Міжнародне право:1. Поняття норми міжнародного права
Міжнародне право, як і внутрішньодержавне право, складається з юридичних норм. Під нормою міжнародного права розуміється правило поводження, що признається державами й іншими суб'єктами міжнародного права в якості юридично обов'язкового. Тому що міжнародне право розвилося зі звичаю, що й у даний час не втратив свого значення, норми міжнародного права поділяються на дві групи: норми звичаєвого права і норми, що виникли в результаті узгодження воль держав. Остання група норм міжнародного права займає в його нормативному масиві значне місце, тому що, поступаючись об'єктивним вимогам стабільності міжнародного права, однозначності у визначенні прав і обов'язків учасників міжнародних відносин, договірні норми витиснули норми звичаєвого права. У процесі створення договірних норм міжнародного права знаходить свій прояв марксистська теорія узгодження воль держав, що лежала в основі радянської доктрини міжнародного нормотворення. Оскільки переважне число норм міжнародного права створюється державами, що виступають у якості основних авторів міждержавної системи, цю теорію для стислості звичайно називають теорією узгодження воль держав, маючи на увазі, що її положення відносяться і до створення міжнародноправових норм іншими суб'єктами міжнародного права. До основних положень цієї теорії належать наступні посилання: — процес створення норм міжнародного права є процесом узгодження воль держав. Його результатом є угода щодо конкретного правила поведінки і визнання його в якості юридично обов'язкового; — зміст волі держави складає його міжнародноправова позиція, тобто позиція держави з усіх питань міжнародного права, що знаходить своє вираження не тільки в його заявах, але й у практичних діях на міжнародній арені. Така позиція має системоутворюючий характер і містить у собі: а) загальне ставлення держави до міжнародного права,його прогресивного розвитку і дотримання принципів і норм; б) уявлення про характер міжнародного права і його соціальнополітичної ролі у функціонуванні суспільства і держави; в) принципи і норми, що держава виробила в процесі своєї зовнішньополітичної діяльності, і за впровадження яких у міжнародне право вона виступає; г) розуміння принципів і норм чинного міжнародного права і т.д. Оскільки будьяка держава — класове утворення, тому і воля держави носить класовий характер: — конкретний зміст волі держави визначається волею пануючого в ній класу, що визначена всією сукупністю умов існування цієї держави (серед цих умов найважливіше значення має конституційний устрій держави — його суспільноекономічні, політична системи,співвідношення між класами і т.д.), і в процесі створення норм міжнародного права виступає як воля держави в цілому. Отже, міжнародноправова позиція держави визначається всією сукупністю умов існування її панівного класу; — співвідношення і відповідність волі держави з волею народу залежить від класового характеру кожної держави і ступеня розвитку демократії в ньому; — у процесі створення норм сучасного міжнародного права на міжнародній арені зіштовхуються волі держав або однакових за своєю класовою природою або різноманітних; — у процесі створення норм міжнародного права держави виступають як суверенні і рівноправні суб'єкти, тому їхні волі юридично рівноправні. Представляється, що основні положення цієї теорії не втратили актуальності і в даний час. Незважаючи на деякі «шорсткості» у сучасному сприйнятті деяких положень цієї теорії, її інтепретація і розуміння в контексті національних інтересів кожної конкретної держави, що виявляються на міжнародній арені, дає теорії узгодження воль держав мов би «другий» подих. У процесуальнім аспекті більшість міжнародноправових норм створюється в два етапи: 1) узгодження воль суб'єктів міжнародного права щодо правила поведінки; 2) надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгоджених правил поведінки. Вони можуть збігатися хронологічно, якщо міжнародний договір набирає сили з моменту його підписання — тоді підписання договору означає остаточне узгодження тексту договору (правил(а) поведінки) і одночасно надання узгодженому текстові сили міжнародної договірної норми. Якщо в міжнародному правилі поводження відсутня юридична обов'язковість, то можна говорити про реалізацію лише першого етапу створення міжнародноправової норми. На відміну від більшості міжнародноправових норм, процесуальна характеристика створення так званих імперативних норм (норми), включає три етапи. У відповідності зі статтею 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, імперативність міжнародноправової норми означає, що вона «приймається і признається світовим співтовариством держав у цілому як норма, відхилення від якої неприпустимо і яка може бути змінена тільки наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий же характер». Таким чином, можна зробити висновок про те, що, поперше, імперативні норми мають більшу, у порівнянні з іншими міжнародноправовими нормами, юридичну чинність; подруге, всі знову прийняті норми повинні їм відповідати і не можуть їм суперечити. Процес створення імперативних норм містить у собі наступні етапи: 1) узгодження волі суб'єктів міжнародного права щодо правила поводження; 2) узгодження воль цих суб'єктів щодо надання цьому правилу поводження вищої юридичної чинності в конкретній правовій системі; 3) надання суб'єктами міжнародного права згоди на юридичну обов'язковість узгодженого правила поведінки. Необхідність окремого розгляду процесу створення імперативних норм міжнародного права пояснюється насамперед тим, що ці норми утворюють основу сучасного міжнародного права, надаючи йому внутрішній взаємозв'язок і узгодженість, здійснюючи тим самим безпосередній вплив на його стабільность, ефективність і обов'язковість. Імперативними нормами є основні принципи міжнародного права, розгляду яких присвячений окремий розділ
Еще по теме Міжнародне право:1. Поняття норми міжнародного права: