ПІСЛЯМОВА

На завершення спробуємо синтезувати результати нашої роботи, що була отримані в ході розв’язання проблем, визначених на початку монографічної праці. Нагадаємо, що проблем, пов’язаних із пізнанням такого невід’ємного атрибуту держави, як форма правління, її науковим осмисленням на сучасному етапі, було заявлено три: історичні, теоретичні й практичні.

Досліджуючи обрану тему, ми ще раз пересвідчилися в тому, що пізнати й тим більше змінювати сучасні явища неможливо без знання їх історичних закономірностей. Форма державного правління не є винятком з цього правила, тому їх виявленню ми приділили особливу увагу. Серед загальних висновків, що вироблені на основі історичного осмислення досліджуваного явища, відзначимо такі.

1. Форма державного правління, як і будь-яке інше соціально- політичне явище, — історично зумовлений наслідок розвитку державно-організованого суспільства. Головною закономірністю цього розвитку є нерозривний зв’язок сутності явища та його форми, який у нашому випадку знаходить свій прояв у взаємозумовленості субстанційних (сутнісних) та формальних якостей держави. Субстанційні якості держави й форма останньої історично обумовлені, оскільки є породженням суспільства певної історичної епохи. Сутність суспільств, тобто сукупність характерних для кожної історичної епохи глибинних зв’язків, відносин та внутрішніх законів зумовлює появу відповідної йому (суспільству) політичної форми у вигляді держави. Держава має свою сутність та свою форму, а остання у свою чергу — свій внутрішній та зовнішній зміст або ж, за словами Д. Керимова, “внутрішню” й “зовнішню форми.

2. “Внутрішня форма” відображає “історичний тип форми держави”. З трьох елементів форми держави вона представлена політичним режимом і є стійким явищем, яке змінюється завдяки дозріванню відповідних умов у суспільстві, кардинальним змінам У його підґрунті. “Зовнішня форма” є відображенням зовні внутрішньої форми держави й репрезентована формою правління та AonM°^l° державно-територіального устрою.

3. Історія державно організованого суспільства поділяється на два типи суспільств: кастово-станове та громадянське. Внутрішньою формою держави кастово-станового суспільства є монократія (монократичний політичний режим), а зовнішніми її формами — монархічна форма правління та імперіальна, або унітарно-централізована форма державно-територіального устрою. Історично обумовленою внутрішньою формою для держави громадянського суспільства є полікратія (полікратичний політичний режим), а зовнішніми — поліархічна форма правління та федеративна, або унітарно-децентралізована форми державно- територіального устрою.

4. У цих закономірних взаємозв’язках відображається своєрідний закон відповідності форми держави до її сутності на певному історичному етапі розвитку суспільства. Один із постулатів цього закону проголошує: перехід від однієї сутності Держави до іншої та, відповідно, від однієї форми до іншої відбувається поступово, через певну перехідну стадію. З цього витікає, що країни, котрі перебувають на цьому шляху, мають врахувати зазначені закономірності при конституюванні відповідних “зовнішніх” державних форм. Сучасний світ є яскравим свідченням зневаги до цього. Чимало держав (наприклад, ^в Африці) без урахування реального стану своєї внутрішньої Форми, яка за змістом є монократичною, оскільки обумовлена ще станом кастово-станового суспільства, у котрому ці країни досі Перебувають, запозичили й конституювали “зовнішні форми” Розвинутих держав, котрі знаходяться в “системі координат” ¹m∏oro суспільства — громадянського.

До порушення зазначених закономірностей слід також віднести І своєрідний рух у зворотному напрямку, КОЛИ ті ж розвинуті держави за допомогою моральної, фінансової й навіть збройної сили “експортують” і “насаджують” свої зовнішні форми в інших державах.

Форма державного правління — також історично зумовлений наслідок розвитку державно-організованого суспільства. Серед її історичних типів ми виділяємо притаманну для станово-кастового суспільства монархію, а для громадянського суспільства, якщо використовувати традиційну термінологію, •—- республіку. Остання, становлення котрої мало реальний ґрунт у вигляді об’єктивно наявної соціальної потреби формування сучасної державності, і стала предметом нашого безпосереднього дослідження.

