несво­єчасним надходженням до центрального органу України запиту про видачу не перешкоджає застосуванню до неї екстрадиційного арешту в разі отримання в подальшому такого запиту. У разі над­ходження запиту про видачу особи (екстрадицію) до закінчення строку тимчасового арешту ухвала слідчого судді про застосування тимчасового арешту втрачає юридичну силу з моменту винесен­ня слідчим суддею ухвали про застосування екстрадиційного арешту щодо цієї особи.

Отже, затримання в сенсі статті 6 Конвенціївмежах національного законодавства Україниможе відбуватися в межах інституту затримання на підставі ухвали суду про дозвіл на затримання для розгляду питання про об­рання особі запобіжного заходу або в межах положень Розділу IXКПК про міжнародне співробітництво під час кримінального провадження.

4. Забезпечення присутності особи (в тому числі взяття її під варту) в сенсі Конвенції слід розглядати в межах інститу­ту запобіжних заходів, передбачених Главою 18 КПК та статей 584-586 КПК.

Запобіжними заходами є:

1) особисте зобов'язання;

2) особиста порука;

3) застава;

4) домашній арешт;

5) тримання під вартою.

Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслі­дування - слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора.

Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення ви­конання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудовогорозслідування та/або ^сУ^дУ;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи до­кументів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого під­озрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинува­чується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність об­ґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопо­рушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може переховуватися від органів досудовогорозсліду­вання та/або суду або вчинити інші, передбачені вище, дії. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених КПК. Після надходження запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи за дорученням або зверненням центрально­го органу України прокурор звертається з клопотанням про її екстрадиційний арешт до слідчого судді за місцем тримання особи під вартою.

Разом із клопотанням на розгляд слідчого судді подаються:

1) копія запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи (екстрадицію), засвідчена центральним орга­ном України;

2) документи про громадянство особи;

3) наявні матеріали екстрадиційної перевірки.

Матеріали, що подаються слідчому судді, мають бути перекладені державною мовою або іншою мовою, передбаченою міжнарод­ним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. При вирішенні питання про застосування екстра- диційного арешту слідчий суддя керується положеннями КПК та міжнародного договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.

У разі, якщо особа, щодо якої вирішується питання про три­мання під вартою, не володіє державною мовою, їй забезпечується участь перекладача.

Строки тримання особи під вартою в цьому випадку та порядок їх продовження визначаються КПК.

Після одержання клопотання слідчий суддя встановлює особу, пропонує їй зробити заяву, перевіряє запит про видачу та наявні матеріали екстрадиційної перевірки, вислуховує думку прокурора, інших учасників і виносить ухвалу про:

1) застосування екстрадиційного арешту;

2) відмову в застосуванні екстрадиційного арешту, якщо для його обрання немає підстав.

При розгляді клопотання слідчий суддя не досліджує питання про винуватість та не перевіряє законність процесуальних рішень, прийнятих компетентними органами іноземної держави у справі стосовно особи, щодо якої надійшов запит про видачу.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена в апеляційному порядку особою, щодо якої застосовано екстрадиційний арешт, її захисником чи законним представником, прокурором.

Екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання про видачу особи (екстрадицію) та її фактичної передачі, але не може тривати більше дванадцяти місяців. У межах цього строку слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, за клопотанням прокурора не рідше одного разу на два місяці перевіряє наявність підстав для подальшого тримання особи під вартою або її звільнення.

За скаргою особи, до якої застосовано екстрадиційний арешт, або її захисника чи законного представника слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, не частіше одного разу на місяць перевіряє наявність підстав для звільнення особи з-під варти.

Звільнення особи з-під екстрадиційного арешту слідчим суддею не перешкоджає повторному його застосуванню з метою фак­тичної передачі особи іноземній державі на виконання рішення про видачу, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Центральний орган України невідкладно письмово інформує Управління Верховного Комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців про кожний випадок застосування тимчасового або екстрадиційного арешту до осіб, яким надано статус біженця, особи, яка потребує додаткового захисту або яким надано тимча­совий захист в Україні.

За наявності обставин, які гарантують запобігання втечі осо­би та забезпечення у подальшому її видачі, слідчий суддя може обрати щодо такої особи запобіжний захід, не пов’язаний із триманням під вартою (екстрадиційним арештом).

При вирішенні питання про можливість застосування запо­біжного заходу, не пов’язаного із триманням під вартою, слідчий суддя обов’язково враховує:

1) відомості про ухилення особи від правосуддя у запитуючої сторони та дотримання нею умов, на яких відбулося звільнення її з-під варти під час цього або інших кримінальних проваджень;

2) тяжкість покарання, що загрожує особі в разі засудження, виходячи з обставин, встановлених під час заявленого криміналь­ного правопорушення, положень закону України про кримінальну відповідальність і усталеної судової практики;

3) вік та стан здоров’я особи, видача якої запитується;

4) міцність соціальних зв’язків особи, у тому числі наявність у неї родини та утриманців.

У разі порушення особою, щодо якої розглядається запит про її видачу, умов обраного запобіжного заходу слідчий суддя за клопо­танням прокурора має право постановити ухвалу про застосування екстрадиційного арешту для забезпечення видачі особи.

Тимчасовий арешт або запобіжний захід припиняється в разі, якщо:

1) центральний орган України в передбачені міжнародним договором України строки не отримав запит про видачу особи (екстрадицію);

2) під час екстрадиційної перевірки встановлено обставини, за наявності яких видача особи (екстрадиція) не здійснюється;

3) компетентний орган іноземної держави відмовився вимагати видачу особи;

4) центральним органом України прийнято рішення про від­мову у видачі особи (екстрадиції).

5. Попереднєрозслідування фактів означає як здійснення кримінального провадження в загальному порядку, так і прове­дення екстрадиційної перевірки (ст. 587 КПК).

Екстрадиційна перевірка обставин, що можуть перешкоджати видачі особи, проводиться центральним органом України або за його дорученням чи зверненням прокуратурою Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя. Екстради­ційна перевірка здійснюється протягом шістдесяти днів. Цей строк може бути подовжено відповідним центральним органом України. Матеріали екстрадиційної перевірки разом із висновком щодо такої перевірки надсилаються відповідному центральному органу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 КПК про затримання особи, взяття її під варту або обмеження у праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьким родичам, членам сім’ї чи іншим особам за вибором цієї особи в порядку передбаченому КПК.

6. Україна має право здійснити свою юрисдикцію щодо акту катування згідно з положеннями КК України про дію Кодексу за колом осіб. У такому разі можливе також здійснення криміналь­ного провадження на території України у порядку перейняття (Глава 45 КПК).

Зокрема, кримінальне провадження, в якому судовими органами іноземної держави не було ухвалено вирок, може бути перейняте Україною за таких умов:

1) особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є громадянином України і перебуває на її території;

2) особа, яка притягається до кримінальної відповідальності, є іноземцем або особою без громадянства і перебуває на території України, а її видача згідно з КПК або міжнародним договором України неможлива або у видачі відмовлено;

3) запитуюча держава надала гарантії, що у разі ухвалення вироку в Україні, особа, яка притягається до кримінальної відпо­відальності, не піддаватиметься у запитуючій державі державному обвинуваченню за те ж кримінальне правопорушення;

4) діяння, якого стосується запит, є кримінальним правопору­шенням за законом України про кримінальну відповідальність.

У разі перейняття кримінального провадження Генеральна прокуратура України в порядку, передбаченому КПК, доручає здійснення досудового розслідування відповідному прокурору, про що повідомляє державу яка надіслала запит.