§ 1. Поняття та види стадій вчинення злочину
Стаття З КК України пов'язує кримінальну відповідальність із вчиненням будьякого злочину — незалежно від того, закінчений він чи ні. Особливості відповідальності за так звану "незакінчену злочинну діяльність" додатково регламентуються статтями 17—18. Положення цих статей і утворюють основний зміст окремого інституту Загальної частини кримінального права України "стадії вчинення злочину". Стадії вчинення злочину — це передбачені кримінальним законом етапи готування та безпосереднього вчинення умисного злочину, які різняться між собою за характером дій, моментом їх припинення, обсягом реалізації умислу та ступенем суспільної небезпечності. Готування особою умов для вчинення передбаченого Особливою частиною кримінального закону діяння, процес "виконання" такого діяння, а також його закінчення в юридичному розумінні розглядаються в кримінальному праві як окремі, відмінні одна від одної, стадії вчинення злочину. Поняття стадії вчинення злочину стосується лише умисних злочинів, оскільки означає певний етап реалізації умислу на вчинення конкретного злочинного діяння, причому вид умислу — прямий. Очевидно, що при вчиненні необережних злочинів не може йти мова про реалізацію злочинної самонадіяності чи злочинної недбалості, оскільки сприйняття винним своєї поведінки при вчиненні необережних злочинів характеризується лише можливістю передбачення суспільне небезпечних наслідків і розраховуванням на їх ненастання або відвернення (злочинна самонадіяність) та відсутністю усвідомлення суспільної небезпечності діяння і передбачення суспільне небезпечних наслідків своєї поведінки (злочинна недбалість). Крім того, кримінальний закон визнає необережні діяння злочином, як правило, у разі настання суспільне небезпечних наслідків (наприклад, вбивство з необережності — ст. 98 КК), порушення правил безпеки руху та експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 215), а тому в цих випадках при ненастанні наслідків 241 попередня діяльність особи не може отримувати самостійної кримінальноправової оцінки. Не можна застосувати поняття стадії вчинення злочину і щодо діянь, які вчиняються з непрямим умислом, оскільки свідоме допущення настання суспільне небезпечних наслідків не може розглядатися як результат цілеспрямованих дій суб'єкта. Отже, за суб'єктивними ознаками наявність стадій вчинення злочину характерна лише для певної категорії злочинів, а саме для злочинів, що вчиняються з прямим умислом. Не можна застосовувати поняття стадії вчинення злочину і щодо виявлення наміру вчинити злочин, оскільки це лише певна думка особи, а не її протизаконна поведінка. Самі наміри вчинити будьякі злочинні дії не можуть розглядатися як злочинна поведінка. Крім того, неприпустимість переслідування за думки є конституційне гарантованою нормою, закріпленою в ст. 34 Конституції України, а принцип "cogitationis poenam nemo patitur" (думки не караються) є загальновизнаним принципом сучасного кримінального права. Однак виявлення наміру у формі погрози вчинити злочин чи усного або письмового заклику певної особи або невизначеної кількості людей до вчинення суспільне небезпечних дій може утворювати склад окремого закінченого злочину. Наприклад, такий склад утворюють публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а так само розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ч. 2 ст. 56'). Це може бути і погроза вчинити вбивство (ст. 100). Із суб'єктивної сторони поняття стадії вчинення злочину пов'язується, насамперед, зі ступенем реалізації злочинного наміру. Із об'єктивної сторони стадія вчинення злочину виражає співвідношення фактично вчиненого діяння з передбаченою кримінальним законом специфічною конструкцією складу того злочину, який мала намір вчинити особа (як правило, з елементами його об'єктивної сторони). Отже, процес злочинної діяльності на досягнення певного результату можна представити як окремі етапи, кожен з яких має свої об'єктивні та суб'єктивні ознаки і впливає на кримінальноправову оцінку діяльності особи, що дає можливість визначити, вчинила особа закінчений чи незакінчений злочин. 242 Стаття 17 визначає дві стадії вчинення злочину: готування до злочину (ч. 1) та замах на злочин (ч. 2). В Особливій частині кримінального закону передбачена відповідальність за закінчені злочини. У зв'язку з цим теорія кримінального права виділяє ще й третю стадію — стадію закінченого злочину. Специфічність кожної із стадій вчинення злочину має відображатись у формулі кваліфікації: у випадку попередньої злочинної діяльності — з посиланням на відповідну частину ст. 17 КК, у випадку вчинення закінченого злочину — без такого посилання.
Еще по теме § 1. Поняття та види стадій вчинення злочину: