4.3.3. Комерційне (фірмове) найменування товариства

Поняття "фірмове найменування юридичної особи" (або скорочено "фірма") існує у вітчизняному праві досить давно. Незважаючи на відсутність законодавчої дефініції, воно широко використовувалося в правовій доктрині для позначення найменування юридичної особи, закріпленого в її установчих документах, під яким вона була зареєстрована й внесена до ЄДРПОУ.

Деякі вчені не бачили істотних розходжень між поняттями "найменування" й "фірмове найменування" [29, с. 118]. Інші відзначали, що фірмове найменування використовується лише комерційними юридичними особами [30, с. 116; 243, с. 110; 245, с. 113]. Висловлювалася і думка про те, що фірмове найменування – це індивідуальна назва юридичної особи, що поряд із указівкою на її організаційно-правову форму й інші відомості включається до її найменування [71, с. 7-9; 246, с. 675].

У зв’язку зі вступом у дію ЦК та ГК інститут комерційного (фірмового) найменування одержав зовсім інший зміст. Нажаль, не всі юристи звернули належну увагу на зміни в законодавчому регулюванні й продовжують ставити знак рівності між найменуванням юридичної особи, закріпленим у її установчих документах, і комерційним (фірмовим) найменуванням [249, с. 62; 244, с. 433-435].

Звернемося до положень статті 90 ЦК, яка містить норми, стосовно найменування юридичної особи. В ч. 1 ст. 90 закріплюється, що юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про його організаційно-правову форму. Згідно з ч. 3 ст. 90, найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься в єдиний державний реєстр.

Частина 2 ст. 90 ЦК встановлює: "Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Комерційне найменування юридичної особи може бути зареєстроване в порядку, встановленому законом". Навіть поверхневий аналіз даної норми показує, що комерційне (фірмове) найменування (далі – комерційне найменування) вже не прирівнюється законом до того найменування, під яким зареєстрована юридична особа.

Це додаткове найменування, яке можуть мати тільки підприємницькі товариства (тобто господарські товариства і виробничі кооперативи) і яке за їхнім бажанням може бути зареєстроване в порядку, визначеному законом (на даний момент такий закон відсутній). Очевидно, воно не повинно збігатися з найменуванням товариства, зазначеним в установчих документах і свідоцтві про державну реєстрацію.

Згідно з ч. 1 ст. 159 ГК, суб’єкт господарювання – юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування. Положення ГК щодо комерційного найменування істотно розширюють коло суб’єктів, що можуть мати комерційне найменування, в порівнянні з ЦК. До них відносяться будь-які суб’єкти господарювання – юридичні особи (ця категорія охоплює всі види юридичних осіб, створених відповідно до ЦК, ГК і спеціальних законів), а також громадяни–підприємці (ч. 1 ст. 159, ст. 55 ГК) [див. 80].

На жаль, законодавство не надає визначення поняттю "комерційне найменування". 17 лютого 2004 р. Верховна Рада прийняла в першому читанні Закон "Про внесення змін у Господарський кодекс України" (№ 4445), в якому спробувала дати дефініцію комерційного найменування. Останнє визначається як "буквене або словесне визначення суб’єкту господарювання, що виконує функцію його індивідуалізації (розрізнення) в підприємницькій діяльності".

Правовий режим комерційного найменування визначається в розділі 43 ЦК України "Право інтелектуальної власності на комерційне найменування". Встановити правову сутність цього явища допоможе порівняння правового режиму найменування юридичної особи і комерційного (фірмового) найменування (див. табл. 4.1.).

Таблиця 4.1.

Розбіжності в правовому режимі найменування юридичної особи й комерційного найменування

Характеристика	Найменування юридичної особи	Комерційне найменування
1.	2.	3.
Які суб’єкти можуть мати найменування	Юридична особа будь-якої організаційно-правової форми (ч. 1 ст. 90 ЦК)	Підприємницькі товариства (ч. 2 ст.90 ЦК), а також суб’єкти господарювання – юридичні особи, та громадяни-підприємці (ч. 1 ст. 159, ст. 55 ГК).
Обов’язок мати найменування	Всі юридичні особи зобов’язані мати найменування (як засіб їхньої індивідуалізації в цивільних правовідносинах) (ч. 1 ст. 90 ЦК)	Вказані в ЦК та ГК суб’єкти можуть, але не зобов’язані мати комерційне найменування (ч. 2 ст. 90 ЦК, ч. 1 ст. 159 ГК).
Момент виникнення права на найменування	Право на найменування виникає та охороняється з моменту державної реєстрації юридичної особи. Протягом одного місяця (для ВАТ – 9 місяців) найменування може охоронятись за умови його резервування в органі державної реєстрації (тобто подачі засновниками юридичної особи заявки на використання цього найменування).	Право на комерційне найменування виникає з моменту першого використання цього найменування і охороняється без обов’язкового подання заявки на нього або його реєстрації і, незалежно від того, чи є комерційне найменування частиною торгової марки (ч. 2 ст. 489 ЦК).
Умови надання правової охорони	Безумовна (ч. 5 ст. 90 ЦК)	Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість відрізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів відносно справжньої її діяльності (ч. 1 ст. 489 ЦК). Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів відносно товарів, які вони виробляють, та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються (ч. 4 ст. 489 ЦК). Охороні підлягають комерційні найменування, якщо вони фактично використовуються в господарському обігу (ч. 3 ст. 159 ГК).
Необхідність реєстрації	Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах та вноситься до єдиного державного реєстру (ч. 3 ст. 90 ЦК). Спеціальна реєстрація найменування відсутня.	Реєстрація комерційного найменування не є обов’язковою. Відомості про комерційне найменування можуть вноситись до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом (ч. 3 ст. 489 ЦК, ч. 2 ст. 159 ГК).

Можливість використання однакового найменування декількома юридичними особами

Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи (ч. 5 ст. 90 ЦК).

Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів відносно товарів, які ними виготовляються, та (або) реалізовуються, та послуг, що ними надаються (ч. 4 ст. 489 ЦК).

Особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника

зобов’язана припинити таке використання та відшкодувати завдані збитки (ч. 5 ст. 159 ГК).

Можливість відчуження

Право на найменування є особистим правом юридичної особи та не може відчужуватись.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною (ч. 2 ст. 490 ЦК).

Викладене свідчить, що комерційне найменування – це своєрідний "псевдонім" підприємницького товариства або іншого суб’єкту господарювання, що може їм використовуватися для індивідуалізації власної підприємницької (господарської) діяльності. Причому, цей "псевдонім", на відміну від найменування юридичної особи, може відчужуватися при продажі єдиного майнового комплексу, що використовується для ведення даної діяльності (тобто підприємства). Саме ця можливість відчуження комерційного найменування, його переходу до іншого суб’єкта підприємницької діяльності і складає корінну відмінність між найменуванням юридичної особи і комерційним найменуванням. Комерційне найменування слугує для індивідуалізації певного бізнесу, а не самої юридичної особи або її товарів (послуг).

Індивідуалізується підприємницька або інша діяльність, яка здійснюється у визначеному місці, з використанням певного єдиного майнового комплексу, технологій, матеріалів або сировини, для якої можуть бути характерні певна якість товарів (робіт, послуг), культура виробництва або обслуговування, кваліфікований найманий персонал та інше. Тобто можна сказати, що за допомогою комерційного найменування індивідуалізується підприємство, а не підприємець. Прикладами комерційних найменувань можуть бути "Готель "Салют", "Стадіон "Динамо" тощо.

На практиці часто виникає запитання, навіщо юридичній чи фізичній особі потрібно використовувати комерційне найменування? Враховуючи досвід Великобританії можна зазначити, що комерційне найменування може використовуватися в двох цілях: 1) для того, щоб показати якою саме підприємницькою діяльністю займається особа (так ТОВ "Примор’я" може мати комерційне найменування "Антикварна крамниця"); 2) для можливості продати дане найменування разом із продажем бізнесу (якби ТОВ називалось "Антикварна крамниця", то, внаслідок продажу бізнесу, необхідно було б змінювати своє найменування).

Ще одна важлива функція комерційного найменування, яка широко використовується за рубежем, не одержала втілення в кодексах – можливість передачі права користування комерційним найменуванням іншим особам, що здійснюється, як правило, шляхом укладання договору франчайзінгу (комерційної концесії) або при взятті підприємства (як єдиного майнового комплексу) в оренду чи користування. Чомусь законодавець, увівши в обіг інститут комерційного найменування, не закріпив можливості передачі права на використання цього найменування іншим особам (як це передбачено російським ЦК).

Введення інституту комерційного найменування має ще одну перевагу. До вступу в силу ЦК і ГК комерційні найменування, що не є найменуваннями юридичних осіб, зафіксованими в їх установчих документах, охоронялися законом тільки за умови їхньої реєстрації як торговельної марки.

З набуттям новими кодексами чинності, правова охорона надається комерційним найменуванням у силу їхнього фактичного використання. Захист надається особі, яка першою почала фактичне використання найменування в господарському обороті. Виключення з цього правила міститься лише в ч. 2 ст. 159 ГК, що закріплює: "Суб’єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб’єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше". Очевидно, що дана норма була включена для стимулювання процесу реєстрації комерційних імен, однак вона суперечить вищевказаним положенням ГК та ЦК, а також стандартам, що діють у міжнародному праві і національному законодавстві інших країн (ст. 8 Паризької конвенції по охороні промислової власності 1883 р.). Більш того, якщо комерційне найменування вже включене до реєстру, то неможливо буде пізніше зареєструвати тотожне, і, таким чином, вказану норму буде просто неможливо застосувати на практиці. Проект Закону "Про внесення змін у Господарський кодекс України" передбачає зміну положень зазначеної статті. Такий захист може бути корисним для малого, щойно започаткованого бізнесу, який часто здійснюється під найменуванням, ще не зареєстрованим як торгова марка.

Зіставляючи норми британського законодавства з вітчизняним, можна дійти до невтішного висновку про те, що, ввівши в господарське право фактично нову категорію "комерційне найменування", законодавець чітко не визначив ані саме це поняття (що привело до неправильного його розуміння багатьма юристами), ані правовий режим даного об’єкта. Очевидно, це передбачалося зробити в спеціальному законі, а до його прийняття положення нових кодексів про комерційне найменування є лише частково придатними до застосування.

Вважаємо, що спеціальний закон про комерційне найменування повинний обов’язково закріпити: визначення поняття "комерційне найменування" з перерахуванням типових прикладів його використання; можливість особи користуватися декількома комерційними найменуваннями; вимоги щодо розкриття інформації про дійсне найменування суб’єкта господарювання, що міститься в його установчих документах та/або ЄДР, при використанні їм комерційного найменування; способи і порядок відчуження комерційного (фірмового) найменування (воно має бути пов’язаним із відчуженням відповідного підприємства як єдиного майнового комплексу), а також передачі права користування комерційним (фірмовим) найменуванням; підстави припинення права на комерційне найменування.

Основною посилкою у моделюванні норм майбутнього Закону мало би стати уявлення про комерційне найменування як складову частину єдиного майнового комплексу (підприємства), яка індивідуалізує його у підприємницькій діяльності і має слідувати його правовій долі. До речі саме такий підхід частково закладено у російському ЦК (п. 2 ст. 132). Таке розуміння комерційного найменування неодноразово висловлювалось у роботах відомих дореволюційних вчених [137, с. 56; 240, с. 173-190; 255, c. 188-189] та вчених Російської Федерації [45, c. 132-133; 106, с. 135-136; 230, с. 10]. Видатний вчений дореволюційних часів, професор Московського університету Г.Ф. Шершенєвіч так писав про фірмове (тобто комерційне) найменування: "Фірма є найменуванням торгового підприємства. Її завдання складається в індивідуалізації підприємства... Фірмою індивідуалізується підприємство, а не купець... Одна й таж особа може виступати власником одночасно декількох імен: одне вона набула у спадщину, інше – купівлею, третє – орендою. Скільки підприємств – стільки імен... Якщо фірма є найменуванням підприємства, а не купця, то вона складає приналежність першого й слідує його правовій долі, – з припиненням (неспроможністю) знищується, з відчуженням – переходить до іншої особи" [255, c. 188-189].

Тільки у такому підході може проявитися практична значущість інституту комерційного найменування. Якщо ж прив’язувати його тільки до особистості суб’єкта господарювання, розглядати як певне доповнення до дійсного найменування, то в існуванні такого правового інституту не буде жодної потреби.

<< | >>

↑

Источник: Кібенко Олена Рувімівна. Сучасний стан та перспективи правового регулювання корпоративних відносин: порівняльно-правовий аналіз права ЄС, Великобританії та України. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук. Харків –2006. 2006

Скачать оригинал источника

Еще по теме 4.3.3. Комерційне (фірмове) найменування товариства:

- Корпоративне право України - Корпоративное право РФ -