Стаття 132. Зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки

1.Угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

2.Угоди повинні містити:

а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);

б) вид угоди;

в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);

г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;

ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;

д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);

є) договірну ціну;

є) зобов'язання сторін.

3. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укла­деними з дня їх нотаріального посвідчення.

До частини першої. Правила ч. 1 ст. 132 ЗКУ щодо необхідності нотаріального посвідчення угод про відчуження земельних ділянок підтверджуються положеннями ЦК України (наприклад, ст. 657 ЦК України щодо договорів купівлі-продажу земельних ділянок). При цьому угоди про перехід права власності на земельні ділянки підлягають нотаріальному посвідченню незалежно від змісту норм ЦК України з приводу їх форми (ч. 2 ст. 131 ЗКУ).

До частини другої. Поряд із умовами угод, зазначена норма містить і вказівку на їх реквізити (наприклад, назву сторін, документи, що підтверджують право власності, різні відомості). Не для всіх угод характерним є наявність договірної ціни (напр., вона не потрібна при даруванні). Не є окремою умовою і "зобов 'язання сторін" (п. "є") - вони формулюються у всіх умовах угоди.

Деякі із вимог коментованої норми є хоча й недоцільними, проте цілком зрозумілими (наприклад, щодо зазначення назв сторін). Деякі ж потребують коментарю.

Предмет угоди. Предметом угоди є земельна ділянка, що має визначене місце розташування, зазначеної площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму і відповідає ч. 1 ст. 79 ЗКУ (див. коментар).

Спірним на даний час є питання, чи можливе (і яким чином) відчуження частини земельної ділянки. Поза всяким сумнівом, повністю відповідатиме законодавству формування земельної ділянки шляхом розроблення проекту відведення (із його подальшим погодженням та затвердженням", а також видачею нового державного акту на частину земельної ділянки, після чого вона стане повноцінною окремою ділянкою. Проте окреслений шлях є довгим та витратним. Тому на практиці існують випадки відчуження "частин" земельних ділянок без розроблення проектів відведення і без видачі нових державних актів.

Правомірність такої практики часто ставиться під сумнів. Зокрема, досить багато працівників органів земельних ресурсів сьогодні знаходяться на позиції, що при відчуженні частини земельної ділянки навіть без зміни її цільового призначення розробка проекту відведення обов'язкова. В обґрунтування такого підходу зазвичай наводиться посилання на п. 2 Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 №677. У цьому пункті передбачено, що "[п]роект відведення земельної ділянки не розробляється у разі, коли ... земельна ділянка набувається у власність шляхом купівлі-продажу, дарування, міни, на підставі інших цивільно-правових угод, успадкування, без зміни її меж та цільового призна­чення". Звідси висновок: якщо межі змінюються, необхідна розробка проекту відведення.

Між тим, ні із процитованого положення, ні з будь-яких інших норм чинного законодавства не слідує, що межі земельної ділянки можуть встановлюватися лише шляхом розробки проекту відведення, тим більше, із обов'язковою видачею нового державного акту на частину ділянки. Натомість, законом прямо передбачено, що межі земельної ділянки можуть бути встановлені шляхом виконання робіт із розробки кадастрового плану та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за ст. 56 ЗУ "Про землеустрій".

На наш погляд, частина земельної ділянки, межі якої встановлені на кадастровому плані, стає окремою земельною ділянкою, повністю відповідаючи визначенню земельної ділянки, наведеному у ч. 1 ст. 79 ЗКУ ^частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами"). Процес формування земельної ділянки завершується після отримання на неї нового державного акта відповідно до ст. 125 ЗКУ.

Документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку. Документом, що підтверджує право власності на земельну ділянку є державний акт на право власності - див. коментар до ст. 125, 126 ЗКУ. Поза всяким сумнівом, відповідна угода (правочин) не мають "містити" цей документ у буквальному розумінні - відповідний державний акт не слід "вши­вати" у текст угоди. Відповідно до п. 27 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5, державний акт як документ, що є підставою вчинення нотаріальної дії, залишається у справах нотаріуса.

Специфічною є ситуація у разі відчуження земельної ділянки державної (а у перспективі - і комунальної) власності (див. коментар до ст. 126 ЗКУ).

Відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки.

Відсутність заборон перевіряється нотаріусом за даними Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна затверджено Наказом Міністерства юстиції України від 09.06.1999 №31/5).

Відомості про відсутність або наявність обмежень або обтяжень перевіряються згідно із даними державного земельного кадастру. При цьому процедура такої перевірки чітко не врегульована, а практика існує найрізноманітніша. Наприклад, у деяких випадках відповідні довідки (висновки) надають підрозділи Центру державного земельного кадастру, в інших випадках - органи земельних ресурсів. Зміст довідок також може бути найрізноманітнішим: наприклад, як обтяження може бути вказане "заборона самовільної зміни цільового при­значення", "дотримання вимог екологічного зонування" тощо.

Неукладеність та недійсність угод про відчуження земельних ділянок. Проблемним є питання про правові наслідки відсутності в угоді істотних умов, закріплених в належній (нотаріальній) формі. Відсутність в угоді таких умов - це, з одного боку, порушення закону (наприклад, ч. 2 ст. 132 ЗКУ), яке дає підстави для визнання угоди (договору) недійсною (ст. 215 ЦК України). З іншого боку, положення ч. 1 ст. 638, ст. 639 ЦК України передбачають, що "договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору". Такі норми дають підстави для висновку, що за відсутності в угоді хоча б однієї із істотних умов угода є неукладеною, тобто угоди як такої не існує338.

Судова практика давала приклади різних тенденцій при вирішенні даного питання. У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 №02-5/111 передбачено, що "недійсною може бути визнана лише укладена угода", з чого слідувало, що угоди можуть визнаватися неукладеними. Згодом, щоправда, у практиці господарських судів відбувся поступовий відхід від практики визнання угод неукладеним. Цей відхід грунтувався, серед іншого, на позиції ВС України, який при вирішенні окремих справ виходив з того, що визнання договору неукладеним не визнається законом способом захисту цивільних прав (ч. 2 ст. 16 ЦК України). Між тим, така позиція сама по собі не є підтвердженням того, що угоди, в яких відсутні істотні умови, повинні визнаватися недійсними.

На наш погляд, у випадку, якщо у договорі відсутні деякі істотні умови, такий договір як волевиявлення сторін існує, проте не може вважатися дійсним. На це по окремим різновидам договорів вказують положення цивільного законодавства. Наприклад, недо­держання нотаріальної форми сторонами означає, що сторони в належній формі не досягай згоди з усіх істотних умов договору, тобто договір в силу положень ч. 1 ст. 638 ЦК України, начебто, повинен вважатися неукладеним. Натомість, ст.ст. 219, 220 ЦК України чітко й одно­значно встановлюють нікчемність (а не неукладеність) договорів, укладених без додержання нотаріальної форми. Вже цього прикладу, на наш погляд, достатньо для спростування загаль­ного висновку судів про те, що "недійсною може бути визнана лише укладена угода".

Вважаємо законодавчий підхід щодо визнання недійсними угод, за якими сторони "не досягли згоди з істотних умов в належній формі", цілком вірним з теоретичної точки зору. У разі, якщо має місце волевиявлення сторін, спрямоване на виникнення, зміну або при­пинення прав і обов'язків, проте при цьому сторони не визначилися щодо всіх істотних умов або не дотрималися форми, що вимагається законом, волевиявлення сторін все-таки підпадає під визначення правочину, наведеного у ст. 202 ЦК України. Отже, в описаному випадку правочин має місце, проте через свої дефекти (форми або волевиявлення тощо) він в силу закону не може породжувати правові наслідки, тобто є недійсним. Говорити ж про неукладеність правочину можна лише тоді, коли будуть відсутні будь-які дії сторін, спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків.

Таким чином, вважаємо, що у разі відсутності у договорах щодо земельних ділянок істотних умов правомірно говорити не про неукладеність, а саме про недійсність таких договорів, що випливає як із чинного законодавства, так і з теоретичних основ земельного та цивільного права. Про неукладеність договору можна вести мову лише у випадку, коли взагалі не було волевиявлення сторін, спрямованого на виникнення, зміну або припинення їх цивільних прав.

До частини третьої. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними "з дня їх нотаріального посвідчення". Порядок нотаріального посвідчення врегульовано ЗУ "Про нотаріат" та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 №20/5. Якщо чинними нормативними актами встановлені інші правила щодо моменту укладення окремих видів угод, предметом яких може виступати земельна ділянка, застосовуються правила коментованої норми як спеціальної по відношенню до такого об'єкта та з урахуванням ч. 2 ст. 131 ЗКУ

Вважаємо, що наведене положення в силу припису ст. 9 ЦК України заміщує норми ЦК України (ст.ст. 210, 657 та ін.), які передбачають, що правочини щодо відчуження нерухомого майна (у т.ч. земельних ділянок) є вчиненими з моменту державної реєстрації.

<< | >>
Источник: Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України. - К., 2009. - 496 с.. 2009

Еще по теме Стаття 132. Зміст угод про перехід права власності на земельні ділянки:

  1. Стаття 131. Набуття права власності на земельні ділянки на підставі інших цивільно-правових угод
  2. Стаття 120. Перехід права власності на земельну ділянку при переході права на житловий будинок, будівлю або споруду
  3. Гаранти права власності на земельну ділянку. Земельні спори
  4. Стаття 145. Припинення права власності на земельну ділянку особи, якій земельна ділянка не може належати на праві власності
  5. 1. Земельна ділянка. Суб’єкти права власності на землю
  6. Стаття 125. Виникнення права власності та права користування земельною ділянкою
  7. Стаття 87. Виникнення права спільної часткової власності на земельну ділянку
  8. Стаття 79. Земельна ділянка як об'єкт права власності
  9. Стаття 153. Гарантії права власності на земельну ділянку
  10. Стаття 142. Добровільна відмова від права власності або права постійного користування земельною ділянкою
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -