§3. Цивільне право та інші юридичні науки
Наука цивільного права є джерелом, в якому теорія держави і права знаходить практичні й інші наукові матеріали, необхідні для теоретичних узагальнень і висновків. Вона ставить перед теорією держави і права певні питання і тим самим сприяє її розвитку.
Теорія держави і права має власні категорії (предмет і метод правового регулювання, правовий принцип, правова функція, норма права, правовий інститут, система права тощо), якими широко користується наука цивільного права, розкриваючи їх цивільноправові особливості. Для останньої також надзвичайно важливою є розробка теорією держави і права питань прикладного характеру: законодавчої техніки, правил тлумачення і застосування права. Всі ці розробки використовуються наукою цивільного права. Тлумачення цивільноправових норм, аналіз судовоарбітражної практики застосування цивільного законодавства містяться в монографічних та навчальних виданнях. Такою є взаємодія теорії держави та права і науки цивільного права.
Наука цивільного права зв'язана з наукою сімейного права. Вона використовує розробки з понять сімейного права (батьки, усиновителі, спільна власність подружжя, опіка, піклування). Одночасно результати цивілістичних досліджень з проблем правоздатності і дієздатності, умов та наслідків визнання особи безвісновідсутньою й оголошення особи померлою, спільної власності, позовної давності, угод мають значення для дальшого розвитку науки сімейного права.
27
Певний зв'язок існує з наукою трудового права.
Цивільне право користується науковими розробками з приводу матеріальної відповідальності робітників і службовців, щоб виявити відмінності цивільноправової і трудоправової відповідальності. Наука трудового права у своїх працях спирається на цивільноправові вчення про правосуб'єктність громадян і організацій, договори, позовну давність, умови цивільноправової відповідальності.Між представниками зазначених наук обговорюється питання про галузеву приналежність правових норм, які регулюють деліктну відповідальність за заподіяння трудового каліцтва. Це обговорення набуло характеру дискусії. Її суть полягає в тому, що представники науки трудового права намагаються довести трудоправову природу деліктної відповідальності за заподіяння трудового каліцтва, а також те, що норми ст.456 ЦК України об'єктивно є нормами трудового права.'
Відстоюючи зазначену пропозицію вчені посилалися на такі аргументи:
право на безпечні умови праці є суб'єктивним правом робітника як елемент трудового правовідношення, що виникає, як правило, з трудового договору. Отже, обов'язок підприємства відшкодувати робітнику збитки, заподіяні пошкодженням здоров'я на виробництві, — обов'язок однієї сторони трудового договору (підприємства) перед іншою (робітником).
Наведена аргументація є не досить точною і суперечить діючому законодавству. Підприємство як сторона за трудовим договором має обов'язок «забезпечити безпечні й сприятливі умови праці робітнику». Юридичним фактом, що породжує право потерпілого робітника на відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням здоров'я, є порушення абсолютного права на охорону здоров'я, передбаченого Конституцією України, а не трудового договору. Абсолютному праву на охорону здоров'я відповідає обов'язок кожного і всіх, в тому числі організації, з якою робітник перебуває у трудових відносинах, утримуватися від порушення зазначеного права. Порушивши право на охорону здоров'я свого робітника при виконанні ним трудових обов'язків, організація несе відповідальність перед ним незалежно і поза трудовим договором.
От.173 КЗпП України передбачає, що підприємства, установи, організації несуть відповідно до законодавства матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну робітникам і службовцям каліцтвом або іншим пошкодженням здоров'я, зв'язаним з виконанням ними своїх трудових обов'язків. Як бачимо, законодавець не визнав трудоправової природи деліктної відповідальності.'Стависский П.Р. Материальная ответственность предприятия в трудовых отношениях.—Киев; Одесса; 1987.—С.101164.
28
Наука цивільного права органічно зв'язана з наукою цивільнопроцесуального права. Зміст наукових розробок з цивільного процесу в багатьох моментах визначається особливостями матеріальноправового вчення про відповідні цивільноправові інститути. Це можна проілюструвати на таких прикладах: цивільнопроцесуальне вчення про докази відчуває на собі вплив матеріальноправової концепції про умови дійсності угод. На теорію цивільнопроцесуальної відповідальності впливає матеріальноправове вчення про цивільноправову відповідальність.' Таке співвідношення між зазначеними галузями юридичної науки є цілком закономірним, бо зміст цивільнопроцесуальних норм багато в чому визначається змістом норм цивільного права.