12.3. Уявна оборона

Суспільно небезпечне посягання має бути реальним, тобто таким, що об'єктивно існує, і тільки від нього можна вести необхідну оборону. На практиці мають місце випадки, коли неправильно оцінивши обстановку, що склалася, особа приходить до висновку про дійсність посягання і отже наявність у неї права на необхідну оборону, а тому завдає іншій особі, яка нібито вчинює суспільно небезпечне посягання, шкоду, хоча фактично посягання не було.

Згідно з ч. 1 ст. 37 КК, "Уявною обороною визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання".

Від необхідної оборони оборона уявна відрізняється тим, що в ході її, особа, помиляючись щодо реальності посягання і вважаючи, що вона захищає правоохоронювані інтереси, заподіює шкоду іншій особі.

Хоча оборона й уявна, але заподіяна нею шкода реальна, тому виникає питання правової оцінки такої ситуації.

Згідно із законом уявна оборона тільки тоді є вибачальною обставиною, що виключає злочинність діяння, а отже, й кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду, "коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце

реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення" (ч. 2 ст. 37 КК).

В інших випадках закон передбачає кримінальну відповідальність за уявну оборону, але злочини, вчинені в такому стані, розглядаються як привілейовані.

Так, згідно з ч. 3 ст. 37 КК, "якщо особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення, але при цьому перевищувала межі захисту, що дозволяються в умовах відповідного реального посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності як за перевищення меж необхідної оборони", тобто за ст. 118, 124 КК.

А згідно з ч. 4 ст. 37 КК, "якщо в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за заподіяння шкоди через необережність", тобто за ст. 119, 128 КК.

Якщо ж за обставинами справи взагалі не було об'єктивних підстав вважати, що здійснюється напад, винний має нести відповідальність на загальних підставах.