Таємниця вчинення нотаріальних дій

З метою вчинення нотаріальних дій нотаріус щоденно спілкується з багатьма клієнтами, які розповідають йому відомості, що стосуються приватного життя та не бажають, щоб останні були відомі іншим особам.

Власне таємниця нотаріальної діяльності, у тому числі й нотаріальної дії, має забезпечити недоторканність приватного життя громадян, які звертаються до приватного нотаріуса^[122].

Недарма законодавець до обов’язків нотаріуса (відповідно до ст. 5 Закону України «Про нотаріат») відносить збереження в таємниці відомостей, одержаних ним у зв’язку з вчиненням нотаріальних дій. Також, даючи присягу, особа, якій вперше надано право займатися нотаріальною діяльністю, присягає зберігати професійну таємницю.

Питання дотримання нотаріальної таємниці має свій історичний досвід. Наприклад, питання таємниці нотаріальних дій було врегульовано Австрійським нотаріальним положенням від 25 липня 1871 р. Відповідно до параграфу 37 Положення до обов’язків нотаріуса відносилося не лише збереження ним таємниці вчинення нотаріальних дій перед сторонами, а й нагляд за дотриманням таємниці його помічниками. Зокрема нотаріус гарантував, що все згадане у нотаріальному акті як таке, що відбулося у його присутності, дійсно відбулося у його присутності в поданий спосіб; він також відповідав за всі неточності, навіть якщо вони були вчинені через помилку. При цьому відшкодування збитків не скасовувало кари гідності за невиконання своїх обов’язків.

Нормативно-правовою основою функціонування нотаріату в Російській імперії було Положення про нотаріальну частину від 14 квітня 1866 р., яке містилося в ч. 1 т. ХУІ Зводу законів Російської імперії. Стаття 23 Положення ввела поняття нотаріальної таємниці, якої нотаріус повинен був дотримуватись щодо всіх проведених ним справ.

За часів незалежності України питання дотримання таємниці вчинення нотаріальних дій не залишалося поза увагою законодавців. Стаття 8 Закону України «Про нотаріат» (далі — Закон) від 2 вересня 1993 р. № 3425-ХІІ в оригінальній редакції називалася «Додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій» та не містила поняття нотаріальної таємниці.

Вищезазначена стаття зазнала численних змін, доповнень та редагувань як у цілому, так і окремих частин.

Лише Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про нотаріат» від 1 жовтня 2008 р. № 614-УІ було викладено в новій редакції ст. 8 Закону, якою змінено назву статті та на законодавчому рівні дано дефініцію нотаріальної таємниці. Нотаріальна таємниця — сукупність відомостей, отриманих під час вчинення нотаріальної дії або звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в тому числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов’язки тощо.

Нотаріальну таємницю необхідно розглядати з двох боків. З одного боку, це таємниця особи, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії (мотив звернення та сам факт звернення до нотаріуса; надання для дослідження документів; досягнутий після звернення до нотаріуса результат; відомості про особисте життя особи тощо), з іншого — таємниця нотаріуса як фахівця (відомості про надані поради, консультації тощо). Важливими є обидві характеристики поняття таємниці вчинення нотаріальних дій^[123].

Нотаріальну таємницю зобов’язані зберігати:

— нотаріуси, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах або займаються приватною нотаріальною практикою;

— посадові особи органів місцевого самоврядування, які уповноважені вчиняти нотаріальні дії;

— посадові особи консульських установ, які вчиняють нотаріальні дії;

— посадові особи, які відповідно до статей 40 та 401 Закону України «Про нотаріат» вчиняють нотаріальні дії;

— особи, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків чи іншої роботи, на осіб, залучених для вчинення нотаріальних дій у якості свідків, та на інших осіб, яким стали відомі відомості, що становлять предмет нотаріальної таємниці. До таких осіб також слід віднести: помічника, консультанта, секретаря, діловода нотаріуса, навіть якщо їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія не вчинялась.

Особи, винні в порушенні нотаріальної таємниці, несуть відповідальність у порядку, встановленому законом.

Довідки про вчинені нотаріальні дії та копії документів, що зберігаються у нотаріуса, видаються нотаріусом виключно фізичним та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. Лише у разі смерті особи чи визнання її померлою такі довідки видаються спадкоємцям померлого. У разі визнання особи безвісно відсутньою опікун, призначений для охорони майна безвісно відсутнього, має право отримувати довідки про вчинені нотаріальні дії, якщо це необхідно для збереження майна, над яким встановлена опіка.

Правило таємниці вчинення нотаріальних дій поширюється і тоді, коли нотаріус та інші посадові особи, які вчиняли нотаріальні дії, вже не працюють у нотаріальній конторі^[124].

Зауважуємо, що обов’язок дотримання таємниці вчинення нотаріальних дій не поширюється на безпосередньо зацікавлених осіб, зокрема сторін договорів, заповідача. Вони можуть повідомляти про укладені ними правочини чи вчинені нотаріальні дії будь-кого.

Однак законодавством встановлено окремі винятки з правила щодо дотримання нотаріальної таємниці. Так, відповідно до ст. 8 Закону довідки про суму нотаріально посвідчених договорів, які необхідні виключно для встановлення додержання законодавства з питань оподаткування, надаються нотаріусом протягом 10 робочих днів на обґрунтовану письмову вимогу органів Державної фіскальної служби України.

Також протягом вказаного періоду нотаріусом видаються довідки про вчинені нотаріальні дії та інші документи на обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування у зв’язку з кримінальним провадженням, цивільними, господарськими, адміністративними справами, справами про адміністративні правопорушення, що знаходяться в провадженні цих органів, з обов’язковим зазначенням номера справи та прикладенням гербової печатки відповідного органу.

Отже, будь-яка особа, яка пред’явила свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті заповідача (одного із заповідачів), вправі отримати витяг зі Спадкового реєстру про наявність складеного заповіту.

Також нотаріус на письмовий запит органів Державної фіскальної служби України надає інформацію про вступ фізичної особи у права спадкоємця з обов’язковим зазначенням повних даних про таку особу та даних про майно, отримане за правом успадкування.

Дотримання таємниці вчинення нотаріальних дій забезпечує конфіденційність взаємовідносин нотаріуса та зацікавлених осіб, дає правові гарантії належного захисту суб’єктивних прав^{[125] [126].}

Нотаріус не має права давати свідчення в якості свідка щодо відомостей, які становлять нотаріальну таємницю, крім випадків, коли цього вимагають особи, за дорученням яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії.

На вимогу Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі з метою регулювання організації нотаріальної діяльності нотаріуси видають підписані ними копії документів та витяги з них, а також пояснення нотаріусів у строк, встановлений цими органами.

3.