§ 3. Окремі види особистих сервітутів

Найбільш поширеним видом особистих сервітутів у Давньому Римі був узуфрукт (ususfructus), тобто право користування чужою неспожив- ноюріччю з правом отримання плодів, які вона здатна приносити.

Вважається, що це право виникало з практики сімейного життя і спочатку мало забезпечити аліментами вдову, яка не перейшла під владу чоловіка; спадкодавець створював для неї можливість довічного користування плодами певної речі з тим, однак, щоб власність на цю річ залишилася у членів його сім’ї^{[CLVIII] [CLIX].}

Отже, за узуфруктом вигодонабувачеві (узуфруктуарію) надавалося право безоплатно і в більшості випадків довічно користуватися чужою річчю та її плодами. Узуфруктуарій був зобов’язаний користуватися майном добросовісно, не міг змінювати річ за жодних обставин, навіть з метою її поліпшення, та мав повернути власникові належну йому річ у неушкодженому стані. Таким чином, предметом узуфрукту могли бути лише неспоживні (res non consumptibiles) речі, оскільки лише їх можна було повернути неушкодженими (salva rerum substantia). Заборонялося здійснювати будь-які якісні зміни речі, що була предметом узуфрукту. Без згоди власника навіть поліпшення її споживчих якостей вважалося порушенням і могло мати наслідком відповідальність узуфруктуарія. З моменту появи узуфрукту споживні речі за загальним правилом не могли бути його предметом, адже при використанні за призначенням їх

матеріальна субстанція втрачала первісний вигляд. Однак згодом потре­би цивільного обороту викликали необхідність встановлення узуфрукту на певні сукупності речей, у складі яких були як споживні, так і неспо- живні речі. У таких випадках розрізнялися узуфрукт у власному значенні (предмет — неспоживні речі) і квазіузуфрукт (quasiususfructus), якщо узуфруктуарію в користування передавалися споживні речі.

Узуфрукт міг встановлюватися договором. Власник мав право на оплатних або безоплатних договірних засадах передати узуфруктуарію неспоживні речі, здатні приносити плоди (приплід тварин або грошові доходи).

Узус (usus) відрізнявся від узуфрукту відсутністю права вилучення плодів, що була здатна приносити річ. Вигодонабувач (узусуарій) на­бував лише права користування чужими речами без права вилучення їх плодів. Разом із тим узусуарій мав право обмеженого користування такими плодами лише для задоволення особистих потреб або найне- обхідніших потреб членів своєї сім'ї. Персональний характер узусу полягав в обов’язковості його встановлення на користь чітко визначе­ної особи, зі смертю якої він припинявся. Узусуарій не мав права від­чужувати надане лише йому особисто право користування відповідною річчю, а також передавати її на будь-яких засадах третім особам. За власником речі завжди зберігалося право користування річчю, що була предметом узусу, а також вилучення її плодів.

По суті узус — це було не користування, а лише володіння. Однак римське право вважало цей сервітут правом користування, оскільки узусуарій міг користуватися плодами речі для особистих потреб, про­те не мав права одержувати від неї доходи^[CLX].

Право користування чужим житлом (для проживання) (habitatio) полягало у праві особи безоплатно і, як правило, довічно використо­

вувати чуже житло для особистого проживання і розміщення своєї сім'ї. Найчастіше право користування чужим житлом встановлювалося за заповітом і набувало характеру легата (legatum)^[CLXI]. Вигодонабувач (легатарій) мав право вселити іншу особу лише за умови встановлення такого права в легаті. Зміст останнього визначав у необхідних випадках також право легатарія здавати це житло в піднайом, залишаючи собі отримані кошти.

Право користування чужою робочою силою (рабами) або тва­ринами (худобою) (operae servorum vel animalium) було безоплатним і довічним. Предметом цього права була праця рабів або можливість використання худоби згідно з її призначенням (для видобутку води, перевезення вантажів тощо). Предметом цього права могло бути не лише використання худоби для господарських потреб, а й утриман­ня декоративних порід домашніх тварин. Це право припинялось, як правило, зі смертю вигодонабувача.