Суть судового рішення

Відповідно до ст. 195 ЦПК судовий розгляд справи, за загальним правилом, закінчується ухваленням судового рішення.

Судове рішення - це акт правосуддя, що здійснюється від імені держави і забезпечує реальний захист порушених, оспорюваних, невизнаних прав, свобод та інтересів фізичних, юридичних осіб та держави.

Крім того, рішення суду є процесуальним актом у цивільній справі, який має свою форму та зміст, у ньому підсумовується уся діяльність суду першої інстанції щодо вирішення справи по суті. У рішенні має місце встановлення фактичних обставин справи - наявність або відсутність юридичних фактів, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а відповідач - заперечення проти позову; дослідження та оцінка поданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів та правова кваліфікація конкретних правовідносин.

Залежно від різних критеріїв рішення поділяються на певні види:

- за суб’єктним складом осіб, які ухвалювали рішення, - рішення, які ухвалюються одним суддею, та рішення, які ухвалюються колегіально.

Судове рішення як акт правосуддя також може ухвалюватися відповідно до його повноважень судом апеляційної інстанції (п. 2 ч.І ст. 307, п. З ч. 1 ст. 307, ч. 2 ст. 314 ЦПК) та судом касаційної інстанції (статті 332, 336, 344 ЦПК);

- залежно від способів захисту цивільних прав (ст. 16 ЦК, ст. 4 ЦПК):

рішення про присудження (стягнення аліментів, відшкодування шкоди) - рішення, які зобов'язують відповідача вчинити на користь позивача (третьої особи з самостійними вимогами) певну дію або утриматися від її вчинення з метою поновлення порушеного права;

рішення про визнання - рішення, якими підтверджуються наявність або відсутність певних правовідносин, юридичних фактів. Вони поділяються на:

позитивні - про визнання права власності; негативні - про визнання правочину недійсним; рішення перетворювальні (конститутивні) - рішення про розірвання шлюбу, про виділ частки майна із спільної сумісної власності, тобто ці рішення ухвалюються на зміну або припинення певних правовідносин.

У теорії цивільного процесу має місце й інша класифікація поділу рішень на види2:

завершальні, тобто ті, якими вирішено усі правові вимоги, передано на розгляд суду;

додаткові - вирішуються окремі правові вимоги, з приводу яких сторони подавали докази і давали пояснення, що не були розв'язані основним рішенням (ст.

альтернативні — ті, якими встановлюються два можливих точно визначених способи його виконання, передбачені нормами матеріального права;

факультативні - рішення, що зобов'язують відповідача до виконання певних дій, а у випадку неможливості їх виконання водночас визначають інший спосіб це зробити;

заочні - рішення, які ухвалюються за відсутності відповідача (ст. 224 ЦПК);

часткові (окремі) - рішення, якими вирішуються окремі правові вимоги, що були достатньо встановлені судом або визнані відповідачем (мають місце при роз'єднанні позовів. - С.Ф.). Щодо інших позовних вимог рішення не ухвалюється до з’ясування необхідних обставин та подання необхідних доказів. У одній справі може бути ухвалено рішення, яке стосується декількох позивачів та декількох відповідачів (процесуальна співучасть. - С.Ф.Уі

проміжні - рішення, якими вирішено спірну вимогу про право, із залишенням невирішеної вимоги про її розмір;

умовні - рішення, якими право позивача вважається визнаним тільки залежно від настання (яенастання) певних обставин. Виконання (невиконання) певних дій, а також коли його виконання залежить від зазначених умов.