Стаття 158. Органи, що вирішують земельні спори

1.Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самовряду­вання та органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

2.Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

3.Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

4.Органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів вирішують земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

5.У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

До частини першої. Відповідно до ч. 1ст. 124 Конституції України "[правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються."

Проте, відповідно до ч.І. ст. 158 ЗКУ, земельні спори вирішуються не лише (1) судом, а і (2) органами місцевого самоврядування та (3) виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Деякі вчені вказують на неконституційність даного положення. На їх думку, воно суперечить наведеній ст. 124 Конституції України, за якою правосуддя здійснюється виключно судом.

На нашу думку, суперечність у даному випадку відсутня. Слід відрізняти поняття "вирішення спору" та "правосуддя". Вважаємо, що ці поняття співвідносяться між собою як ціле і частина. Відмежувальною ознакою правосуддя є те, що при його здійсненні вирішення спору характеризується остаточністю і неможливістю оскарження прийнятого рішення до іншої системи органів.

З іншого боку, на наш погляд, норми ст. 158 ЗКУ, які дозволяють вирішувати земельні спори іншим органам, крім суду (а відповідно, і ст. 159-161 ЗКУ, які регламентують різні аспекти вирішення спорів цими органами), є декларативними і не мають практичного засто­сування. Практично всі спори, вирішення яких віднесено до компетенції органів місцевого самоврядування та органів земельних ресурсів (ч.ч. З та 4 ст. 158 ЗКУ), підпадають під категорію спорів, вирішення яких ч. 2 цієї ж статті віднесено до виключної компетенції суду - спорів з приводу володіння, користування та розпорядження земельними ділянками.

До частини другої. ЗКУ не передбачив можливості розгляду в адміністративному порядку спорів з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спорів щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Отже, дані спори можуть бути предметом розгляду виключно суду.

Як відзначає О.С. Снідевич, "залежно від способу захисту земельних прав позивача позови у справах, що виникають із земельних правовідносин, поділяються на позови про визнання, про присудження та перетворюванні позови".

Відповідно до ст. 125 Конституції України "система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації". Зміст цих принципів розкритий у ст. 18, 19 ЗУ "Про судоустрій".

Земельні спори розглядаються в порядку цивільного, господарського та адміністративного судочинства.

Процесуальний порядок вирішення спорів в порядку цивільного судочинства визначається Цивільним процесуальним кодексом України. На деякі особливості його застосування звертається увага у Постанові Пленуму ВС України від 16.04.2004 №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ".

Спори, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, вирішуються відповідно до КАС України. Серед спорів, на які згідно із законом (ст. 17 КАС України) поширюється компетенція адміністративних судів, слід виділити насамперед (1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, а також (2) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

До першої групи спорів належать спори з приводу набуття в оренду, приватизації або придбання (в основному шляхом викупу) земельних ділянок державної власності. До другої групи належать насамперед спори щодо припинення права користування (у т. ч. оренди) земельними ділянками державної власності з підстав, встановлених законом.

Слід, проте, мати на увазі, що у практиці адміністративних судів намітилася тенденція, за якою не вважаються адміністративними спори, що виникають з приводу договорів оренди земельних ділянок державної власності, оскільки у відносинах, що випливають зі змісту відповідного договору "відсутні відносини влади і підпорядкування, ...а кожний суб'єкт такого договору виступає як рівний один до одного" (див., напр., ухвалу Вищого адміністративного суду України від 14.02.2007 у справі №3/510350). Щодо проблем розме­жування адміністративних спорів із спорами, що розглядаються в порядку цивільного та господарського судочинства див. також коментар до п. "г" ч. З ст. 152 ЗКУ.

Існує думка, що спори, які виникають з приводу приватизації земельних ділянок, не є земельними, оскільки не пов'язані із порушенням права на конкретну земельну ділянку351. Ця думка не знаходить підтримки у правовій доктрині України352.

Земельні спори розглядаються також в порядку господарського судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, "підприємства, уста­нови, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також: для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням ". Ч. 2 тієї ж статті передбачає, що " у випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також: звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. "

Насамперед, господарським судам підвідомчі спори, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів "та з інших підстав" (ст. 12 ГПК України). Це, зокрема, спори, пов'язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди земельних ділянок, спори щодо встановлення земельних сервітутів, спори про захист права власності та користування земельними ділянками тощо. Особливості вирішення таких спорів розглядаються у Роз'ясненні Вищого арбітражного суду України №02-5/743 від 27.06.2001 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування".

