§ 1. Склад судових

В постанові Пленумі Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21 лютого 2013 р.

До інших витрат у розумінні ст. 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов’язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов’язковою.

Зазначені витрати не є збитками в розумінні ст. 224 Господарського кодексу України та ст. 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків. Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 р.

Вирішуючи питання щодо сплати судового збору, господарський суд повинен виходити, зокрема, із того, що частиною другою ст. 3 Закону України «Про судовий збір» передбачено, за подання яких не справляється судовий збір. При цьому відповідний перелік заяв не є вичерпним. Зокрема, не передбачено справляння судового збору за подання скарг на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби (ст.

Разом з тим, слід мати на увазі, що заявники, позивачі та інші категорії осіб, які згідно ст. 3 і ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільняються від сплати судового збору, підлягають такому звільненню і в разі подання ними апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами і заяв про перегляд судових рішень господарських судів Верховним Судом України.

У разі визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна (ст. 55 ГПК) передбачено, що відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Що ж до позовних заяв немайнового характеру, то до них відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Подання до господарського суду таких заяв оплачується судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 частини другої ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Крім того, в постанові Пленуму Вищого Господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» № 7 від 21 лютого 2013 р. зазначено, що господарським судам слід враховувати, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна (в тому числі в зв’язку з вимогами, заснованими на приписах частини п’ятої ст. 216, ст. 1212 Цивільного кодексу України тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої ст. 54 і ст. 55 ГПК такий обов’язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК).

Якщо позовну заяву про визнання договору (правочину) недійсним подано без вимоги застосування наслідків, передбачених ст. 216 Цивільного кодексу України чи частиною другою ст. 208 ГПК, судовий збір сплачується за ставками, передбаченими для позовних заяв немайнового характеру.

Крім того, пунктом 2 частини другої ст. 4 Закону України «Про судовий збір» не визначено окремо ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви про захист ділової репутації фізичної або юридичної особи. У визначенні такої ставки господарському суду слід виходити з того, що відповідні позовні заяви (з урахуванням положень підпункту 6 пункту 1 частини другої ст. 4 Закону) мають немайновий характер і повинні оплачуватися судовим збором згідно з підпунктом 2 пункту 2 ст. 4 Закону, крім позовних заяв про відшкодування моральної шкоди, які належать до заяв майнового характеру і відтак оплачуються названим збором відповідно до підпункту 1 пункту 2 ст. 4 цього законодавчого акта.

Судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених у цій нормі органів та осіб (пункт 13 частини другої ст. 3 Закону України «Про судовий збір»).

Частиною першою ст. 9 Закону України «Про судовий збір» передбачено сплату судового збору за місцем розгляду справи із зарахуванням його до спеціального фонду державного бюджету України При цьому місце розгляду справи господарським судом визначається з огляду на вимоги статей 13 - 16, 92, 108, 111-14, 114, 122-1, 122-7 ГПК.

Якщо судовий збір було сплачено за місцем подання позову (заяви, скарги) до господарського суду, а в подальшому матеріали справи було передано в порядку частини першої ст. 17 ГПК до іншого господарського суду, то останній не вправі в зв’язку з цим повертати відповідну заяву чи скаргу з посиланням на відсутність належних доказів сплати судового збору, оскільки після порушення провадження у справі приписи ст. 63 ГПК застосовуватись не можуть, а визначальним є сам факт надходження суми судового збору до спеціального фонду державного бюджету.

Водночас абзацем третім частини другої ст. 6 Закону України «Про судовий збір» передбачено зменшення розміру судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову. Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об’єднанні їх в одному документі. Якщо заяву про забезпечення позову подано після подання позовної заяви, то відповідне зменшення суми судового збору не здійснюється. Проте, передбачене згаданою нормою зменшення розміру судового збору не ставиться Законом України «Про судовий збір» у залежність від результатів судового розгляду.

Що стосується подання належних доказів сплати судового збору за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи про забезпечення позову до подання позовної заяви, то такий обов’язок покладається на заявника. У разі неподання таких доказів зменшення розміру судового збору за подання позовної заяви не здійснюється, а ця заява повертається на підставі пункту 4 частини першої ст. 63 ГПК.

Згадане зменшення розміру судового збору не є можливим, якщо сума судового збору, що сплачується за подання позовної заяви, є меншою від суми судового збору, сплачуваного за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову.

