<<
>>

§ 8. Помилка та її вплив на кримінальну відповідальність

У кримінальному законі відсутні норми щодо характеру помилки особи стосовно своєї поведінки. Це питання вирішується теорією кримінального права і судовою практикою щодо окремих категорій кримінальних справ на підставі положень закону про вину та її форми.
Помилка — це своєрідна форма психічного ставлення людини до вчиненого нею діяння та його наслідків. Помилка в кримінальному праві — це неправильне (хибне) уявлення особи про юридичне значення та фактичний зміст свого діяння, його наслідків та інших обставин, що передбачені як обов'язкові ознаки (елементи) у відповідному складі злочину. У правовій літературі розрізняють два види помилок: юридичні та фактичні. Юридична помилка — це хибне уявлення особи: 1) щодо злочинності чи незлочинності її діяння та його наслідків; 2) щодо кваліфікації вчиненого нею злочину; 3) щодо виду та розміру покарання, яке може бути їй призначене за вчинений злочин. Кримінальна відповідальність не настає, якщо особа помилково вважала, що вона вчинила злочинне діяння, в той час як кримінальний закон таке діяння не вважає злочином. Наприклад, С. з метою збільшити свої особисті заощадження скуповував у окремих громадян іноземну валюту. Ним була скуплена валюта, вартість якої не перевищувала двадцяти мінімальних розмірів заробітної плати. С. вважав, що він вчинив злочин — порушення правил про валютні операції. Насправді ж такі дії не утворюють складу злочину, а належать до адміністративних правопорушень, за які застосовуються лише заходи адміністративного впливу. Якщо ж особа вчинила діяння і при цьому помилково вважає, що воно не є злочинним, в той час як таке діяння заборонено кримінальним законом, така особа підлягає кримінальній відповідальності за вчинений нею злочин. Тут діє загальне правило — незнання закону не звільняє від кримінальної відповідальності, оскільки особа до вчинення певних дій мала можливість знати закон, яким заборонено вчинення певних дій, але не скористалася чи не забажала скористатися такою можливістю.
Закони завжди публікуються у пресі і доступні для ознайомлення кожному, хто бажає і мусить знати, що забороняє кримінальний закон. Однак це загальне положення може бути 184 спростовано судом за наявності певних обставин, які в окремих випадках виключають можливість особи знати про наявність певного закону. Така особа не підлягає кримінальній відповідальності. У тому випадку, коли особа допустила помилку щодо кваліфікації вчиненого злочину (наприклад, особа вважала, що вчинила крадіжку, а насправді то був грабіж), вона буде відповідати за фактично вчинений злочин, у даному випадку — за грабіж. Помилка особи щодо виду і розміру покарання за вчинений нею злочин не має значення для визначення судом конкретного виду і розміру покарання. Цей вид помилки, як і попередній, не належить до обставин, що характеризують інтелектуальний і вольовий моменти умислу та необережності, а тому не впливає на вину і відповідальність. Фактична помилка — це невірне уявлення особи про характер або фактичні наслідки своєї діяльності. На відміну від юридичної помилки, вона охоплює не весь склад злочину, а лише окремі його елементи (об'єкт, об'єктивну сторону) або кваліфікуючі ознаки. Помилка щодо об'єкта злочину — це хибне розуміння особою виду, характеру та інших особливостей соціальних цінностей, на які вона посягає. Особа, яка допустила таку помилку при однорідності об'єктів (злочин було задумано щодо одного громадянина, а фактично потерпів інший), буде відповідати за закінчений злочин. Скажімо, Ю. мав намір вбити К. і, прийнявши за К. свого брата, що з'явився у вікні будинку, Ю. застрелив його з мисливської рушниці. Ю. має відповідати за умисне вбивство (не за замах на вбивство і не за необережне вбивство) тому, що для наявності умислу на вбивство необхідною умовою є усвідомлення особою, що наслідком її дії стане смерть людини. При цьому як життя К., так і життя брата Ю. є юридичне рівноцінними і однорідними об'єктами. Помилка щодо об'єкта впливає на кваліфікацію вчиненого злочину у разі юридичної неоднорідності об'єктів злочину.
Вчинений злочин за наявності такої помилки кваліфікується залежно від спрямованості умислу. Наприклад, винний, помиляючись щодо фактичної належності майна, "звернув на свою користь приватне майно, бажаючи викрасти чи заволодіти державним чи колективним майном, або звернув на свою користь державне чи колективне майн0' ^^^чи викрасти приватне майно чи заволодіти ним, його дії належить кваліфікувати як замах на той злочин, який винний бажав вчинити" (див. абз. 2 п. 22 постанови 185 Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 p. № 12 "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності'". Помилка щодо дії або інших фактичних обставин, що належать до об'єктивної сторони складу злочину, зумовлює відповідальність лише в тому випадку, коли особа, вчиняючи те або інше діяння, не має наміру вчинити злочин, але помилково використовує такі засоби, які спричиняють суспільне небезпечні наслідки. Скажімо, при видачі хворому ліків фармацевт помилково видав отруйну суміш, після вживання якої сталася смерть хворого. Такі дії охоплюються поняттям вбивства з необережності: фармацевт за своїм службовим становищем зобов'язаний бути завжди уважним. Він мусив і міг передбачити наслідки неналежного виконання своїх обов'язків. У окремих випадках може мати місце помилка щодо розвитку причинного зв'язку між злочинним діянням і шкідливими наслідками такого діяння (помилка у причинності). У теорії кримінального права існує правило, що для кримінальної відповідальності за умисні злочини достатньо того, щоб винний передбачав розвиток причинного зв'язку в загальних, родових рисах і усвідомлював, що злочинні наслідки настануть лише від його діяння, а не з інших причин. Однак наведене положення навряд чи виправдано застосовувати до всіх видів помилки у причинності. Шкідливі наслідки від умисного злочину можуть настати не лише від особистої поведінки винного, але і від того, що винний для досягнення певного злочинного наслідку приводить у рух або використовує сили, які швидко перетворюються в руйнівні, непідвладні контролю — стихійні сили (вогонь, вода, вибухові речовини, енергія, заразні бацили і бактерії тощо), які дуже небезпечні для життя і здоров'я багатьох людей, а також для великої кількості майна фізичних і юридичних осіб.
Внаслідок обраного в таких випадках суб'єктом загальнонебезпечного способу вчинення злочину вступає в силу правило так званого опосередкованого загальнонебезпечного спричинення: на винного в пошкодженні загальнонебезпечним способом одного предмета, за висловом І.Фойницького, покладається відповідальність і за пошкодження іншого предмета, на який поширилася руйнівна дія зумовленої ним стихійної сили2. ' Бюлетень... — С. 118. 2 Див.: Фойницкші И.Я. Курс уголовного права. Часть Особенная. СПб 1890. — С. 321—322. 186 Наприклад, завідувач складу продовольчих товарів з метою приховати вчинене ним розкрадання майна підпалив приміщення складу. Вогонь, що поширився від вітру, зруйнував прилеглі будівлі. Тут немає потреби встановлювати умисел на знищення навколишніх будівель. Таке знищення майна в силу опосередкованого загальнонебезпечного спричинення не виходить за межі можливості усвідомлення суб'єктом злочину і тому приєднується до основного складу злочину як його обтяжуюча обставина. У наведеному випадку завідувач продовольчого складу підлягає кримінальній відповідальності, крім розкрадання майна, за знищення майна, яке завдало особливо великої шкоди (ч. З ст. 89). Характерним щодо положення, яке розглядається, є також випадок, що багато разів висвітлювався у кримінальноправовій літературі: А. з метою вбити Б. заподіяв йому удар тяжким знаряддям по голові. Вважаючи, що Б. вбитий, А. кинув його в річку з метою приховати вбивство. З'ясувалось, що в дійсності смерть Б. настала не від удару, який викликав у потерпілого лише тимчасову втрату свідомості, а від утеплення. Одні криміналісти вважають, що в цьому випадку є два злочини — замах на умисне вбивство і необережне вбивство, інші — розглядають цей випадок як один злочин — умисне вбивство. У цьому випадку А. свідомо зробив все для настання смерті Б. Смерть потерпілого сталася від дій самого А. і від опосередкованої ним стихійної сили (води). Тобто смерть Б. сталася у відповідності з волею суб'єкта злочину і з причин, зумовлених ним. Тут, на наш погляд, мав місце один злочин — умисне вбивство. При вирішенні питання про помилку особи щодо кваліфікуючих ознак складу злочину потрібно виходити зі змісту умислу. "Коли винний, — говориться в абз. 4 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 p. № 1, — бажаючи вбити потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового або громадського обов'язку, помилково позбавив життя іншу людину, яка такого обов'язку не виконувала, його дії необхідно кваліфікувати за ст. 17 і п. "в" ст. 93 КК як замах на злочин, котрий він намагався вчинити, та за ст. 94 КК (при відсутності обтяжуючих обставин)'". Якщо ж винний добросовісно помилявся стосовно наявності кваліфікуючих ознак, останні не можуть бути підставою для кваліфікації злочину. Види юридичної та фактичної помилок у кримінальному праві наведені на схемі 10 (див. с. 188). Бюлетень... — С. 90.
<< | >>
Источник: Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенювський та ін.. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів. 1997

