3.6.1. Англія

Церква Англії свого часу відокремилася від Риму і стала незалежною національною церквою. Королівські суди з часу Генрі VII дотримувалися позиції, що англіканська церква (Church of England) є незалежною національною церквою, яка підпорядковується загальним принципам спільного церковного права.

Англіканська церква 1919 р. прийняла Акт про асамблею Церкви Англії. Його опрацював спеціальний комітет, який призначили архієпископи Кентенбері та Йорка. Акт був відлунням на “Рух свободи і життя”, що відбувався в рамках англіканської церкви. Акт уповноважує Асамблею, яка складається з єпископів (bishops), священнослужителів (clergy) та прихожан (laity), приймати будь-які рішення, що стосуються англіканської церкви. За резолюціями обох палат англійського парламенту та Королівської асамблеї, такі рішення набувають статусу законодавчого акту. Інновації, що стосуються доктрини, служб, церемоній, окремо обговорюються і голосу- ються зазначеними вище трьома палатами (єпископів, священиків, прихожан). Свою думку потім висловлює палата єпископів. Нарешті, остаточне рішення приймає асамблея. Асамблея та палати єпископів, священиків, прихожан можуть обговорювати і формулювати рішення з будь-яких питань, що зачіпають Церкву, чи становлять релігійний або суспільний інтерес. Але Асамблея не має права виступати із заявами, що окреслюють доктрину Церкви або будь-яке питання теології.

Асамблея також не має права скорочувати чи ліквідовувати права, які мають конгрегації Кентербері та Йорку. Не може Асамблея виконувати і функції, які чітко належать єпископам з огляду на їхнє посадове становище у Церкві.

3.6.2.