У разі якщо позивачем зазначено в заяві ціну позову, але в ній не наведено обґрунтованого розрахунку такої ціни, або його не додано до позовної заяви, або позивачем не зазначена вартість спірного майна та/або не подано доказів в обґрунтування цієї вартості, то позовна заява підлягає поверненню на підставі пункту 3 частини першої ст. 63 ГПК.

Питання стосовно незаконності відповідних рішень, дій чи бездіяльності можуть вирішуватися господарським судом лише за результатами розгляду справи по суті, тому пов’язані з цим обставини не підлягають з’ясуванню під час прийняття судом позовної заяви, і останню не може бути повернуто судом у зв’язку з несплатою судового збору. Розподіл останнього (та інших сум судових витрат) між сторонами здійснюється в подальшому згідно з судовим рішенням, прийнятим по суті справи, з урахуванням приписів ст. 49 ГПК.

У разі коли визначена (встановлена) позивачем ціна позову не відповідає дійсній вартості спірного майна або на день подання позову неможливо встановити точну його ціну, господарський суд з урахуванням припису абзацу першого частини другої ст. 6 Закону України «Про судовий збір» і частин першої - четвертої ст. 49 ГПК попередньо визначає розмір судового збору, виходячи з ціни позову, вказаної позивачем, а за результатами вирішення спору або стягує недоплачену суму судового збору з належної сторони, або повертає суму переплати цього збору. Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже й суми судового збору здійснюється господарським судом на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, а за їх недостатності для цього - шляхом призначення відповідної судової експертизи (експертної оцінки майна).

У разі коли позивач на підставі частини четвертої ст. 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог чи до початку розгляду справи по суті змінив предмет або підставу позову, в зв’язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону України «Про судовий збір» повинен сплатити недоплачену в зв’язку з цим суму судового збору до звернення з відповідною заявою до господарського суду.

У разі ж зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню (пункт 1 частини першої ст. 7 Закону України «Про судовий збір»), а також у разі об’єднання позовних вимог відповідно до ст. 58 ГПК, а також у випадках подання позовної заяви кількома позивачами до одного або кількох відповідачів судовий збір обчислюється із загальної суми позову і сплачується кожним позивачем пропорційно долі заявлених кожним з них вимог окремим платіжним документом (частина шоста ст. 6 Закону України «Про судовий збір»). Закон не містить заборони й можливості сплати усієї суми судового збору одним з кількох позивачів у справі; визначальним у такому разі є факт повного надходження належної до сплати суми судового збору до спеціального фонду державного бюджету України. У випадку якщо один з позивачів звільнений від сплати судового збору, загальна сума останнього зменшується пропорційно долі заявлених ним вимог.

Якщо до господарського суду звертаються кілька позивачів з вимогою немайнового характеру до одного або кількох відповідачів, коли ціна позову відсутня і долю кожного з позивачів у такій ціні визначити неможливо, а предмет позову за вимогами кількох позивачів є одним і тим же, можлива сплата судового збору одним чи кількома з них у розмірі, передбаченому підпунктом 2 пункту 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»

У разі коли судовий збір підлягає сплаті в мінімальному розмірі, а один з кількох позивачів звільнений від сплати судового збору, інший позивач (інші позивачі) зобов’язаний сплатити мінімальну суму судового збору в повному обсязі. У випадках об’єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з пунктом 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв зі спорів немайнового характеру. Зокрема, за поданим у здійсненні виконавчого провадження позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту (ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження») судовий збір сплачується таким чином, як зазначено в абзаці першому цього підпункту. Якщо в позовній заяві об’єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов’язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

У випадках коли в позовній заяві альтернативно викладено майнові або немайнові вимоги, господарському суду слід у порядку підготовки справи до розгляду зобов’язати позивача визначитись з предметом спору і в зв’язку з цим вирішити питання, пов’язані зі сплатою судового збору у встановленому розмірі. Крім того, за наявності підстав для відмови у прийнятті позовної заяви в частині однієї з вимог господарський суд може порушити провадження у справі щодо альтернативної вимоги; у такому разі питання щодо сплати (стягнення) судового збору вирішується за загальними правилами.

Оскільки треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, вони згідно ст. 26 ГПК несуть усі обов’язки позивача, обов’язок сплатити судовий збір з відповідної позовної заяви або з інших заяв (скарг, дій), зазначених у пунктах 2 і 4 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», покладається також і на них. За результатами вирішення спору сплачений такою третьою особою судовий збір може бути відшкодований їй господарським судом за рахунок сторони, внаслідок неправильних дій якої виник спір, у залежності від того, на чию користь вирішено останній. У той же час треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, вступають або залучаються до участі у справі без сплати судового збору. Проте у разі вчинення ними окремих дій, що мають юридичне значення, наприклад, подання заяви про перегляд судового рішення, повторну видачу копії судового рішення, на них покладається обов’язок сплатити судовий збір на загальних підставах. За результатами розгляду справи сплачений такою третьою особою судовий збір може бути відшкодований господарським судом за рахунок сторони, внаслідок неправильних дій якої виник спір (частина друга ст. 49 ГПК).

