Стаття 169. Виселення наймача в разі припинення договору найму жилого приміщення

У разі припинення договору найму жилого приміщення в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, наймач і особи, які проживають разом з ним, зобов'язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

1.

Слід закцентувати увагу на тому, що зазначене питання регулюється також ст. 826 ЦК, яка встановлює, що у разі розірвання договору найму житла наймач та інші особи, які проживали у помешканні, підлягають виселенню з житла на підставі рішення суду, без надання їм іншого житла. Буквальне тлумачення цієї норми призводить до абсурдного висновку про те, що виселення завжди здійснюється за рішенням суду, незалежно від того, в якому порядку - судовому або позасудовому - відбулося розірвання (припинення) договору. І ЖК (ст. 168), і сам ЦК (ч. 3 ст. 825) передбачають численні випадки, коли договір припиняється достроково за згодою сторін, причому перелік таких випадків не може бути вичерпним a priori, оскільки контрагенти за договором мають право розірвати будь-який договір у будь-який час за взаємною згодою (ч. 1 ст. 651 ЦК).

Оскільки наслідком припинення (розірвання) договору є зупинення усіх правовідносин між сторонами, подальше використання житла наймачем, іншими особами, які проживають з ним, вже не має під собою правової підстави. І якщо таке припинення відбулося у позасудовому порядку, у такому ж порядку має відбуватися і виселення, а наймодавець набуває право вимагати виселення наймача за рішенням суду лише у випадку невиконання наймачем свого обов'язку щодо виселення.