2.2. Функціональний розподіл обов’язків між суддями та іншими працівниками суду

Розподіл праці у колективі державного органу, установи вимагає відокремлення різних видів діяльності, при якому кожний з працівників виконує певну окрему, суворо визначену частину праці обсягу загальної роботи.

Під функціональним розподілом праці у суді розуміється чітке визначення і розмежування завдань та функцій між його структурними підрозділами та функціональних обов’язків працівників суду. В свою чергу функціональні обов’язки – це повноваження, передбачені законом, трудовим договором, які обумовлені посадою або виконуваною роботою.

Під функціональними обов’язками судді розуміють можливість вчиняти різні процесуальні дії та здійснювати організаційні заходи, спрямовані на забезпечення розгляду справи. [134]213 Вид та міра функціональних повноважень судді визначається функцією судової влади та встановлюються законодавством.

Необхідність функціонального розподілу праці знаходить своє відображення у організаційній структурі управління.

Визначити коло обов’язків кожного працівника необхідно для того, щоб він їх знав, виконував та відповідав за їх виконання.

Що стосується суддів, то враховуючи їх специфічний статус як носіїв судової влади, їх повноваження згідно з законодавством поділяються на : 1) професійні; 2) функціональні та 3) процесуальні.

Професійні обов’язки суддів обумовлені їх статусом. До них належать : обов’язок дотримувати Конституції та законів України при здійсненні правосуддя; забезпечувати повний, всебічний та об’єктивний розгляд судових справ з дотриманням встановлених законом строків та інші обов’язки, закріплені у статтях 5 і 6 Закону України “Про статус суддів”.

Функціональні обов’язки суддів містяться у Законі України “Про судоустрій”. Вони в свою чергу поділяються на: 1)судові; 2) організаційно-розпорядчі; 3) аналітичні; 4) методичні та 5) контрольні.

Так, суддя місцевого суду відповідно до ст.

правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом; 2)

процесуальні та організаційні заходи з метою забезпечення розгляду справи; 3)

контроль відповідно до закону за своєчасним зверненням до виконання судових рішень, постановлених під його головуванням; 4)

інші передбачені законом повноваження.

Процесуальні повноваження суддів закріплені у процесуальному законодавстві.

Голова суду не тільки визначає обсяг обов’язків свого заступника (заступників), але й розподіляє судові справи між суддями місцевого суду.

При вивченні організації та умов праці у місцевих загальних судах ними були зібрані дані про розподіл справ між суддями одного суду на підставі принципу спеціалізації . На підставі такого аналізу ми дійшли висновку, що майже спеціалізація суддів по розгляду кримінальних, цивільних, а також та справ про адміністративні правопорушення, як засіб функціонального розподілу службових обов’язків у судах, зустрічається далеко не у всіх місцевих судах.214

Пояснюється це тим, що, по-перше, це реально можна вирішити при наявності не менш 6 суддів у місцевому судді, тому що під час відпустки, хвороби, відрядження, або очікування суддею обрання безстроково парламентом, яке інколи затягується до 3-6 місяців, справи певної категорії просто не будуть розглядатися у суді.

По-друге, при сьогоднішній чинності законодавства, постійному внесенню змін та доповнень до нього, один суддя не може якісно розглянути кримінальну справу, адміністративну, трудовий і цивільно-правовий спір, не кажучи про скарги на дії посадових осіб і т.п.

По-третє, порядок розгляду справ суддями місцевих загальних судів як по галузях права так і процесуально практично не змінився і лишається на тому ж рівні який був в посткомуністичній державі, тобто в тоталітарному суспільстві.

Таким чином, на жаль поки що судова реформа залишає невирішеним основне питання, яке може суттєво вплинути на процес оптимізації діяльності місцевих судів – запровадження конституційного принципу спеціалізації суддів.

Важливо відмітити те, що судово-правова реформа, яка проводиться в Україні з 1992 року, фактично аж ніяк не змінила в сторону покращення роботу місцевих загальних судів.

Як показує практика робочий день судді приблизно виглядає так : в першу чергу розглядаються адміністративні справи, після цього цивільні, якщо вони є не надто складними, і в завершення їх розгляду суддя приступає до вирішення кримінальної справи.

Думається, що при такому розкладі ретельно вивчити правові норми, які регулюють вирішення певних судових справ, практично неможливо.

Важливою і надзвичайно актуальною проблемою в роботі суддів місцевих загальних судів є строки розгляду справ. Розглянемо, наприклад, рух цивільної справи, яку розглядає суддя місцевого загального суду у відповідності до строків встановлених чинним цивільно-процесуальним законодавством.

У відповідності до ст.146 ЦПК України – підготовка справи до судового розгляду повинна бути проведена не більше, як в семиденний строк, а у виключних випадках цей строк може бути продовжений до 20 днів з дня прийняття заяви.

Ст. 147 ЦПК України встановлює такі строки розгляду цивільних справ:

1)трудові справи – в семиденний строк;

2)справи про стягнення аліментів і про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також втратою годувальника, – у десятиденний строк;

3)всі інші справи – у п’ятнадцятиденний строк [220]215.

Слід відмітити, що ці процесуальні строки розгляду цивільних справ не змінено також з часів посткомуністичної держави. Вважаємо, що це нереальні строки.

Не вдаючись в детальний аналіз, навіть суддя – початківець скаже, що по строках розгляду немовна зрівняти справи про стягнення аліментів і про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Останні являються як правило надзвичайно складними.

Тепер відтворимо процес розгляду цивільних справ суддею з врахуванням вимог ст.91 ЦПК України, щоб “повістка про виклик до суду повинна бути завчасно вручена особі, яка викликається, але у всякому разі не пізніше ніж за п’ять днів до судового засідання.” [220]216.

Незрозуміло, як можуть бути розглянуті трудові справи в семиденний строк після закінчення підготовки справи і одночасно викликати сторони і осіб, що беруть участь в судовому засіданні, так щоб судові повістки були вручені не пізніше ніж за п’ять днів до розгляду справи? Разом з тим, практика говорить, що в межах адміністративного району повістки ідуть біля 5 днів.

Слід відмітити, що в законодавствах більшості європейських країн, такого інституту, як строки розгляду цивільних справ немає і судді керуються при розгляді справ строком розумної достатності і кожний конкретно суддя визначає сам, який строк він буде слухати справи, точніше він не може знати наперед скільки часу необхідно буде для всебічного і об’єктивного вирішення цього чи іншого цивільного спору.

Це в повній мірі відповідає вимогам ст.6-1 Конвенції “Про захист прав людини та основних свобод” прийнятої в м.

Працюючи чотирнадцять років на посаді голови місцевого загального суду, а також спілкуючись із суддями з різних регіонів, автор побачив важливу закономірність, яка полягає в тому, що зокрема середньомісячне навантаження на суддів місцевих міських судів порівняно з місцевими районними судами переважно вище майже в два рази.

Яскравим прикладом цього є аналіз діяльності місцевих судів Рівненської області. Так наприклад за 2001 рік місячна навантаженість на одного суддю місцевого суду м. Рівне склала 112,45 справ при середньо обласній навантаженості 66 справ. Слід відмітити, що в 2001 році в суді працювало 12 суддів.

За 2003 рік фактична місячна завантаженість на одного суддю цього суду склала 181,84 справи, при середньо обласній навантаженості 90 справ. В суді працювало вже 18 суддів [4]218.

Це свідчить про те, що місцеві суди в містах перевантажені, а як наслідок цього – порушення строків розгляду справ, поспішний і неякісний їх розгляд.

Вважаємо, що створенням судових округів дана проблема вирішалася б автоматично, так як при їх створенні можна врахувати в першу чергу навантаження на суддю.

Зокрема такий принцип взятий за основу функціонування мирових судів в Росії, там судові дільниці створюються із розрахунку чисельності населення на такі дільниці від 15 до 30 тис. населення [86]219.

Ми вважаємо також, що об’єднання міських і районних судів в міськрайонні у відповідності до Указу Президента України “Про внесення змін до Мережі та кількісного складу суддів місцевих судів” від 15 березня 2004 року лише ускладнить роботу цих судів, адже в багатьох цих судових установах буде працювати більше 100 працівників разом із суддями.

Рівень усієї судової діяльності залежить від якості та своєчасності виконання своїх функціональних обов’язків кожним працівником місцевого суду, в тому числі – працівниками апарату суду.

На апарат місцевого суду покладається здійснення організаційного забезпечення роботи місцевого суду. Його очолює керівник апарату – завідуючий секретаріатом, який підпорядковується голові суду і координує свою діяльність з відповідними територіальними управліннями державної судової адміністрації. Правовий статус службовців, які працюють в апараті суду, визначається законом про державну службу (ст. 130 Закону України “Про судоустрій”).

Від виконання ряду організаційно-технічних заходів залежить своєчасне призначення судових справ до розгляду, вирішення скарг та інших звернень громадян, чітке та культурне обслуговування осіб, що звернулися до суду. Як вірно вказує Н.П. Макарова,- важко переоцінити усю важливість роботи по виготовленню протоколів судових засідань та інших процесуальних документів, обліку та зберіганню справ, веденню статистичної звітності. [115]220

Тому функціональний розподіл обов’язків між працівниками секретаріату суду, секретарями судових засідань, секретарями суду та іншими працівниками апарату місцевого суду – важлива проблема правильної організації роботи, якої необхідно приділяти значну увагу у кожному місцевому суді.

Якщо професійні обов’язки суддів закріплені у чинному законодавстві, то організаційне забезпечення роботи місцевого суду вже декілька років ведеться фактично у відповідності до недіючої Інструкції, оскільки “Інструкція з діловодства у Верховному Суді Автономної республіки Крим, обласному, міжобласному, Київському і Севастопольських міських, районному (міському) судах, яка була затверджена наказом Міністра юстиції України від 13 березня 1997 роках за №82/1886 [76]221 втратила свою чинність.

Цією Інструкцією регламентувалася організація роботи апаратів як Верховного Суду Автономної республіки Крим, обласних, міжобласного, Київського та Севастопольського міських судів, так і районних (міських) судів, що уявляється недопустимим, в зв’язку з тим, що повноваження та склад цих судів різні.

Тому назрілою проблемою в організації роботи апарату місцевого загального суду є необхідність розробки та затвердження як Інструкції з діловодства, так і Положення про функціональні обов’язки працівників апарату місцевого загального суду.

Якщо Інструкція з діловодства в місцевих судах загальної юрисдикції повинна встановити єдиний порядок документування діяльності суду, регламентувати методику складання документів, порядок роботи з ними від моменту надходження до передачі їх в архів, звернення до виконання вироків, рішень, ухвал, постанов; приймання, облік і збереження речових доказів, то у Положенні про функціональні обов’язки працівників апарату місцевого суду та судових розпорядників слід встановити функціональні обов’язки цих осіб, оскільки ці нормативні документи мають різний предмет регулювання організації роботи місцевого суду.

В зв’язку з цим, нами розроблено проекти Інструкції з діловодства в місцевих судах загальної юрисдикції (далі – Інструкція) та Положення про функціональні обов’язки працівників апарату місцевого суду та судових розпорядників (далі – Положення).

Інструкція визначає порядок ведення загального діловодства, її положення поширюються на всю службову документацію, що не має таємного характеру. Викладені в Інструкції правила ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, у тому числі кримінального та цивільного права і процесу.

Відповідальність за організацію роботи суду в цілому, в тому числі - роботи секретаріату суду, у відповідності до закону покладається на голову суду. Забезпечення дотримання вимог Інструкції покладається на завідувача секретаріатом суду. Вказана Інструкція додається до дисертаційного дослідження.

У Положенні про функціональні обов’язки працівників апарату місцевого суду та судових розпорядників пропонується закріпити наступні функціональні обов’язки цих працівників:

1.Завідуючий секретаріатом:

1) розподіляє роботу між працівниками секретаріату суду і здійснює контроль за виконанням ними своїх обов’язків; 2)

здійснює контроль за веденням документів первинного обліку; 3)

організовує роботу з обліку і зберіганню судових справ, речових доказів та канцелярського приладдя; 4)

здійснює контроль за відкликанням виконавчих документів у разі припинення виконання; 5)

здійснює контроль за веденням контрольних та зведених виконавчих проваджень по кримінальних справах, якими заподіяно збитки; 6)

здійснює реєстрацію, облік і зберігання кримінальних справ, веде алфавітний покажчик по кримінальних справах, здійснює підготовку кримінальних справ до здачі в архів суду; 7)

здійснює реєстрацію, облік і зберігання кримінальних справ стосовно неповнолітніх, веде алфавітний покажчик по кримінальних справах, здійснює підготовку кримінальних справ до здачі в архів суду; 8)

реєструє вхідну та вихідну кореспонденцію.

2. Секретар суду :

1) веде архівну роботу;

2) здійснює облік та зберігання архівних справ;

3) здійснює реєстрацію, облік та зберігання матеріалів про адміністративні правопорушення та ведення алфавітного покажчика по них, підготовка до здачі цих матеріалів в архів суду;

4) оформлює документи по зверненню до виконання постанов суду по справах про адміністративні правопорушення, по справах по корупції та здійснює контроль за одержанням повідомлень про їх виконання;

5) підготовлює та видає копій судових та інших документів по судових справах;

6) своєчасно, грамотно та якісно друкує всі судово-процесуальні документи;

7) здійснює реєстрацію, облік та зберігання матеріалів в порядку виконання вироків, ухвал, постанов суду;

8) здійснює реєстрацію, облік та зберігання матеріалів щодо арешту, тримання під вартою, затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, огляду та обшуку житла чи іншого володіння;

9) веде журнал реєстрації подань органів дізнання та досудового слідства про застосування Закону України “Про амністію”;

10) веде журнал обліку документів переданих на виконання;

11) веде розносну книгу для місцевої кореспонденції;

12) веде та реєструє постанови прокурора про зміну обвинувачення в суді;

13) веде алфавітний покажчик;

14) веде наряди.

3. Секретар судового засідання:

1) здійснює необхідну роботу під час прийому суддею громадян (підготовка листів, повісток, тощо);

2) викликає учасників процесу і свідків;

3) складає списки справ, призначених до розгляду в судовому засіданні;

4) перевіряє явку осіб, які викликались в судове засідання та зазначає на повістках час перебування в суді;

5) веде протоколи судових засідань;

6) оформляє справи після їх розгляду;

7) веде журнал судових засідань;

8) виписує виконавчі листи;

9) здійснює контроль за наявністю наглядової інформації (списку розгляду справ у місцевому суді, списків розгляду справ в апеляційній інстанції, тощо);

10) виконує розпорядження головуючого щодо порушників в судовому засіданні, складає відповідні протоколи;

11) у виняткових випадках для забезпечення оперативного розгляду справ здійснює термінову доставку листів, запитів та інших документів, здійснює відправку телеграм;

12) здійснює контроль за своєчасною доставкою в суд конвойною службою осіб, які перебувають під вартою та своєчасне виготовлення і вручення конвойній службі необхідних документів.

Разом з тим слід зауважити, що в новому Цивільному процесуальному Кодексі України, прийнятому 18 березня 2004 року Верховною Радою України, який набирає чинності 1 січня 2005 року, але не раніше набрання чинності Адміністративним процесуальним кодексом України [37]222, в ст.48 передбачені наступні права і обов’язки секретаря судового засідання при розгляді цивільних справ:

1. Секретар судового засідання:

1) здійснює судові виклики і повідомлення;

2) перевіряє наявність та з'ясовує причини відсутності осіб, яких було викликано до суду, і доповідає про це головуючому;

3) забезпечує фіксування судового засідання технічними засобами;

4) веде журнал судового засідання;

5) оформлює матеріали справи;

6) виконує інші доручення головуючого, що стосуються розгляду справи.

2. Секретар судового засідання може уточнювати суть процесуальної дії з метою її правильного відображення в журналі судового засідання.

Таким чином законодавець, передбачивши повноваження секретаря судового засідання в новому ЦПК України, вивів його із складу апарату суду, так як прав і обов’язків інших працівників апарату, крім судового розпорядника, даним кодексом не передбачено.

Вважаємо, що таке закріплення повноважень секретаря судового засідання в ст. 47 ЦПК України тягне за собою аналогічне закріплення повноважень секретаря судового засідання в кримінальному процесі, що на нашу думку, при збереженні за місцевими загальними судами статусу міжгалузевих, робити не доцільно.

4. Консультант суду:

1) веде довідкову кодифікаційну роботу по внесенню змін в законодавчі та нормативні акти;

2) бере участь у проведенні аналітичної роботи;

3) здійснює добір відповідної літератури, законодавства та матеріалів судової практики;

4) здійснює контроль за реалізацією узагальнень та аналізів;

5) здійснює підготовку подань за їх результатами;

6) інформує працівників суду про нове законодавство, зміни та доповнення до службових інструкцій;

7) організовує та систематично проводить заняття з працівниками апарату суду;

8) здійснює контроль за виконанням ухвал, постанов та підготовку подань по невиконаних ухвалах, постановах;

9) здійснює організацію виконання доручень іноземних судів, підготовку доручень, клопотань.

5. Помічник голови суду:

1) здійснює підготовку проекту плану роботи суду, веде контроль за його виконанням; 2)

здійснює організацію та аналіз роботи по скаргах і заявах громадян; 3)

веде діловодство по кадровій роботі; 4)

веде судову статистику; 5)

веде аналітичну роботу; 6)

здійснює підготовку даних судової статистики та інших матеріалів для розгляду на оперативних нарадах, веде протоколи оперативних нарад; 7)

здійснює контроль за виконанням прийнятих рішень на оперативних нарадах; 8)

здійснює підготовку проектів наказів.

6. Помічник судді:

1) вивчає позовні заяви та скарги, вносить пропозиції щодо організації їх розгляду; 2)

бере участь у підготовці справи до судового засідання (здійснює добір законів та інших нормативних правових актів, матеріалів судової практики; визначає коло осіб, що беруть участь у справі та сприяє їм у поданні необхідних доказів); 3)

бере участь в організації підготовки та проведення судового процесу (контролює виготовлення та своєчасне направлення копій судових актів, якими повідомляються чи викликаються особи як учасники процесу; готує для судді інформацію про належне повідомлення осіб, а також про причини їх неявки в судове засідання); 4)

здійснює контроль за позовними заявами, заявами та скаргами, які залишені без руху, а також за справами, по яких відкладене слухання, призупинено провадження.

Статті 132 та 133 Закону України “Про судоустрій України” передбачають функціонування в місцевих загальних судах служби судових розпорядників та судової міліції.

Робота судді, як правило, проходить в постійних стресах і невдоволена рішенням чи вироком сторона, знаючи про свою безкарність, не скупиться на образи. Однак, такі дії важко кваліфікувати навіть, як хуліганство, адже мотиви інші – невдоволеність рішенням суду.

Одним із головних гарантів незалежності судів і суддів та їх недоторканості на практиці є судова міліція. При відсутності останньої суддям “приходиться просто вислуховувати незаслужені образи і розводити руками, адже в цих випадках закон його не захищає” [239]223.

Створення судової міліції випливає із конституційних норм, в яких закріплено обов’язок держави забезпечувати особисту безпеку суддів та їх сімей та гарантована відповідальність за неповагу до суду і судді і притягнення до відповідальності винних осіб ( ст.ст. 126, 129 Конституції України).

Створення судової міліції прямо передбачено в ст.133 Закону України “Про судоустрій України”, в зв’язку з чим 19 листопада 2003 року наказом Міністра внутрішніх справ України створено спеціальний підрозділ судової міліції “Грифон” (далі – спецпідрозділ).

Спецпідрозділ належить до структури міліції громадської безпеки та створюється в головних управліннях МВС України в Автономній Республіці Крим, місті Києві та Київській області, управліннях МВС України в областях та місті Севастополі (далі – ГУМВС, УМВС) відповідно до типових штатів, затверджених МВС України. Спецпідрозділ створено як самостійний структурний підрозділ ГУМВС, УМВС та підпорядковується безпосередньо заступнику начальника ГУМВС, УМВС – начальнику міліції громадської безпеки.

Загальне керівництво оперативно-розшуковою діяльністю спецпідрозділу, її організаційне та методичне забезпечення здійснює заступник начальника ГУМВС, УМВС – начальник кримінальної міліції.

У своїй діяльності спецпідрозділ керується Конституцією України, законами України “Про міліцію”, “Про статус суддів”, “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, “Про

оперативно-розшукову діяльність”, “Про судоустрій України”, іншими законами України, нормативним актами Верховної Ради України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами МВС України та Положенням “Про спеціальний підрозділ судової міліції “Грифон”.

Основними завданнями судової міліції є :

- забезпечення згідно із законом підтримання порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, виконання функцій щодо державного захисту суддів, працівників суду, забезпечення безпеки учасників судового процесу;

- забезпечення заходів безпеки при розгляді судових справ у всіх інстанціях, працівників правоохоронних органів, інших органів, які здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції, членів їх сімей і близьких родичів;

- вжиття необхідних заходів для забезпечення безпеки судді, членів його сім’ї, збереження їх майна, якщо від судді надійде відповідна заява;

- вжиття необхідних заходів для забезпечення безпеки при надходженні заяви учасника кримінального судочинства, члена його сім’ї або близького родича, звернення керівника відповідного Державного органу;

- забезпечення охорони приміщень і територій установ судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України, а також режиму утримання осіб, які перебувають під вартою і направлені на судово-психіатричну експертизу;

- здійснення оперативно-розшукової діяльності з метою отримання оперативної та іншої інформації про наявність загрози життю, здоров’ю, житлу і майну зазначених осіб;

- вивчення рішень (постанов) про застосування спеціальних заходів безпеки осіб, узятих під захист, а також інших матеріалів, які зумовили прийняття такого рішення, а також розробку план-розрахунку ГУМВС, УМВС на здійснення спеціальних заходів безпеки та підготовку клопотання перед відповідними органами про їх скасування;

- обмін інформацією із зацікавленими органами та підрозділами внутрішніх справ, іншими органами виконавчої влади з питань забезпечення безпеки осіб, відносно яких здійснюються заходи особистої безпеки.

Особовий склад спецпідрозділу комплектується з числа найбільш професійно підготовлених працівників міліції, які мають необхідний рівень бойової і фізичної підготовки та особами, що пройшли дійсну строкову військову службу в підрозділах внутрішніх військ МВС України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України, з часу звільнення яких у запас минуло не більше одного року.

Однак на даний час в більшості місцевих загальних судів підрозділи судової міліції хоча і створені однак на практиці не функціонують.

В той же час відповідно до Закону України “Про судоустрій” у місцевих судах практично організована і діє служба судових розпорядників, на яку покладається забезпечення особами, що знаходяться у суді, встановлених правил, виконання ними розпоряджень головуючого в судовому засіданні ( ст. 132 Закону).

Разом з тим функціональні обов’язки служби судових розпорядників не розроблені, в зв’язку з чим автором, виходячи з вищевказаної норми Закону України “Про судоустрій України” та реальної практичної необхідності забезпечення нормальної роботи суду на судових розпорядників в Острозькому місцевому суді покладенні наступні обов’язки:

1) забезпечення в суді безпеки суддів, учасників судового процесу, свідків та всіх інших громадян присутніх в приміщенні місцевого суду; 2)

виконання наказів та розпоряджень голови суду, а також головуючого судді в судовому засіданні, пов‘язаних з дотриманням порядку в суді; 3)

виконання рішення суду та судді щодо застосування до підсудного та інших громадян передбачених законом заходів процесуального примусу; 4)

забезпечення охорони приміщень суду, нарадчих кімнат та судових приміщень в робочий час; 5)

перевірка підготовки судових приміщень до засідання, забезпечення за дорученням судді доставки до місця проведення судового процесу кримінальної справи та речових доказів та їх збереження; 6)

підтримання громадського порядку в судових приміщеннях; 7)

співпраця з конвойною службою з питань охорони та забезпечення безпеки осіб, що утримуються під вартою.