Еще по теме § 8. Помилка та її вплив на кримінальну відповідальність:

  1. 8.6. Помилка та її кримінально-правове значення
  2. Стаття 3. Законодавство України про кримінальну відповідальність
  3. 2.3. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі
  4. Стаття 16. Кримінальна відповідальність за незакінчений злочин
  5. Стаття 4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі
  6. Стаття 5. Зворотна дія закону про кримінальну відповідальність у часі
  7. 2.5. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність
  8. § 15. Кримінальна відповідальність (поняття, момент виникнення та припинення, форми реалізації).
  9. 7.4. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність
  10. 3.2. Малозначність діяння як обставина, що виключає кримінальну відповідальність
  11. § 2. Обставини, які виключають кримінальну відповідальність
  12. § 18-19. Кримінальна відповідальність
  13. § 3. Кримінальна та адміністративна відповідальність за порушення земельного законодавства
  14. 2.4. Чинність закону про кримінальну відповідальність у просторі
  15. Стаття 29. Кримінальна відповідальність співучасників
  16. 2.1.Поняття і значення закону про кримінальну відповідальність
  17. § 3. Обставини, які обтяжують кримінальну відповідальність або пом'якшують її
  18. Стаття 6. Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України
  19. Стаття 22. Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність
- law - Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Риторика - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридическая этика и правовая деонтология - Юридические лица -