У випадках здійснення господарським судом заміни сторони чи третьої особи її правонаступником за правилами ст. 25 ГПК судовий збір сплачується правонаступником або стягується з нього господарським судом, якщо він не був сплачений первісним учасником судового процесу або сплачений ним не в повному обсязі. Повернення зайво сплаченої суми судового збору з державного бюджету України проводиться судом також на користь правонаступника із зазначенням про правонаступництво у відповідному судовому рішенні. Якщо господарським судом розглянуто і відхилено заяву про вжиття запобіжних заходів або про забезпечення позову, то за подання іншої заяви з тих же питань заявник зобов’язаний сплатити судовий збір на загальних підставах. Використання з цією метою первісного документа про сплату судового збору не допускається.

Законом України «Про судовий збір» передбачено сплату судового збору з апеляційної та касаційної скарг на рішення суду виходячи саме з оспорюваної суми. При цьому оспорюваною є та сума, із стягненням якої не погоджується особа, що подає скаргу; ця сума може співпадати з ціною позову (якщо рішення оскаржується в повному обсязі) або не співпадати (якщо рішення оскаржується в певній частині майнових вимог). Наприклад, за вимогою про стягнення 1 млн.грн. прийнято рішення про стягнення 700000 грн. та відмову у стягненні решти 300000 грн.; подаючи апеляційну чи касаційну скаргу на таке рішення, позивач сплачує судовий збір з розрахунку 300000 х 2% : 100 х 50% : 100, тобто оспорюваною є сума 300000 грн.; якщо ж це рішення оскаржує відповідач у частині задоволення позовних вимог, то оспорюваною буде відповідно сума 700000 грн.

У разі коли в апеляційному або в касаційному порядку оскаржується судове рішення, яке прийнято за наслідками розгляду первісного і зустрічного позовів, то якщо скаржник не згоден з таким рішенням у частині розгляду вимог за обома зазначеними позовами, судовий збір має сплачуватися ним так само з урахуванням результатів розгляду як первісного, так і зустрічного позовів.

Підпунктом 8 пункту 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», визначено розмір ставки судового збору з апеляційної і касаційної скарги на ухвалу господарського суду, а саме 0,5 розміру мінімальної заробітної плати. Зазначене положення стосується подання апеляційних і касаційних скарг на будь-які ухвали господарського суду, які підлягають оскарженню, - незалежно від того, чи передбачено Законом справляння судового збору за подання тих заяв, за результатами розгляду яких виносяться відповідні ухвали. Виняток з цього правила наведено в підпункті 3.9 пункту 3 даної постанови.

У вирішенні питання про те, за якою ставкою має справлятися судовий збір за подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення, яке оскаржується не у зв’язку з незгодою скаржника з його резолютивною частиною, а у зв’язку із запереченнями скаржника стосовно мотивів, з яких виходив суд у прийнятті оскаржуваного рішення, слід мати на увазі таке. Норми Закону України «Про судовий збір», якими встановлено ставки судового збору за подання апеляційної і касаційної скарг, не ставлять визначення розміру судового збору в залежність від того, з якою саме частиною судового рішення - мотивувальною чи резолютивною - не погоджується особа, що подала апеляційну чи касаційну скаргу. Так само Закон України «Про судовий збір», не передбачає можливості зменшення ставки судового збору з апеляційної чи з касаційної скарги в зв’язку з тим, що судове рішення оскаржується лише в частині відстрочення або розстрочення виконання рішення. Якщо розмір судового збору зменшено місцевим господарським судом, то судовий збір з апеляційної чи касаційної скарги сплачується виходячи із ставки судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви (без урахування здійсненого місцевим господарським судом зменшення його розміру). У разі подання апеляційної (касаційної) скарги на судове рішення, яким господарський суд з власної ініціативи визнав недійсним пов’язаний з предметом спору договір, що суперечить законодавству (пункт 1 статті 83 ГПК), сплата судового збору в зв’язку з оскарженням рішення у відповідній частині здійснюється на загальних підставах.