Повноваження судових розпорядників при розгляді судом цивільних справ також закріплені в ст. 49 нового ЦПК України від 18 березня 2004 року відповідно до якого

1. Судовий розпорядник:

1) забезпечує належний стан залу судового засідання і запрошує до нього учасників цивільного процесу;

2) з урахуванням кількості місць та забезпечення порядку під час судового засідання визначає можливу кількість осіб, що можуть бути присутні у залі судового засідання;

3) оголошує про вхід і вихід суду та пропонує всім присутнім встати;

4) слідкує за додержанням порядку особами, присутніми у залі судового засідання;

5) виконує розпорядження головуючого про приведення до присяги перекладача, експерта;

6) під час судового засідання приймає від учасників цивільного процесу документи та інші матеріали і передає до суду;

7) запрошує до залу судового засідання свідків та виконує вказівки головуючого щодо приведення їх до присяги;

8) виконує інші доручення головуючого, пов'язані із створенням умов, необхідних для розгляду справи.

2. Вимоги судового розпорядника, пов’язані з виконанням обов’язків, зазначених у частині першій цієї статті, є обов’язковими для учасників цивільного процесу.

3. Скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника розглядаються судом у цьому самому процесі [37]224.

З прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України повноваження судового розпорядника мають бути закріплені і у кримінальному судочинстві.

Разом з тим ми вважаємо, що такий крок законодавця виправдає себе лише при створенні надалі цивільних та кримінальних судів, а у випадку збереження за місцевими загальними судами розгляду цих двох категорій справ, було б доцільно передбачити права і обов’язки цих посадових осіб суду в окремому Положенні про функціональні обов’язки.

Аналіз повноважень судової міліції та служби судових розпорядників, які покликанні забезпечити охорону та підтримання громадського порядку в місцевих судах, приводе до висновку про наявність певного дублювання цих повноважень.

Як відмічалось вище, є доречним говорити про об’єднання цих структур у систему судових приставів.225 Тобто доречно дійсно остаточно визначитися з органом, який буде забезпечувати функції правопорядку і охорони в місцевих судах.

Ми вважаємо, що все таки перевагу слід віддати спец підрозділам судової міліції, однак при цьому вони повинні мати подвійне підпорядкування, як з боку вищестоящих підрозділів МВС так і голови

суду, тому що, як слушно зауважує В. Ємельянова, - “на практиці підрозділи “Грифон” систематично залучаються до участі в підтриманні громадського порядку та інших заходів, не пов’язаних з безпосереднім призначенням судової міліції” [61]226.

Успішне виконання покладених на суд завдань можливе лише при умові, що перелічені вище функціональні обов’язки чітко розподілені між працівниками суду, якщо кожен з них виконує доручені тільки йому повноваження, які чітко визначені у законі і нормативних актах та точно відображають коло питань і зміст роботи, за виконання якої працівник несе персональну відповідальність.

Розподіл обов’язків на кожній ділянці роботи може бути визнаний оптимальним, якщо при цьому додержані як найменше наступні умови:

1) виключено виконання суддями функцій працівників апарату суду – секретарів суду, секретарів судових засідань та інших працівників секретаріату суду;

2) розподілом праці охоплюється увесь обсяг роботи місцевого суду, при цьому обов’язки між працівниками розподілені рівномірно;

3) коло обов’язків кожного працівника максимально конкретизовано;

4) при розподілі обов’язків враховані кваліфікація, досвід та інтереси працівника.