Науковий аналіз проблем, пов’язаних із теоретичним осмисленням форми правління сучасної держави, показує, що на тлі нібито завершеного їх вивчення є ще достатній потенціал для їх розв’язання по-новому. Здійснені в цьому напрямку спроби стосуються термінологічного позначення характерної для сучасного етапу розвитку форми правління, уточнення її поняття та побудови нової класифікаційної схеми сучасних форм державного правління.

5. Для позначення форми правління сучасної держави ми пропонуємо замість традиційного терміна “республіка’ використати термін “поліархія”. Серед аргументів на користь цього є те, що використання “поліархія” замість “республіка” усуває дисбаланс у мовно-термінологічному (“грецько-латинському) критерії класифікації типів форм правління, оскільки термін μovapχιa. грецького походження, a res publica — латинського. Беручи за основу одну мову — грецьку (μovαpχια — poλtap%^ιctλ котра є загальновизнаним термінологічним джерелом

державознавства, на відміну від латинської, яка вважається мовою правознавства, ми в такий спосіб зводимо критерій типологізації форм правління до одного “знаменника”.

З наявних аргументів на користь використання терміна “поліархія” в державознавстві, а в його межах передусім у загальній теорії держави найвагомішим буде те, що уведення до наукового обігу термінологічної пари “монархія — поліархія” внесе визначений порядок у понятійний ряд “держава — історичний тип держави — історичний тип форми держави — історичний тип форм державного правління”, де зазначені терміни повинні відбивати зміст державних явищ у їх визначеній ієрархії. Вважаємо, що терміном “республіка” (його початковий зміст слід розуміти як створену народом [populi] державу, соціальним призначенням та метою функціонування якої є забезпечення його загальних інтересів — публічної справи, а не окремих верств населення) слід позначати не “історичний тип форми правління”, а “історичний тип держави“, оскільки саме він розкриває сутність держави певної історичної епохи — епохи громадянського суспільства. З огляду на це понятійний ряд “держава — історичний тип держави — історичний тип форми держави — історичний тип форм державного правління” Для відповідної історичної епохи, на нашу думку, повинен мати такий вигляд:

а) держава епохи станово-кастового суспільства за типом — ^Нереспубліка (arespublica), за типом форми держави — монократія, за типом форми державного правління — монархія;

б) держава епохи громадянського суспільства за типом — Республіка, за типом форми держави — полікратія, а за типом форми правління — поліархія.

6. Уточнюючи поняття історичних типів форми державного Правління, формулюючи їх дефініції, ми намагалися відійти від

ормального підходу до такого поділу (критерієм його традиційно $ажається порядок формування інституту глави -держави) і іахувати насамперед ті субстанційні якості відповідного типу зрми правління, котрі відображають зв’язок форми й сутності ■ржави, принципи організації та взаємовідносин тих органів ржави, що в системі створюють механізм, який здійснює іавління в державі.

На основі аналізу історичних та сучасних теоретичних засад рм організації влади ми дійшли висновку, що “монархія” — це зсіб вираження сутності держави станово-кастового суспільства, їй відображений у політико-юридичній системі верховної зжавної влади, де вся її повнота сконцентрована в руках глави зжави, котрий у силу свого особливого статусу (первинність і мчність владних повноважень, безвідповідальність і спадковість) юосібно править державою. “Поліархія” — це спосіб вираження ності держави епохи громадянського суспільства, відображений ■равово-політичній системі вищих законодавчих та виконавчих анів влади, організація й функціонування котрої ґрунтується на (нципові поділу влади та відповідній системі стримувань і тиваг.

7. Ці доктринальні поняття крім того, що відображають таманні для певних історичних періодів соціально-політичні ща, слугують вихідними одиницями для виділення видів, надів, різновидів сучасних форм державного правління, є 'рідним джерелом побудови цілісної їх класифікаційної схеми в.: Додаток В).

Монархія, котра є однією з зовнішніх, для сучасної кавності, архаїчних форм, притаманна старому кастово- ювому суспільству. Її наявність на сучасному етапі зумовлена вномірним розвитком окремих народів та їх державності, які іьно ще перебувають у кастово-становому суспільстві або ж на її переходу від нього до громадянського. Сучасні монархії, залежно від обсягу й характеру повноважень глави держави монарха, повноти його влади, можна поділити на необмежені ^та обмежені. До необмеженої монархії, як це загальноприйнято, ^СЛ1Д віднести абсолютну, точніше, неоабсолютну монарх*⁰’ ^{a д0} обмеженої, на противагу традиційній класифікації, — тільки т.зв.

