16. ФОРМИ ПРЕТОРСЬКОГО ЗАХИСТУ.
В сфері захисту порушених прав у розпорядженні претора крім системи позовів були також інші процесуальні засоби у вигляді актів адміністративної влади – інтердиктів (interdicta).
Вони мали форму наказу чи заборони, обов'язкових для виконання. Претор видавав інтердикти у тому разі, якщо за заявою зацікавленої особи необхідно було негайно відреагувати на порушення права або попередити його. Всі інтердикти, якими користувався у своїй практиці претор, заносились ним до свого едикту.В залежності від мети інтердикти класифікуються на декілька видів:
1) інтердикти про пред'явлення (exhibitoria), які містили наказ надати речі або особу; 2) інтердикти про повернення (restitutoria), що наказували повернути певну річ; 3) заборонні інтердикти (prohibitoria), які приписували утримуватись від певної поведінки.
Інтердикт виносився після короткого розслідування скарги і повинен був негайно виконуватись особами, яким він адресувався. Проте, якщо виявлялося, що він був необґрунтований, особа вправі була оскаржити інтердикт до суду. В такому разі інтердиктне провадження переходило у судове. Якщо суд задовольняв позов, то інтердикт припиняв свою дію. А у випадку підтвердження підстав інтердикту у суді, особа, яка його оскаржила, сплачувала штраф.
Іншим засобом швидкого впливу на конфліктуючі сторони був наказ претора одній з них дати урочисту обіцянку - стипуляціо (stipulatio praetoria), яка б гарантувала існуюче право.
Особливим процесуальним інструментом претора була реституція (restitutio) – відновлення особи у попередній юридичній ситуації. Застосовувалась реституція з метою скасування юридичної сили дії, яка за своєю суттю була несправедливою і спричиняла шкоду. Таким чином претором скасовувалось рішення суду, яке він вважав таким, що прийняте всупереч виданій формулі, з порушенням права або принципів справедливості. Сторони в такому випадку поверталися у попередній стан, тобто в такий, в якому вони знаходились до суду. Судове рішення відмінялось, і це давало право розпочати новий процес. Реституція також застосовувалася для визнання недійсною угоди, яка укладена під впливом обману чи насильства, а також особою молодше 25 років на невигідних для неї умовах, якщо такі угоди спричинили значну шкоду. Реституція передбачала анулювання угоди і повернення сторонами всього, що вони отримали на її виконання (товар, гроші).
Окремими засобами захисту в адміністративному порядку було введення у володіння будь-якою річчю зацікавленої особи на її прохання. Це могло статися або з метою примусового виконання рішення суду, або для охорони майна, або з метою допустити до володіння фактичного спадкоємця, чиє право не могло бути основане на ius civile.