Посібник з питань взаємодії між суддями та ЗМІ

Запрошуємо Вас скористатися “Посібником з питань взаємодії між суддями та ЗМІ”. Цей посібник підготовлений спільними зусиллями Громадського комітету з відносин Конференції суддів штату Індіана та Прес асоціацією Хузьї штату.

“Посібник з питань взаємодії між суддями та ЗМІ” розвиває ідею створення “пожежної команди” як інструмента, який судді та журналісти можуть використовувати, щоб забезпечити висвітлення в ЗМІ саме роботи судів та судових процесів, а не сварок та непорозумінь. Громадський комітет з відносин Конференції суддів штату Індіана та Прес асоціація Хузьї штату будуть вдячні за будь- які зауваження та коментарі стосовно змісту цього посібника. Судді і журналісти можуть подавати свої зауваження до Суддівського центру штату Індіана (317-232-1313) Дженні Бауеру, jbauer@courts.state.in.us, або Прес асоціації Хузьї (317-624-4427) Стіву Кею, Генеральному раднику асоціації skey@hspa.com.

Огляд процесу в цивільному суді

Дізнайтеся про основи цивільного судочинства в судах штату Індіана. GO

Рішення про нерозголошення

Що таке рішення суду про нерозголошення та як воно впливає на ЗМІ? GD

Огляд процесу в кримінальному суді

Дізнайтеся про основи кримінального судочинства в судах штату Індіана. GO

Доступ громадян до кримінального судочинства

Дізнайтеся про правила щодо доступу громадян до кримінального процесу, включно з обговоренням присяжних. GO

Доступ громадян до судових записів Ознайомтесь з посібником «Доступ громадян до судових записів», який був підготовлений на основі Aдміністративного правила 9 і виданий відділенням судової адміністрації штату. GO

Коментарі суддів/адвокатів щодо справ

Що можна, а що не можна говорити суддям та адвокатам в процесі розгляду справи.

Обмеження на опублікування деяких матеріалів

Що таке обмеження на опублікування деяких матеріалів та як воно впливає на ЗМІ? GO

Виклик журналістів до суду

Що відбувається коли ЗМІ викликають давати свідчення по справі в суді? GO

Дисципліна адвокатів

Що відбувається, якщо отримано скаргу на адвоката? Чи процес розгляду скарги є закритим чи відкритим? Чи має громадськість доступ до дисциплінарних справ адвокатів? GO

Стандарти справ про наклеп

Що таке наклеп за законами та судовою практикою штату Індіана? GO

Закон штату індіана про відкриті двері та

Спілкування ЗМІ з присяжними

Ознайомтесь з правилами спілкування з присяжними в процесі розгляду справи. GO

Фотовідео камери в залі суда

Дізнайтесь про правила, які регулюють використання камер в судах першої та апеляційної інстанції штату Індіана. GO

про доступ до публічних записів

Дізнайтесь про Закон про відкриті двері штату Індіана та закони щодо доступу до публічних записів від Радника з питань доступу громадян штату Індіана. G)

Поради суддям щодо спілкування із ЗМІ Допомога журналістам та суддям у вирішенні конфліктів щодо висвітлення в ЗМІ роботи судів. GO

Джерело: http://www.in.gov/judiciary/pubs/media-guide/index.html

Захист джерел

Марія Місьо

Директор Програми Правового Захисту та Освіти ЗМІ IREX U-Media

Мертвий сезон серпня 2004 року оживив безпрецедентний випадок в історії української журналістики. Британський журналіст Аскольд Крушельницький опублікував в газеті „Індепендент” (Independent) статтю про документи, згідно яких МВС (так звана група перевертнів під лідерством Ігоря Гончарова) проводило стеження за Георгієм Гонгадзе певний час перед його смертю. Крушельницький написав, що Міністр внутрішніх справ Володимир Кравченко та генерал міліції Пукач мали безпосереднє відношення до цієї справи. Після появи статті, Генеральний Прокурор відкрив кримінальну справу за фактом витоку конфіденційної інформації.

