Міжнародне право:1. Поняття міжнародного спору

Усі держави, вступаючи у світове співтовариство, беруть на себе зобов'язання здійснювати свою міжнародну діяльність відповідно до основних принципів міжнародного права. Одним із таких принципів є обов'язок держав вирішувати свої «міжнародні спори мирними способами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку і справедливість» (п.

З статті 2 Статуту ООН). Проте з моменту закінчення Другої світової війни на планеті спостерігалося більше 100 збройних конфліктів, включаючи такі великі, наприклад, як війни Ізраїлю із сусідніми арабськими державами, участь СРСР у громадянській війні в Афганістані, війна західних країн проти Іраку, збройне втручання країн Заходу в громадянську війну в Югославії, а також збройні конфлікти в Закавказзі, Молдові і Чечні. Водночас міжнародне співтовариство напрацювало і використовує певні механізми у збереженні міжнародного миру і безпеки. Сукупність цих механізмів називається правом міжнародної безпеки. Воно містить у собі правові способи, що відповідають основним принципам міжнародного права, спрямовані на забезпечення миру і застосування державами колективних заходів проти актів агресії, що загрожують миру і безпеці. До міжнародноправових способів забезпечення міжнародної безпеки належать: — мирні способи вирішення спорів; — загальна і регіональна безпека (колективна безпека); — роззброювання; — заходи для ослаблення напруженості і припинення гонки озброєнь; — заходи для запобігання ядерній війні; — неприєднання та нейтралітет; — заходи для припинення актів агресії (самооборона); — дії міжнародних організацій; — нейтралізація і демілітаризація територій (ліквідація військових баз); — створення зон миру в різних районах земної кулі; — заходи для зміцнення довіри між державами. Незважаючи на наявний широкий перелік способів підтримки міжнародного миру і безпеки, у міжнародному житті нерідко в результаті зіткнення інтересів виникають конфліктні ситуації між державами.

Відповідно до Статуту ООН міжнародні конфлікти діляться на: — ситуацію, тобто конфлікт, що у випадку його розвитку може загрожувати міжнародному миру і безпеці (наприклад, ситуація з Іраком); — спір, тобто ситуацію, коли сторони пред'явили одна одній взаємні претензії (наприклад, спір Англії з Іспанією з приводу Гібралтару). У спорі завжди є учасники, у яких претензії завжди сформульовані і збігаються з предметом спору. При цьому держави свої претензії обґрунтовують законними інтересами і нормами міжнародного права. Якщо претензії держав не збігаються з предметом спору, то вони так і залишаються претензіями, без надії інституціоналізації (формування і розвитку) спору (наприклад, претензії Японії на російські острови півден ної частини Курил). Міжнародний Суд ООН відзначав, що «односторонні претензії не утворюють спору». Таким чином, для будьякого міжнародного спору характерним є наявність розбіжностей з питання факту або норми права, тобто конфлікту інтересів між двома суб'єктами міжнародного права. Використання термінів «ситуація» і «спір» є правомірним із позицій сучасного міжнародного права, тому що саме ці терміни входять у понятійний апарат Статуту ООН (положення Глави VI «Мирне вирішення спорів» (статті 3338) і Глави VII «Дії у відношенні загрози миру, порушень миру й актів агресії» (статті 3951) — багатостороннього міжнародного договору, учасниками якого є практично всі держави світу. Правда, у жодній статті Статуту ООН не міститься дефінітивна характеристика цих термінів. Статут ООН указує лише на те, що ситуації і спори можуть бути двох видів: 1) ті, що загрожують міжнародному миру і безпеці; 2) ті, що не несуть такої загрози. Існування міжнародного спору зобов'язує держави вирішувати цей спір. Відповідно до сучасного міжнародного права держави зобов'язані свої спори вирішувати мирними способами. Слід мати на увазі, що інститут мирних способів вирішення міжнародних спорів є міжгалузевим, тому що його норми містяться й у праві міжнародної безпеки, і в праві міжнародних організацій, і в праві міжнародних договорів, а також ще в цілому ряді галузей міжнародного права.

Основними джерелами цього інституту є: — Конвенція про мирне вирішення міжнародних зіткнень 1907 року; — Переглянутий загальний акт про мирне вирішення міжнародних спорів 1928 року (у редакції 1949 року); — Статут ООН; — Статути регіональних міжнародних організацій; — Декларація про принципи міжнародного права 1970 року; — Заключний акт НЕСЄ 1975 року; — Підсумковий документ Віденської зустрічі НБСЄ 1989 року й інші документи уже ОБСЄ; — міжнародні порядки. При виникненні конфлікту звичайно держави використовують міжнародні засоби вирішення спорів, виходячи з визначених підстав: — субординаційної, коли дії суб'єкта спору підпорядковані нормі внутрішнього права (застосовується переважно усередині держави); — координаційної, коли для держави є обов'язковим лише те, із чим вона погодилася. Ця підстава має місце в міжнародному праві, тому що ніхто в міжнародному праві апріорі (заздалегідь) не може передбачити позицію держави у відношенні предмета спору. Можна тільки презюмувати її сумлінність у відношенні предмета спору

<< | >>

↑

Источник: Міжнародне право: підручник. 2004

Еще по теме Міжнародне право:1. Поняття міжнародного спору: