ПОЛОЖЕННЯ ПРАВА ЄС ПРО КРЕДИТНІ УСТАНОВИ

ЛІЦЕНЗУВАННЯ КРЕДИТНИХ УСТАНОВ У ЄС

Поняття кредитної установи в законодавстві ЄС дається в Директиві Євро­пейського Парламенту та Ради 2000/12 від 20 березня 2000 року щодо започат-кування діяльності кредитних установ та її ведення1 (далі — Директива про кредитні установи):

суб'єкт підприємницької діяльності2, діяльність якого полягає в отриманні від громадськості депозитів або інших коштів на зворотній основі та надання кредитів за свій власний рахунок, або установа, яка проводить електронні розра­хунки3 в значенні Директиви 2000/46/ЕС Європейського Парламенту і Ради від 18 вересня 2000 щодо започаткування діяльності та її ведення установами, які проводять електронні розрахунки та пруденційного нагляду за ними4 (установа, яка проводить електронні розрахунки, означає суб'єкта підприємницької діяль­ності або будь-яку іншу юридичну особу іншу, ніж кредитна установа, яку ви­значено в першому підпункті (а) пункту 1 статті 1 Директиви про кредитні установи, та яка випускає платіжні засоби у вигляді електронних грошей).

У вторинному законодавстві ЄС міститься поняття «аиїпогізаііоп» (англ.) / «а§гетепг» (фр.), що відповідає терміну «ліцензія», який вживається в україн­ському законодавстві. Основні положення щодо видачі ліцензій на здійснен­ня діяльності кредитними установами містяться в Директиві про кредитні уста­нови.

Вже в преамбулі п. 20 зазначається, що ліцензії, які видаються національни­ми уповноваженими органами згідно з цією Директивою, мають своє застосу­вання в межах всього Співтовариства, а не тільки однієї країни. Тобто, з'явля­ється так би мовити єдина банківська ліцензія.

Відповідно до статті 1 п. 2 Директиви про кредитні установи «ліцензія» означає документ, виданий у будь-якій формі відповідним органом державної влади, на підставі якого кредитна установа може здійснювати свою діяльність.

Видача ліцензії

Розділ П Директиви про кредитні установи встановлює вимоги щодо отри­мання ліцензії на відкриття та подальше здійснення діяльності кредитними уста­новами.

— вимога достатності початкового капіталу5;

— вимога достатності власних коштів6;

1 оігєсііує 2000/12/ЕС оґіпе Еигореап Рагііатепі апй оГІпе Соипсії оГ20 МагсЬ 2000 ге1аІт§ Іо ІЬе ІаКІп§ ир апсі ригзші оГІІІе Ьизтезз оґсгедії тзіііиіюпв.

2 ипс3ег1а1сіп§

1 ЕІЄСІГОП1С ГПОПеу ІПЗІІІиІЮПЗ.

4 оігєсііує 2000/46/ЕС оґіпе Еигореап Рагііатепі апй оГІЬе Соипсії оґ 18 8ерІетЬег 2000 оп Іпе Іа1сіп§ ир, ригзші оГапс! ргисЗепІІа! зирегуізіоп оГІЬе Ьизіпезз оґ еіесігопю топеу іпзіііиіюш.

3 Ітііаі саріїаі. '' оуп Гипсіз

42

— вимога щодо кваліфікації керівників;

— вимога щодо місця розташування головного офісу;

— вимога щодо розкриття інформації про особу власника (акціонера чи учасника);

— інші вимоги.

• Початковий капітал — він не повинен бути меншим 5 млн євро. Але винятками з цього правила можуть бути кредитні установи, початковий капітал яких не повинен бути меншим 1 млн євро. В директивах не міститься більш чітких формулювань стосовно такого винятку, але держави-члени в яких, влас­не, існують такі кредитні установи, повинні повідомити Комісію про причини використання ними відповідного виключення;

• власні кошти. Хоча в самій директиві чітко встановлюється, що на мо­мент отримання ліцензії власні кошти кредитної установи не можуть бути мен­ше, ніж початковий капітал у розмірі 5 млн або 1 млн євро, держави-члени можуть надавати ліцензії кредитним установам, які існували до 1 січня 1993 року, власні кошти яких не досягали рівня, встановленого для початкового капіталу у розмірі 5 млн або 1 млн євро. У цьому випадку рівень власних коштів не повинен зменшуватися нижче найвищого рівня, який було досягнуто, почина­ючи з 22 грудня 1989 р;

• управління кредитною установою повинно здійснюватися принаймні двома особами, які володіють достатньою діловою репутацією, достатнім досвідом для виконання таких обов'язків;

• місце знаходження головного офісу. Держави-члени вимагають, щоб у відповідності з національним законодавством будь-яка кредитна установа, яка є юридичною особою, мала свій головний офіс у тій самій державі-члені, де знаходиться її юридична адреса.

• акціонери та учасники. Уповноваженому органу повинна надаватися ін­формація про акціонерів та учасників кредитної установи, які беруть у ній істот­ну участь. При виявленні тісних зв'язків між кредитною установою та іншими фізичними або юридичними особами, уповноважені органи видають ліцензії тільки після того, як будуть впевнені, що такі зв'язки не перешкоджатимуть ефективному здійсненню їх наглядових функцій;

• інше. Серед інших вимог слід відзначити те, що кредитна установа повин­на надати відповідним уповноваженим органам програму діяльності (рго§гатте оґорегаїіош), в якій має міститися інформація про види діяльності, які устано­ва планує здійснювати, та організаційну структуру. При винесенні рішення про видачу ліцензії уповноважений орган не повинен розглядати заявників з точки зору економічних потреб ринку.

Відмова у видачі ліцензії

Відмова у видачі ліцензії має бути обґрунтована та надана не пізніше шести місяців з моменту надсилання заявником інформації. В будь-якому випадку рі­шення приймається не пізніше 12 місяців з моменту отримання заяви.

Відкликання (скасування) ліцензії

Кредитну установу можуть позбавити ліцензії на здійснення того чи іншого виду діяльності у випадках, коли вона:

43

• протягом 12 місяців не використовує ліцензію у своїй діяльності, відкри­то відмовляється від ліцензії або не здійснює своєї діяльність протягом більше шести місяців;

• отримала ліцензію на підставі документів, які містять недостовірну інфор­мацію, або іншим незаконним шляхом;

• не дотримується вимог, що ставились як умова видачі ліцензії;

• не володіє достатнім розміром власних коштів та не може гарантувати збереження переданих їй активів.

Крім вищенаведених випадків позбавлення ліцензії, допускається можли­вість її відкликання на підставі положень, передбачених національним законо­давством.

Всі рішення про видачу ліцензії на здійснення діяльності кредитних установ мають бути опубліковані в Офіційному журналі ЄС.

СТРУКТУРНІ ПІДРОЗДІЛИ КРЕДИТНИХ УСТАНОВ

В Частині III «Положення щодо свободи підприємництва та свободи надан­ня послуг» Директиви про кредитні установи7 регулюються питання, пов'язані з правовим статусом структурних підрозділів кредитних установ.

Дозвільний і повідомний режими відкриття підрозділів

Раніше для того, щоб відкрити структурний підрозділ на території іншої держави-члена, кредитна установа мала отримати ліцензію. Тепер для цього кредитній установі достатньо лише повідомити компетентні органи своєї дер­жави про такі наміри. Після цього уповноважені органи держави-члена поход­ження («Ьоте МетЬег 8ІаІе») повідомляють відповідні компетентні органи при­ймаючої держави-члена («позі МетЬег Зіаіе») про відкриття на території цієї країни структурного підрозділу іноземної кредитної установи (установи держа­ви-члена походження).

Обов'язковий мінімум інформації

При повідомленні кредитною установою компетентних органів своєї дер­жави, вона повинна надати такий встановлений мінімум інформації:

держава-член, на території якої вона має намір здійснювати свою діяль­ність;

програма діяльності, в яку входить опис видів діяльності та організаційної структури такого структурного підрозділу;

адреса в приймаючій державі-члені, звідки можна отримати документи;

імена осіб, відповідальних за управління структурним підрозділом.

Перевірка інформації в державі походження

Після цього протягом трьох місяців компетентні органи держави-члена по­ходження вивчають надану інформацію. І якщо не буде виявлено підстав для сумнівів щодо достовірності наданої інформації про організаційну структуру

7 оігєсііує 2000/12/ЕС оГШе Еигореап Рагііатепі апсі оґІКе Соипсії оГ20 МагсЬ 2000 геїаііпе Іо ІЬе Іа1сіп§ ир апсі ригеиіі оґ Ше Ьшіпезз оГ сгесііі іпзіііиііош.

44

або фінансову ситуацію кредитної установи (беручи до уваги майбутню діяль­ність підрозділу), передають цю інформацію компетентним органам приймаю­чої держави-члена.

Поряд з означеною вище інформацією компетентні органи держави-члена походження передають компетентним органам приймаючої держави-члена та­кож відомості про розмір власних коштів та про коефіцієнт платоспроможності кредитної установи. Кредитну установу повідомляють про передачу інформації компетентним органам приймаючої держави-члена.

За компетентними органами держави-члена походження залишається право відмовити у наданні інформації компетентним органам приймаючої держави-члена, але така відмова повинна бути обґрунтована8.

Реакція з боку приймаючої держави

Після отримання інформації компетентні органи приймаючої держави-чле­на протягом двох місяців повинні підготуватися до здійснення нагляду за кре­дитною установою і, якщо вважатимуть за необхідне, можуть зазначити умови, при яких кредитна установа через свій структурний підрозділ повинна здійсню­вати свою діяльність.

Структурний підрозділ може вважатись заснованим та розпочинати свою діяльність:

— або після отримання повідомлення від компетентних органів приймаю­чої держави-члена;

— або (у випадку неотримання відповіді) після закінчення двомісячного періоду, відведеного на розгляд його документів компетентними органа­ми приймаючої держави-члена.

Поточний контроль в приймаючій державі

Під час здійснення своєї діяльності структурні підрозділи кредитних уста­нов у приймаючій державі-члені повинні надавати компетентним органам таку ж саму інформацію, яку останні вимагають від своїх національних кредитних установ.

ЗАХОДИ ЩОДО ВІДНОВЛЕННЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ (САНАЦІЯ) КРЕДИТНИХ УСТАНОВ

Питання відновлення платоспроможності (санація) та ліквідації кредитних установ регулюється в Розділі III Директиви 2001/24/ЕС Європейського Парла­менту і Ради від 4 квітня 2001 стосовно заходів щодо відновлення платоспромо­жності та ліквідації кредитних установ (далі — Директива стосовно заходів щодо відновлення платоспроможності та ліквідації). Вона застосовується до кредит­них установ та їх структурних підрозділів, що знаходяться в державі-члені, ін­шій, ніж їх головний офіс, а також до підрозділів кредитних установ, що розта­шовані як мінімум у двох державах-членах, головний офіс яких знаходиться поза межами Співтовариства.

* Відмова або відсутність відповіді може бути оскаржена кредитною установою в суді держави-члена походження.

45

Поняття заходів щодо відновлення платоспроможності

Під заходами щодо відновлення платоспроможності9 розуміють заходи, спря­мовані на збереження та відновлення фінансової ситуації кредитної уртанови, в тому числі такі, що створюють загрозу призупинення платежів, призупинення примусових заходів або зменшення вимог. Такі заходи розглядаються в тій мірі, в якій вони можуть зачіпати права третіх осіб, що існували на момент виник­нення відносин.

Санація кредитних установ, які мають свій головний офіс на території Співтовариства

Органами, компетентними розпочати процес відновлення платоспромож­ності кредитної установи, включаючи її структурні, підрозділи, що здійснюють свою діяльність в іншій державі-члені, можуть бути виключно адміністративні або судові органи держави-члена походження. Крім того, такі заходи повинні запроваджуватися відповідно до законодавства держави-члена походження10.

Процедура застосування таких заходів регулюється законодавством держа­ви-члена походження".

При відкритті заходів щодо відновлення платоспроможності адміністратив­ні або судові органи держави-члена походження повинні негайно повідомити про це відповідні компетентні органи приймаючої держави-члена.

Якщо адміністративні або судові органи приймаючої держави-члена вважа­ють за доцільне застосувати один або декілька заходів щодо відновлення плато­спроможності, вони повинні проінформувати компетентні органи держави-члена походження.

Після відкриття заходів щодо відновлення платоспроможності адміністра­тор або інша уповноважена особа повинна опублікувати витяг з рішення про санацію в Офіційному Журналі Європейських Співтовариств та у двох націо­нальних газетах кожної приймаючої держави-члена. В цьому витязі повинна міститись така інформація:

— часові рамки для пред'явлення вимог;

— чітке встановлення дати закінчення строку пред'явлення вимог;

— повна адреса компетентного органу або суду для пред'явлення вимог.

Компетентні органи або адміністратор повинні повідомити відомих креди­торів про відкриття заходів щодо відновлення платоспроможності. Проте заяв­ляти вимоги мають право всі кредитори.

Санація кредитних установ, які мають свій головний офіс поза межами Співтовариства.

Адміністративні або судові органи приймаючої держави-члена при відкритті заходів щодо відновлення платоспроможності по відношенню до структурного підрозділу кредитної особи, головний офіс якої знаходиться поза межами Спів-

'' Кеогдапігаїіоп теазигеї.

10 Крім спеціальних винятків, що передбачені в Директиві стосовно заходів щодо відновлення платоспроможності та ліквідації окремо.

11 Крім спеціальних виключень, що передбачені в Директиві стосовно заходів щодо віднов­лення платоспроможності та ліквідації окремо.

46

товариства, повинні негайно повідомити про це відповідні компетентні органи інших приймаючих держав-членів, у яких засновані інші підрозділи цієї креди­тної установи.

ЛІКВІДАЦІЯ КРЕДИТНИХ УСТАНОВ

Під ліквідаційним процесом12 розуміють колективну процедуру, що відкри­вається та контролюється адміністративними або судовими органами держави-члена та має на меті проведення реалізації активів під наглядом таких органів, включаючи закінчення цього процесу компромісною угодою чи іншими подіб­ними заходами.

Ліквідація кредитних установ, які мають свій головний офіс на території Співтовариства

Тільки адміністративні або судові органи держави-члена походження мо­жуть розпочати ліквідацію кредитної установи, в тому числі її структурних під­розділів, заснованих в іншій державі-члені. Рішення про ліквідацію відповідно­го органу повинно визнаватися на всій території інших держав-членів.

При відкритті ліквідаційного процесу адміністративні або судові органи дер­жави-члена походження повинні негайно повідомити про це відповідні компе­тентні органи приймаючої держави-члена.

Ліквідаційний процес має проходити відповідно до законодавства держави-члена походження, якщо інше не передбачено Директивою стосовно заходів щодо відновлення платоспроможності та ліквідації. Зокрема в законодавстві держави-члена походження повинні визначатися:

— активи, що включаються до ліквідаційної маси та режим майна кредит­ної установи, набутого після відкриття ліквідаційного процесу ;

— відповідні повноваження кредитної установи та ліквідатора;

— умови надання компенсації;

— вплив ліквідаційного процесу на поточні контракти, в яких бере участь кредитна установа;

— вплив ліквідаційного процесу на відносини з кредиторами;

— вимоги до кредитної установи після відкриття ліквідаційного процесу ;

— правила подання вимог;

— правила прийому, та контролю за поданням вимог кредиторів;

— умови або вплив процедури банкрутства;

— права кредиторів після закриття процесу ліквідації;

— порядок оплати витрат на процес ліквідації та деякі інші положення.

Для винесення рішення керівними органами кредитної установи про лікві­дацію повинна проводитися консультація з компетентними органами держави-члена походження. Така ліквідація не перешкоджає запровадженню заходів щодо відновлення платоспроможності або відкриттю ліквідаційного процесу.

Якщо ліквідація розпочинається через стан неплатоспроможності або не­вдалих заходів щодо відновлення платоспроможності кредитної установи, у неї може бути відкликано ліцензію.

Ліквідатор або адміністративний чи судовий орган повинен оголосити про відкриття ліквідації кредитної установи після винесення такого рішення. Вони

ргосее