Стаття Крушельницького базувалась на матеріалах близько двохсот сторінок документів зі справи Гонгадзе.

IREX надав Крушельницькому консультацію щодо його прав та обов’язків згідно українського законодавства, що дозволило йому отримати певний рівень захисту. Стаття 26(11) Закону „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” говорить, що журналіст має право на конфіденційність джерел, крім випадків, коли суд вимагає розкрити джерело. Слідчі прокуратури не були судом, і Крушельницький не був зобов’язаний відповідати на їх запитання. Але якби кримінальна справа дійсно дійшла до суду, тоді ситуація була б зовсім іншою—особливо, оскільки Закон „Про пресу” не окреслює критерії, які суд повинен використовувати при прийнятті рішення щодо примусового розкриття джерел. Закон „Про телебачення та радіомовлення” надає більший ступінь захисту, проте захист джерел не є правом журналіста, а скоріше зобов’язанням по відношенню до джерела, та повинен надаватись у письмовому вигляді. Якщо журналіст порушує це зобов'язання, джерело може подати до суду за порушення умов конфіденційності.

Після двох днів безрезультатних допитів, Крушельницького більше не турбували слідчій прокуратури. Але інцидент набув розголосу серед українського медіа оточення, яке вважало сам факт того, що від журналіста вимагали розкрити своє джерело інформації як атаку на свободу преси. У політичних умовах того часу, так це, напевно, і було. Але це була атака, прецеденти якої існують у багатьох інших країнах, включно і в Сполучених Штатах.

У лютому 2005 року, репортер Нью Йорк Таймс (New York Times) Джудіт Міллер була ув'язнена федеральним апеляційним судом за звинуваченням у невиконанні вимоги назвати великому журі присяжних свої джерела у рамках розслідування факту розкриття особи офіцера ЦРУ під прикриттям.

На відміну від звичайних журі присяжних, які вирішують питання про вину або невинність у кримінальних справах та приймають рішення щодо фактів у цивільних справах, великі журі використовуються федеральним урядом та деякими штатами для визначення, чи існує достатньо доказів для обвинувачення особи у злочині. На відміну від судового процесу, потенційний обвинувачений не має права бути присутнім на засіданні великого журі. Процес по справі також секретний, щоб захистити репутацію людей, яких помилково звинуватили у злочині, та щоб заохотити свідків вільно давати свідчення, а також уникнути можливості попередження особи, щодо дій якої проводиться розслідування, до власне висунення звинувачення.

Міллер провела 85 днів у в'язниці після того, як суд відхилив її аргумент що Перша Поправка до Конституції надає пресі право захищати конфіденційність джерела. Міллер звільнили у вересні після заяви про те, що її джерело дозволило їй давати свідчення (хоча, як виявилось, такий дозвіл був даний навіть до того, як Міллер ув'язнили), а свідчення двох інших журналістів є дуже важливими для обвинувачення Ай. Льуіса Ліббі молодшого (I. Lewis Libby, Jr.), високопосадовця в адміністрації Буша.

Ліббі звинувачують у наданні журналістам інформації щодо особи Валері Плейм, агента ЦРУ під прикриттям, після того як її чоловік (колишній дипломат Джозеф Вільсон) написав газетну статтю, у якій висловив серйозні сумніви щодо обґрунтування позиції адміністрації Буша про вторгнення в Ірак. Відразу після цього, хтось „злив” особу Плейм, що було потім визначено як спробу дискредитації Вільсона.

Патрік Дж. Фіджеральд, прокурор з особливих питань, сказав, що довго думав про виклик журналістів до суду. „Я не думаю, що виклик журналіста до суду повинен бути звичайною справою, це повинно бути надзвичайним випадком”.

Хоча в американських судах не існує єдиного стандарту, який вони повинні використовувати, зобов'язуючи журналіста відкрити своє джерело, багато погоджуються з думкою, що журналіст повинен розкрити своє джерело лише у випадку, коли журналісту відомо про серйозний злочин, судовий розгляд якого неможливий без такого розкриття джерела інформації.

Справа Плейм була якраз такою, оскільки сам злочин полягав у наданні інформації журналістам. Таким чином, самі журналісти були єдиними людьми, які могли свідчити про злочин. Проте, в кінці, Ліббі не звинуватили в оприлюдненні імені агента, що працював під прикриттям, оскільки у справі були нюанси, які ускладнювали доведення цього факту. Натомість, його звинуватили у перешкоджанні правосуддю та дачі неправдивих свідчень.

З 1972 року, коли Верховним Судом було прийняте рішення у справі Бранзберг проти Хаєс, у США і досі триває дискусія про те, чи дійсно Конституцією США встановлене право захисту джерел. Відповідно до цього рішення, репортеру було наказано свідчити перед журі присяжних про те, що він був свідком вироблення нелегальних наркотиків. Суд визначив, що він „не може серйозно підтримати точку зору, що Перша Поправка захищає домовленість репортера приховувати кримінальні дії його джерела або докази таких дій, виходячи з теорії, що краще написати про злочин, ніж якимось чином йому завадити”.

Незважаючи на досить однозначну позицію суду, в окремій думці одного з суддів Верховного Суду вказувалось, що журналісти можуть мати певні обмежені конституційні права щодо захисту їх джерел, особливо якщо вони зможуть довести, що вимога надати свідчення перешкоджатиме вільному отриманню інформації. Потім журналісти використовували цю особливу думку, щоб доводити своє абсолютне право захищати джерела. Проте, як показала справа Джудіт Міллер, суди з ними не погодились.

У своєму рішенні федеральний апеляційний суд обговорював, чи правовий захист журналістів можливий взагалі, враховуючи появу нетрадиційних видів журналістики, особливо, домінування так званих веб-логів, або „блогів” в еру Інтернету. Деякі блоги мають більше читачів, ніж місцеві газети.

Судді риторично запитували, чи право захищати джерела повинно „також розповсюджуватись на власника веб-логу: стереотипного „блогера”, який сидить біля свого домашнього комп’ютера у піжамі та виставляє в Інтернеті свої найкращі твори, щоб поінформувати тих, хто „залізе” в Інтернеті на його сайт?”

Якщо журналісти мають право захищати свої джерела, питання, чи повинні блогери мати рівні права має не лише теоретичний характер.

Хоча суди не погодились, що журналісти повинні бути „над” рештою їх співвітчизників щодо можливості ігнорувати постанови суду, проте один із доводів, на яких наполягали журналісти, це те, що конфіденційність джерел вимагає захисту Першої Поправки, бо якщо їх примусять відкрити їх джерела, тоді журналістів стануть придатками до слідчих органів.

Тут є причини на тривогу. В опитуванні 2001 року, в якому брали участь 319 засобів масової інформації, Комітет Репортерів за Свободу Преси дійшов висновку, що цим ЗМІ було надіслано 823 судові повістки. Судові повістки у кримінальних справах, які здебільшого стосувалися витребування відео- та аудіоматеріалів, складали приблизно 56% від загального їх числа. Прокурори та відповідачі приблизно порівну звертались до суду з відповідними проханнями.

Комітет вважає, що такі дані викликають занепокоєння. „Кожного разу пресу примушують надавати докази прокурорам, поліції, обвинуваченим або сторонам, що ставить під сумнів нейтральний статус медіа, та перешкоджає вільному отриманню інформації громадськістю.” Без гарантій конфіденційності, ті особи, які можуть стати потенційними джерелами інформації, не зважуються на відповідні кроки щодо розкриття відомостей.

У світлі рішення Верховного Суду щодо Бранзберга, багато штатів прийняли закони про захист конфіденційності, які надавали журналістам право захищати свої джерела у судах штатів. Але ці права різняться від штату до штату, ними часто нехтують у кримінальних справах, а також статус закону штату не надає захисту в федеральному суді, рішенням якого, наприклад, була ув'язнена Джудіт Міллер. Справа Міллер підштовхнула до хвилі вимог за прийняття федерального закону про захист конфіденційності. Проте Конгрес США навряд чи прийме його, оскільки у загальному американська громадськість невисокої думки про журналістів та ЗМІ.

1.3.