До частини третьої. Спори щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, вирішуються органами місцевого самоврядування. Дана норма має тлумачитись системно з урахуванням пп. 5 п. "б" ч. 1 ст. 33 ЗУ "Про місцеве самовря­дування в Україні", яким вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом віднесено до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад (див. також п.

"й"ч. 1 ст. 12 3КУ).

Між тим, слід зважати, що закріплена норма майже не має практичного застосування. Враховуючи, що будь-яке рішення органу місцевого самоврядування не є остаточним і не має механізму примусового виконання, за вирішенням спору до органів місцевого само­врядування зацікавлені особи звертаються хіба що тоді, коли бажають формалізувати наявність спору, усунути можливість закриття провадження в суді через відсутність предмету спору.

Поняття "спори... щодо меж земельних ділянок" не має чіткого змісту і при бажані конкретний спір може бути витлумачений і як суперечка щодо меж земельних ділянок, і як спір з приводу володіння та користування земельною ділянкою, що за формальними ознаками може бути предметом розгляду виключно у суді відповідно до ч. 2 ст. 158 ЗКУ.

Крім того, повноваження з вирішення земельних спорів обласними, районними радами, передбачені ст.ст. 8, 10 ЗКУ, чинним законодавством не конкретизуються.

Поняття "земельні спори у межах населених пунктів щодо меж: земельних ділянок ..." є невдалим, адже малися на увазі вочевидь не "спори в межах населених пунктів", а спори щодо "меж земельних ділянок, розташованих в межах населених пунктів". Традиційно невдалим є вживання у нормі терміну "громадяни", що обумовлює необхідність розшире­ного тлумачення норми (поширення її на інших фізичних осіб) тощо.

До частини четвертої. Можливість вирішення земельних спорів органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів (Держкомземом України та його органами - див. ст. 15 ЗКУ та коментар до неї) є декларативною, як і положення попередньої частини, відповідні положення характеризуються низкою техніко-юридичних недоліків.

Зокрема, не йдеться про те, органи якого рівня мають право розглядати земельні спори. Не йдеться про це і у положеннях про територіальні органи земельних ресурсів, затвер­джених наказом Держкомзему України від 17.06.2008 №123. Аналогічно до попередньої частини, маємо висловити зауваження щодо сутності земельних спорів, вирішення яких має підпадати під дію коментованої норми. Існує ймовірність виникнення колізії із нормами ч. З та ч. 2 коментованої статті. В доповнення до цього можна стверджувати, що спори з приводу розташування обмежень у використанні земельних ділянок можуть вважатись спорами з приводу користування ними (відповідно до ч. 2 ст. 158 ЗКУ).

До частини п'ятої. Відповідно до ст. 124 Конституції України "\ю]рисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі". Іншими словами, будь-яке рішення органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, прийняте відповідно до ч.ч. З, 4 ст. 158 ЗКУ, не є остаточним і може бути пере­глянуте у суді.

Крім того, протлумачивши ст. 124 Конституції України, Конституційний Суд України у Рішенні по справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9.07.2002 №15-рп/2002 постановив, що "... право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб 'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист".

Таким чином, навіть при наявності можливостей відповідно до коментованої статті звернутись за вирішенням спору до органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади, особа не може бути обмежена у своєму праві звертатись безпосередньо до суду.

<< | >>
Источник: Мірошниченко А. М., Марусенко Р. І.. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України. - К., 2009. - 496 с.. 2009

Еще по теме Стаття 158. Органи, що вирішують земельні спори:

  1. § 6. Органи, що вирішують земельні спори, умови та порядок їх розгляду і вирішення
  2. Гаранти права власності на земельну ділянку. Земельні спори
  3. Індивідуальні трудові спори
  4. В якому порядку і які питання вирішуються в парадній кімнаті при ухваленні судового рішення апеляційним судом?
  5. § 57. Індивідуальні та колективні трудові спори
  6. Господарські спори та досудовий порядок їх урегулювання.
  7. Стаття 158. Надання неправдивих відомостей до органу ведення Державного реєстру виборців або фальсифікація виборчих документів, документів референдуму, підсумків голосування або відомостей Державного реєстру виборців
  8. Колективні трудові спори.
  9. Комментарий к статье 158 кодекса
  10. Статья 158. Форма сделок
  11. Стаття 2. Земельні відносини
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Гражданский процесс - Гражданское право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Исполнительное производство - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Политология - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника -