2. Спеціалізований житловий фонд

Громадяни забезпечуються жилими приміщеннями на під­ставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житло­вим кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Також вони можуть бути забезпечені житлом у с легалізованому жит­ловому фонді.

До жилих приміщень спеціалізованого житлового фонду на­лежать: 1) службові жилі приміщення; 2) житло в гуртожитках; 3) житло в будинках маневреного житлового фонду; 4) жилі при­міщення із фонду тимчасового проживання біженців.

Форми забезпечення житлом для військовослужбовців різ­ні. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються: 1) службовими жилими приміщеннями;

2) у разі відсутності службового жилого приміщення військо­вослужбовці, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сі­мейні — у сімейних гуртожитках; 3) для інших військовослуж­бовців військова частина зобов’язана орендувати житло для за­безпечення ним військовослужбовця та членів його сім’ї або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову ком­пенсацію за піднайм (найм) жилого приміщення.

Наймач жилого приміщення спеціалізованого житлового фонду і члени його сім’ї користуються службовими приміщен­нями відповідно до правил про договір найму жилого примі­щення, за такими винятками:

— наймачі спеціалізованих житлових приміщень не мають права бронювати жиле приміщення, міняти його, в тому числі з наймачем іншого жилого приміщення;

— не мають права змінювати договір найму жилого примі­щення;

— при проведенні капітального ремонту їм не надається у постійне користування інше благоустроєне жиле приміщення, хоча може бути надане інше спеціалізоване приміщення.

Оскільки спеціалізоване жиле приміщення надається особі на всіх членів сім’ї, які проживають разом із ним (а також на дружину (чоловіка), і неповнолітніх дітей, наймач жилого при­міщення вправі проживати в ньому разом з членами своєї сім’ї.

У разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім’ї службове жиле приміщення зберігається за ними у випадках і в строки, вказані у ст. 71 Житлового кодексу УРСР.

Наймач жилого приміщення і члени його сім’ї зобов’язані Додержувати умов договору найму жилого приміщення і пра­вил користування жилими приміщеннями, утримання жилого будинку і прибудинкової території.

Зазначені приміщення надаються незалежно від перебуван­ня на квартирному обліку, без додержання черговості та пільг, установлених для забезпечення громадян житлом.

Якщо жилі приміщення, в яких проживають відповідні осо­би, розташовані на такій відстані від місця роботи, яка виклю­чає можливість виконання ними трудових обов’язків, надання жилих приміщень допускається у випадках, коли ці працівники забезпечені житлом.

Надання службового житла для народних депутатів визна­чається постановою Верховної Ради України від 11 липня 1995 р. № 286/95-ВР, якою затверджено Положення про порядок на­дання народним депутатам України службових жилих примі­щень і користування ними, та від 14 квітня 1998 р. № 216/98-ВР «Про порядок виключення з числа службових жилих примі­щень, займаних народними депутатами України».

А для окремих категорій громадян також наказом Управ­ління державної охорони України від 16 липня 2004 р. № 55 — Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Управлінні державної охорони Украї­ни, наказом Міністерства юстиції України від 2 липня 2004 р. № 58/5 — Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в органах та установах Мініс­терства юстиції України; наказом Адміністрації Держприкордонслужби України від 14 січня 2004 р. № 44 — Положення про організацію та порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Державній прикордонній службі Украї­ни; наказом ГоловКРУ України від 4 квітня 2000 р.

Як видно із зазначеного переліку, значна кількість відом­чих, розрізнених нормативних актів, що майже повторюють один одного, не створюють цілісної правової системи регулювання в цій сфері. Можна дійти висновку, що необхідна розробка єди­ного нормативно-правового документа, котрий буде визначати порядок надання службового житла і поширюватися на всі ка­тегорії осіб, які мають право на службове житло.

Вважаємо, що вирішувати питання щодо надання службово­го житла слід незалежно від форми власності службового жит­ла. А саме, службове житло надається:

— у приватному житловому фонді — власником житла на підставі договору найму службового житла;

— у комунальному житловому фонді — на підставі рішення органу місцевого самоврядування;

— у державному житловому фонді — за наказом адміністра­ції підприємства, установи, організації.

Підставою для користування житлом є договір, який укла­дається власником або уповноваженою ним особою з громадя­нином, якому надається в користування службове житло.

Службове житло надається на час виконання трудових обо­в’язків. Якщо особа працює за контрактом, надавати його мож­на також на узгоджений між сторонами строк відповідно до до­говору оренди, який укладається в письмовій формі.

Правила ст. 129 ЖК про те, що на підставі рішення про на­дання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на цю площу, не означа­ють, що на зазначені правовідносини поширюються положен­ня ст. 117 ЖК про наслідки визнання ордера недійсним. Стат­тя 117 гл. 2 ЖК про користування жилими приміщеннями в бу­динках державного і громадського житлового фонду і гл.

Так само окремо регулює ЖК у гл. З користування службо­вими жилими приміщеннями, але, на відміну від норм цієї гла­ви, у гл. 4 не передбачено, що до користування гуртожитками застосовуються правила про договір найму жилого приміщення і в тому числі правила ст. 117 ЖК.

На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає грома­дянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для все­лення на надану жилу площу. Ордер може бути виданий лише на вільну жилу площу із розрахунку не менше б м2 на одну осо­бу. При одержанні ордера пред’являються паспорти всіх членів сім’ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з поперед­нього місця проживання.

Жила площа в гуртожитках надається в порядку черговості, що визначається адміністрацією підприємства, установи, орга­нізації та профспілковим комітетом.

Громадянам, які вибули з гуртожитку у зв’язку з призовом на дійсну строкову військову службу, а також офіцерам, які ви­були з гуртожитку у зв’язку з призовом із запасу на дійсну вій­ськову службу на строк до трьох років, має бути знову надана жила площа в гуртожитку, якщо після проходження військової служби вони повернулися на те саме підприємство, в установу, організацію.

Відповідно до ст. 132і Житлового кодексу УРСР до житло­вого фонду спеціального призначення належать і жилі примі­щення з фондів житла для тимчасового проживання.

Наприклад жилі приміщення, пристосовані для тимчасово­го проживання громадян, які не мають або втратили постійне місце проживання. Що дає нам можливість такий житловий фонд відносити до спеціального, а не до соціального? Мабуть те, що зазначені жилі приміщення надаються: 1) громадянам, які втратили житло внаслідок звернення стягнення на жилі при­міщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення; 2) біженцям, хоча ЖК УРСР не дає роз’яснення, чи повинні вважатися біженцями громадя­ни України, чи ні; 3) громадянам, які вимушені залишити жиле приміщення внаслідок його аварійного стану, стихійного лиха або з інших підстав, які загрожують стану та безпеці відповідно­го жилого приміщення.

При цьому згідно зі ст. 1322 Житлового кодексу УРСР жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання нада­ються громадянам за умови, що для них таке житло є єдиним місцем проживання і їх сукупний дохід недостатній для при­дбання або найму іншого жилого приміщення. Першочергове право на забезпечення жилим приміщенням з фондів житла для тимчасового проживання мають сім’ї з неповнолітніми дітьми, вагітні жінки, особи, які втратили працездатність, та особи пен­сійного віку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 р. № 422 затверджено Порядок надання і користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового про­живання, що поширюється на громадян, які не мають або втра­тили постійне місце проживання, у зв’язку з чим їм надають­ся жилі приміщення з фондів житла для тимчасового прожи­вання.

Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового прожи­вання надаються громадянам за умови, якщо: таке житло є єди­ним місцем проживання, а їх сукупний дохід недостатній для придбання або найму іншого жилого приміщення.

Черговість забезпечення жилим приміщенням із фондів жит­ла для тимчасового проживання передбачена законом, хоча на­вряд чи можна назвати перевагами чи пільгами для сім’ї з не­повнолітніми дітьми, вагітні жінки, особи, які втратили праце­здатність, та особи пенсійного віку, які втратили постійне місце проживання.

Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового прожи­вання надаються: 1) громадянам, які втратили житло внаслідок звернення стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повер­нення якого забезпечене іпотекою відповідного приміщення;

9) біженцям, які набули цього статусу відповідно до Закону України «Про біженців»; 3) громадянам, які вимушені залиши­ти жиле приміщення внаслідок його аварійного стану, стихій­ного лиха або з інших підстав, які загрожують стану та безпеці відповідного приміщення.

Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового прожи­вання повинні відповідати санітарним і технічним вимогам та знаходитися, як правило, у межах одного й того самого насе­леного пункту за місцем попереднього проживання громадян (крім біженців).

Громадяни, яким надане жиле приміщення з спеціалізованих житлових фондів, не мають права приватизувати, обмінювати та здійснювати поділ такого приміщення, здавати його в піднайм або вселяти до нього інших громадян.

Жилі приміщення з фондів житла для тимчасового прожи­вання надаються громадянам на строк до одного року з можли­вістю продовження цього строку у разі неспроможності їх набу­ти альтернативне місце проживання.

Після закінчення встановленого строку тимчасового про­живання громадяни зобов’язані звільнити надане жиле примі­щення.

Якщо для вселення у державний (комунальний) житловий фонд виконавчі органи видають громадянинові ордер на все­лення до жилого приміщення, на підставі якого укладається до­говір найму жилого приміщення, то для користування житлом для тимчасового проживання така вимога не висувається.

Ордер та договір найму є підставою для вселення до жилого приміщення з фондів житла для тимчасового проживання і для користування таким житлом на договірних умовах. Строк про­живання відраховується з дати підписання договору найму.