§ 1. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників

Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників є одним із засобів доказування. Ці пояснення мають статус доказів за умов, що сторони, треті особи та їхні представники допитані як свідки та по­яснення давалися за їх згодою (ст.

Доказове значення мають лише ті пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, в яких містяться відомості про факти, що мають значення для справи.

Поряд із поясненнями по суті справи сторони, треті особи та їхні представники мають право надавати свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового розгляду, брати участь у допиті свідків і експертів, висловлювати свою думку з приводу змісту й до­стовірності письмових і речових доказів тощо. Подібні пояснення поряд із заявами розпорядчого характеру (визнання позову, відмова від позову тощо) не є доказами у справі.

Таким чином, пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників мають неоднакове значення, а доказами в цивільній справі можуть бути тільки ті пояснення, які містять відомості про факти, що належать до предмета доказування. У поясненнях сторін виділяють: 1) повідомлен­ня, відомості про факти, тобто докази; 2) волевиявлення; 3) су­дження про юридичну кваліфікацію правовідносин; 4) мотиви, аргу­менти, за допомогою яких кожна сторона висвітлює фактичні обста­вини у вигідному для себе аспекті; 5) прояв емоцій, настрою^[CCCXX]. Такий підхід можна застосовувати і до пояснень третіх осіб та представників сторін (третіх осіб).

Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників як засіб до­казування в цивільному процесі мають істотне значення, виходячи з того, що тягар доказування несуть сторони по справі. Визнаючи за сторонами, третіми особами та їхніми представниками право давати пояснення, закон передбачає скасування рішення, якщо справу роз-

глянуто у відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання (ст.

Відсутність усних або письмових пояснень сторін або третіх осіб, їхні представників, які не з'явилися в судове засідання, може призвес­ти до постановлення судом необґрунтованого рішення, оскільки утруд­нюється з'ясування взаємовідносин сторін. Тому навіть у випадках неявки без поважних причин у судове засідання особи, яка бере участь у справі, питання про можливість розгляду справи за її відсутності повинно вирішуватися судом з урахуванням необхідності її пояснення для з'ясування взаємовідносин сторін і достатності доказів.

Особливе значення пояснень сторін та третіх осіб визначається тим, що вони є учасниками спірних правовідносин і можуть дати повні відомості щодо фактів, які мають значення для справи. З цим пов'язані і функції їхніх представників.

Специфікою пояснень сторін та третіх осіб як засобів доказування є те, що сторони (треті особи) юридично заінтересовані в результатах справи і дача пояснень — їх право, а не обов'язок. Разом з тим їх па­сивність у доказовій діяльності призводить до ухвалення рішення не на користь пасивної сторони.

Зазначена специфічна ознака пояснень сторін (третіх осіб) осо­бливо виявляється в судовому засіданні. Суд визначає порядок допиту свідків, експертів і дослідження всіх інших доказів лише після заслу­ховування пояснень сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Це дає можливість суду обрати найбільш доцільний і швидкий шлях дослідження і перевірки всього доказового матеріалу, в ході якого мають бути підтверджені або спростовані твердження сторін (третіх осіб). Така регламентація ходу судового засідання з цивільної справи орієнтує суд на критичне ставлення до тих пояснень, які надані сторо­нами (третьою особою) з метою обґрунтування і захисту своїх прав та законних інтересів.

Суд не може будувати висновки лише на заявах сторін (третіх осіб) і повинен запропонувати сторонам (третім особам) обґрунтовувати свої твердження. Не тільки твердження сторін (третіх осіб), а й визнання фактів, якими вони обґрунтовують свою позицію, не є обов'язковими для суду і приймаються тільки тоді, коли немає сумніву, що визнання відповідає обставинам справи.

ній доказ. Цим визначається і значення пояснень представників сторін (третіх осіб).

Є два види пояснення сторін (третіх осіб): твердження і визнання. Сутність тверджень полягає в тому, що в них містяться відомості про факти, які згідно із законом повинна доказувати сторона як суб'єкт доказування. Сутність же визнання в іншому. Визнання сторони — це таке пояснення, що містить відомості про факти, які згідно із законом повинна доказувати інша сторона.

На відміну від пояснень сторін (третіх осіб) про факти, які відпо­відають їх процесуальній заінтересованості, а тому потребують об­ґрунтування іншими засобами доказування, визнання фактів, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, які суперечать її процесуальній заінтересованості, може стати достатнім, і, отже, єдиним доказом наявно сті відповідного факту, якщо, на думку суду, визнання відповідає дійсним обставинам справи, не порушує будь-чиїх прав і законних інтересів і не зроблено під впливом обману, насильства, погрози або помилки.

У зв'язку з цим виникає питання щодо суб'єктів такого роду визнан­ня. На наш погляд, це право має персоніфікований характер і реалізу­ється перш за все самою стороною (третьою особою). Що стосується визнання факту, який повинна доводити суду сторона, і який визна­ється судовим представником, то тут суду слід більш уважно підходи­ти щодо оцінки наслідків такого визнання.

Визнання стороною (третьою особою) факту звільняє іншу сторо­ну (третю особу) від його доказування, якщо суд визнає цей факт встановленим. Про прийняття судом визнання стороною факту має бути винесена ухвала.

Судове визнання стороною (третьою особою) факту може бути як усним, так і письмовим.

Визнання факту, зроблене не в судовому засіданні, не є доказом. Будучи доказовим фактом, воно само потребує доказування, тобто об­ґрунтування іншими доказами.

Так, факт позасудового визнання відповідачем батьківства у спра­ві про встановлення батьківства суд встановлює на підставі доказів, які з достовірністю його підтверджують.

Особливе процесуальне значення має визнання стороною (третьою особою) факту, для підтвердження якого допустимі лише певні засоби доказування — письмові докази або нотаріальна форма угоди.

Недотримання передбаченої законом форми угоди позбавляє сто­рону (третю особу) права у випадку спору посилатися для підтвер­дження її дійсності на показання свідків.

Процесуальне значення визнання стороною (третьою особою) фак­ту укладання угоди без дотримання юридичної форми полягає в тому, що визнання факту робить можливим підтвердження угоди будь-якими засобами доказування, у тому числі й показаннями свідків.

Таким чином, особливості допиту сторін, третіх осіб та їх пред­ставників зводяться до такого:

1) сторони, треті особи та їхні представники можуть бути допита­ні як свідки тільки за їх згодою;

2) ініціатором допиту може бути як позивач, відповідач, їх пред­ставник, так і суд;

3) вказані особи можуть бути допитані як свідки тільки про відомі їм обставини, що мають значення для справи;

4) вони дають показання як свідки згідно із правилами, встановле­ними ЦПК (статті 180 — 182);

5) вказані особи мають право відмовитись від давання показань за наявності підстав, передбачених законодавством (правовий імунітет).