§ 2. Право постійного землекористування

Поняття використання земельних ресурсів на підставі права постійного землекористування, яке у попередніх земельно-право­вих актах розглядалося як вічне і безстрокове, є досить усталеним у вітчизняному законодавстві.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК право постійного користування земель­ною ділянкою — це право володіння і користування ділянкою, яка знаходиться у державній або комунальній власності, без встанов­лення строку. Незважаючи на те, що це право в законодавчому по­рядку позначається терміном "землекористування", зміст останньо­го охоплює і право володіння земельною ділянкою. Включення до складу права землекористування права землеволодіння обумовлено специфікою земельної ділянки як об'єкта права, яким неможливо реально користуватися без володіння ним у правовому розумінні. Більше того, право володіння земельною ділянкою у переважній більшості випадків є необхідною передумовою правомірного кори­стування нею у розумінні добування її корисних властивостей1.

На відміну від права власності на землю праву землекористу­вання притаманні лише правомочності володіння та користування

1 Див: Вовк Ю. А. Советское природоресурсовое право й правовая охрана окружающей природной средьі: Общая часть. — Харьков, 1986. — С. 151.

100

земельною ділянкою, їх нормативно-правовий зміст мало чим відрізняється від аналогічних правомочностей власника землі. Про­те необхідно підкреслити, що конкретний зміст правомочностей володіння і користування землекористувача визначають власники землі. Але правомочність розпорядження завжди залишається за власниками земельних ділянок.

Спільною рисою права власності на землю і права постійного землекористування є їх безстроковість. Не встановлений зазда­легідь строк права постійного землекористування, як й права влас­ності, надає сталого характеру постійному землекористуванню та підвищує ступінь стабільності правомочностей землекористувача. У цьому полягає перевага права постійного землекористування перед іншими видами користування земельними ділянками.

Об'єктами права постійного землекористування є земельні ділянки, які надаються з усіх категорій земель державної або кому­нальної власності. У зв'язку з цим це право має особливе значення для використання цих ділянок, які не підлягають передачі у при­ватну власність в силу їх особливої цінності або призначення для забезпечення публічних інтересів.

Суб'єктами права постійного землекористування можуть бути лише державні та комунальні підприємства, установи та ор­ганізації. Так, відповідно до ч. 2 ст. 92 ЗК право постійного ко­ристування земельною ділянкою із земель державної та комуналь­ної власності набувають лише підприємства, установи та ор­ганізації, що належать до державної або комунальної власності. Ними можуть бути, наприклад, державні сільськогосподарські, промислові, будівельні та транспортні підприємства, комунальні житлово-експлуатаційні підприємства, що здійснюють управління житловими комплексами і надають комунальні послуги, природо­охоронні, оздоровчі та наукові установи і навчальні заклади дер­жавної або комунальної власності, лісогосподарські та водогоспо­дарські організації, органи державної влади і місцевого самовря­дування тощо.

Юридичне значення права постійного землекористування поля­гає в тому, що воно виключає можливість виникнення так званої "подвійної" власності держави або територіальних громад та їх підприємств, установ і організацій. Наявність цього інституту фор­мує систему земельних відносин, за яких держава або територіаль­на громада є власниками землі, а їх підприємства, установи та ор­ганізації — постійними користувачами земельних ділянок.

Праву постійного землекористування притаманна і певна спе­цифіка його виникнення. Порівняльний аналіз різних підстав ви­никнення права на землю дає можливість зробити висновок, що право постійного користування земельними ділянками для держав­них і комунальних підприємств, установ і організацій може вини­кати лише на підставі їх відведення. Договірні та інші підстави на-

101

буття цього права є неприйнятними. Таким чином, акт відведення земельної ділянки як багатостадійний і комплексний юридичний факт, що породжує право постійного землекористування держав­них та комунальних підприємств, установ і організацій, є єдиною підставою його виникнення.

Право постійного землекористування, яким наділені лише дер­жавні та комунальні підприємства, може мати безліч різновидів. Це залежить від тих ознак і критеріїв, що становлять підставу їх роз­межування. Так, за ознакою використання земельних ділянок за основним цільовим призначенням це право надається для задово­лення сільськогосподарських потреб і потреб житлового та гро­мадського будівництва, потреб промисловості, транспорту, зв'язку та оборони, для природоохоронних, оздоровчих, рекреаційних та історико-культурних потреб, ведення лісового та водного господар­ства тощо. У свою чергу, право постійного сільськогосподарського землекористування державним і комунальним сільськогосподарсь­ким підприємствам, установам і організаціям надається для веден­ня товарного сільськогосподарського виробництва, а також у на­уково-дослідних і навчальних цілях, що передбачено ст. 24 ЗК.

На підставі спеціальних критеріїв постійного землекористуван­ня можна виділити, наприклад, на землях сільськогосподарського призначення постійне користування богарними і поливними ділянками, орними і луговими угіддями, на землях житлової та гро­мадської забудови — селітебне і рекреаційне користування ними тощо. Кожен різновид цього користування має свої особливості, зумовлені метою надання земельної ділянки, умовами користуван­ня нею, правами та обов'язками землекористувачів, що дістає вияв у змісті права постійного землекористування.