Законом України «Про судовий збір» передбачено справляння судового збору за видачу судом копій документів, у тому числі копій судового рішення виходячи з установленої ставки за кожний аркуш копії.

Судовий збір сплачується до територіальних органів Державної казначейської служби України. Платники судового збору у платіжних документах на перерахування судового збору повинні в рядку «одержувач» зазначити найменування територіального органу казначейської служби за місцем знаходження господарського суду, який розглядає справу. Якщо заявником не подано належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі або (за необхідності) документів, що підтверджують звільнення від його сплати, заява (скарга) повертається господарським судом з підстав передбачених ГПК, а саме статті 43-5, пунктом 4 частини першої статті 63, пунктом 3 частини першої статті 97, пунктом 4 частини першої статті 111-3, частиною другою і пунктом 1 частини четвертої статті 111-20, пунктом 3 частини шостої статті 113, частиною п’ятою статті 122-2, частиною п’ятою статті 122-8. При цьому якщо таке повернення здійснюється у зв’язку з недодержанням заявником вимог закону щодо порядку та/або розміру сплати судового збору (сплата його не до спеціального фонду державного бюджету України або в меншому розмірі, ніж необхідно), то у відповідній ухвалі господарського суду має бути зазначено правильний порядок сплати та/або розмір судового збору.

За відсутності у відповідному платіжному документі належних платіжних реквізитів або неправильного їх зазначення заява (скарга) так само повертається господарським судом без розгляду. При цьому в ухвалі, що виноситься господарським судом з даного приводу, має бути зазначено правильні платіжні реквізити для перерахування сум судового збору. Якщо у період часу між датою подання заяви (скарги) і датою надходження її до суду згадані реквізити змінилися, то ця обставина не тягне за собою наслідків у вигляді повернення такої заяви (скарги).

На виняток з наведених правил у разі коли ГПК не передбачено можливості повернення господарським судом заяви у зв’язку з неподанням доказів сплати суми судового збору (наприклад, заяви про забезпечення позову), то суд повинен розглянути зазначену заяву й за відсутності таких доказів, а розподіл відповідних сум судового збору здійснити між сторонами за згідно із статтею 49 названого Кодексу у залежності від результатів розгляду відповідної заяви; про такий розподіл може бути зазначено і в рішенні (постанові) господарського суду, прийнятому(-ій) за результатами розгляду справи, або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Якщо факт недоплати судового збору з’ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов’язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк, та за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні (ст. 77 ГПК); у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 ГПК або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

Відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати і пільги щодо сплати судового збору

У розгляді питань, пов’язаних з відстроченням та розстроченням сплати судового збору, зменшенням його розміру або звільненням від його сплати (ст. 8 Закону України «Про судовий збір») і застосуванням приписів Закону щодо пільг зі сплати судового збору (ст. 5 Закону) господарським судам слід враховувати таке.

Єдиною підставою для вчинення господарським судом дій, зазначених у ст. 8 Закону України «Про судовий збір», є врахування ним майнового стану сторін. Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі. Оскільки статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, отже в тому числі й органів державної влади, то самі лише обставини, пов’язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати.

Господарський суд вправі вчинити дії, про які йдеться у ст. 8 Закону України «Про судовий збір», і зі своєї ініціативи з наведенням в ухвалі відповідних мотивів. У разі відстрочення або розстрочення сплати судового збору господарський суд повинен зазначити в ухвалі (про прийняття заяви чи скарги до провадження або в іншій) конкретний строк (строки) сплати судового збору, який (які) не може бути пізнішим за дату, на яку судом призначено розгляд заяви чи скарги. У разі перенесення цієї дати (в зв’язку з відкладенням розгляду справи або з інших причин) відповідно може бути продовжено й строк (строки), на які відстрочено або розстрочено сплату судового збору, про що господарським судом зазначається у відповідній ухвалі. Якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше, ніж до прийняття судового рішення по суті справи), або звільнити сторону від сплати судового збору, або залишити позов чи скаргу без розгляду на підставі пункту 5 частини першої ст. 81 ГПК, або стягнути несплачену суму судового збору у прийнятті судового рішення. У разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход державного бюджету України.

