§ 2. Показання свідків

Один із засобів доказування в цивільному процесі — показання свідків, тобто повідомлення суду свідком відомостей (фактичних да­них) про обставини, які мають значення для справи.

Свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст.

Як правило, свідками викликаються громадяни, яким особисто відомі будь-які істотні для справи обставини. Особи, які знають про ці обставини зі слів інших чи в результаті ознайомлення з певним доку­ментом, за необхідності можуть також допитуватись як свідки. Їх по­казання вважаються похідними і дозволяють знайти первісні докази. Якщо ж свідок не може назвати джерела своїх відомостей, такі фак­тичні дані не будуть доказами.

Згідно із ст. 51 ЦПК не підлягають допиту як свідки: 1) недієздат­ні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на ліку- 500

ванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання; 2) особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв'язку з їхнім службовим чи професійним становищем, — про такі відомості; 3) священнослужителі — про відомості, одержані ними на сповіді ві­руючих; 4) професійні судді, народні засідателі та присяжні — про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку.

Особа, що просить про виклик свідка, повинна зазначити його прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання та обставини, які свідок може підтвердити.

Якщо викликаний свідок не з’явиться в судове засідання з причин, визнаних судом неповноважними, його може бути піддано штрафу, а при неявці за повторним викликом — примусовому приводу через органи внутрішніх справ.

Свідків, які постійно проживають поза місцем знаходження суду, що розглядає справу, і не можуть з поважних причин з’явитись у судо­ве засідання, може допитати суд за місцем їх проживання за доручен­ням суду, який розглядає справу.

Крім обов’язку дати показання свідок наділений процесуальними правами. Свідок, даючи показання, може користуватися записами у ви­падках, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти у пам’яті. Ці записи подаються судові та особам, які беруть участь у справі, і можуть бути приєднані до справи за ухвалою суду (ст. 181 ЦПК). Свідок має право давати по­казання рідною мовою або мовою, якою він володіє, користуватися письмовими записами, відмовитися від давання показань у випадках, встановлених законом, а також на компенсацію витрат, пов’язаних з викликом до суду (ч. 4 ст. 50 ЦПК). За ним зберігається його середній заробіток за місцем роботи. Свідкам, які не є робітниками або служ­бовцями, за відрив їх від роботи чи звичайних занять виплачується винагорода у встановленому розмірі. Свідкові у встановлених розмірах оплачується також вартість переїзду, добові та витрати по найму жит­ла (ст. 86 ЦПК).

Відповідно до законодавства свідок має право відмовитись від давання показань із встановлених законом підстав. Відмова від даван­ня показань приймається судом шляхом постановления ухвали. Фун­даментальна норма щодо імунітету свідка міститься у ч. 1 ст. 63 Кон­ституції України, відповідно до якої особа не несе відповідальність за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

У судовому засіданні кожний свідок допитується окремо. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі засідання суду під час розгляду справи.

Перед допитом свідка суд встановлює його особу, вік, рід занять, відношення до даної справи і стосунки із сторонами та іншими осо­бами, які беруть участь у справі, і попереджає його про кримінальну відповідальність за дачу суду завідомо неправдивих показань і за від­мову дати показання.

Свідкам, які не досягли шістнадцяти років, суд роз'яснює обов'язок правдиво розповісти, що їм відомо по справі, але вони не попереджу- ються про відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу за- відомо неправдивих показань.

Допит свідка починається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо по даній справі, після чого першою йому ставить запитання особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі. Свідкові, викликаному з ініціативи суду, першим ставить запитання позивач.

Суд має право ставити запитання свідку в будь-який час його до­питу.

Кожний допитаний свідок залишається в залі засідання суду до закінчення розгляду справи. Суд може дозволити допитаним свідкам залишити зал засідання суду до закінчення розгляду справи за згодою сторін.

Свідок може бути допитаний повторно на тому ж або на наступно­му засіданні за його власною заявою, за заявою сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Суд може призначити свідкам очну ставку для з'ясування причин розходжень в їх показаннях.

Порядок допиту неповнолітніх свідків специфічний. Допит свідків, які не досягли п'ятнадцяти років, — обов'язково, а неповнолітних свідків від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років — за розсудом суду про­вадиться у присутності педагога або близьких для свідка осіб (батьків, усиновителів, опікунів, піклувальників), якщо вони не заінтересовані у справі.

Зазначені особи можуть з дозволу суду ставити свідкові запитання.

У виняткових випадках, на час допиту осіб, які не досягли повно­ліття, із залу судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї осо­би до залу судового засідання їй повідомляють про показання свідка, який не досяг повноліття, і надають можливість поставити запитання свідкові.

Свідок, який не досяг шістнадцяти років, після закінчення його до­питу видаляється із залу судового засідання, крім випадків, коли суд визнає за необхідне присутність цього свідка в залі судового засідання.

Показання свідків, зібрані в порядку судового доручення, оголо­шуються в судовому засіданні.