17. САМОЗАХИСТ
В Стародавньому Римі до появи державного суду первісною формою захисту порушених прав була саморозправа. Конфлікти приватних інтересів вирішувались їх учасниками самостійно власними силами.
Потерпілий або його сім'я застосовували до кривдника засоби впливу чи покарання на свій розсуд. Але згодом із розвитком суспільства, державності і права відбувається перехід від приватної розправи до судової форми захисту прав. Дослідники давньоримського права вважають, що втручання держави у приватний процес самозахисту відбувалось поступово. Спочатку приватна розправа була обмежена певним порядком застосування сили до порушника, і таким чином самозахист був введений у законні форми. На ранній стадії правової регламентації саморозправи Законами ХІІ таблиць було дозволено завдавати кривднику таке ж зло, яке він спричинив потерпілому - talio (з лат.- відплата, приватна помста). Така ідея еквівалентної відплати була проміжною ланкою при переході від права вбити злочинця до права прийняти від нього грошовий штраф. Пізніше введена система викупів, а завершальним етапом було становлення державного суду.В розвинутому праві залишки самоуправної форми захисту із застосуванням сили збереглися як винятки і дозволялися законом тільки в окремих ситуаціях. Так самозахист був дозволений у випадках неправомірного нападу на особу або його майно. В такому разі відбиття нападу вважалось необхідною обороною і регламентувалось правилом: насильство дозволено відбивати силою (D. 43.16.1.27). При цьому міри самозахисту мали відповідати характеру нападу і не повинні були перевищувати межі самооборони: нападника можна поранити під час самозахисту, але не з метою помсти (D. 9.2.45.4). Самозахист допускався також у випадках, коли була потреба у негайних діях проти порушника. Так, правомірним вважалося затримання боржника, що втікає, для того, щоб силою змусити його сплатити борг. Проте загальною засадою захисту порушеного права було належне звернення до суду для його відновлення. Застосування власної сили з цією метою не тільки заборонялося, але й призводило до негативних наслідків. Так, якщо кредитор самочинно захватив у боржника речі для задоволення своїх претензій, він мав повернути їх і, крім того, взагалі втрачав право вимоги до боржника.
Еще по теме 17. САМОЗАХИСТ:
- ЏитаннЯ 7. §ншґ форми самозахисту в договґрних вґдносинах.
- § 2. Віктимологічні аспекти самозахисту
- Господарська компетенція акціонерних товариств під час самозахисту від посягань на їх майно
- Самозахистправ інтелектуальної власності від плагіату
- Висновки до Розділу 5
- СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
- §J Міжнародно-правове регулювання збройних конфліктів
- ЗМІСТ
- §5 Ведення морської війни
- Захист цивільних прав.
- И.Т. Беспалый. Государственное право Российской Федерации. Учебное пособие. Часть 1. Изд-во "Самарский университет". Самара,2004. 140 С., 2004
РАЗДЕЛ I. ГОСУДАРСТВЕННОЕ ПРАВО РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ КАК ОТРАСЛЬ ПРАВА И НАУКА
- Глава I. ГОСУДАРСТВЕННОЕ ПРАВО КАК ОТРАСЛЬ ПРАВА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ
- § 1. Понятие и предмет государственного права Российской Федерации как отрасли права
- § 2. Государственно-правовые нормы, их особенности и виды. Государственно-правовые институты
- § 3. Государственно-правовые отношения, их особенности. Субъекты и объекты государственно-правовых отношений
- § 4. Источники государственного права Российской Федерации
- § 5.Система государственного права Российской Федерации
- § 6. Место государственного права Российской Федерации в системе права Российской Федерации
- Глава II. НАУКА ГОСУДАРСТВЕННОГО ПРАВА РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