3. Види права землекористування
Право землекористування в будь-якому наведеному вище розумінні характеризується певними різновидами. В основу наукової класифікації цього права можуть бути покладені суттєві ознаки чи критерії, які відображають спільні та відмінні риси між окремими його видами.
Перш за все для права землекористування як права безпосередньої експлуатації землі такою ознакою виступає конкретна ціль землекористування (вирощування сільськогосподарських культур, здійснення забудови тощо) Право землекористування як правовий інститут поділяється на види за основним цільовим призначенням земельної ділянки і за суб'єктами цього права. Саме єдністю цих двох моментів визначаються особливості головного змісту того чи іншого виду права землекористування. Поділ видів землекористування на підвиди має місце у випадку конкретизації основного цільового призначення земельної ділянки і диференціації суб'єкта землекористування як родового поняття. Так, з урахуванням об'єкта і суб'єкта права землекористування можна розрізняти, наприклад, право державних чи комунальних підприємств і право громадян на користування землями сільськогосподарського призначення.На зміст права землекористування суттєво впливають строки, на які надаються земельні ділянки. З урахуванням цього критерію раніше традиційно розрізнялося постійне та тимчасове землекористування. Чинне земельне законодавство не передбачає тимчасового використання землі. Разом із тим, Перехідними положеннями ЗК України встановлено, що суб'єкти, які одержали до введення в дію чинного ЗК України на певний строк, тобто в тимчасове користування, зберігають право на ці ділянки до закінчення строку.
Важливе місце серед видів права землекористування посідає використання земельних ділянок на умовах оренди — строкове платне володіння і користування землею на підставі договору. Орендне землекористування як спеціальний вид використання земельних ресурсів є достатньо розвинутим правовим інститутом земельного права.
Певні особливості прав і обов'язків землекористувачів існують при первинному і вторинному користуванні землею. Права первинного землекористувача походять безпосередньо від права власності на землю. Відповідно й обов'язки, що стосуються використання землі, цей суб'єкт несе тільки перед власником земельної ділянки. Вторинний же землекористувач отримує земельну ділянку або її частину, яка раніше була надана первинному землекористувачу. Тому права вторинного землекористувача похідні і залежні як від права власності на землю, так і відповідних прав первинного землекористувача. Водночас вторинний землекористувач несе обов'язки щодо використання землі не тільки перед власником, а й перед первинним землекористувачем. Прикладом співвідношення первинного і вторинного землекористування може виступати оренда земельної ділянки та її суборенда. Первинним землекористувачем тут є орендар, а вторинним — суборендар.
Чинне земельне законодавство регулює право концесійного землекористування, яке слід розглядати як самостійний вид використання земель. Концесією земельної ділянки іноді обґрунтовано вважають сукупність правовідносин, змістом яких є надання вітчизняним або іноземним суб'єктам господарювання — концесіонерам державою або територіальною громадою — концесієдавцем на підставі договору виключного права на земельну ділянку для здійснення концесійної діяльності з метою задоволення суспільних потреб і отримання прибутку на платній та строковій основі, за умови взяття концесіонером на себе відповідних зобов'язань з реалізації суспільного інтересу, раціонального використання та охорони землі1.
Певна специфіка прав та обов'язків землекористувачів притаманна загальному, відособленому та сумісному користуванню землею.
Характерною рисою загального землекористування є те, що його може здійснювати необмежене коло осіб, які не пов'язані між собою взаємними правами та обов'язками. Таке право здійснюється щодо використання вулиць, доріг, площ у населених пунктах, берегових смуг тощо.
Об'єкти цього права не закріплюються за конкретними землекористувачами, а перебувають в управлінні відповідних органів чи юридичних осіб, які поряд з іншими суб'єктами користуються або можуть користуватися цією землею.У тих випадках, коли земля закріплюється за однією особою, має місце відособлене землекористування. Ця категорія вживається лише як протиставлення загальному чи сумісному землекористуванню.
Право сумісного землекористування характеризується тим, що на відміну від загального коло сумісних користувачів чітко визначене, а самі вони відносно один одного мають певні права та обов'язки. Водночас права та обов'язки одного з них не є джерелом прав та обов'язків іншого сумісного землекористувача, тобто вони рівноправні. Це право належить, наприклад, власникам різних об'єктів нерухомості, нерозривно пов'язаних із землею, зокрема, громадянам — співвласникам індивідуальних будівель, належних їм на праві спільної власності. Сумісне землекористування обумовлене неподільністю об'єкта права власності, який нерозривно пов'язаний з обслуговуючою його земельною ділянкою.
Крім традиційних видів права землекористування чинне земельне та цивільне законодавство України виокремлює право власника або користувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) — право земельного сервітуту та право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) або для забудови (суперфіцій). Правова регламентація наведених видів права землекористування здійснюється приписами, зосередженими відповідно у главах 16 та 16і ЗК України, а також цивільно-правовими нормами.
Класифікація видів права землекористування можлива і за іншими ознаками. Так, можна розрізняти колективні та індивідуальні форми використання землі, її сільськогосподарську та несільськогосподарську експлуатацію тощо. Наприклад, законодавство регламентує використання землі для здійснення колективного й індивідуального городництва та садівництва тощо.