§ 5. Зміст права природокористування, права й обов'язки природокористувачів

Змістом правового регулювання використання природних ресурсів е сукуп­ність прав і обов'язків фізичних та юридичних осіб як природокористувачів. При цьому правовий зміст використання об'єктів природи охоплює права й обов'язки, що включаються в норми правового інституту, у правові відносини й в право­мочності природокористування.

Правовий зміст природокористування охоплює права й обов'язки фізичних і юридичних осіб щодо здійснення як загального, так і спеціального природоко­ристування. До змісту загального природокористування відноситься, наприклад конституційне право громадян на користування природними об'єктами народної власності, що передбачено ст. 13 Основного закону та конституційний обов'язок не наносити шкоди природі, що закріплений у ст. 66 Конституції. Правовий зміст спеціального природокористування складають, наприклад, суб'єктивні права на самостійне використання природних об'єктів в процесі виробничо-господарської діяльності та юридичні обов'язки щодо внесення плати за спеціальне викорис­тання природних ресурсів.

У зв'язку з тим, що спеціальне природокористування впливає на стан при­родних ресурсів та якість навколишнього середовища, його зміст є більш регла­ментованим у діючому природоохоронному законодавстві. Це визначається! тим, що якщо зміст права загального природокористування може складатися тільки з правомочності користування без належності природокористувачу права володіння, то зміст права спеціального природокористування включає і право­мочність володіння, і правомочність користування.

В залежності від видів та цілей спеціального використання природних ресурсів залежить обсяг і зміст наданих прав та покладених обов'язків на суб'єктів-природокористувачів. Це властиво не тільки використанню різно­манітних природних об'єктів, а і різним суб'єктам, які користаються тими самими природними ресурсами. Відрізняється, наприклад, обсяг і зміст прав і обов'язків сільськогосподарського і несільськогосподарського землеко­ристувача, право спеціального водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення та спеціальне водокористування для транспортних чи енергетичних потреб.

Галузеві природноресурсові кодекси і закони передбачають основні права йобов'язки природокористувачів у найбільш загальній формі. В залежності від видів природних об'єктів і специфіки використовуваних ресурсів здійснюється законодавче закріплення правового змісту природокористування, тобто відпо­відних найбільш характерних для них прав і обов'язків. При вступі юридичних іфізичних осіб як природокористувачів у конкретні правовідносини ці загальні права й обов'язки набувають зміст конкретного суб'єктивного права та юридич­ного обов'язку.

Загальні права землекористувачів, наприклад, закріплені у ст. 95 Земельного кодексу. Відповідно до зазначеної норми землекористувачі, якщо інше не пе­редбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарськихта інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати житлові будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Загальні обов'язки землекористувачів визначені уст. 96 Земельного кодексу. Відповідно до її змісту землекористувачі зобов'язані: забезпечувати викорис­тання землі за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землеко­ристувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших при­родних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

У галузевих кодифікованих актах звертає на себе увагу й деяка перевага у законодавчій регламентації юридичних обов'язків у порівнянні із закріпленням суб'єктивних прав природокористувачів. Це спостерігається, наприклад у Вод­ному кодексі, при порівнянні ст. 43 «Основні права водокористувачів» ст. 44 «Обов'язки водокористувачів». Крім цього, права водокористувачів за змістом вказаної норми нібито є «вичерпаними», а юридичні обов'язки за ст. 44 відповід- нодоїї вимоги «виконувати інші обов'язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно з законодавством» підлягають поширеному тлумаченню. Таке співвідношення у законодавчому закріпленні суб'єктивних прав і юридичних обов'язків не відповідає загальнотеоретичним вимогам спів­відношення їх правового регулювання.

В окремих галузевих законодавчих актах основні права й обов'язки природо- користувачів передбачені водній нормі і розглядаються в тісній єдності. У такій формі в Лісовому кодексу закріплені права й обов'язки громадян і юридичних осіб, які мають ліси у приватній власності ( ст. 14), права та обов'язки постійних лісокористувачів (ст. 19), права та обов'язки тимчасових лісокористувачів на умовах довгострокового користування (ст.