Водночас суд не позбавлено права застосувати щодо одного й того самого заявника і за однією й тією ж його заявою (скаргою) як відстрочення, так і розстрочення сплати судового збору, або зменшення розміру судового збору, або звільнення від його сплати, причому зазначені дії можуть мати місце у різній послідовності (наприклад, спочатку відстрочення сплати судового збору, а потім зменшення його розміру, або навпаки - спочатку зменшення розміру судового збору, а згодом відстрочення його сплати) або в сукупності (зокрема, одночасне зменшення розміру судового збору і відстрочення його сплати). За змістом ст. 121 ГПК господарський суд не позбавлений права в порядку, передбаченому цією статтею, вирішити питання про відстрочку або розстрочку виконання судового рішення, зокрема і в тій частині, що стосується стягнення сум судового збору (або інших судових витрат).

Статтею 5 Закону України «Про судовий збір», визначено, зокрема, випадки, коли окремі органи, здійснюючи надані їм законодавством повноваження, звільняються від сплати судового збору як позивачі. Якщо ж згадані органи звертаються до господарського суду не у зв’язку з виконанням своїх повноважень, або з вимогами, не пов’язаними з тими, за подання позовів щодо яких їх звільнено від сплати судового збору, або коли їх звільнено від такої сплати лише як позивачів, а вони беруть участь у справі не як позивачі, то вони зобов’язані сплачувати судовий збір у загальному порядку.

Громадяни, які мають статус фізичної особи-підприємця та підпадають під ознаки відповідних пунктів ст. 5 Закону України «Про судовий збір», мають право користуватися пільгами, визначеними цією статтею. У той же час, заявники, позивачі та інші категорії осіб, які згідно із статтями 3 і 5 Закону України «Про судовий збір», звільняються від сплати судового збору, підлягають такому звільненню також і в разі подання ними апеляційних та касаційних скарг, заяв про перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами і заяв про перегляд судових рішень господарських судів.

Що стосується організації колективного управління, створені згідно з частиною другою ст. 47 Закону України «Про авторське право і суміжні права», то вони не належать до державних чи громадських організацій, а отже й до тих платників судового збору, які звільняються від його сплати на підставі пункту 7 частини першої ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у разі звернення до суду із заявами щодо захисту прав та інтересів інших осіб у випадках, передбачених законодавством. Відповідну правову позицію викладено і в Рішенні Конституційного Суду України № 12-рп/2013 зі справи № 1-17/2013 від 28 листопада 2013 р.

У своїй діяльності господарський суд може проводити експертизу та користуватися послугами перекладача. Згідно із ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, визначаються господарським судом. Розмір сум, що підлягають виплаті експертам (експертним установам), перекладачам, визначається відповідно до

Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 710 від 1 липня 1996 р.

Відповідно до законодавства експертами, спеціалістами і перекладачами зберігається середня заробітна плата за весь час, затрачений ними у зв’язку з явкою та викликом до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення.

Особам, які не є працівниками підприємств, установ чи організацій, виплачується компенсація (здійснюється відшкодування) за відрив від звичайних занять. Крім того, особам, якщо виконання їх процесуальних функцій пов’язане з перебуванням за межами населеного пункту постійного проживання, компенсуються (відшкодовуються) такі витрати:

♦ вартість проїзду до місця виклику і назад;

♦ витрати, пов’язані з найманням житлового приміщення;

♦ добові.

Такі витрати не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження. Сума компенсації (відшкодування) за втрачений заробіток обчислюється за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи, розрахованої відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р.

Загальний розмір виплати не може перевищувати суму, розраховану за відповідний час виходячи із трикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Сума компенсації (відшкодування) за відрив від звичайних занять обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія, і не може перевищувати її розміру, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять. Винагорода за виконану роботу експертам, спеціалістам, перекладачам сплачується, якщо така робота не є їх службовим обов’язком. Розмір винагороди експерта, якщо виконана робота не є його службовим обов’язком, не може перевищувати нормативну вартість проведення відповідних видів судової експертизи у науково-дослідних установах Міністерства юстиції України.

Розмір винагороди спеціаліста або перекладача, якщо виконана робота не є їх службовим обов’язком, обчислюється за кожну годину пропорційно до середньої заробітної плати особи, розрахованої відповідно до абзацу третього пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 р. Загальний розмір виплати не може перевищувати суми, розрахованої за відповідний час виходячи із трикратного розміру мінімальної заробітної плати. Виплати компенсації (відшкодування) особі за відрив від звичайних занять і за проведену роботу провадяться за постановою (ухвалою) органу, який зробив виклик. У постанові (ухвалі) зазначаються вихідні дані для визначення суми винагороди (конкретний розмір винагороди у межах норм, зазначених у пунктах 2, 3, 5, 6 Інструкції, та час, затрачений нею у зв’язку з явкою за викликом і на виконання даного їй завдання).