Поліархічні держави за видовими та підвидовими ознаками різноманітніші. їх видові розходження визначаються компетен- ційними взаємозв’язками вищих законодавчих і виконавчих органів держави, характер взаємовідносин яких зумовлений обраним державою “типом поділу влади”: м’якого (дифузного), жор^{сткого та} помірного. Держави, де відповідна система влади поб) Д°^{вана иа} основі “м’якого” типу поділу влади, а уряд перебУ^{ває шд} безпосереднім упливом парламенту, слід визначати як парламентські поліархії. Держави, де зазначена владна система ґрунтується на жорсткому типові поділу влади і уряд є залежним від президента, іменують президентськими поліархіями- ^{a ви}® поліархічної форми правління, котрий грунтується на поміР^номУ типові поділу влади, а у впливі на уряди спостерігається певна рівновага між президентом і парламентом, слід назвати злтианою поліархією.

Зазначені види форм державного правління — результат історично-зумовленого процесу становлення державних фор^м> який пов’язаний із політичною історією і, відповідно, ЗІ специфікою соціально-економічного, політичного й духовного розвитку окремих країн..

Парламентська поліархія своєю появою зобов’язана передусім Англії. Будучи переважно результатом не теоретичних коне грукціи Мислителів або ж політиків (хоча не можна відкидати, скажімо, теорій Дж. Локка), а результатом тривалої історичної політичної практики, у ході котрої “шліфувалася” нова, така, що від^{1,овідала} практичним потребам державного будівництва багатоукладної Європи XVII-XIX ст., система влади. Парламентська поліархія Бостан С.К. Форма правліннясучасної держави; згодом як одна з найефективніших та гнучких форм правління була запозичена багатьма країнами світу, і насамперед Європи. Президентська поліархія, на відміну від парламентської, формувалася на відносно “чистій” соціально-економічній базі як результат теоретичних конструкцій, створених передусім “отцями- засновниками”, та практики державного будівництва Сполучених штатів Америки 70-80-х рр. XVIII ст. Вона також набула поширення в багатьох країнах світу, однак такими якостями, як парламентська поліархія, “похвалитися” не може.

Змішана поліархія — наймолодший вид поліархічного правління. Окремі спроби його конституювання ще у 20-х рр. ХХст. здійснювали Німеччина та Фінляндія, але поява його класичного прототипу пов’язана з історією Франції часів V Республіки (з 1958 р.). Змішана поліархія найбільшого поширення набула, як і парламентська, у Європі.

Запропонований вище видовий поділ форм правління не відрізняється від традиційного, загальноприйнятого в державознавстві (парламентська, президентська та змішані республіки). Але ж при виявленні спадних класифікаційних одиниць на рівні підвидів та різновидів є. можливість дещо по- новому “глянути” на деякі елементи цієї класифікаційної схеми.

Отже, до парламентської поліархії кт пропонуємо віднести такі підвиди: парламентська поліархія зі спадковим главою держави та парламентська поліархія з обраним главою держави. Тобто під “дахом” парламентської поліархії об’єднані колишні “парламентська республіка” й “парламентська монархія”. Підставами для цього, зокрема, є те, що, за винятком порядку формування інституту глави держави, ці види парламентських форм правління суттєво між собою не відрізняються. Кожен із ∏∏^x видів містить у собі різновиди, що характеризуються слабкими, помірними (середніми) та посиленими повноваженнями глави держави Й деякими нетиповими рисами.

Серед держав з президентською формою поліархічного правління ми виділяємо ті, форми правління котрих характеризуються: а) системою влади, за своїм змістом близькою до класичного прототипу (вашингтонська модель); б) наявністю елементів парламентської поліархії; в) посиленими елементами президенціалізму (суперпрезиденціалізм).

Змішані поліархії в межах своїх видових ознак мають 4 підвиди: два з них, що відрізняються суттєвою перевагою відповідно президентських і парламентських елементів — президентсько-парламентські та парламентсько-президентські поліархії; два інші, у структурі яких простежується певний баланс елементів “президенціалізму” та “парламентаризму” з незначною перевагою відповідно одного з них, — напівпрезидентсько- напівпарламентські й напівпарламентсько-напівпрезидентські поліархії. Класифікація змішаних форм правління тільки на президентсько-парламентські та парламентсько-президентські, яка останнім часом широко використовується у вітчизняному державознавстві, на нашу думку, не повного мірою відповідає тій реальній диференціації, що Існує серед юридичних (конститу­ційних) моделей форм правління цих держав.

8. Наведена вище класифікація форм державного правління, ще раз підкреслимо, побудована на основі аналізу змісту “юридичних форм”, тобто тих конструкцій верховної влади, що були закріплені, як правило, у конституційних нормах. Ідеальним вважається становище, коли сучасна форма державного правління за своїм змістом, як це передбачає теоретична модель поліархії, є “політико-правовою”, тобто такою, при якій конституційна модель знаходить адекватний прояв у політичній практиці. Але оскільки Для сучасності саме розбіжність між “юридичною формою правління” та її політичним проявом — “політичною формою” — є типовим явищем, то за “фасадом” класифікаційної схеми ‘“юридичних” форм вимальовується інша, що побудована на основі “політичних форм”.

Останні, будучи “моментальними знімками держави” (Г. Єллінек), є досить нестійкими та динамічними. Але нам вдалося простежити деякі тенденції їх відхилення від своїх юридичних моделей. Парламентська поліархія, наприклад, залежно від низки політичних факторів, серед котрих головним є стан партійної системи, у своїх політичних проявах може набути або асамблейної’ форми, коли існує реальна “перевага” багато- партійного парламенту над урядом, або “міністеріальної”, коли, навпаки, уряд є “поводирем” двопартійного парламенту, або ж нартократичної”, коли апарат “керівної” партії зрощений з державним апаратом. Президентська поліархія схильна д₀ суперпрезиденціалізації, коли непоодинокі випадки їх реальн_0|- монархізації, яскравими прикладами яких є держави з довічними президентами. Політичні форми змішаних поліархій зазвичай “коливаються” в межах своєї системи, і лише крайні її підвиди — президентсько-парламентська та парламентсько-президентська

можуть набути в першому випадку президентського, а в іншому _. парламентського змісту.

9. Відтак наголосимо на тому, що комплексний, двоєдиний “юридично-політичний” підхід до пізнання державних явищ, серед котрих чільне місце посідає форма державного правління, на сучасному етапі є обов’язковим, оскільки відображає притаманний для всіх форм людської діяльності зв’язок теорії з практикою. Спираючись на методологічну настанову стосовно того, що практична діяльність починається з ідеального (теоретичного) і ним спрямовується, що ідеальне, зрештою, втілюється в реальному результаті, ми намагалися визначити ті сфери практики, де змогли знайти своє втілення результати проведеного нами дослідження.

Вони могли б бути корисними для подальшого розвитку відповідних галузей юридичної науки — історії й теорії держави, конституційного (державного) права — у тих їх тематичних частинах, що передбачають історичне й теоретичне осмислення закономірностей розвитку держави та її загальних форм, з’ясування таких категорій, як “сутність” і “форма” держави, поняття “форма державного правління” та специфіки його змісту з точки зору загальної теорії, конституційного права та політичної науки, виявлення взаємозв’язку теоретичних моделей форм правління з їх політичними проявами тощо.

Згадані науки, системи їх знань, як відомо, у концентрованому вигляді становлять основу змісту однойменних навчальних дисциплін, котрі належать до фундаментального циклу. Тому безпосереднім практичним утіленням нових наукових знань могла б бути їх апробація при викладанні відповідних навчальних курсів державознавчого спрямування, підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з історії держави та права > теорії держави, конституційного права ^8%

Однак отримані результати важливі не лише як підвалини для подальшого розвитку самої науки або ж удосконалення навчального процесу в системі юридичної освіти: вони, — і це найголовніше, — потрібні як певна відповідь на запити часу, оскільки можуть бути корисними для науково-теоретичного забезпечення практики проведення державно-політичних перетворень у нашій країні. Мова йде про низку заходів, спрямованих на оптимізацію організаційних, структурно- інституціональних та функціональних зв’язків органів законодавчої й виконавчої влади, пропозиції яких, зокрема, містяться в підготовленому нами проекті Закону України “Про внесення змін до Конституції України” (Див.: Додаток А).