Стадії вчинення злочину. Співучасть у злочині

Стадії вчинення злочину є видами цілеспрямованої діяльності, етапами реалізації злочинного наміру і тому можуть бути тільки у злочинах, вчинених з прямим умислом.

Стадії вчинення злочину відрізняються між собою і моментом закінчення злочинного діяння.

Чинний Кодекс визнає злочинними та караними три стадії вчинення злочину:

— готування до злочину (ст. 14);

— замах на злочин (ст. 15);

— закінчений злочин (ч. І ст. 13).

Перші дві стадії — готування до злочину та замах на злочин носять найменування (назву) "незакінчений злочин" і є його видами.

Готування до злочину - це підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Таким чином, готування до злочину є початковою стадією умисного злочину, під час якої особа ще безпосередньо не вчиняє злочин, але спрямовує свої зусилля на підготовку до його вчинення.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. Тобто замах на злочин — це є, по суті, невдала спроба посягання на об'єкт злочину, оскільки діяння винного не спричинили йому шкоди, а злочин не доводиться до кінця з причин, які не залежать від волі винного і всупереч його бажанню довести злочин до кінця.

Закон поділяє замах на злочин на два види: закінчений і незакінчений.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними, для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі. Прикладом може служити випадок, коли злочинець, бажаючи позбавити іншу людину життя, стріляє у неї, спричиняючи, таким чином, тяжке поранення, але потерпілий залишається живим внаслідок вчасно наданій медичній допомозі лікаря, котрий у цей момент проходив поруч.

Замах на вчинення злочину є незакінчений, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними, для доведення злочину до кінця. Так, наприклад, злодій, бажаючи викрасти чуже майно, проник у квартиру і почав складати викрадені речі у валізу, але в цей момент до квартири зайшов власник і затримав злочинця під час вчинення злочину. У такому випадку має місце незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна.

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки злочину. Тобто злочин вважається закінченим у тому випадку, якщо об'єктивні і суб'єктивні ознаки вчиненого злочину повністю відповідають об'єктивним і суб'єктивним ознакам складу злочину, передбаченого в Особливій частині ККУ. Варто зазначити, що в одних випадках для визнання певних злочинів закінченими необхідне настання суспільно небезпечних наслідків у результаті злочинних діянь (злочини з матеріальним складом), а в інших випадках для визнання злочину закінченим не потрібне настання суспільно небезпечних наслідків (злочини з формальним складом).

У закінченому злочині існує єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Тут винний повною мірою реалізував намір, завершив злочин, виконав усі діяння (дії чи бездіяльність), які складають об'єктивну сторону складу злочину (див. коментар до ч. І ст. 2), спричинив шкоду об'єкту. Закінчені злочини сформульовані в диспозиціях Особливої частини Кримінального Кодексу України. Момент закінчення злочину є різним залежно від конструкції складу злочину, від опису ознак злочинного діяння в законі.

— злочини з матеріальним складом;

— злочини з формальним складом;

— злочини з усіченим складом.

При замаху на злочин встановлення ступеня здійснення злочинного наміру дає можливість визначити вид замаху, ступінь близькості настання суспільно небезпечного наслідку, реально спричиненої шкоди тощо.

Добровільна відмова від вчинення контрабанди можлива лише на стадії готування до незаконного переміщення предметів через митний кордон або незакінченого замаху на його вчинення, коли особа усвідомлює можливість доведення злочину до кінця, але з власної ініціативи відмовляється від цього. Добровільна відмова виключається, якщо особа видає предмети контрабанди у зв'язку з оголошенням їй рішення про проведення особистого огляду (виняткова форма митного контролю), огляду або переогляду транспортних засобів, товарів та інших предметів, оскільки порушник митного законодавства розуміє об'єктивну неможливість доведення злочинного наміру до кінця через наявність нездоланної перешкоди.

Злочин може бути вчинений як однією особою, так і спільними діями декількох (двох і більше) осіб.

У таких випадках виникає питання про вчинення злочину у співучасті.

Вчинення злочину у співучасті становить більшу суспільну небезпеку, ніж вчинення його однією особою, полегшує його скоєння і приховування.

Вчинення злочину у співучасті визнається обставиною, яка обтяжує відповідальність і покарання. Наприклад, умисне вбивство, вимагання, шахрайство, де обтяжуючими (кваліфікуючими) обставинами є їх вчинення за попередньою змовою групою осіб.

У Кримінальному Кодексі зазначено, що співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 ККУ).

Таким чином, співучасть - це об'єднання, коли кілька осіб вчинюють один і той же злочин спільно і умисно.

Об'єктивні ознаки співучасті - вчинення одного і того самого злочину декількома (двома і більше) особами, і спільно.

Суб'єктивні ознаки співучасті - це умисна спільна участь у вчиненні умисного злочину.

У злочинах, які скоюються з необережності, співучасті бути не може. Не буде співучасті і тоді, коли одна особа діє умисно, а інша з необережності.

Кожен із співучасників повинен мати ознаки суб'єкта злочину, а саме: бути фізичною, осудною особою, досягти віку кримінальної відповідальності (16 років, а в окремих випадках - 14 років) або мати ознаки спеціального суб'єкта (наприклад, службова особа,

військовослужбовець, водій транспортного засобу тощо).

Залежно від ролі, яку виконували співучасники злочину, вони поділяються законом на такі види: (ст. 27 ККУ)

виконавець; організатор; підбурювач; пособник.

Виконавець (співвиконавець) - це особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності (неосудні, психічно хворі, які не досягли віку кримінальної відповідальності), вчинила злочин, передбачений Кримінальним Кодексом.

Без виконавця немає співучасті, оскільки він безпосередньо реалізує злочинний намір співучасників, тобто вчиняє конкретні злочинні діяння. Тому виконавець - головна, центральна фігура у співучасті.

Організатор - особа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Функції організатора можуть бути такими: підшукування учасників злочину, розробка плану, підшукування об'єктів і жертв замаху, керівництво підготовкою і діями співучасників, фінансування, "прикриття" діяльності злочинних груп тощо. Організатор - найбільш небезпечна фігура співучасті.

Підбурювач - це особа, яка схилила іншого співучасника до вчинення злочину, тобто викликала у виконавця або в інших співучасників бажання, рішучість вчинити злочин. Це може бути здійснено такими способами, як прохання, умовляння, погроза, шантаж, підкуп, насильство, наказ підлеглому, обіцянка винагороди.

Пособник - це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Пособник може вчинити діяння як активними діями, так і бездіяльністю (наприклад, сторож по домовленості із співучасниками, залишив на час вчинення злочину об'єкт без охорони; касир не закрив сейф). Пособник, як підмовник і організатор, не бере безпосередньо участі у скоєнні злочину. Але на практиці не виключається, коли можливе об'єднання у діяльності співучасників відразу декількох ролей. Наприклад, особа може бути одночасно і організатором, і виконавцем злочину, підбурювачем, і пособником тощо.

Ці обставини враховуються судом під час призначенні покарання. За об'єктивними ознаками співучасть поділяється на просту і складну.

Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст. 27, в якій зазначені види співучасників, і статтею Особливої частини КК, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Наприклад, за вчинений виконавцем розбій, організатор відповідає за ч. 3 ст. 27 і ч. 2 ст. 187; підбурювач - за ч. 4 ст. 27 і ч. 2 ст. 187; пособник - за ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст. 187.

Співучасть є самостійним інститутом і має важливе значення в кримінальному праві, оскільки дає змогу правильного застосування норм Кримінального Кодексу.

4.