Форми взаємодії слідчих та працівників оперативних підрозділів

Під формами взаємодії розуміються встановлені законами та підза- конними нормативними актами умови, способи та порядок спільної узгодженої діяльності слідчих та працівників оперативних підрозділів в кримінальному провадженні, які використовуються з метою вирішення завдань кримінального судочинства.

Форми взаємодії слідчих та працівників оперативних підрозділів обумовлюються різними факторами (видом злочину, складністю кримінального провадження, кількістю епізодів, слідчими ситуаціями й ін.). Форми взаємодії слідчих та працівників оперативних підрозділів загально прийнято поділяти на дві групи — процесуальні та організаційні (непроцесуальні).

До процесуальних форм взаємодії відносять способи співпраці, закріплені в кримінально-процесуальному законодавстві. Організаційні форми взаємодії — способи зв’язку між слідчими та працівниками оперативних підрозділів, регламентовані відомчими та міжвідомчими нормативно-правовими актами. Порушення процесуальних форм взаємодії призводить до втрати можливості використання в кримінальному процесі отриманих при співпраці даних. При цьому порушення організаційних форм взаємодії до таких наслідків не призводить.

Процесуальні форми взаємодії слідчих та працівників оперативних підрозділів витікають з логічного тлумачення норм КПК України та відомчих нормативно-правових актів:

1. Взаємодія при надходженні до ОВС заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та реагуванні на них. З цією метою у територіальних ОВС створюються чергові слідчо-оперативні групи, склад яких формується з працівників ОВС відповідно до графіку чергування, затвердженого начальником територіального ОВС та погодженого з першим заступником начальника — керівником слідчого підрозділу. До слідчо-оперативних груп в обов’язковому порядку входять слідчий (старший групи), співробітник оперативного підрозділу та спеціаліст- криміналіст.

2. Створення слідчо-оперативних груп для розслідування кримінальних правопорушень. З метою швидкого та повного розслідування тяжких, особливо тяжких злочинів, а також злочинів, які викликали значний суспільний резонанс, утворюються слідчо-оперативні групи, до складу яких можуть входити співробітники, які брали участь в огляді місця події (реалізації матеріалів оперативно-розшукової діяльності, оперативній розробці фігурантів, проведенні інших агентурно-оперативних заходів). У разі потреби залучаються дільничні інспектори міліції, на території обслуговування яких був вчинений злочин, співробітники інших органів та підрозділів внутрішніх справ.

Начальники територіальних ОВС та слідчих підрозділів є відповідальними за належну організацію взаємодії слідчих з іншими органами та підрозділами органів внутрішніх справ, в тому числі і оперативними, при попередженні, виявленні й розслідуванні злочинів. З цією метою начальнику територіального ОВС надається право за погодженням з керівником слідчого підрозділу:

1) включати слідчих до складу слідчо-оперативної групи для виїзду на місце події за заявою або повідомленням про злочин;

2) створювати слідчо-оперативні групи для виявлення особи, яка вчинила злочин.

З метою належної організації діяльності органів досудового розслідування начальник територіального ОВС зобов’язаний:

1) при отриманні заяви або повідомлення про злочин організувати своєчасне направлення на місце події слідчо-оперативної групи в повному складі;

2) здійснювати контроль за невідкладним направленням оперативними підрозділами в установленому КПК та законами України порядку зібраних матеріалів, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, до органу досудового розслідування для початку та здійснення досудового розслідування;

3) забезпечувати належну взаємодію працівників оперативних та інших органів і підрозділів внутрішніх справ зі слідчими при попередженні, виявленні та розслідуванні злочинів;

4) здійснювати контроль за своєчасним та якісним виконанням оперативними підрозділами письмових доручень слідчих, що даються ними у кримінальних провадженнях.

3. Виконання співробітниками оперативного підрозділу письмових доручень про проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій під час досудового розслідування. Під час розслідування злочинів слідчий надає відповідним оперативним підрозділам внутрішніх справ, а в разі створення слідчо-оперативної групи — конкретним співробітникам оперативного підрозділу, включеним до її складу, письмові доручення про проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій, які є обов’язковими для виконання.

Коли працівнику оперативного підрозділу доручається проведення конкретної слідчої (розшукової) дії, в дорученні зазвичай вказуються не тільки питання, що підлягають встановленню, але й орієнтуюча інформація; одночасно йому надаються відповідні тактичні рекомендації. Якщо ж доручається проведення розшукових заходів, потрібно точно сформулювати завдання та визначити терміни їх проведення.