Права й обов'язки надрокористувачів взагалі закріплені разом в одній пра­вовій нормі. Так, за ст. 24 Кодексу про надра, присвяченої правам та обов'язкам користувачів надр, надрокористувачі мають право: здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу або угоди про розподіл продукції; розпоряджатися видобутими корисними копалинами,якщо інше не передбачено законодавством або умовами спеціального дозволу; здій­снювати на умовах спеціального дозволу консервацію наданого в користування родовища корисних копалин або його частини; на першочергове продовження строку тимчасового користування надрами; користуватися додатковими пра­вами, передбаченими угодою про розподіл продукції. За змістом цієї норми Кодексу про надра, користувачі надр зобов'язані: використовувати надра відпо­відно до цілей, для яких їх було надано; забезпечувати повноту геологічного ви­вчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр; забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища; приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшогоїхвикористання у суспільному виробництві; виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції.

Правовий зміст природокористування охоплює не тільки права й обов'язки суб'єктів-природокористувачів, а і законодавчі обмеження щодо умов, порядку та меж їх належного здійснення. Такі обмеження у певному обсязі передбачені в земельному, гірничому, водному, лісовому, природно-заповідному, фауніс­тичному та флористичному законодавстві. Юридичні обмеження природоко­ристування можуть бути встановлені з різних підстав. Проте, вони, як правило, встановлюються з метою забезпечення охорони життя і здоров'я громадян, раціонального використання природних ресурсів та ефективної охорони навко­лишнього природного середовища.

Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водокористування, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеціальне водокорис­тування чи надав водний об'єкт у користування або в оренду. Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування.

Право загального водокористування може бути обмежено у порядку, ви­значеному ст. 47 Водного кодексу, а саме: з метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших пе­редбачених законодавством підстав. Районні та міські ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених дер­жавних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокорис­тування на водних об'єктах.

Управовий зміст спеціального природокористування включаються і законо­давчі вимоги щодо забезпечення охорони і захисту прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб, які здійснюють використання природних ресурсів. Правові норми, що гарантують охорону і захист прав природокористувачів, у тому чи іншому змісті знайшли своє закріплення в усіх природноресурсових кодексах та природоохоронних законах.

Однак найбільше поширення охоронні та захисні правові норми одержали в земельному законодавстві стосовно землекористування. Так, глава 23 Зе­мельного кодексу цілком присвячена захисту прав на землю. Згідно ч. З ст. 152 Земельного кодексу, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділян­ки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, перед­бачених законом, способів.

Будь-яка діяльність, пов'язана з користуванням надрами в межах гірничо­го відводу, може здійснюватися тільки за згодою користувача надр, якому він наданий. Відповідно до ст. 25 Кодексу про надра, права користувачів надр охо­роняються законом і можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених за­конодавством. Збитки, завдані порушенням прав користувачів надр, підлягають відшкодуванню в повному обсязі відповідно до законодавчих актів України.

Заст. 43 Водного кодексу, права водокористувачів охороняються законом, в іх порушені права підлягають поновленню в порядку, встановленому законо­давством. Відповідно до ст. 57 ВКУ, водокористувачам відшкодовуються збитки, завдані припиненням права або зміною умов спеціального водокористування, за винятком випадків, коли таке припинення (зміна умов) було здійснено з вини самого водокористувача чи за його клопотанням. Порядок відшкодуваннятаких збитків водокористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Нова редакція Лісового кодексу передбачає забезпечення захисту прав влас­ників лісів, лісокористувачів та громадян. Так, за ст. 24 Л КУ, права власників лісів, лісокористувачів та громадян охороняються законом і можуть бути обмежені або припинені лише у випадках, передбачених чинними законодавчими актами. Збитки, завдані внаслідок порушення прав власників лісів, лісокористувачівта громадян, підлягають відшкодуванню в повному обсязі відповідно до закону.