§ 2. Комерційне представництво

Питання комерційного представництва регулює лише одна стаття 243 ЦКУ. ЦКУ не передбачає поняття комерційного представництва. Існує точка зору, що комерційне представництво є однією з можливих форм (різновидів) комерційного посередництва.

передбачають здійснення виключно фактичних дій, які сприяють вчиненню правочину. Комісіонер та консигнатор, на відміну від комерційного представника, діють від власного імені. Комерційне представництво слід також відрізняти від інших суміжних правовідносин, зокрема дилерства, дистриб'юторства. На відміну від комерційного представника, дилер та дистриб'ютор діють від власного імені, за власний рахунок, у власних інтересах.

Комерційне представництво є видом добровільного представництва з особливим суб'єктним складом і сферою застосування. Особливістю суб'єктного складу відносин комер­ційного представництва є те, що комерційними представниками можуть бути як юридичні, так і фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

До особливостей здійснення комерційного представництва можна також віднести предмет та характер дій комерційного представника, внаслідок чого закон надає йому право одночасно представляти різні сторони при укладенні правочину, якщо на це є їхня згода або якщо така можливість прямо передбачена законом. Проте не допускається здійснення угод комерційним представником від імені особи, яку він представляє, щодо себе особисто ^[127].

І. Я. Верес ^[128] пропонує визначення комерційного

представництва як правовідношення, в якому одна сторона (комерційний представник - фізична особа-підприємець або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності) зобов'язана вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності від імені другої сторони (особи, яку представляють - фізичної особи-підприємця або юридичної особи, яка є суб'єктом підприємницької діяльності), а також здійснювати необхідні при цьому інші юридичні дії та (або) пов'язані з ними фактичні дії, а друга сторона зобов'язана сплатити за надані послуги певну грошову суму.

Для комерційного представництва як представницького правовідношення характерні такі ознаки:

• у межах правовідносин комерційного представництва обов'язковим є вчинення комерційним представником правочину;

• комерційний представник має право діяти лише від імені особи, яку він представляє;

• комерційний представник діє тільки в межах наданих йому повноважень;

• комерційний представник діє в інтересах особи, яку він представляє, та за її рахунок.

Характерною ознакою комерційного представництва як різновиду добровільного є те, що передумовою його виникнення є волевиявлення особи, яку представляють, та комерційного представника, відображене у договорі про комерційне представництво або в односторонніх правочинах особи, яку представляють, та комерційного представника (видача та прийняття довіреності). З моменту укладення договору про комерційне представництво або вчинення односторонніх правочинів особою, яку представляють, та комерційним представником (видача та прийняття довіреності) виникає зобов’язальне правовідношення - комерційне представництво, в якому комерційний представник зобов’язується вчиняти правочин (правочини) від імені особи, яку він представляє.

Кваліфікуючими ознаками комерційного представництва є такі:

• комерційного представника уповноважують не лише на вчинення правочинів у сфері підприємницької діяльності, а й на здійснення юридичних або (та) фактичних дій, якщо вони є пов’язаними та необхідними для вчинення правочинів;

• комерційним представником та особою, яку представляють, може виступати лише фізична особа - підприємець або юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності;

• послуги комерційного представника мають відплатний характер.

Таким чином, однією з ключових характерних рис комерційного представництва, яка дозволяє виділити його в окремий вид представництва є особливий правовий статус комерційного представника. Відповідно до ч. 1 ст. 243 ЦКУ комерційним представником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Так, до обов’язків комерційного представника належать:

1. Вчинення від імені особи, яку комерційний представник представляє, правочинів. Комерційний представник повинен здійснювати також інші юридичні дії та (або) фактичні дії, якщо вони є необхідними для вчинення правочинів, якщо це не суперечить правовій природі комерційного представництва і якщо інше не передбачено в договорі про комерційне представництво^[130].

2. Обов’язок повідомити третю особу, з якою комерційний представник вступає у відносини від імені і в інтересах особи, яку він представляє, про свій статус комерційного представника і надати докази наявності повноважень діяти від імені та в інтересах особи, яку представляє. Невиконання цього обов’язку спричиняє загалом невиконання комерційним представником своїх зобов’язань згідно з договором про комерційне представництво.

3. Обов’язок повідомляти особу, яку представляють, про обставини виконання зобов’язання, які істотно можуть вплинути на її інтереси, зокрема про вчинені від її імені правочини, а також на вимогу особи, яку представляють, повідомляти про інші відомості щодо виконання зобов’язання. У ч. 1 ст. 1006 ЦКУ передбачений обов’язок повіреного повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення. Слід підкреслити, що даний обов’язок не визначений законом як імперативний у будь- яких випадках, а виникає лише на вимогу довірителя.

4. Обов’язок надавати особі, яку представляють, звіт та виправдальні документи після виконання зобов’язання. Відповідно до ч. 1 ст. 1006 ЦКУ, повірений зобов’язаний після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання надати звіт про виконання доручення та виправдальні документи, якщо це вимагається згідно з умовами договору та характером правовідношення. Особливості зобов’язань комерційного представника обумовлюють потребу для особи, яку представляють, отримувати від комерційного представника звіт та виправдальні документи.

5. Обов’язок комерційного представника негайно передати особі, яку він представляє, все одержане у зв’язку з виконанням своїх зобов’язань. Відповідно до ч. 1 ст. 1006 ЦКУ, повірений зобов’язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв’язку з виконанням доручення. Даний обов’язок обумовлений тим, що комерційний представник уповноважується на вчинення юридичних дій, які можуть бути спрямовані на виникнення, зміну або припинення господарських прав та обов’язків, реалізацію вже існуючих прав та виконання зобов’язань від імені та виключно в інтересах особи, яку комерційний представник представляє. А вчинення комерційним представником даних дій супроводжується отриманням майна, відповідних документів, що свідчать про наявність правових зв’язків між особою, яку представляють, та третіми особами. Дане майно повинне бути передане їхньому власникові.

6. Обов’язок повернути довіреність негайно після припинення правовідносин комерційного представництва. Відповідно до ч. 1 ст. 1006 ЦКУ, повірений зобов’язаний після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився. Згідно з ч. 3 ст. 243 ЦКУ документом, який є достатнім для підтвердження повноважень, може бути письмовий договір, укладений між комерційним представником та особою, яку він представляє. За таких обставин, видача комерційному представникові довіреності є необов’язковою^[131]. Таким чином, обов’язок щодо її повернення виникає лише у випадку видання особою, яку комерційний представник представляє, окремої довіреності.

7. Варто погодитись з думкою І. Я. Верес^[132] про доцільність

закріплення на законодавчому рівні обов’язку комерційного

представника щодо нерозголошення конфіденційної інформації, яка стала йому відома при здійсненні повноважень. Слід зауважити, що в ст.

обов'язку й для комерційного представника. Відповідна заборона повинна діяти і після припинення правовідносин комерційного представництва. При здійсненні комерційного представництва одночасно кількох сторін правочину вказаний обов'язок виступає особливо важливою гарантією для захисту їхніх інтересів. Для ефективного застосування норми необхідно, щоб комерційний представник та особа, яку він представляє, визначали умови щодо обсягу, передачі і використання конфіденційної інформації в договорі про комерційне представництво або в окремому договорі про нерозголошення. Також повинен бути встановлений строк, протягом якого, після припинення правовідносин комерційного представництва, комерційний представник і надалі зобов 'язаний не розголошувати відповідну конфіденційну інформацію.

8. Договором про комерційне представництво також можуть бути передбачені додаткові обов'язки комерційного представника, зокрема обов'язок не укладати з іншими особами договорів, які аналогічні вже укладеному договору про комерційне 133 представництво.

Правами комерційного представника є:

1. Право на плату за надані послуги. Здійснення комерційного представництва обов'язково передбачає вчинення правочинів, тому комерційний представник отримує право на плату за вчинення даних дій. Комерційний представник, як правило, здійснює також юридичні та (або) фактичні дії, які є необхідними для вчинення правочинів, тому в таких випадках комерційний представник вправі вимагати окремо відповідну плату за їх здійснення. Якщо вищевказані плати не охоплюють фактичні витрати, необхідні для виконання комерційним представником своїх обов'язків, комерційний представник вправі вимагати відшкодування понесених ним фактичних витрат.

Згідно з ч. 2 ст. 1002 ЦКУ, якщо в договорі доручення не визначено порядок виплати плати повіреному, вона виплачується після виконання доручення. Отже, право комерційного представника не може залежати від проведення взаєморозрахунків між особою, яку він представляє, і третьою особою за укладеним між ними договором. Хоча договором про комерційне представництво сторони можуть визначити протилежне.

2. У ч. 2 ст. 1004 ЦКУ передбачено, що повіреному, який діє як комерційний представник, довірителем може бути надано право відступати в його інтересах від змісту доручення без попереднього запиту про це. Дане право розширює загалом межі повноваження комерційного представника.

3. Відповідно до ч. 2 ст. 243 ЦКУ комерційний представник може здійснювати комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину за їхньою згодою. При цьому комерційний представник не вправі від імені особи, яку він представляє, вчиняти правочин із самим собою як стороною. У ч. 2 ст. 243 ЦКУ закріплена лише одна умова для здійснення комерційного представництва одночасно кількох сторін правочину, а саме згода цих сторін. Право на комерційне представництво одночасно кількох сторін, як інші повноваження, може бути передбачене в письмових договорах, які обидві сторони майбутнього правочину уклали з комерційним представником або у виданих йому довіреностях. Якщо відносини комерційного представництва мають тривалий характер і необхідність уповноваження комерційного представника на подвійне представництво виникає після укладення зазначених договорів чи довіреності, згода повинна бути виражена в письмовій формі. Загальною гарантією, яка стосується також і комерційного представництва, є визнання судом недійсним правочину, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною відповідно до ст. 232 ЦКУ.

В юридичній літературі пропонують на законодавчому рівні передбачити оплату та відшкодування витрат комерційного представника в однаковому розмірі з боку осіб, яких одночасно представляє комерційний представник. На думку М. М. Бра- гінського, таке правило дозволить уникнути ситуації, при якій комерційний представник буде надавати перевагу тому з контрагентів, хто платитиме йому більше ^[134].

4. Пропонується також закріпити на законодавчому рівні право комерційного представника на притримання речі, яка має бути передана особі, яку він представляє, щоб забезпечити йому вимоги щодо оплати за надані послуги ^[135]. Слід зауважити, що ЦКУ передбачає дане право лише для комісіонера (ст. 1019).