Для отримання максимального ефекту у цій формі взаємодії слідчий має відмовитися від загальних виразів при формулюванні завдань працівникам оперативних підрозділів. При визначенні слідчим конкретних завдань, працівник оперативного підрозділу усвідомлює важливість та необхідність їх виконання, а також відповідальність, яка на нього покладена, оскільки неотримання жодних результатів буде свідчити про неналежне виконання ним своїх безпосередніх службових обов’язків.

4. Взаємодія при зупиненні досудового розслідування. У разі, якщо підозрюваний переховується від органів слідства з метою ухилення від кримінальної відповідальності та його місцезнаходження невідоме, слідчий виносить постанову про зупинення досудового розслідування та оголошення в розшук підозрюваного, яка погоджується прокурором. Якщо досудове розслідування не зупиняється, слідчим виноситься окрема постанова про оголошення розшуку підозрюваного.

5. Взаємодія при направленні оперативним підрозділом матеріалів за результатами оперативно-розшукової діяльності до органу досудового розслідування.

До організаційних (непроцесуальних) форм взаємодії слідчого та працівників оперативних підрозділів під час досудового розслідування можливо віднести:

1. Складання спільного плану слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, та оперативно-розшукових заходів. Спільне планування сприяє координації дій зацікавлених суб’єктів, дозволяє здійснювати належний контроль і нагляд за їх роботою, виявляти помилки й недоліки розслідування, вживати заходів до їх усунення. При необхідності план розглядають та затверджують (погоджують) керівники слідчого й оперативного підрозділів. Після виконання наміченого з урахуванням нових даних у кримінальному провадженні складається план додаткових заходів.

2. Обмін інформацією і спільне обговорення матеріалів кримінального провадження та оперативно-розшукових справ. Оперативний підрозділ, який одержав оперативно-розшуковим шляхом інформацію, що відноситься до злочину або інших фактів злочинної діяльності підозрюваних в кримінальному провадженні, вчасно знайомить з нею слідчого. Працівники оперативних підрозділів здійснюють інформаційне забезпечення слідчих (розшукових) дій. Слідчий також прагне не тільки до найбільш ефективного використання отриманої оперативної інформації, але й повідомляє працівнику оперативного підрозділу про результати її реалізації.

3. Сприяння слідчим працівниками оперативних підрозділів під час проведення слідчих (розшукових) дій. Найбільш розповсюджені форми сприяння слідчим працівниками оперативних підрозділів при проведенні ними слідчих (розшукових) дій можна поділити на три групи: 1) запобігання і припинення порушень порядку при проведенні слідчих (розшукових) дій: оточення і охорона місця події або приміщення, де проводиться обшук; супроводження підозрюваного, який знаходиться під вартою; присутність при проведенні затримання або пред’явлення для впізнання, коли є підстави побоюватись ексцесів зі сторони підозрюваного та інших осіб; 2) безпосередня участь у слідчій (розшуковій) дії (наприклад, на чолі однієї з пошукових груп при огляді місця події; при розділенні на дві групи учасників слідчого експерименту тощо);

3) застосування спеціальних знань співробітниками оперативно- технічних підрозділів, працівниками державної автоінспекції, які беруть участь в оглядах, слідчих експериментах та інших слідчих (розшукових) діях як спеціалісти.

Також сприяння оперативним підрозділом слідчому може проявлятись у зборі оперативним шляхом інформації, необхідної для підготовки до проведення слідчої (розшукової) дії. Наприклад, працівники оперативного підрозділу можуть допомогти слідчому у виявленні організаторів викрадення майна, визначені кола співучасників, місць зберігання та збуту викраденого майна. Це допоможе слідчому у підготовці до допитів, обшуків та інших слідчих (розшукових) дій.

Вимогу слідчого про надання йому сприяння при проведенні слідчих (розшукових) дій доцільно направляти начальнику оперативного підрозділу у вигляді письмового доручення, в якому зазначається необхідна кількість працівників оперативного підрозділу та роз’яснюється у чому полягає їх участь.

4. Спільне обговорення результатів слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів. Найчастіше такі обговорення проводяться в ході службових нарад у зв’язку з необхідністю обміну інформацією й визначення подальшого ходу розслідування.

5. Спільне обговорення профілактичних заходів (аналіз стану злочинності на конкретній території, внесення спільних подань, спрямованих на усунення причин й умов, що сприяють вчиненню злочинів тощо).

6. Звіти слідчих та працівників оперативних підрозділів про хід виконання запланованих заходів у керівників відповідних підрозділів. Такі заслуховування сприяють здійсненню контролю за реалізацією намічених слідчих (розшукових) дій та оперативно-розшукових заходів і наданню практичної допомоги в їх виконанні.

2.3.