Припинення права власності

Самими поширеними підставами припинення права власності на майно є відповідні похідні підстави його набуття, але тільки навпаки, коли відчужувач майна на підставі відповідного юридичного факту втрачав право на майно (купівля – продаж, дарування, міна, надання приданого, тощо).

У цих випадках римляни констатували припинення права власності, а саме – перехід цього права до іншої особи. Перехід був можливий тільки при наявності суворого дотримання принципу nemo plus juris (ніхто не може передати іншому більше прав, чим має сам (D. 50.17.54). Тобто право власності до нового власника переходило із тими ж обмеженнями, що мав і попередній власник (наприклад, право застави, земельні сервітути, тощо).

Окрім цього право власності на майно може припинятись і за інших підстав, які мають відношення до об’єкту або до суб’єкту права власності. Так, найбільш природнім способом припинення права власності римські юристи вважали повне знищення речі. В цьому разі йдеться про фізичне знищення об’єкту власності, або про виникнення юридичної непридатності відносно того, що неможливо створити об’єкт власності (наприклад, раба відпустили на волю).

Суб’єктивною підставою припинення права власності була дерелікція (derelictio), яка мала місце в тому разі, коли власник відмовлявся від права на відповідну річ. Але в результаті derelictio річ фізично не знищувалась, а ставала такою, що нікому не належала, тобто кинутою (res derelicta). Таким чином, така річ могла стати об’єктом окупації і перейти у власність до іншої особи.

<< | >>

↑

Источник: Невідомий. Відповіді до екзамену з дисципліни «ОСНОВИ РИМСЬКОГО ПРАВА». 2011

Еще по теме Припинення права власності: