РОЗДІЛ 17. МІЖНАРОДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО

Охорона навколишнього природного середовища належить до глобальних проблем виживання людської цивілізації. Тому навколишнє природне середовище виступає важливим об'єктом міжнародноправового регулювання.

Під екологічним правом розуміють сукупність принципів і норм, що регулюють діяльність держав із запобігання й усунення шкоди різноманітного виду і з різноманітних джерел, що наноситься національним системам навколишнього природного середовища окремих держав і системам навколишнього природного середовища, що знаходяться за межами національної юрисдикції. Основними об'єктами міжнародноправової охорони навколишнього природного середовища є суша, надра, Світовий океан, небесні тіла, повітряний простір, космічний простір, флора і фауна Землі, а також боротьба з основними джерелами забруднення навколишнього природного середовища. Основними джерелами забруднення навколишнього природного середовища є промислові та хімічні відходи, ядерна зброя і складові матеріали, нафта і газ, транспортні засоби, діяльність людини (правомірна і неправомірна). Існують наступні групи об'єктів міжнародноправової охорони навколишнього природного середовища: I. Все планетарне середовище (екосистема) Землі: — Світовий океан і його природні ресурси; — атмосферне повітря; — навколоземний космічний простір; — окремі представники тваринного і рослинного світу; — унікальні природні комплекси; — частина прісноводних ресурсів, генетичний фонд Землі (чорнозем). II. Національні природні ресурси, що знаходяться під юрисдикцією держави. У визначенні їхнього правового статусу основну роль грають норми внутрішнього права. Нарівні з цим у окремих об'єктах збільшується число міжнародних договорів, що стосуються їхньої охорони. Ш. Міжнародні природні ресурси, що знаходяться за межами дії національної юрисдикції або які у процесі свого розвитку (природного циклу) виявляються на території інших держав.

Правовий режим охорони і використання цих ресурсів визначається нормами міжнародного права. Ресурси діляться на дві групи: 1. Універсальні, які знаходяться в спільному користуванні всіх держав (наприклад, відкрите море, космічний простір, Антарктика, морське дно за межами національної юрисдикції). 2. Багатонаціональні (що розділяються), котрі належать двом або більше країнам чи використовуються ними (наприклад, водні ресурси багатонаціональних рік, популяції тварин, що мігрують, прикордонні природні комплекси). Джерела міжнародного екологічного права діляться на дві групи: — міжнародні договори і — міжнародні порядки. Види міжнародних договорів: а) універсальні: — Конвенція про забруднення морів викиданням від ходів та інших матеріалів 1972 року; — Конвенція про запобігання забруднення із суден 1973 року; — Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої флори та фауни, що перебувають під загрозою зникнення, 1973 року; — Конвенція про заборону воєнного або будьякого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 року; — Конвенція про трансграничне забруднення повітря на далекі відстані 1979 року; — Конвенція ООН з морського права 1982 року; б) регіональні: — Конвенція про захист фауни та флори в Європі 1979 року; — Конвенція про захист Середземного моря від забруднення 1976 року — та інші. Основні принципи міжнародного екологічного права: — міжнародне природноохоронне співробітництво держав та інших суб'єктів міжнародного права; — незавдавання шкоди навколишньому природному середовищу; — оцінювання трансграничних екологічних наслідків планованої діяльності; — навколишнє природне середовище поза державним кордоном є спільним надбанням усього людства; — міжнародна відповідальність за екологічну шкоду; — свобода дослідження і використання навколишнього природного середовища та його компонентів; — раціональне використання навколишнього природного середовища; — та інші. В умовах науковотехнічної революції, що продовжується, збільшення реальної загрози надзвичайних подій техногенного характеру зростає значення міжнародного співробітництва в цій сфері.

Велику роль у такому співробітництві грає укладання міжнародних договорів профільного характеру. Так, наприклад, до міжнародних конвенцій з екологічної безпеки належать: а) Конвенція про заборону воєнного або будьякого іншого ворожого впливу на природне середовище 1977 року, що зобов'язує: — не удаватися до воєнного або будьякого іншого ворожого використання засобів впливу на навколишнє природне середовище шляхом навмисної зміни динаміки стану, структури Землі, включаючи її біоту, літосферу, гідросферу, атмосферу або космос; — не допомагати, не заохочувати і не спонукати суб'єктів міжнародного права до здійснення воєнного або іншого ворожого використання засобів впливу на навколишнє природне середовище; — використовувати засоби впливу на навколишнє природне середовище в мирних цілях; — приймати будьякі законні заходи для заборони і запобігання будьякої діяльності, що суперечить здійсненню заходів екологічної безпеки; б) Конвенція про трансграничне забруднення повітря 1979 року, що зобов'язує: — охороняти людину і навколишнє природне середовище від забруднення повітря, обмежувати, скорочувати і запобігати забрудненню повітря від джерел, що знаходяться на державній території; — за допомогою обміну інформацією, консультацій і моніторингу (постійного спостереження) розробити стратегію боротьби з викидами забруднювачів повітря; — розробляти найкращі системи регулювання якості повітря, заходи для боротьби з його забрудненням. Міжнародне співробітництво в галузі охорони навколишнього природного середовища може бути глобальним, регіональним, субрегіональним і міждержавним. У 1972 році в рамках ООН розроблена Програма із захисту навколишнього природного середовища (ЮНЕП), що має штабквартиру в Найробі (Кенія). Ця програма являє собою спеціальний міжнародний механізм з координації співробітництва держав в галузі охорони навколишнього природного середовища. У структуру ЮНЕП входять Рада управляючих, Секретаріат і Фонд навколишнього середовища. Очолюють ЮНЕП директор і Рада управляючих, що складається з представників 58 країн.

Основними функціями Ради є: — сприяння міжнародному співробітництву в галузі навколишнього середовища і надання в міру необхідності рекомендацій щодо проведеної з цією метою політики; — здійснення загального керівництва і координації програм в галузі навколишнього середовища, виконуваних організаціями ООН; — підготовка оглядів стану навколишнього середовища і визначення шляхів міжнародного співробітництва; — здійснення постійного спостереження (моніторингу) за впливом національної і міжнародної політики на стан навколишнього середовища і природоохоронних заходів для країн, що розвиваються; — підготовка огляду заходів, передбачених Фондом навколишнього середовища, і т.д. ЮНЕП діє в сесійному порядку. Сесія збирається щорічно, у її підготовці беруть участь виконавчий директор і секретаріат. Виконавчий директор очолює канцелярію, у яку входять: відділ оцінювання навколишнього природного середовища; відділ управління в галузі охорони навколишнього природного середовища; відділ із проблем опустинювання; сектор природоохоронної освіти; сектор доповідей про стан навколишнього природного середовища. Під керівництвом секретаріату діють: бюро з питань програми; відділ зовнішніх зносин і планування політики; бюро зв'язку в НьюЙорку і Женеві; служба інформації, регіональні представництва. У питаннях діяльності Фонду навколишнього природного середовища важливу роль відіграє бюро з питань Фонду навколишнього природного середовища й адміністрації. У нього входить адміністративний відділ і помічник виконавчого директора. До найважливіших напрямків природоохоронної діяльності ЮНЕП належать: — охорона окремих природних об'єктів (захист морського середовища, охорона грунтів і прісних вод); — боротьба з різноманітними видами шкідливого впливу (боротьба з опустинюванням, забрудненням); — раціональне використання природних ресурсів; — створення світової довідкової служби зі спостереження за станом навколишнього середовища (моніторинг); — вивчення екологічних особливостей розвитку населених пунктів; — розроблення міжнародноправової основи природоохоронної діяльності і т.д.

За підтримкою й активною участю ЮНЕП були розроблені і прийняті Конвенція про захист Середземного моря від забруднення 1976 року, Кувейтська регіональна конвенція про захист морського середовища від забруднення 1978 року, Боннська конвенція про збереження таких, що мігрують, видів диких тварин 1979 року та інші. Дуже актуальними й ефективними є міжнародні форуми, організовані під егідою ООН і присвячені проблемам охорони навколишнього природного середовища. Одним із таких представницьких міжнародних форумів стала Конференція про охорону навколишнього природного середовища і розвиток, що пройшла в 1992 році в РіодеЖанейро. Найважливішим результатом конференції стало прийняття Декларації. Принципи, закріплені в «Декларації Ріо»: — дотримання прав людини в галузі охорони навколишнього природного середовища; — співробітництво держав в галузі охорони навколишнього природного середовища; — стійкого розвитку людського суспільства; — миру і мирного розв'язання екологічних спорів. У цьому ж документі знову були закріплені принципи співробітництва держав в галузі охорони навколишнього природного середовища: (а) захист навколишнього природного середовища — складова частина процесу мирного розвитку; (б) прийняття державами ефективних законів в галузі охорони навколишнього природного середо вища з установленням відповідальності суб'єктів за забруднення навколишнього природного середовища; (в) попередження фактів переміщення в інші держави забруднювачів, що завдають шкоду навколишньому природному середовищу і людині; (г) взаємна інформація про заходи, що можуть мати негативні трансграничні наслідки для навколишнього природного середовища; (д) глобальне партнерство держав із метою збере ження екосистеми Землі; (є) оцінювання екологічних наслідків, що припускаються, у проспективній діяльності; (ж) повага міжнародного права і забезпечення захисту навколишнього природного середовища в період збройних конфліктів. Крім універсальних міжнародних організацій, проблемами охорони навколишнього природного середовища займаються багато регіональних організацій загальної і спеціальної компетенції.

Так, Маастрихтський договір про Європейський союз (ЄС) закріплює природоохоронні цілі цієї організації — сприяти на міжнародному рівні заходам, що належать до регіональних і загальносвітових проблем навколишнього середовища. Додатками до Маастрихтського договору є три декларації з екологічної тематики: директиви про шкідливі викиди; про вплив заходів ЄС на охорону навколишнього середовища; про захист тварин. У рамках ЄС у травні 1990 року були створені Європейське агентство з питань навколишнього середовища і Європейська мережа інформації і спостереження за навколишнім середовищем. Основним завданням цього Агентства є надання ЄС і державамчленам об'єктивної інформації з метою розроблення та реалізації діючої й ефективної політики стосовно навколишнього середовища. Агентство складає щоквартальні звіти про якість, інтенсивность і характер впливу на навколишнє середовище, розробляє єдині оцінні критерії, дані про стан середовища. Пріоритетними об'єктами спостереження в діяльності Агентства є: повітря, його якість і викиди в атмосферу; вода, її якість і агенти, що забруднюють водні ресурси; грунт, його стан, флора, фауна, біотоки та їх стан; землекористування і природні ресурси; утилізація і повторне використання відходів, безвідхідні технології; шумове забруднення; хімічні речовини, що завдають шкоду навколишньому середовищу, і т.д. Інші регіональні організації (ОБСЄ, РЄ, СНД) приділяють усе більше уваги проблемам екологічної безпеки. Так, у рамках ОБСЄ в Софії в 1989 році була проведена Нарада із захисту навколишнього середовища. У рекомендаціях Наради, що були пізніше прийняті Паризькою зустріччю на вищому рівні (1990 рік), підкреслювалася важливість співробітництва держав у науковотехнічному, адміністративному, правовому й освітньому аспектах захисту навколишнього середовища. До регіональних організацій спеціальної компетенції можна віднести Комісію для країн південної частини Тихого океану, що була створена в 1947 році. її основним завданням є сприяння поліпшенню економічних, соціальних і культурних умов, а також охороні навколишнього середовища за допомогою взаємних консультацій урядів держав регіону. Прикладом міжнародного субрегіонального співробітництва держав у сфері природоохоронної діяльності може служити Програма із захисту Чорного моря, розроблена у рамках створеної в червні 1992 року Організації Чорноморського економічного співробітництва. Велику роль у захисті навколишнього природного середовища відіграють міжнародні неурядові організації (Всесвітній фонд охорони дикої живої природи, Грінпіс, Міжнародний інститут з навколишнього середовища і розвитку, Міжнародна рада із природоохоронного права, Міжнародний екологічний суд та ін.). їхня діяльність активізується й набуває на міжнародній арені усе більш діючого характеру, забезпечуючи суспільну підтримку і контроль міжнародної громадськості в питаннях екологічної безпеки. Міжнародна практика в останні роки дає приклади позитивної взаємодії держав і міжнародних міжурядових організацій із цими суспільними структурами в екологічній сфері

<< | >>

↑

Источник: Міжнародне право: підручник. 2004

Еще по теме РОЗДІЛ 17. МІЖНАРОДНЕ ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО: