§ 2. Феодальна держава

Загальна характеристика феодального суспільства.

На основі феодальних виробничих відносин виникло багато держав, що були не відомі як в деспотичну, так і в античну епоху. Це були держави в Англії та Франції, Німеччині та Росії, Чехії та Польщі, Швеції та Японії тощо.

Економічною основою феодальної держави виступала власність феодалів на землю та неповна власність на кріпаків. Феодальна власність на землю були основою соціальної нерівності, а основними класами були феодали та кріпаки. Разом з тим існували й інші соціальні верстви: міські ремісники, торговці тощо.

Класова диференціація феодального суспільства певним чином поєднувалась з поділом на стани, тобто такі групи людей, що відрізняються між собою обсягом закріплених у законі прав та обов’язків. Так, у Франції привілейованими станами були: перший - духовенство та другий - аристократія. Щодо усіх інших, які займалися землеробством, ремеслами та торгівлею, то вони усі утворювали так званий третій стан. На Русі такого варіанту чітко закріплених станів не було. Проте існували привілейовані стани князів, бояр, дворянства та духовенства. Стани ж ремісників, купців та міщан не мали тих привілеїв, що були в розпорядженні вищих станів. Самими ж безправними були кріпаки, що примусово були закріплені за землею. Право ж відкрито закріплювало станову нерівність та привілеї. Через всю історію феодалізму проходили селянські повстання та війни. Найвідомішими з них були селянські війни в Німеччині (під керівництвом Т. Мюнцера) та в Росії (під керівництвом І. Болотникова, С. Разіна чи О. Пугачова).

Характеристика феодальної монархії.

Феодальна монархія мала сакральний характер, адже, по суті, монархи були своєрідними „вождями народу”. На відміну від влади герцогів, графів та інших феодалів, влада монарха була не лише вищою за них, але й належала до зовсім іншої категорії.

васалами декількох сюзеренів, проте вони ніколи не могли бути підданими двох королів.

В Японії ж, на відміну від Західної Європи, співіснували два інститути, що, утім, ніколи не проникали одне в одного. Так, імператор-мікадо, так само, як і європейські королі, був своєрідним божеством і юридично був сувереном усього народу. Проте, на відміну від королів, він не очолював ієрархію васалів (феодальні сходи), яка замикалася на сьогуні - верховному військовому вождеві. Результатом цього було зосередження в руках сьогунів усієї реальної влади. В Європі ж королі знаходилися на вершині зазначеної ієрархії, а тому були позбавлені необхідності приносити васальну клятву. Навпаки, саме король був верховним сюзереном і міг на власний розсуд обирати з-поміж людей, що знаходились під його протекцією, окремих привілейованих осіб, щоб узяти їх, через ритуал васальної присяги, під свою особливу опіку.

Але серед тих, кого було узято під „безпосередню королівську опіку”, крім юрби дрібних сателітів, фігурували, починаючи з IX століття усі магнати, усі високі королівські чиновники, що дуже скоро перетворилися на регіональних князів. Ця система дозволяла королям керувати державою не лише прямо (іноді це було досить складно в силу великих розмірів королівств), а й за допомогою васального права.

Приклад 15.1.

М. Блок про сакральну природу королівської влади.

В уявленні мас цей священний характер не втілювався лише у понятті, надто абстрактному, права, яке мало церковне спрямування. Навколо королівської влади загалом або навколо різних її конкретних виявів утворився цілий цикл легенд та забобонів. Правда, свого повного розквіту він досяг лише тоді, коли фактично утвердилася більшість режимів монархічної влади, тобто десь у дванадцятому-тринадцятому сторіччях.

принесла Хлодвігові голубка з неба: то був справді унікальний привілей, який водночас надавав змогу цим прелатам заволодіти у Франції монополією на висвячення монархів, а французьким королям підтримувати думку про те, що їх помазує на трон саме Небо. Вважалося, що королі Франції принаймні після Філіпа Першого, а може навіть після Роберта Благочестивого, та королі Англії після Генріха Першого мали силу лікувати певні хвороби накладанням рук. Коли в 1081 р. імператор Генріх Четвертий - до речі, відлучений від церкви, - їхав через Тоскану, селяни вибігали йому назустріч й намагалися торкнутися його одягу, переконані, що цей доторк забезпечить їм добрий врожай.

Джерело: Блок М. Феодальне суспільство. - К.: Всесвіт, 2001. - С. 390.

Європейська періодизація феодалізму.

Феодальна держава була знаряддям диктатури феодалів та привілейованих станів. У своєму розвитку вона пройшла низку етапів, які, проте, дещо є відмінними у різних країнах. Так, в Західній Європі феодалізм можна розділити на наступні епохи:

• Епоха Темних століть (V-XV століття).

• Епоха Відродження і Реформації (XVI-XVII століття).

• Епоха Просвітництва (XVIII століття).

Для епохи Темних століть було характерно створення централізованої феодальної держави в рамках існування так званої ранньофеодальної монархії та її наступне роздроблення в період сеньйориальної монархії.

Формування ранньофеодальної монархії відбувалося одночасно з процесом феодалізації, коли монарх роздавав землю феодальній знаті за службу (сюзерен роздавав своїм васалам земельні наділи (феоди) на кормління).

Одним із найважливіших принципів феодального типу держави і права в цю епоху був принцип васального підпорядкування, принцип відповідності обсягу і характеру політичної влади розмірам землі. Васальне підпорядкування здійснювалося відповідно до принципу «Васал мого васала - не мій васал !».

Система «сюзерен - васал» діяла таким чином: васал служить сюзерену (більш титулованому, знатному феодалу) за те, що останній дарує йому землю.

Рис. 15.1. Феодальні сходи.

В епоху Відродження і наступної Реформації відбувається об'єднання земель і створення станово-представницької монархії. В епоху Відродження (Ренесанс) феодальні сходи руйнуються і принцип «Васал мого васала - не мій васал» іде в минуле. Саме поняття Ренесансу пов’язано з теорією, що на цей період доводиться відродження (Ренесанс) античного мистецтва. На наступний період Реформації (епоху релігійних війн між католиками і протестантами) доводиться зародження абсолютної монархії. Остаточне ж її оформлення настає в епоху Просвітництва.

Більшість функцій феодальної держави були обумовлені класовими протиріччями. Це - охорона феодальної власності, придушення опору кріпаків та

інших непривілейованих верств населення. Проте одночасно держава виконувала також функції, що витікали з загальних потреб суспільства. Зовнішня ж діяльність, в основному, зводилась до ведення завоювань та оборони від нападів ззовні.

В державний апарат феодальної держави входили військо, загони поліції та жандармерії, розвідувальні органи, податкові органи, суди тощо.

Домінуючою формою феодальної держави була монархія. Проте в незалежних (вільних) містах, де панувало купецтво і власність була приватною, існувала республіканська форма правління (міста-республіки Новгород, Псков, Венеція, Генуя тощо).

На останньому етапі у надрах феодального суспільства стали народжуватись буржуазні відносини, що потребували вільного працівника, який міг би вільно розпоряджатися своєю працею. Проте розвитку нових відносин заважали феодали та їхня держава. Саме тому між молодою буржуазією та феодалами виникли гострі протиріччя, що вирішились в період буржуазних революцій, в результаті яких виник новий тип держави.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке стани?

2. Які класи були основними в період феодалізму?

3. Які періоди в Західній Європі пройшов феодалізм?

4. Яка форма правління була домінуючою в феодальній державі ?