Міжнародне право:1. Поняття і властивості суб'єкта міжнародного права
Суб'єкт міжнародного права — це носій певних міжнародних прав і обов'язків, що виникають відповідно до загальних норм міжнародного права або розпоряджень міжнародноправових актів. Це також особа (у збірному значенні), поведінка якої регулюється міжнародним правом і яка вступає або може вступати в міжнародні публічні (міжвладні) правовідносини. Таким чином, це особи, учасники міжнародних відносин, що можуть бути носіями суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Для того щоб виступати в якості суб'єктів міжнародного права, ці особи повинні мати певні властивості, до числа яких належать: певна зовнішня відособленість; персоніфікація (можливість виступати в міжнародних відносинах у вигляді єдиної особи); здатність виробляти, виражати і реалізовувати автономну волю; брати участь у прийнятті норм міжнародного права і діяти згідно з цими нормами. Слід мати на увазі, що всі суб'єкти міжнародного права — це такі особи, які набули властивостей суб'єкта в силу того, що їхня поведінка підпадає під дію норм міжнародного права, установлена такими нормами. Іншими словами, норми міжнародного права утворюють обов'язкову правову основу їхньої діяльності як суб'єктів міжнародного права. Будьякий суб'єкт міжнародного права має правоздатність, дієздатність і деліктоздатність. Правоздатність — це здатність суб'єкта міжнародного права мати суб'єктивні права і нести юридичні обов'язки. Такою здатністю володіють держави з моменту їх створення; нації і народності, що борються за національну незалежність, — із моменту їх визнання в якості таких; міжнародні міжурядові організації — із моменту вступу документів (статут) про їхнє заснування в силу; фізичні особи — при настанні ситуацій, чітко обговорених у відповідних міжнародних договорах. У поняття дієздатності входить самостійне здійснення суб'єктами міжнародного права своїх прав і обов'язків. Наприклад, відповідно до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 року, до котрого 16 листопада 1994 року приєдналася й Україна, сторони, що мають ядерну зброю, зобов'язуються не передавати ядерну зброю або інші ядерні вибухові пристрої будькому, а також контроль за такою зброєю або вибуховими пристроями ані прямо, ані побічно, таким же способом як і засобом не допомагати, не заохочувати і не примушувати будьяку державу, що не має ядерної зброї, до виробництва або одержання будьяким іншим засобом ядерної зброї або інших ядерних вибухових пристроїв. Кожна з державучасниць цього Договору, що не має ядерної зброї, зобов'язується не приймати від будького ядерну зброю або інші ядерні вибухові пристрої, а також контроль над такою зброєю або вибуховими пристроями ані прямо, ані опосередковано; не робити і не одержувати будьяким способом ядерну зброю або інші вибухові пристрої, так як і не домагатися і не приймати будьяку допомогу у виробництві ядерної зброї або інших ядерних вибухових пристроїв. Деліктоздатність суб'єктів міжнародного права означає їхню здатність нести юридичну відповідальність за скоєні правопорушення. Так, відповідно до статті 31 Конвенції ООН з морського права 1982 року, до якої в червні 1999 року приєдналася Україна, держава прапора відповідає за будьяку шкоду або збитки, заподіяні прибережній державі в результаті недотримання якимнебудь військовим кораблем або іншим державним судном, експлуатованим у некомерційних цілях, законів і правил прибережної держави, що стосуються проходу через територіальне море, або положень Конвенції, або інших норм міжнародного права. Міжнародна правосуб'єктність (право— і дієздатність) є основною ознакою суб'єкта міжнародного публічного права. Вона виявляється, як правило, у наявності прав і обов'язків, установлюваних звичаєвими і договірними нормами міжнародного права. Міжнародна правосуб'єктність містить у собі ряд елементів, що характеризують суб'єкта міжнародного права: право виступати на міжнародній арені від свого імені; право вступати у відносини з іншими суб'єктами міжнародного права; право брати участь у створенні норм міжнародного права; «підпадаємість» поведінки суб'єкта під дію норм міжнародного права; визнання суб'єкта міжнародного права в якості такого іншими суб'єктами міжнародного права та ін. Суб'єкти міжнародного права мають загальну, галузеву і спеціальну правосуб'єктність. Загальна і галузева правосуб'єктність властива загальновизнаним суб'єктам міжнародного права. Загальна правосуб'єктність — це здатність певних осіб і pso facto (у силу факту свого існування) виступати в якості суб'єкта міжнародного права. Такою правосуб'єктністю володіють тільки суверенні держави і нації, що борються за національне визволення. Галузева правосуб'єктність — це здатність суб'єктів міжнародного права виступати в якості учасників у певній сфері міждержавних відносин. Такою правосуб'єктністю володіють міжнародні міжурядові організації (ММУО). Наприклад, Організація Об'єднаних Націй із питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО) бере участь у міжнародноправовому регулюванні проблем, що стосуються освіти, науки і культури, в інтересах забезпечення загальної поваги, справедливості, законності і прав людини, а також основних свобод, проголошених у Статуті ООН, для всіх народів без розрізнення раси, статі і релігії. Отже, правосуб'єктність ММУО обмежується тільки певним колом проблем, що закріплюються в їх статуті. Спеціальна правосуб'єктність — це здатність осіб бути учасниками тільки певного кола відносин у рамках окремої галузі міжнародного права. Спеціальною правосуб'єктністю, наприклад, володіють фізичні особи і міжнародні неурядові організації (МНУО). Відповідно до домінуючої в сучасній вітчизняній доктрині міжнародного права точки зору фізичні особи (індивіди) не є суб'єктами міжнародного публічного права. Вони знаходяться під винятковою юрисдикцією держав, внутрішнім законодавством яких визначається їхній правовий статус. Водночас зазначені суб'єкти є активними суб'єктами міжнародного приватного права. Крім того, у передбачених міжнародним правом випадках, фізичні особи можуть використовувати міжнародноправові механізми у захисті своїх прав і законних інтересів, що були порушені в країні їхнього громадянства, і в такий спосіб стають носіями певних міжнародних прав і обов'язків, набувають спеціальної (фрагментарної) міжнародної правосуб'єктності. Відповідно до Європейської конвенції про права людини 1950 року будьяка людина, яка вважає, що стосовно неї порушуються права, що гарантуються Конвенцією, може оскаржити в Європейський суд з прав людини, якщо вона вичерпала усі можливості захисту своїх прав у своїй власній країні — учасниці Конвенції 1950 року. З 1950 року на розгляд у Раду Європи передано більше ЗО тисяч скарг в основі яких лежить порушення прав і свобод людини. Право на міжнародний судовий захист прав і свобод людини закріплено і статтею 55 Конституції України для осіб, які знаходяться на її на території. Слід зазначити, що правосуб'єктність фізичних осіб визнана в цілому ряді міжнародних документів: у Загальній декларації прав людини 1948 року (стаття 6); у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 2 і далі); у Міжнародній конвенції про захист прав усіх працівниківмігрантів і членів їхніх сімей 1990 року (стаття 8 і далі) та ін. Це дає підставу деяким ученим говорити про те, що індивіди стають учасниками міжнародних відносин, урегульованих нормами права, тобто, в певному значенні, суб'єктами міжнародного права. Це ж відноситься і до МНУО, причому міжнародна правосуб'єктність як індивідів, так і МНУО, обмежується лише правозастосовчою сферою, у той час як функцією міжнародної правотворчості на міжнародній арені володіють тільки загальновизнані суб'єкти міжнародного права. Таким чином, можна погодитися з думкою Я.А. Ушакова, який думає, що суб'єкти міжнародного права повинні мати здатність самостійно брати участь в урегульованих міжнародним правом міжнародних відносинах, безпосередньо вступати в юридичну взаємодію з іншими управомоченими або зобов'язаними міжнародним правом особами
Еще по теме Міжнародне право:1. Поняття і властивості суб'єкта міжнародного права: