Порядок укладення, форма та зміст договору надання медичної послуги (допомоги)

Виникнення договірних відносин можливе за наявності двох умов: 1) досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору; 2) надання цій угоді певної форми, якщо це необхідно - через правовий акт або угоду сторін.

В.А. Кабатов особливо виділив випадок укладення договору з приводу надання медичних послуг, який відрізняється тим, що відповідні послуги виявляються у визначеному речовому результаті: виготовлення і установка серцевого стимулятора, зубного протезу і т.д., досягнення такого речового результату нерозривно пов’язано з проведенням різного роду медичних обстежень, хірургічного, медикаментозного лікування і становить з ними певну єдність. Тому не можна відносити такого роду медичні послуги до підрядних відносин [216, c. 393]. Тут можна побачити елементи змішаного договору з елементами як договору підряду на виконання протезу (і лише тоді підлягає оплаті, коли є речовий результат, нема результату - нема оплати), так і договору надання послуги на його встановлення [52, с. 222].

Г. Цехер пропонує в зміст договору надання медичної послуги «умову- запобігання» про можливість недосягнення бажаного замовником результату, оскільки результат багато в чому залежить від особистості замовника, його соціально-демографічних, фізичних особливостей, культурно-освітніх, морально- психологічних якостей, цінностей, орієнтації, здатності і психологічного стану [533, с. 16], а А.А. Мірзоян пропонує конкретизувати у визначених випадках об’єктивні фактори, що впливають на результат медичних послуг, які складають предмет договору [317, с. 232]. Однак в такому разі, враховуючи ці всі умови, пацієнт не буде мати можливість вимагати компенсації моральної шкоди, збитків, втраченої вигоди через наявність умови, яка унеможливить це виконати, а це обмежить право пацієнта на відшкодування.

У більшості випадків істотними є умови про предмет договору: умови, що в законі або інших правових актах названі як істотні або необхідні для договору даного виду, а також умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як відзначав О.С. Іоффе, для істотних умов договору характерні дві ознаки: по-перше, вони передбачені імперативними нормами, по-друге, з їх приводу потрібна обов’язкова згода сторін і безпосередній вираз їх в договорі [202, c. 31].

Слід зазначити, що звичайні умови можуть міститися не тільки в диспозитивній нормі, але й в імперативній. В цьому разі вони не стають істотними. Так, М.Д. Єгоров вважає, що «найбільш важливою ознакою істотних умов є те, що вони обов’язково повинні бути погоджені сторонами, інакше договір не можна вважати укладеним. Цим вони відрізняються від всіх інших умов. Умови ж, що містяться в імперативній або диспозитивній нормі, вступають в дію автоматично при укладенні договору без попереднього їх погодження. Тому їх слід відносити до звичайних умов договору» [139, с. 500-501].

Не можна не погодитися з думкою В.В. Вітрянського, який вважає, що «в укладеному договорі для його сторін немає умов звичайних або випадкових, основних або другорядних. Всі умови повинні виконуватися належним чином, порушення будь-якої з умов договору веде до застосування відповідальності... Таким чином, всі умови укладеного договору є істотними!» [109, с. 12]. Але водночас є поділ умов договору на три види: істотні, випадкові і звичайні. Ключову роль в змісті договору відіграють саме істотні умови. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами, в належній формі, досягнута згода за всіма істотними умовами договору.

Необхідно розрізняти зміст договору і зміст зобов’язання, оскільки «права і обов’язки утворюють зміст зобов’язання, але не внаслідок договору, що привів до нього; сукупність умов складає зміст договору, а не зобов’язання, що з нього випливає» [202, с.

Предметом договору, «точніше, предметом зобов’язання, який випливає з договору, є дії (або бездіяльність), які повинна виконати зобов’язана сторона. Те, відносно чого виконуються ці дії, - об’єкт договору (зобов’язання). У договорі оплатного надання послуг предмет - дії зливаються з об’єктом - послугою, тобто діями або діяльністю, оскільки акцент у цих відносинах робиться не на процесі передачі чого-небудь, а на процесі надання, здійснення самих дій» [108, с. 78].

Як предмет договору виступає і отримуваний замовником корисний ефект від здійснення виконавцем певних дій, або здійснення ним певній діяльності. Корисний ефект, отриманий пацієнтом, найчастіше має нематеріальний характер. Це характеризується тим, що, по-перше, діяльність лікаря не втілюється в здійсненому результаті; по-друге, що лікар не гарантує досягнення позитивного результату. Тому договір медиколатрії має характер ризикованої операції, оскільки йдеться не про ризики невиконання або неналежного виконання зобов’язань за договором, а невідчутності послуг, що викликають проблеми, як у пацієнта так і у лікаря. Першому важко розібратися і оцінити, що продається, до придбання послуги, а іноді навіть і після отримання послуги. Другому складно показати клієнтам свій «товар» і ще складніше пояснити, за що вони платять гроші. Головною ознакою даного договору часом визнають відсутність речової форми послуг, що надаються. Процес здійснення медичної діяльності не являє інтересу для пацієнта - це малоприємна процедура для нього. Р.А. Майданик, слушно зауважує, що предмет такого договору не можна звести до обмеженого кола дій. Жоден лікар не може гарантувати не лише результату лікування, а й обсягу медичних дій [281, с. 60].

Найчастіше можна бачити відсутність упредметненого результату медичної послуги, але це не означає відсутність результату взагалі. Медична діяльність ґрунтується на «об’єктивній потребі людей в збереженні і відтворенні свого тілесного існування» [565, с. 11]. Зазначимо, що австрійське та німецьке законодавство також зазначає, що зобов’язальні відносини між лікарем та пацієнтом відображаються у договорі на лікування [626, с.

Об’єктом договору медиколатрії є організм людини як складна система органів і тканин, що існують і функціонують взаємопов’язано. Організм людини в цілому, а також його окремі органи і тканини є об’єктом медичної діяльності. Лікар досліджує органи людини, їх функції, види хвороб, причини їх виникнення, зміни, що виникають в організмі людини, і те, що відбувається в результаті цих змін (наприклад, зараження деяких органів і тканин людини). Мета, яку переслідує лікар, - це домогтися для організму людини і кожного з його органів поліпшення стану здоров’я і уберегти від захворювання. Медична діяльність спрямована або на підтримку здоров’я особи, або на повернення здоров’я хворому. Всі ці дії можуть здійснюватися лише завдяки наявності і належному функціонуванню органів і тканин. Тому лікар повинен знати, як функціонує кожен з органів людини, оскільки органи і тканини в комплексі є об’єктом, на який спрямована медична діяльність.

Для медичних послуг характерним є те, що результат таких послуг не може бути досягнутий без зустрічних дій з боку пацієнта. А у зв’язку з цим високопрофесійно надані медичні послуги можуть не привести до мети договору - відновлення здоров’я і позбавлення від хвороби. Тому в аналізованому договорі необхідно встановлювати зобов’язання для пацієнта, без яких позитивного ефекту від послуги, що надається, може не наступити або результат може виявитися мінімальним або неналежної якості. Медичні працівники ці вимоги (правила) називають рекомендаціями і вказують їх не в договорі, а у виписці з історії хвороби.

Необхідно врахувати, що перед отриманням послуги пацієнт, відповідно до вимог ст. 39 Основ, має право отримати в доступній формі достовірну інформацію про стан його здоров’я, мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання. Поінформованість пацієнта - одна з умов договору. Таким чином, договір повинен включати достовірну і повну інформацію про конкретну послугу в доступній формі викладу. Найчастіше цей обов’язок виконує лікар, що лікує, черговий лікар, завідувач відділенням, хоча ст. 39 Основ покладає цей обов’язок на лікаря, що лікує. Необхідна кількість інформації про медичну послугу, що надається, обов’язкова, щоб пацієнт розумів, на які дії дає згоду, які методи лікування існують, їх переваги та недоліки, який результат можна чекати від запропонованих методів лікування.

Умову про якість послуги А.Н. Савицька називала звичайною умовою. Вона підкреслювала, що відповідним договором може бути передбачена умова про надання медичної допомоги не в повному об’ємі, а, наприклад, лише в проведенні обстеження і надання висновку про стан здоров’я, у проведенні тієї або іншої процедури. Тоді ця умова набуває характеру істотної умови [433, с. 3238]. З таким висновком не можна погодитися, оскільки вид, об’єм, якість та інші параметри медичної послуги в сукупності характеризують предмет як істотну умову договору надання медичної послуги, і за цих обставин якість не може належати до звичайних умов договору.

Рівень виконання послуги може значно коливатися залежно від того, надає її той або інший виконавець, і тому для замовника особа безпосереднього виконавця має важливе значення. Ч. 1 ст. 902 ЦК України закріплює основний обов’язок виконавця - «виконавець повинен надати послугу особисто».

Результат медичної послуги (допомоги) не міститься у договорі, і, крім того, наслідки медичного втручання найчастіше виявляються значно пізніше після надання послуги. І це природно, оскільки потрібний певний проміжок часу для реабілітації після здійснення операції, проходження курсу лікування. Лікування пацієнта залежить від ряду фактів: своєчасності звернення до лікаря, загального

стану здоров’я, ступеня тяжкості захворювання, фізіологічних особливостей індивіда, його спадковості, віку, емоційного настрою і тощо. Тому, якщо виконавець зробив дбайливо і обачно всі заходи, які від нього були потрібні по характеру зобов’язання для його належного виконання, він має право розраховувати на отримання винагороди в повному розмірі.

Якщо зроблено все, що повинно було бути зроблено і відносно чого прийняті відповідні зобов’язання медичним закладом, ненастання очікуваного пацієнтом результату не призводить до правової відповідальності суб’єкта надання медичної послуги. Ці підстави не дозволяють визнати послугу неналежною [501, с. 144].

Зауважимо, що М.І. Брагинський зазначає, що можливі договори, спрямовані на «лікування», і самі умови про досягнення нематеріального результату слід обумовлювати спеціальною угодою сторін [49, с. 232]. З такою пропозицією важко погодитися, оскільки випливає, щодо договору надання медичної послуги необхідно укласти ще і спеціальний правочин.

Вважаємо, що якщо медична послуга (допомога) була надана якісно і в строк зазначений у договорі, то договір повинен визнаватися виконаним належним чином і пацієнт не має права притягувати послугонадавача (медичний заклад) до відповідальності за не досягнення результату. Тому питання про якість медичної послуги і критерії її визначення є дуже важливим.

Головна потреба пацієнта зводиться до отримання медичної послуги, яка привела б до істотного полегшення його стану, шляхом здійснення медичного втручання. Медичне втручання проводиться лікарем з діагностичною або лікувальною метою, а також дія спрямовується на біологічну структуру організму і здатна поєднувати різні медичні способи, процедури, маніпуляції спеціального призначення. Лікар має право формувати, здійснювати лікувальний процес відповідно до своєї спеціальності і кваліфікації, використовуючи необхідні йому і обов’язкові для нього за родом діяльності професійні знання.

Важливим компонентом якості виступає рівень вживаних методів діагностики, лікування і профілактики хвороб. При відповідності медичної послуги певному рівню використання сучасних засобів лікування може принести відчутний ефект. Наприклад, застосування високотехнологічних методів діагностики і лікування в охороні здоров’я промислово розвинених країн забезпечує істотне підвищення стандартів здоров’я громадян [260, с. 34]. Уявляється, що цілком можливо з погляду юридичної техніки визначати якість медичної послуги через сукупність об’єктивних критеріїв: ступінь і вид професійності працівника, наявність у нього спеціальних знань, уміння, навиків, необхідних для виконання певної роботи, і характеристика певної роботи залежно від її складності, точності, відповідальності [48, с. 568]. Контроль якості надання медичної допомоги здійснюється за такими складовими: структура, процес та результати медичної допомоги; організація надання медичної допомоги; контроль за реалізацією управлінських рішень; відповідність кваліфікаційним вимогам медичних працівників, у тому числі керівників закладів охорони здоров’я; вивчення думки пацієнтів щодо наданої медичної допомоги; забезпечення прав та безпеки пацієнтів під час надання їм медичної допомоги [402].

Л.Б. Ситдікова вважає, що договір надання медичних послуг повинен містити істотні умови, і зокрема, відомості про те, в чому полягає міра належного надання послуги, які критерії про те свідчать. Необхідно встановити, дії якого об’єму і змісту підлягають сплаті у встановленому договором розмірі. Це необхідно для того, щоб проводити оцінку виконання і визначення величини невиконаного за договором [454, с. 118].

Умова про якість є достатньо складною для регулювання в договорі відплатного надання послуг. Вважаємо, що слід віднести цю умову до істотних умов в аналізованому договорі. Якість послуг, що надаються, але якість послуги, що надається, виявляється в тому, який результат буде досягнутий після виконання договору. Щоб дотримати якість, треба дотримуватися галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я, а саме: стандарт медичної допомоги (медичний стандарт) - сукупність норм, правил і нормативів, а також показники (індикатори) якості надання медичної допомоги відповідного виду, які розробляються з урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки і практики; клінічний протокол - уніфікований документ, який визначає вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних та реабілітаційних методів надання медичної допомоги та їх послідовність; табель матеріально-технічного оснащення - документ, що визначає мінімальний перелік обладнання, устаткування та засобів, необхідних для оснащення конкретного типу закладу охорони здоров’я, його підрозділу, а також для забезпечення діяльності фізичних осіб - підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики за певною спеціальністю (спеціальностями); лікарський формуляр - перелік зареєстрованих в Україні лікарських засобів, що включає ліки з доведеною ефективністю та допустимим рівнем безпеки, використання яких є економічно прийнятним [347].

А зараз подивимося на якість послуги, об’єкт і предмет медичної діяльності з іншого боку. Прогрес медицини неминуче пов’язаний із зростанням кількості медикаментів і частоти їх використання хворими. Паралельно зростає і можливість виникнення небажаних побічних реакцій на медикаментозну терапію. Сьогодні ускладнення від фармакотерапії, за найскромнішими підрахунками, оцінюються в 15-20% в цілому і до 30% - серед хворих, які одержують лікування в стаціонарах. Принципово весь комплекс різноманітних побічних ефектів від медикаментів може бути названий лікарською хворобою. Медикаментозна алергія - це підвищена специфічна імунна реакція на лікарські препарати і (або) їх компоненти, що супроводжується системними або локальними клінічними симптомами різного прояву [242, с. 80]. Діагностика медикаментозної алергії взагалі і її шкірних проявів зокрема починається з правильного збору анамнезу - сукупність відомостей, отриманих при медичному обстеженні шляхом опиту самого обстежуваного і (або) знаючих осіб» [169, с. 2]. При цьому з’ясовується не тільки безпосередній зв’язок висипань з попереднім прийомом медикаментів і наявність у минулому схильності до алергії, але і можлива обтяженість сімейного алергологічного статусу. Лікування шкірної медикаментозної алергії принципово складається з комплексу невідкладних заходів, об’єм і інтенсивність яких залежить від ступеня тяжкості симптоматики шкірного синдрому. Синдром - стан, що розвивається як наслідок захворювання і визначається сукупністю клінічних, лабораторних, інструментальних діагностичних ознаків, що дозволяють ідентифікувати його і віднести до групи станів з різною етіологією, але загальним патогенезом, клінічними проявами, загальними підходами до лікування, залежних, разом з тим, і від захворювань, що лежать в основі синдрому [242, с. 80-81].

Таким чином, дії на об’єкт медичної діяльності - організм людини - можуть призвести до таких змін в організмі людини, при яких виникає необхідність в додаткових медичних заходах, яких раніше ні пацієнт, ні медичний працівник не припускав. Нині в медичній і юридичній літературі часто вживається термін «ятрогенія». Ятрогенія - термін, утворений від поєднання грецьких слів iatros, - лікар і gennao - походження. Значення цього терміна буквальне - походження від лікаря.

В.І. Акопов вважає, що причиною ятрогеній можуть бути некваліфіковано проведена діагностика або лікувальна маніпуляція - від введення ліків до оперативного втручання. А.В. Шапошніков виділяє наступні сфери ятрогеній: діагностичні (21%), лікувально-профілактичні (52%), тактико-стратегічні (20%), інформаційно-деонтологічні (4%) і організаційні (3%) [6, с. 179].

Положення, при якому відсутня чітка і зрозуміла позиція як юристів, так і медиків щодо місця і ролі ятрогеній в структурі дефектної роботи медиків і несприятливих результатів медичних втручань, пояснює необхідність звернення до даної проблеми в рамках вивчення медичного права.

В даний час в юридичній і медичній літературі освітлення ятрогеній здійснюється з різних позицій. Часто під ятрогеніями розуміють всі несприятливі результати спілкування пацієнтів з лікарем, тим самим ставиться під сумнів правомочність терміну «дефект надання медичної допомоги». В той же час ятрогеній розглядають як злочини медичних працівників, маючи на увазі наявність наміру в ятрогенних діях і необхідність залучення таких медиків до кримінальної відповідальності. Історично склалася думка, при якій під ятрогеніями розумілися захворювання або хворобливі стани, виникнення яких пов’язане з неправильною поведінкою лікаря по відношенню до хворому.

С.Г. Стеценко розглядає причини ятрогеній в наявності об’єктивних і суб’єктивних чинників: 1). об’єктивні чинники: недосконалість самої медицини; невиліковність тієї або іншої патології на сьогодні наявним арсеналом медичних засобів; необхідність здійснення інвазивних процедур для підтвердження (спростування) діагнозу. 2). суб’єктивні чинники: недостатність професійних навиків медичного працівника; невміння правильно зібрати інформацію про захворювання пацієнта; незацікавленість в оцінці стану хворого і інші чинники, цілком залежні від самого лікаря [481, с. 550].

Уявляється, що зважаючи на невизначеність змісту поняття «ятрогенія» і неможливість заздалегідь передбачити її настання, при визначенні умов договору на надання медичної послуги не слід в якій-небудь формі включати в умови про якість медичної послуги можливість настання ятрогенії.

Враховуючи підвищену значущість об’єкту дії - організму людини, як для самого пацієнта, так і для суспільства в цілому законодавство повинне містити спеціальні норми, що встановлюють вимоги до якості кожного виду медичної послуги.

Оцінка якості медичної послуги, досягнутого результату залежить, зокрема, від показників життєдіяльності людини. Розширюючи дане поняття М.М. Малєїна уточнює, що стан здоров’я людини може бути встановлено на підставі особистих (суб’єктивних) відчуттів конкретної людини в сукупності з даними клінічного обстеження, з урахуванням статі, віку, соціальних, кліматичних, географічних і метеорологічних умов, в яких живе або тимчасово перебуває людина [295, с. 78].

Медичну послугу можна вважати якісною, якщо вона відповідає сучасному рівню медичної науки і практики, за умови, що цей критерій застосовується у всіх випадках захворювання щодо кожного пацієнта [298, c. 38]. Як відомо, лікар та пацієнт дещо по-різному оцінюють якість наданої медичної допомоги/послуг: «Пацієнт оцінює якість медичної допомоги з позицій стану свого здоров’я після лікування та ставлення до нього лікаря, а саме його чуйності, тактовності, здатності до співпереживання, достатності часу на бесіди тощо. Лікарі оцінюють якість надання медичної допомоги насамперед за технічною майстерністю, досягненням бажаного результату лікування» [322, с. 65]. Проте існують певні юридичні критерії якості, які випливають із чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» [395], належна якість роботи або послуги - це властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і документах та умовами договору зі споживачем. Питання про визначення якості медичної послуги (допомоги) з особливою гостротою постає у разі спричинення шкоди здоров’ю пацієнта.

Переважна більшість «медичних» справ, що розглядаються судами, - це цивільні справи за позовами про відшкодування шкоди, завданої погіршенням здоров’я внаслідок надання медичної допомоги, послуг неналежної якості. Звертаючись до суду, позивачі (здебільшого пацієнти), як правило, просять стягнути на свою користь майнову (збитки) і моральну (немайнову) шкоду. Відповідачами у таких справах є заклади охорони здоров’я, які несуть відповідальність за шкоду, завдану їхніми працівниками при виконанні своїх трудових обов’язків (ст. 1172 ЦК України). У разі якщо шкода завдана лікарем приватним підприємцем, який ліцензію на медичну практику, надає медичні послуги у такій якості, то відповідальність за завдану пацієнтові шкоду несе він. Шкода, завдана пацієнту, може бути: легка (додаткове лікування), середня (інвалідність) та тяжка (смерть).

Якісною слід визнати таку медичну допомогу, яку професійно надає на належному рівні конкретний медичний заклад відповідно до його профілю і спеціалізації персоналу, і за яку він несе відповідальність.

На нашу думку, важливою істотною умовою договору надання медичної послуги є ціна, яка обов’язково зазначається в договорі і погоджується сторонами. Він повинен містити критерії оцінки складових дій, що підлягають оплаті. Ціна за договором надання послуг поділяється на дві частини: плата за саму діяльність та відшкодування витрат. При цьому, за загальним правилом, навіть якщо плата за надані послуги не передбачена, наприклад, за договором про безоплатне надання медичних послуг, замовник, виходячи з положень ч. 1 ст. 904 ЦК України, зобов’язаний відшкодувати виконавцеві всі фактично понесені ним витрати, якщо законодавством чи домовленістю сторін не встановлено іншого. Фактичні витрати виконавця відшкодовуються замовником за принципом компенсації, а розмір такого відшкодування не підлягає обговоренню між сторонами й визначається лише з огляду на фактичні обставини справи та добросовісністю в поведінці виконавця [362, с. 237]. Договір медиколатрії повинен розкривати, в чому проявляється дія на здоров’я пацієнта в процесі надання медичної послуги і настання яких наслідків для здоров’я у результаті його надання визнається сторонами допустимим. Наслідки надання послуги повинні охоплювати як очікувані бажані, так і можливі небажані побічні або супутні його ефекти, а також вірогідні ускладнення.

Медичний працівник за надання послуг отримує плату. Ціна є грошовою формою вартості вироблених товарів (продукції), виконаних робіт, наданих послуг. Ціна визначається укладеними договорами. Медичний заклад пропонує ціну на послуги. Державні органи прямо впливають на ціни шляхом затвердження фіксованих цін або встановлення граничного розміру ціни. Межі втручання держави в ціноутворення, способи прямої або непрямої дії на ціни визначені нормативними актами. На наш погляд, ціна договору надання медичних послуг - це істотна умова, але якщо мова йде про договір медиколатрії - то це звичайна умова, оскільки в даному договорі мова йде і про медичну допомогу, тому її відсутність в договорі не може і не повинно ставити по сумнів дійсність договору.

Насамкінець, істотною умовою ми можемо назвати строк надання або виконання послуги в платному договорі надання медичної послуги, за умови, що є заява однієї із сторін про необхідність включення та досягнення згоди щодо цього, оскільки пацієнт, звертаючись в приватну клініку та укладаючи договір, сподівається на вчасне діагностування, проведення медичного втручання для отримання якнайшвидшого якісного результату, полегшення стану здоров’я (наприклад, видалення апендиксу) та проведення реабілітаційних заходів. У зв’язку з недотриманням строків проведення медичного втручання в різних випадках це може призвести до смерті або до сильних душевних страждань (невчасне надання косметичної корекції обличчя особи, яка потрапила в дорожньо-транспортну пригоду).

Зауважимо, що коли ми говоримо про послугу, то маємо на увазі платні послуги (наприклад, проведення операції по заміні кристалика), а коли мова йде про допомогу, то в більшості випадків це оплатна допомога, крім витрат, понесених виконавцем послуги.

Лікар має право не приступати до надання послуг чи допомоги у випадках, коли має місце порушення замовником своїх обов’язків за договором, яке перешкоджає виконання договору. Наприклад, мова може йти про ситуації, коли пацієнт не надає результатів обстеження, яке повинне бути виконано в іншому медичному закладі або не вжив необхідних заходів по підготовці до процедури.

Якщо лікар своєчасно не приступив до надання послуги або якщо під час виконання роботи стало очевидним, що надання послуги не буде здійснено в строк, пацієнт відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів» має право на власний розсуд: - призначити новий строк надання послуги і зажадати зміни ціни; - доручити надання послуги третім особам або виконати її своїми силами і зажадати від виконавця відшкодування понесених витрат; - зажадати зменшення ціни за надання послуги; - розірвати договір про надання послуги; - зажадати повного відшкодування збитків.

У разі порушення виконавцем встановлених строків виконання послуг він зобов’язаний оплачувати замовникові за кожен день (годину) неустойку (пеню).

Але слід зазначити, що в договорі медиколатрії може зазначатися термін, який встановлюється в договорі і пацієнт має право вимагати його виконання, але стан організму людини може змінитися і у момент настання терміну виконання стан органів і тканин може бути в такому стані, що в таких умовах здійснювати медичні дії, вказані в договорі, не можна, недоцільно. Оскільки виконавець лікар чітко уявляє, що різко знизиться очікуваний корисний ефект від послуги. І тоді постане дилема перед лікарем: добиватися корисного ефекту в тому об’ємі, в якому він планувався, або уникнути можливих складнощів із пацієнтом? Умова про термін повинна узгоджуватися суб’єктами і її можемо віднести до звичайних умов.

Одне з найважчих питань, що виникають при укладенні договорів медиколатрії - це форма договору.

Відповідно до загальних норм (ч. 1 ст. 639 ЦК України) договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо законом щодо форми договору не встановлені законом. Законодавець не встановлює обов’язкової письмової форми для договорів медиколатрії. Такі вимоги не містяться ні в ЦК України, ні в Законі України «Про захист прав споживачів». Проте ЦК України містить загальні норми, відповідно до якого правочини юридичних осіб з фізичними особами повинні здійснюватися в простій письмовій формі (ст. 208 ЦК України), крім випадку, коли вони виконуються сторонами в момент їх вчинення. Доцільність укладення договору у письмовій формі визначається тим, що в договорі можна звести наклеп все ті умови, які властиві договору надання медичних послуг, а також відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання наданої медичної послуги. Слід передбачити оформлення договору в одному або декількох екземплярах (для кожної із сторін) шляхом здійснення єдиного документа або декількох документів, зокрема шляхом оферти і акцепту. Виконавця медичної послуги слід орієнтувати на те, що наявна в медичному закладі належним чином оформлена медична документація (медична картка, епікриз, процедурні листи тощо) не може свідчити про умови укладеного договору і таким чином заміняти письмовий договір. Один і той же договір може стосуватися двох і більш медичних послуг, що припускає наявність в ньому декількох окремих пунктів, що автономно визначають суть кожної з них. Крім того, доречно вказати, що договір про надання медичної послуги укладається шляхом приєднання. Обов’язок визначення умов договору у формулярах і інших стандартних (типових) формах лежить на суб’єктові, що надає медичну послугу. Такі форми, розроблені заздалегідь і запропоновані пацієнтові для підписання, доречні лише у разі так званої, простої медичної послуги, дійсно разової, стандартної, такої, що безліч разів повторюється для різних споживачів в одному і тому ж об’ємі (забір крові, відвідини кабінету флюорографії або рентген кабінету). Хоча і в процесі здійснення подібних рядових маніпуляцій відбуваються непередбачувані ситуації. Певна фіксація договірних відносин бажана для пацієнта. Допустимість підтвердження укладення договору в належній формі в подібних випадках може бути пов’язана і з видачею документа, що підтверджує оплату послуги. Доцільно також на підтвердження факту укладення договору залучити свідчити свідків.

Форма договору надання медичної допомоги усна, а договору на надання медичних послуг - письмова. На практиці ми бачимо, що не завжди укладається договір про надання медичних послуг (допомоги) у письмовій формі, часто в усній формі, аналогічно договору купівлі-продажу. У таких випадках підтвердженням того, що договір на надання медичних послуг укладений, може бути чек, результати аналізів, обстеження, свідчення свідків і ін. На практиці багато медичних організацій договори з надання медичних послуг укладають шляхом приєднання.

Згідно із ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Спільною і водночас визначальною ознакою договорів приєднання є відсутність взаємного волевиявлення сторін при його укладенні. Лише одна сторона пропонує свої умови, інша - не може їх змінити, узгодити, а приймає їх такими, як їй запропоновано. Вияв волі другої сторони зводиться до погодження із запропонованими умовами або договір нею не укладається на запропонованих умовах [573; 268, с. 3]. Особа виявляє намір усно, письмово, а в конкретній ситуації не виключені і конклюдентні дії. Якість надання медичної допомоги полягає у дотриманні ефективності, доступності, економічності, науково-технічного рівня медичної послуги (допомоги), а також необхідного рівня якості диспансеризації, діагностики, лікування, обстеження, профілактики, реабілітації, і потрібно враховувати ступінь задоволення пацієнтів отриманою медичною послугою (допомогою).

Порядок укладення договорів шляхом приєднання є найпростішим. Практика теж ще поки не виробила широкого досвіду складання документарних бланків. В кращому разі звичайно справа обмежується розробкою якогось універсального типового бланка з безліччю місць для заповнення, або мати характер відсилання до документації, якщо вона є на даний вид послуги.

Підсумовуючи вищевикладене можна стверджувати, що предмет договору надання медичних послуг (допомоги) - складний та специфічний. Стосовно надання медичної послуги (допомоги) явно переважає її специфічність і загальні правила надання платних медичних послуг, лише приблизно можуть визначити зміст договору, що укладається. Перед укладенням договору виконавцеві необхідно не тільки з’ясувати бажання замовника, але і по можливості якомога правильніше сформулювати це «замовлення», яке повинне входити в предмет договору. Істотними умовами договору надання медичної послуги є об’єкт, якість, ціна та строки виконання договору. Під виконанням договору мається на увазі здійснення дій в натурі, дотримання комплексу вимог, які визначають, хто і кому повинен провести виконання, що включає, яким предметом, коли, де і у який спосіб це повинно бути здійснено. Законодавець при цьому робить акцент на реальному виконанні зобов’язання з боку виконавця. Для пацієнта актуальним є принцип, що ніякі грошові виплати не здатні замінити реального виконання договору. Для нього небайдужий і спосіб виконання узятого на себе виконавцем зобов’язання. Це саме той випадок, коли заміна надання послуги чимось іншим не здатна задовольнити порушений інтерес потерпілої (або уповноваженої) сторони. Основна мета, заради якої пацієнт вступає у взаємовідносини з медичним працівником, - це задовольнити його потреби в оздоровленні. Тому в подібних випадках грошовий еквівалент не допускається - його неможливо визначити. У сфері ж підприємницької діяльності повним відшкодуванням збитків потерпілій від невиконання зобов’язання стороні досягається основна мета такої діяльності і, відповідно, зобов’язана сторона вважається вільною від необхідності реального виконання узятих на себе за договором зобов’язань. Тому можна вважати, що стосовно відносин за участі споживачів примушування до виконання узятого на себе виконавцем обов’язку в натурі є для нього свого роду і мірою відповідальності.

Оскільки медична діяльність підлягає ліцензуванню, то в договорі обов’язково вказується номер ліцензії, термін її дії, найменування органу, що її видав, і це підтверджуватиме відповідність якості наданої послуги виконавцем (медичним закладом) наявним стандартам.

Предмет договору - це сукупність дій, спрямованих на досягнення об’єктивних результатів у вигляді динаміки властивостей людського організму, а також достовірна і повна інформація про конкретну послугу в доступній формі викладу (з перевагами і недоліками) та очікувані результати методу лікування. Але, на наш погляд, обов’язково слід чітко розділити істотні і звичайні умови такого договору.

Істотними є умови - про предмет договору на надання медичної послуги. Характеристикою предмету (але не його умовами) є якість, тобто - відповідність послуги належному вищому передовому рівню медичної науки і практики, за умови, що цей критерій затверджений при проходженні обов’язкової сертифікації медичної послуги, ціна та строк. Медична послуга може вважатися виконаною належної якості, якщо вона відповідає вищому передовому рівню медичної науки і практики, за умови, що цей критерій застосовується у всіх випадках захворювання щодо до кожного хворого.

Договір медиколатрії має містити такі відомості: інформація достовірна і повна, про конкретну послугу в доступній формі викладу; об’єм медичної послуги - відомості про склад, зміст послуги і протипоказання для її застосування, а також рекомендації пацієнтові, необхідні для отримання найбільш ефективного результату; вид медичної послуги - залежить від виду медичної закладу (спеціалізації лікаря), до якого звертається пацієнт. Але звичайними умовами договору медиколатрії є: термін - дата, коли повинно бути закінчене виконання послуги, або дата, коли виконавець повинен приступити до надання медичної послуги; ціна - грошова форма вартості виконуваної послуги; ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.

3.3.